Удосконалення митного права.
Поняття митного права.
Поняття митного права виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисципліни. Ми виходимо з того, що об'єктивний поділ права на публічне та приватне привело до появи двох надгалузей, чи, ще як їх називають, супергалузей.
Це приватне право та публічне, в рамках яких є декілька галузей права України, що відзначаються стабільними предметом та методами правового регулювання. На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмета правового регулювання.
У рамках других та третіх прийнято розрізняти правові інститути чи підгалузі законодавства. Саме до таких і належить митне право України. Питання про місце митного права в правовій системі є суперечливим. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, другі визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права. Цієї позиції дотримується й більшість вчених у галузі адміністративного права України.
Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв'язку економіки зі світовим господарством, захист прав та охоронюваних інтересів громадян, суб'єктів підприємництва і державних органів, а також дотримання обов'язків у сфері митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права.
По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства — митне право і позначилася тенденція до виділення самостійних предмета та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право має бути виділене в самостійну галузь права тому, що має самостійний специфічний предмет регулювання — широке коло суспільних відносин у суспільній сфері та метод. У зв'язку з цим цей аспект заслуговує на більш детальну увагу.
Прийнято вважати, що предмет права складають відносини, які ним регулюються. З огляду на обмеженість предметів правового регулювання в науці виділяються речові (майнові), немайнові, організаційні, управлінські та інші відносини. До останніх відносять такі, що пов'язані з реалізацією прав людини, наприклад природних, прав інтелектуальної власності, права на прояв своєї особистості. Вони прив'язуються до сфери діяльності, особливості правового режиму та правового становища суб'єктів.
Більшою мірою самостійність галузі права проявляється через метод правового регулювання — способи впливу на поведінку суб'єктів. В основному предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право й охоплює собою надання митних послуг, що стосується предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмета митного правового регулювання.
До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у певну специфічну спільність — митні відносини за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.
Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних.
Відносна самостійність правовідносин визначається й через такий їх елемент, як суб'єктний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщені товарів і транспортних засобів через митний кордон, та митні органи, які легалізують це переміщення.
До них належать митні органи, особи, що переміщають товари, — їхні власники, покупці, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввезенню і (чи) вивезенню товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об'єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.
Комплексний характер митних правовідносин об'єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права — комбінаційне застосування правових способів впливу на суб'єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики. Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів — у даному випадку МК України(до 2004 р.) й Закону України «Про єдиний митний тариф» від 21 грудня 2000 р.
Той факт, що деякі норми МК України одночасно входять до складу інших галузей права, анітрохи не спростовує висновку про їхню незмінну приналежність митному праву. Норми з подвійною приналежністю, з тим самим предметом, тим самим способом впливу входять в інші галузі права. Вони функціонально поєднуються в системі митного права. Порівняння показує, що МК України містить самостійне нормативне регулювання, більш повне, детальне і чітке як за складом адміністративних правопорушень у митній сфері (митні правопорушення), так і за провадженням по них (митний процес).
Митне право — не вторинне утворення в системі права, а напрям первинного правового утворення, саме адміністративного права. Але присутність норм із «подвійним громадянством» додає митному праву характер комплексної галузі права, поряд, наприклад, з підприємницьким, морським, повітряним, банківським, екологічним правом і ін.
Таким чином, з'ясувавши всі об'єктивні умови виникнення й становлення митного права в правовій системі, можна сформулювати поняття митного права.
Митне право — це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.
Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, ніж це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства.
Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв'язання суперечливих питань.
У той же час митне право може розглядатися як наука — система поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавством відносини. Варто відзначити, що в Україні разом із становленням митного законодавства виросла когорта науковців, що спеціалізуються на вивчені, аналізі та розробці теоретичних засад митного права.
Митне право також стало повноправною навчальною дисципліною у ВЗО юридичного та економічного профілю. Його концепція та зміст ще далекі від ідеалу, часом переплітаються, але безумовно стає зрозумілим необхідність загальної консолідуючої ланки для уніфікації змісту. Як навчальна дисципліна митне право — сукупність необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання.
