Проблеми розвитку культури в незалежній Україні

Проголошення незалежності України та розбудова держави зумовили формування нової культурної парадигми, яка б відповідала реаліям посттоталітарного суспільства і, будучи національно зорієнтованою, органічно вписувалась у загальносвітові культурні процеси. Відбувається переорієнтація суспільної свідомості від духовних цінностей радянської доби до цінностей вільного, демократичного, відкритого суспільства, що, зокрема, знайшло відображення в прийнятих у 1992 р. Верховною Радою України таких законодавчих актах, як «Основи законодавства про культуру», Державна національна програма «Українська освіта в ХХІ ст.», «Закон про освіту» та ін.

Для взаємодії культури та суспільства в умовах перехідного періоду характерні багатовекторність та багатоплановість. Культурний фактор активно впливає на суспільний розвиток, а суспільство вносить серйозні корективи у динаміку культурного процесу. У духовно-культурному житті в Україні дедалі більшої сили і розмаху набули наступні складні, суперечливі та неоднозначні процеси:

- перегляд, переосмислення та переоцінка поглядів, орієнтирів, настанов поведінки, що домінували в радянські часи;

- повернення традиційних цінностей української національної культури, відтворення релігійних та національних форм світосприйняття;

- проникнення й адаптація на національному ґрунті нової системи цінностей, які характерні для духовно-культурного життя західної цивілізації;

- відмежування від російської культурної спадщини, яка, як вважається, гальмує виявлення української національної самобутності.

- обмеження ролі держави у культурному процесі при одночасному посиленні ринкових впливів на зміст художньої творчості.

Зіткнення зазначених культуротворчих потоків призвело до ситуації, яку деякі дослідники називають «культурним шоком в посткомуністичних суспільствах». Його загальними рисами є ерозія звичної системи естетичних цінностей, втрата мотивації до споживання й творення культурних цінностей, посилення конфронтаційності суспільства у культурній сфері, ностальгія за тоталітарним «порядком» у певної частини суспільства.

Перші роки існування незалежної Української держави принесли кілька позитивних тенденцій у сфері освіти. Зокрема, відбулась певна деідеологізація вітчизняної культури, навчального процесу у вищий і середній школах. Зміцнився зв’язок освіти з національною історією, культурою і традиціями. Відбулося переведення на україномовний режим середньої та вищої шкіл.

Стало можливим забезпечити свободу творчості педагогам-новаторам. Урізноманітнився спектр навчальних закладів, що дозволило врахувати інтереси підростаючого покоління, а також реальні потреби суспільства. На початку 1990-х рр. діяло 4,3 тис. шкіл поглибленого вивчення окремих предметів, 179 гімназій, 130 ліцеїв. У системі вищої освіти виникло понад 500 недержавних навчальних закладів. Мета їх створення – оперативне реагування на потреби ринку шляхом підготовки фахівців дефіцитних спеціальностей.

У зв’язку з прагненням України стати рівноправним членом світового і європейського співтовариства, актуальним є завдання приведення нашої системи освіти до міжнародних стандартів. У травні 2005 р. наша країна підписала Болонську декларацію щодо формування спільного європейського простору вищої освіти. Це зобов’язує нашу країну завершити модернізацію та реформування вищої освіти до 2010 р. У цьому зв’язку в усіх ВНЗ запроваджені елементи кредитно-модульної системи організації навчального процесу, розширилися зв’язки між українськими й зарубіжними навчальними закладами, студенти отримують встановлені в більшості країн світу кваліфікаційні рівні «бакалавр» і «магістр», а дехто з їх викладачів здобув учену ступінь «доктор філософії».

Українському читачеві повернуті забуті та заборонені імена М. Зерова, М. Куліша, Г. Косинки, Є. Маланюка, В. Стуса, М. Хвильового та ін. На книжкових полицях з’явилися твори літераторів української діаспори – І. Багряного, В Барки, О. Ольжича, У. Самчука, О. Теліги та ін. Продовжували творити літератори, чиє творче становлення відбулося в радянську добу, серед них: Б.Олійник, П.Загребельний, Л.Костенко та ін. Увійшли в українську літературу такі молоді й талановиті літератори, як Ю. Андрухович, О. Забужко, М. та С. Дяченки. Зазначені процеси сприяли формуванню у читача цілісного враження про українську літературу, повернули українському народові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід.