Предмет митного права.
Предмет митного права — суспільні організаційні відносини, що складаються в процесі і з приводу переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. В більшій мірі ці відносини є управлінськими, тобто відносинами влади підпорядкування. В той же час вони є майновими, але стосуються особистих немайнових. Окрім цього, митне право охоплює і процесуальні правовідносини.
Оскільки митниця є органом державної виконавчої влади і забезпечує порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, речей та інших предметів та ін., то й відносини, що складаються з приводу забезпечення такого порядку, є в більшій мірі управлінськими.
Якщо предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності з реалізації функцій державного управління, то предмет митного права складає владно розпорядча діяльність митних органів при здійсненні митної справи.
На предмет митного права впливають особливості міжнародних публічних відносин, концепція гуманітарного права та політики. Але за основним своїм спрямуванням — це відносини майнового характеру, особисті немайнові відносини та організаційно-управлінські відносини. Відповідно й митно-правовими відносинами вважаються врегульовані нормами митного права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
У загальній формі структура суспільних відносин у сфері митної діяльності визначена МК України. Як вказано у його преамбулі, МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної системи України. Він спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення дотримання законодавства України з питань митної справи.
У МК України визначені основні види суспільних відносин, сукупність яких і складає предмет регулювання митного права. Залежно від конкретної мети, підстав виникнення, порядку регулювання виділяються такі види митних відносин:
1. Відносини, пов'язані з організацією митної справи. Вони виникають між органами державної влади з митними органами, усередині системи митних органів при здійсненні покладених на них функцій.
2. Відносини, пов'язані з переміщенням через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Виникають між митними органами й особами, що переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон.
3. Відносини, пов'язані із встановленням та регулюванням митних режимів. Виникають між митними органами, між митними органами й особами, що переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон України.
4. Відносини, пов'язані зі стягуванням митних платежів. Виникають між митними органами й особами, що переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон України.
5. Відносини, пов'язані з попередніми операціями. Виникають у зв'язку з повідомленням митних органів про перетин митного чи кордону про намір вивезти товари і транспортні засоби за межі митної території України; з доставкою товарів, транспортних засобів у місце, зумовлене митним органом, тощо.
6. Відносини, пов'язані з митним оформленням. Виникають у зв'язку з операціями та діями посадових осіб митних органів з метою забезпечення митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів і транспортних засобів і застосування засобів державного регулювання такого переміщення.
7. Відносини, пов'язані з митним контролем за товарами і транспортними засобами, що переміщуються через митний кордон. Такі відносини виникають у зв'язку з перевіркою митними органами документів і відомостей, що необхідні для здійснення митних процедур; митним оглядом, обліком товарів і транспортних засобів, перевіркою митних платежів і т.д.
8. Відносини, що пов'язані з валютним контролем. Виникають у зв'язку з забезпеченням митним органами дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.
9. Відносини, пов'язані з веденням митної статистики і ТН ЗЕД. Виникають у зв'язку зі збором, обробкою й аналізом митними органами даних про переміщення товарів через митний кордон, веденням спеціальної статистики.
10. Відносини, пов'язані з провадженням по здійснених злочинах та інших правопорушеннях у сфері митної справи. Виникають у зв'язку зі здійсненням митними органами дізнання у справах про контрабанду й інших правопорушеннях у сфері митної справи, які віднесено до компетенції митних органів.
11. Відносини, що пов'язані з інформуванням, консультуванням і попередніми рішеннями. Виникають у зв'язку з наданням митними органами зацікавленим особам інформації про чинні правові акти в митній сфері, консультуванням з питань митної справи й інших питань, що входять у компетенцію митних органів, прийняттям попередніх рішень по конкретних питаннях, з якими звертаються зацікавлені особи.
12. Відносини, пов'язані зі звертанням у власність держави товарів, транспортних засобів та інших предметів. Виникають у зв'язку з безоплатним вилученням у власника товарів і транспортних засобів за вироком суду у вигляді санкції за злочини у сфері митної чи справи постановою митного органу у вигляді санкції за порушення митних правил, а також у зв'язку з вибором митного режиму, відмовою на користь держави й реалізацією зазначених товарів і транспортних засобів.