У літературно-мистецькому процесі почав активніше утверджуватися плюралізм, що передбачає відмову від притаманної тоталітарній системі однаковості в художньому відтворенні суспільних явищ і процесів, від єдиного підходу до їхньої оцінки. Прин­циповою є відмова від визнання в художній творчості методу соціалістичного реалізму як єдиного, що має право на існуван­ня. Плюралізм, розмаїття художнього відтворення світу немож­ливі без визнання новаторських форм, зокрема тих, що діста­ли назву авангард. Авангардне мистецтво чимраз більше вхо­дить у культуру суспільства, що є свідченням його демократи­зації.

Як прояв міжнародного визнання високого рівня української музичної культури можна розглядати успішні виступи на Євробаченні наших співачок Руслани Лижичко, Ані Лорак та ін. Входження у світовий культурний простір розкріпачило творчі сили багатьох українських митців, сприяло збагаченню їх світоглядного світу, розширило горизонти творчого пошуку, а також дало змогу краще ознайомити широкий загал із цінностями та шедеврами світової культури, які раніше через ідеологічні бар’єри були недоступними.

Однак саме це створило умови для проникнення в нашу духовну сферу західної антикультури. Притаманна частині її зразків пропаганда насилля, жорсткості, розбещеності, антигуманізму в умовах фактичної відсутності стійкого культурного імунітету проти аморальних тенденцій в культурі завдає великої шкоди духовному здоров’ю нашого суспільства. Домінуючі позиції в культурному просторі також зайняла масова культура, що розрахована на культурну невибагливість пересічної людини.

Серйозною загрозою для нашого суспільства, для консолідації української нації, політичної єдності в державі стала заміна одних ідеологем іншими, такими ж фальшивим і нікчемними. Мова йде насамперед про спроби нової фальсифікації вітчизняної історії.

Простежується тривалий період маргінального стану культури, коли старі ідеали та орієнтири вже втрачені, а нові ще відсутні; скорочення мережі установ культури; повільне формування правової бази для культури, яка б відповідала сучасним світовим вимогам та особливостям українського культурного процесу; обмежене фінансування культури; комерціалізація культурної сфери, яка за відсутності потужного приватного сектора та стійких традицій меценатства поставила на межу виживання значну частину творчих колективів, призвела до майже абсолютного домінування грошей над естетичними ідеалами. Через масове закриття сільських культурних закладів і взагалі соціальну деградацію села уже фактично знищений той раніше родючий культурний ґрунт, на якому виросло чимало видатних діячів науки і культури.

На жаль, на початковому етапі державотворення в Україні відродження опинилася не на належній висоті вітчизняна культурологія. Культурний прогрес здебільшого розглядався як механічне відтворення, своєрідна реконструкція минулого, хоча наш час диктує необхідність переходу від романтичної концепції відродження до прагматичної. Суть другої концепції полягає не у механічному піднятті на авансцену суспільного життя добутих з глибин історії пластів народної культури, а у витонченому, диференційованому підході до історичного досвіду, національної традиції, знаходженні в минулому самобутніх зародків національного саморозвитку, факторів прогресу, інших можливостей надання суспільству динамічності, які в силу історичних обставин були забуті, втрачені або свідомо знищені і залишаються нереалізованими.

Не відбулося всіх очікуваних змін у системі освіти. По суті вища і середня школи залишилася на рубежі ХХ – ХХІ століть майже такими, як і в минулі десятиліття. Вони готували кадри для індустріально-аграрного суспільства, хоча людство на цей час уже вступило в інформаційну епоху, інтенсивно розвивається новий тип економіки – економіка знань. Знання оновлюються зі швидкістю світла. Тільки за один рік зараз виробляється стільки інформації, скільки за період від Різдва Христова до початку Другої світової війни. Між тим Україна досі займає одне з останніх місць у світі за кількістю комп’ютерів у навчальних закладах.

Гострою залишається проблема край низького, ганебного для цивілізованої країни рівня життя українських педагогів. Відтак сьогодні край важливо змінити цю ситуацію й вжити необхідних заходів щодо забезпечення закладів освіти сучасною матеріальною базою і підвищення матеріального становища тих людей, що формують майбутнє країни.

На жаль, є підстави вважати, що входження української вищої школи в Болонський процес поки що обмежується лише формальними новаціями, в той час як нам конче потрібні принципові зрушення в організації роботи вищої школи. Так, серед науково-педагогічних працівників є побоювання, що автономія ВНЗ, яка є складовою Болонського процесу, у вітчизняних реаліях обернеться подальшим посиленням одноосібної влади ректорів, а орієнтація на домінування самостійної роботи студентів, замість аудиторної, призведе до розвалу навчального процесу.