13. Відносини, пов'язані з оскарженням і розглядом рішень, дій і (чи) бездіяльності митних органів та їхніх посадових осіб. Виникають у зв'язку зі звертанням у вищий митний чи інший орган у зв'язку з подачею вищій посадовій особі скарги на рішення, чи дії (бездіяльність) нижчих митних органів та їх посадових осіб.
14. Відносини, пов'язані з організацією державної служби в митних органах і виконанням державними службовцями покладених на митні органи завдань і функцій. У МК України регламентовані лише відносини за участю посадових осіб зазначених органів. У дійсності суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державної служби в митних органах, винятково широкі за своїм обсягом і різноманітні за змістом. Це відносини, що виникають у зв'язку з установленням правового статусу посад у митних органах і порядку їхнього заміщення; у зв'язку з підготовкою, підбором і розподілом кадрів, зарахуванням на ті чи інші посади; у процесі діяльності державних службовців у митних органах і т.д.
15. Як самостійний вид обґрунтовано виділяються відносини, пов'язані з участю України в міжнародно-правовому співробітництві й регулюванні митної справи в рамках СНД, а також відносини за участю в міжнародно-правових організаціях і співробітництвом із країнами далекого зарубіжжя у сфері митної справи.
Митне право регулює відносини за участю митних органів з приводу здійснення ними покладених на них державою функцій. Як носії юридично владних повноважень митні органи виступають суб'єктами митних відносин.
При визначенні предмета митного права необхідно враховувати сферу митної справи, що охоплює будь-які дії, пов'язані з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон; наявність спеціальних суб'єктів — митних органів; практичну реалізацію ними наданих для здійснення митної діяльності повноважень; наявність у ній специфічного об'єкта регулювання — це товари, тобто будь-яке рухоме майно, у тому числі валюта, валютні цінності, електрична, теплова, інші види енергії і транспортні засоби.
Урегульовані митним правом суспільні відносини різноманітні, але усі вони виникають у зв'язку зі здійсненням митної справи. Норми митного права упорядковують, закріплюють і охороняють найбільш раціональні суспільні відносини в митній сфері. В той же час митне право охоплює деякі цивільні відносини: зберігання товарів, транспортних засобів і рідко предметів на митних ліцензійних складах, надання послуг з митного оформлення, відшкодування заподіяної незаконними діями митних органів шкоди.
Метод митного права.
Метод митного права — це сукупність правових прийомів (засобів і способів), за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб'єктів. Як уже зазначалося, митне право регулює управлінські відносини при здійсненні митної справи, що зумовлює і його методи. Переважна частка владних вертикальних відносин митного права засновується на підпорядкуванні зобов'язаного суб'єкта носієві владних повноважень. Отже, митне право регулює відносини між його суб'єктами на засадах підлеглості. В тому числі при регулюванні відносин між фізичною особою, що перетинає кордон й переміщує предмети або товари, й митницею в праві закладено нерівність сторін. У відносинах митних органів між собою, навпаки, додержується підлеглість.
Для адміністративного права характерні такі методи, як приписи відповідних державних органів та посадових осіб. Особа, якій ці приписи адресовані, повинна їх виконувати. Юридично-владні приписи органів державного управління у сфері митної справи є, як правило, односторонніми. Вони є персоніфікованими і адресуються або певній ланці у системі митних органів, наприклад митному посту Гоптівка. Відповідно лише суб'єкт управління уповноважений давати владні приписи, які є обов'язковими для іншої сторони. Таким чином, митні правовідносини можуть бути охарактеризовані як владовідносини.
Приписи тісно пов'язані з можливістю застосування примусу. Він не виключається й застосовується як крайній засіб юридичного впливу. Разом з тим зміст приписів може бути різним: не допускати альтернативи або допускати можливість вибору одного з декількох запропонованих варіантів поведінки. Одні з них виникають за ініціативою носія обов'язку, а інші — з ініціативи компетентного органу чи його посадової особи.
Наприклад, при здійсненні митного контролю контролер може на підставі зовнішніх ознак (нервування, підсилене потіння тощо) прийняти рішення про особистий огляд фізичної особи. До того ж прийняттю одностороннього владно-розпорядчого акта передують узгодження його проекту чи концептуальних положень із усіма зацікавленими сторонами, спільний його розгляд та обговорення. У разі невідповідності таких приписів чинному законодавству та грубого порушення законних прав та інтересів особи вони можуть бути в установленому порядку оскаржені й скасовані.
Виконання Односторонніх приписів забезпечується роз'яснювальною й виховною роботою органів управління, в результаті якої у зобов'язаних осіб формується впевненість у необхідності їх виконання. Часто приписи супроводжуються рекомендаціями щодо їх найбільш ефективного виконання чи уникнення обтяжуючих процедур.
Слід мати на увазі, що в митному праві, особливо стосовно регулювання особливостей переміщення через митний кордон України товарів, застосовуються методи непрямого впливу. Це, як правило, економічні важелі. Таким чином, адміністративний метод регулювання митних відносин проявляється у юридичній нерівності їх учасників, прямій організаційній підпорядкованості одного іншому, покладенні на підлеглого юридичного обов'язку, здійсненні певних дій за власним розсудом.
Оскільки митні правовідносини є комплексними й включають певну частку приватних, то їм притаманні методи приватного права, що засновані на рівності сторін, дизпозитивності, судовому розгляду суперечок. На засадах рівності та паритетності митні органи України будують свої взаємовідносини з митними органами інших країн, а їх митниці здійснюють спільні заходи щодо реалізації митної справи.
Регулювання митних відносин здійснюється шляхом адміністративного нормотворення, адміністративного розпорядження та правоохоронної діяльності. Такий метод не тільки відображає владну природу державного управління, односторонність і обов'язковість приписів для зобов'язаних осіб, але допускає деякі елементи рівності.
Принципи митного права.
Самостійне значення в структурі права мають його принципи. Одразу слід зазначити, що принципи митної справи не слід механічно переносити на принципи митного права. Хоча вони, безумовно, між собою тісно взаємопов'язані, але мають свою внутрішню і зовнішню спрямованість. Так, принципи митного права відображають загальні теоретичні підходи до принципів права взагалі, у той час як принципи митної справи відображають систематику побудови митної справи в Україні.
Принципи митного права являють собою вихідні нормативно-керівні засади митно-правового регулювання або основні керівні ідеї, що пронизують митне законодавство. В них у концентрованому вигляді виражено зміст, найважливіші основи митного права. Іншими словами, принципи митного права — правові ідеї, що пронизують всю систему митного права і є її остовом.
Принципи митного права як основні засади правового регулювання — це свого роду камертон нормотворчості в митній сфері. Вони гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок митного права, митного законодавства і митної політики, гармонізацію митного законодавства з іншими його системами. Особливо слід наголосити на значенні принципів права у формуванні судової й адміністративної практики, у сприянні скасуванню застарілих і прийняттю нових юридичних норм, у тлумаченні правових актів і усуненні прогалин у законодавстві. Ці принципи грунтуються на принципах базової галузі права — адміністративного права. В той же час є деякі відмінності.
Прийнято розрізняти загальноправові принципи, міжгалузеві, галузеві та окремих інститутів права. Усі вони в сукупності впливають на формування змісту норм митного права. Принципи митного права, як і інших галузей права, можна уявити собі у вигляді дерева, де корені — економічна, соціальна, політична база чинного законодавства, стовбур — загальноправові принципи, велике гілля — принципи супергалузей чи міжгалузеві принципи, їх відгалуження — принципи галузей права, а дрібне гілля — принципи інститутів права. Відповідно — листя може образно вважатися нормами права, до яких правові ідеї у вигляді живильного соку надходять по цих каналах і визначають їх спрямованість та дієвість.