Важливою складовою частиною духовної культури, формою суспільної свідомості є наука, потенціал якої в Україні за радянських часів був достатньо високий. Наприкінці 1980-х рр. загальна чисельність наукових кадрів в Україні була вдвічі більшою ніж у Франції і становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. – доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром була Академія наук України. Всесвітнє визнання мали вітчизняні наукові школи з матеріалознавства, ракетобудування, зварювання металів, металургії, біології, виробництва штучних алмазів та ін.

Нині ж у науковій сфері простежується низка негативних тенденцій, які будуть посилюватися по мірі розгортання нинішньої економічної й політичної кризи. Відбувається постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Вона знизилась до 1,4% проти 3,1% у 1990 р. і досягла тієї критичної межі, за якою починаються незворотні руйнівні процеси. Відсутність належного державного фінансування призвела до фактичного згортання фундаментальних наукових досліджень. Фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним, що в перспективі може призвести до значного відставання від інших країн на магістральних наукових напрямах.

Якщо не враховувати так звану соціологію на замовлення, то можна констатувати, що усі інші гуманітарні науки по суті стали нікому не потрібними в нашій країні. Вони ще ледь животіють завдяки окремим ентузіастам.

Недостатньою є матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від однопрофільних установ розвинутих країн щонайменше на 10 – 15 років. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації у 100 разів менше, ніж їх західні колеги, а доступ до найновішої інформації фактично має лише декілька відсотків фахівців.

Знижується ефективність функціонування наукових установ. Питома вага розробок, що за своїм техніко-економічними характеристиками перевищують кращі світові аналоги, впала понад у 4 рази. Більше як 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Відбувається внутрішній і зовнішній “відтік мозків”. Щороку внаслідок міграції Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Найбільше цінуються на Заході українські генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-теоретики, що призведе до катастрофічних втрат. По-перше, підготовка спеціаліста з вищою освітою, вченим ступенем, а також втрачена вигода від використання такого спеціаліста становить, за розрахунками фахівців ООН, 300 тис. доларів. По-друге, за оцінками експертів, процес деградації вітчизняної науки може стати незворотним, якщо країну залишить 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливим є і внутрішній „відплив умів”. Тяжке фінансове становище, падіння соціального престижу вченого призвели до того, що тисячі науковців перейшли на роботу до комерційних структур.

Ознака сучасності – висока політизація суспільства. За цих обставин різко зростає роль пристрасного слова публіциста. Болючі проблеми сьогодення – шляхи розбудови української держави, пошук зовнішньополітичного вектору розвитку держав, української національної ідеї, мовна політика держави, екологічні негаразди тощо. Проте, захопившись публіцистичною творчістю, багато хто з письменників та інших діячів культури забули, що головним змістом їх творчості має бути творення розумного, доброго, вічного, а не потакання інтересам тих чи інших політичних кіл.

Складна ситуація склалася в театральному і класичному музичному мистецтві. Зрусифіковані в часи застою та вкинуті в ринкові відносини театри на початку 1990-х рр. опинилися на грані катастрофи. Через зниження рівня життя населення зменшилася кількість глядачів. Театри опери і балету України не послуговуються рідним мистецтвом. Якщо сьогодні вже можна прочитати твори письменників, які не друкувалися десятки років, то на жодній оперній сцені не ставляться опери і балети C.Людкевича, К. Данькевича, а велика спадщина М. Лисенка представлена хіба що «Наталкою Полтавкою».

Поспішний і часом занадто заполітизований процес переоцінки духовних цінностей призвів до упередженого ставлення до деяких діячів української культури минулого. Одні незаслужено звеличуються, імена інших – фактично стираються з нашої національної пам’яті. Серед останніх, наприклад, такі видатні українські письменники, як В. Земляк і М. Стельмах. Ще більше в цьому плані не пощастило тим літераторам, що мали гріх писати свої твори російською мовою: Е. Багрицькому, В. Катаєву, М. Булгакову, К. Паустовському та іншим, імена яких прийнято пов’язувати виключно з російською та радянською культурою. Те ж саме в інших культурних сферах. З національної духовної спадщини по суті виключені педагог В. Сухомлинський, композитор П. Майборода, художник М. Божій та ін., чим збіднюється українська культура.