До загальноправових принципів права відносять такі:
1. Принцип поваги прав і основних свобод людини, який повинен стати одним із провідних принципів митного права. Це пояснюється тим, що в Конституції України людина, її життя та здоров'я, права й свободи проголошені вищою соціальною цінністю. Закріплення цього принципу має особливе значення для регулювання процедури митного контролю (особливо особистого огляду), а також врегулювання окремих питань адміністративного процесу в митній сфері.
2. Принцип законностіпередбачає необхідність суворого дотримання Конституції, законів, Митного кодексу, підзаконних актів усіма суб'єктами митного права — митними органами, різними державними й недержавними організаціями й установами, що беруть участь у митних відносинах, — громадянами, іноземцями й особами без громадянства. Принцип законності зобов'язує митні органи здійснювати свої повноваження в рамках закону, керуватись у своїй діяльності виключно законом, а при прийнятті підзаконних актів з митного регулювання не виходити за рамки закону і не приймати таких, що суперечать чинному законодавству.
3. Принцип гуманності виявляється як у матеріальному митному праві (заборона провозу зброї, наркотиків і т.д., митних пільгах при оформленні вантажів, що надходять як гуманітарна допомога і інше), так і в процесуальній і деліктній частині митного законодавства.
4. Принцип моральності полягає в тому, що митне право у своїй основі будується на повазі до людини, її законних прав та інтересів і грунтується на засадах етики.
До міжгалузевих принципів належать:
Принцип координації й взаємодії державних органівпередумовлює необхідність узгодження норм митного законодавства з нормами інших галузей права. Це пояснюється тим, що активну участь у формуванні митного права, крім Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної митної служби України, беруть Національний банк України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та інші органи державної влади. Принцип координації і взаємодії у значній мірі визначає механізм функціонування системи митних органів, що реалізують у своїй діяльності норми митного законодавства;
Існуючий в зовнішньоторговельній практиці принцип недискримінації, принцип найбільшого сприяння використовуються в митному праві при регулюванні митно-фінансових відносин для усунення різних нетарифних бар'єрів на торгових шляхах.
Принцип еквівалентності товарообміну безпосередньо впливає на визначення тарифної політики.
Принцип науковості відбитий, зокрема, у нормах, що регулюють форми й методи митного контролю і спираються на досягнення фінансової й економічної науки, а також технічного прогресу при формуванні митної політики і митного законодавства.
Принцип примату міжнародно-правових норм відповідає прагненню України до активної участі в міжнародному співробітництві в галузі митної справи. Митно-правове регулювання в нашій країні розвивається в напрямі гармонізації й уніфікації з загальноприйнятими міжнародними нормами й практикою. У відповідності зі ст. 6 МК України, якщо ратифікованим Україною міжнародним договором установлені інші правила, ніж ті, котрі передбачені внутрішнім законодавством з митної справи, то застосовуються норми міжнародних договорів.
Серед інших загальноюридичних принципів митного права слід зазначити принципи юридичної рівності, судового захисту суб'єктивних прав, відповідальності тільки за винне протиправне поводження й ін.
Основними галузевими принципами митного права є названі і охарактеризовані вище принципи, що закріплені у ст.4 МК України.
У той же час окремі інститути митного права можуть мати і мають свої принципи. Наприклад, для митного оформлення характерним є принцип оперативності, а для контролю — результативності.
Система митного права.
Система митного права є інституційною і дворівневою, Інституційність митного права зумовлена наявністю значної кількості нормативних актів, присвячених регулюванню окремих інститутів митного права.
Питання про систему митного права є суперечливим, оскільки воно «складено» з норм різної галузевої приналежності. При рішенні даного питання слід виходити з того, що у формуванні його змісту й систематизації норм визначальна роль належить державі. Згідно із завданнями створення митного права, що відповідає вимогам ринкової економіки, держава формує галузь митного права в тому вигляді, у якому воно необхідно для досягнення мети сучасної митної політики. Митне право не можна ототожнювати з митною політикою, але в той же час його не можна розглядати у відриві від цілеспрямованої діяльності держави у регулюванні зовнішньоторговельного обміну. Саме в системі митного права цей зв'язок виявляється найбільш яскраво.
Система правових норм, які регулюють формування й здійснення митної політики, а також набір форм і методів її здійснення, порядок використання митними органами інструментів Митного регулювання при її здійсненні утворюють систему митного права. Первинною клітиною митного права є його норми.
Взаємозалежні й взаємозумовлені сукупності митно-правових норм, що регулюють певні однорідні групи суспільних відносин, які виникають між митними органами й особами з приводу переміщення останніми товарів і транспортних засобів через митний кордон, прийнято називати інститутами митного права. Порядок розташування цих інститутів усередині митного права як комплексної галузі визначається їх положенням у МК України. Тим часом таке положення зумовлене загальними підходами до систематизації права.
МК України визначає як загальний напрям розвитку митного права, так і його цілісність, внутрішню погодженість і систематичність суворо відповідно до митної політики й коштів її реалізації (митні процедури). Завдання розвитку митної політики можуть зажадати внесення в систему митного права нових інститутів, зміни змісту існуючих у міру рішення конкретних завдань митної справи в даний період. Норми митного права — це встановлені державою правила поведінки в митній сфері, які регулюють зміст митної справи і підтримуються примусовою силою держави. Так, згідно зі ст. 7 МК України законодавство України з питань митної справи становлять Конституція України, цей Кодекс, закони та інші нормативно-правові акти з питань митної справи, видані на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.
Варто зауважити, що якщо укладеним і ратифікованим міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені МК України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Зважаючи на динамізм митного законодавства і необхідність вирішення тактичних завдань оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, МК України передбачив чітку процедуру набрання чинності новим митним законодавством.
Самі закони України з питань митної справи набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування.
Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі, якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності.
Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акту з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначених законом України як офіційні. Датою офіційного опублікування нормативно-правового акту вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях.
Терміни набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акту, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного терміну. Якщо термін набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на день його офіційного опублікування, цей закон або акт вважається чинним з 24 години зазначеного дня. Якщо термін набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на конкретну дату, цей закон або акт вважається чинним з 0 годин зазначеної дати.
При здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.
У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил та інші правопорушення, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.
Провадження у справах про порушення митних правил та інші правопорушення, передбачені цим Кодексом, ведеться на підставі законодавства, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Норми митного права, так само як й інші галузі права, поділяються на дві великі частини: Загальну й Особливу.
Загальна частина митного права включає митні правові норми, у яких виражені загальні положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Положення норм Загальної частини мають загальне значення. Вони застосовуються лише у тому разі, коли немає спеціальної норми або спеціальна норма суперечить загальній. До складу Загальної частини входять такі митно-правові інститути — сукупності митно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в митній справі:
— що закріпляють мету, принципи й зміст митної справи;
— що регулюють правовий статус митних органів;
— що регулюють державну службу в митних органах і визначають правовий статус посадових осіб митних органів;
— що упорядковують правовий статус осіб, які переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон:
— що визначають форми і методи митної діяльності, серед яких важлива роль належить митно-правовим нормам, що регламентують порядок прийняття актів у сфері митної справи й здійснення інших процесуальних і процедурних дій;
— що регулюють примус у митній сфері.
Особлива частина митного права містить у собі розташовані у визначеному МК України порядку і логічній послідовності інститути митного права, зв'язок між якими об'єктивно зумовлений самою сутністю та змістом митної справи. До складу Особливої частини входять митно-правові інститути, що поєднують такі групи митно-правових норм, що регулюють:
— переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів;
— митні режими;
— митні платежі;
— митне оформлення;
— митний контроль;
— валютний контроль;
— ведення митної статистики і ТН ЗЕД.
До Особливої частини митного права належать також норми, що регламентують юрисдикційну діяльність митних органів. Ці норми містяться в Митному кодексі. Вони регламентують дізнання, здійснюване митними органами, і провадження у справах про порушення митних правил забезпечують їх правильний і своєчасний розгляд. Сюди належать норми, що регулюють службу у митних органах України.
Митне право, що відповідає вимогам ринкової економіки, знаходиться ще в стадії становлення. Тому воно є не тільки однією з найважливіших, але й дуже перспективних галузей права і буде розвиватися разом із розвитком зовнішньоекономічної діяльності, у сферу якої втягнуті не тільки підприємства, установи, організації (юридичні особи), але й широке коло підприємців-громадян (фізичні особи — резиденти й нерезиденти).
Удосконалення митного права.
Удосконалення митного права — це процес перманентний. Із прийняттям нового МК митне законодавство України здобуло більш стабільну основу. Якщо не буде мінятися економічна основа суспільства, то у своєму стратегічному спрямуванні воно визначено на довгий час. Але не виключено, що у тактичному плані виникне необхідність коригувати засоби зовнішньоекономічної політики. Це можливо зі вступом України у митні союзи, запровадження євро-режимів, захисту свого внутрішнього ринку тощо.
Роль митного механізму у залученні іноземних інвестицій та інтенсифікації міжнародних контактів визначальна. Труднощі митного оформлення іноземних інвестицій та вивезення отриманого від них прибутку здатні перекреслити інвестиційну політику щодо іноземних інвестицій. Міжнародні договори в галузі митної справи і національних законів повинні взаємо кореспондуватися. Митне право як система норм повинно сприяти міжнародному економічному й гуманітарному співробітництву і по можливості бути уніфікованим. У той же час повинні захищатися громадяни своєї країни як споживачі проти ввезення низькоякісних товарів, і власний товаровиробник зокрема.
Перш за все удосконалення вимагає система митного права. Питання про систему митного права є суперечливим, оскільки воно «складено» з норм різної галузевої приналежності. Сукупність правових норм, які опосередковують формування й здійснення митної політики, а також набір форм і методів її здійснення, порядок використання митними органами інструментів митного регулювання й утворять систему митного права.
Взаємозалежні і взаємозумовлені сукупності митно-правових норм, що регулюють визначені однорідні групи суспільних відносин, які виникають між митними органами й особами з приводу переміщення останніми товарів й транспортних засобів через митний кордон, є інститутами митного права.
Порядок розташування цих інститутів усередині митного права як комплексної галузі визначається їхнім положенням у МК України, тобто його внутрішньою структурою. Митний кодекс визначає як загальний напрям розвитку митного права, так і його цілісність, внутрішню погодженість і систематичність суворо відповідно до митної політики й засобів її реалізації (митні процедури). Завдання розвитку митної політики можуть зажадати внесення в систему митного права нових інститутів, зміни змісту існуючих у міру рішення конкретних завдань митної справи в даний період. Наприклад, у митних кодексах багатьох країн немає багатьох нині існуючих інститутів митного права — сукупності норм про митні режими та їх види, про ТН ЗЕД, про валютний контроль, про митну статистику, про інформування, консультування і попередні рішення і т.д.
Але ще раз підкреслюємо, у найближчий час революційних змін митного законодавства України не передбачається.
7. Митно-правові відносини.
Поняття митні відносини охоплює сукупність економічних, організаційно-правових і психоетичних відносин при регулюванні зовнішньоторговельної діяльності, заснованих на принципах і напрямах митної політики. За своїм змістом ці відносини є в більшій мірі економічними, а за формою — юридичними.
Як відносини митного права вони є суспільними відносинами, що врегульовані нормами митного права, учасники яких є носіями прав і юридичних обов'язків.
За своєю функціональністю митні правовідносини є регулятивними та охоронними. За галузевою приналежністю вони — адміністративно-правові. В той же час при зберіганні на митному складі виникають звичайні цивільно-правові відносини.
За напрямами правового регулювання ці відносини є організаційні і здебільшого управлінські. Звідси ми можемо виділити два рівні управлінських відносин:
— внутрішні, що виникають з приводу управління митною системою України, і зокрема відносини між окремими ланками цієї" системи;
— зовнішні, що виникають при здійсненні митної справи. Здебільшого вони виникають між державою в особі митних органів і особами, що переміщають через митний кордон України товари.
Зовнішні відносини виникають при взаємодії митних органів різних країн. Можна виділити відносини матеріального змісту і процесуального. До останніх належать відносини, що виникають у процесі провадження про порушення митного законодавства. Як і інші відносини, вони мають свою структуру: об'єкт, суб'єкти й зміст. Об'єкт митних правовідносин складають організаційні заходи щодо митного оформлення і митного контролю. Разом із тим як об'єкт митного регулювання виступає і речі. Вони наділені спеціальним митним режимом, який впливають на особливості переміщення їх через митний кордон.
Суб'єктами цих відносин, з одного боку, виступають митні органи, а з другого — фізичні і юридичні особи, що перетинають митний кордон і переміщують через нього товари, предмети і транспортні засоби. Ці суб'єкти є загальними і спеціальними. До спеціальних суб'єктів слід віднести тих, які мають дипломатичний імунітет і не підлягають повному митному контролю.
Зміст митних відносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх суб'єктів. Суб'єктивне право — міра дозволеної поведінки, яка гарантується державою, а юридичні обов'язки — вид і міра зобов'язаної поведінки суб'єкта митних правовідносин. Ці обов'язки, як правило, детально встановлені нормами митного права.
Слід зазначити, що в літературі вказується чотириланкова структура митних правовідносин. Четвертим елементом указується сама норма права. Якщо ж бути послідовним, то до структури митних правовідносин варто віднести і юридичні факти як підставу їх виникнення (п'ятиланкова теорія правовідносин).
Джерела митного права.
Джерела митного права — різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів у митній сфері. У зв'язку з тим, що здебільшого митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.
Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства, є Конституція України. В ній встановлено низку норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.
Другий рівень конституційних норм — спеціальний і встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. За пунктом 22 цієї статті виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень KM України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права.
Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час на наполягання Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.
Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що належать до митного права, варто відзначити такі, як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через Державний кордон України» від 4.11.1999 р., «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.19% І p., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 p., «Про звільнення від І обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного І інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей», «Про гуманітарну допомогу» та інші.
Значна кількість норм митного права міститься в підзаконних нормативних актах, які дістали назву адміністративної нормотворчості. І за її допомогою наповнюються реальним змістом відсилочні норми законів. Окрім цього, дається трактування деяких термінів: «недобросовісний декларант», «життєво-важливі інтереси» тощо. До І таких нормативних актів належать Укази Президента України, ] Постанови KM України.
Це пояснюється характером митної справи та необхідністю оперативно вирішувати ряд питань щодо забезпечення вигоди для українських громадян при перетині митного кордону, підприємців при здійсненні ЗЕД, інших джерел І права.
У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п.8 Положення про державну митну службу України, в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання.
У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами. В разі необхідності ДМСУ видає разом з іншими центральними та місцевими ] органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Держмитслужби України, як і інші, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції | України.
Значне місце в сучасних умовах посідають міжнародні угоди з митної справи. Окрім вищезазначеного, ці норми охоплюють такі питання:
— процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;
— уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозках;
— митне оформлення контейнерів;
— правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.
Серед джерел митного права можна назвати такі акти:
1)публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад Міжнародні торгові терміни — «Інкотермо-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;
2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад загальні умови постачань, проформи контрактів і т.п.;
3) звичайне право (звичаї, звичаї ділового обігу);
4) судово-арбітражна практика.
Чинне законодавство визнає регулятором ЗЕД контракти між безпосередніми учасниками такої діяльності. Цей регулятор ґрунтується на нормах національного права, що мають обов'язковий (імперативний) характер, і нормах міжнародного права, що носять диспозитивний характер, коли сторони мають право відступати від цих норм. Диспозитивний характер властивий міжнародним конвенціям, наприклад Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 p.). Диспозитивні норми права відіграють велику роль у взаєминах іноземних партнерів, тому що сприяють, однаковості в розумінні самих термінів, прав і обов'язків сторін, прискоренню проведення переговорів не вимагають знання законодавства країни іноземного партнера.