Складний час переживає кінематограф. Якщо 1990 р. кожний житель України відвідував кінотеатр 10 разів на рік, то вже 1996 р. – лише 0,4 рази. Поступово із свідомості громадян нашої республіки зникає поняття «рідне кіно». Заснована 1989 р. кіностудія „Галичина-фільм” закінчила дві короткометражні стрічки, на київській кіностудії їм. Довженка створено лише декілька кінофільмів, які не викликали ніякого інтересу у вітчизняного глядача. Вже не кажучи про відсутність щось подібного за своїми естетичними якостями й громадянським навантаженням до кращих українських стрічок радянських часів.

Отже, різноспрямовані тенденції в культурній сфері утворили надзвичайно складний і суперечливий клубок протиріч, в основі яких лежить взаємодія західних, національно-традиційних цінностей і цінностей радянської доби. Процеси, що відбуваються у культурній сфері сучасної України, складні, суперечливі й неоднозначні. Позитивні паростки нового з’являються у вкрай несприятливих економічних і політичних умовах.

Словник

Болонський процес – процес створення «Європейської зони вищої освіти». Базові документи процесу: «Велика хартія університетів» (1988 р.) р. і «Болонська» декларація (1999 р.).

ВВП (валовий внутрішній продукт) – макроекономічний показник, який відображує ринкову вартість товарів і послуг, що вироблені в усіх галузях країни за рік.

Євросоюз – економічне й політичне об’єднання 28 демократичних європейських держав, має на меті посилення інтеграційних процесів.

Євроінтеграція України – це процес інтеграції України в європейський політичний, соціально-економічний, правовий і культурний простір, кінцевою метою чого є вступ України в ЄС.

Змішана республіка – форма державного правління (врядування), яка поєднує ознаки президентської та парламентської республік, зокрема, президент обирається на всенародних виборах, як у президентській республіці, а прем’єр-міністром призначається представник парламентської більшості, як це прийнято в парламентській республіці.

Командно-адміністративна система – спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні: а) суворий цетралізм; б) використання позаекономічних,Ю ідеологічних методів управління економікою,; в) панування партійно-державної бюрократії (номеклатури).

ОБСЄ – Організація з безпеки й співробітництва в Європі, яка об’єднує 57 держав (США, Канаду, європейські країни).

СНД (Співдружність Незалежних Держав) – регіональна міжнародна організація, що об’єднує деякі пострадянські держави.

Рада Європи – міжнародна організація, яка об’єднує 47 європейських країн і сприяє їх співробітництву щодо стандартів права, прав людини, демократичного розвитку, законності й культурної взаємодії.

«Холодна війна» – термін, що означає гостре геополітичне, економічне, ідеологічне протистояння (на грані «гарячої» війни) окремих держав або блоків. Застосовується до визначення протистояння між СРСР, його союзниквів, з одного боку, та США, країн Західної Європи – з іншого, що тривало з середини до 1991 р.

Епоха постмодерну – період, який, на думку більшості вчених, розпочався в другій половині ХХ ст., після Другої світової війни, й продовжується нині, характеризується процесом світової глобалізації, переходом від індустріального суспільства до постіндустріального (інформаційного), поширенням ідей будівництва правової держави, захисту прав людини, людських свобод.

«Шокова терапія» – економічна теорія, а також комплекс радикальних, короткотермінових заходів, які базуються на цій теорії й мають на меті оздоровлення економіки держави, виведення її з економічної й фінансової кризи.

 

Контрольні запитання

1. Чим пояснюється напружена праця трудівників України у 1946-1950 рр.?

2. Як ви оцінюєте діяльність М.С. Хрущова?

3. За яких обставин Крим увійшов до складу УРСР?

4. Яке значення мав ХХ з’їзд КПРС для розвитку демократичних процесів у радянському суспільстві?

5. Яким чином передбачалося збудувати комунізм в СРСР ?

6. У чому причини усунення від влади Микити Хрущова?

7. Які галузі економіки України розвивалися найбільш динамічно у 1950-першій половині 1960-х рр.?

8. У чому виявилась непослідовність економічних реформ цього періоду? .

9. Що означає «холодна війна»?

10. Чому період 1965-1982 рр. називається застійним?

11. Хто такі дисиденти, чого добивалися українські дисиденти?

12. Чим можна пояснити спроби керівництва СРСР розпочати перебудову?

13. Якими були наслідки перебудови в Україні?

14. Коли і як була проголошена державна незалежність України?

15. Як відбувалася розбудова Української держави?

16. Які основні положення Конституції України?

17. Якою є форма державного правління (врядування) в Україні?

18. На які гілки поділена державна влада в Україні?

19. За яких обставин був прийнятий Акт проголошення незалежності України?

20. За якими напрямами відбувалися економічні реформи 1990-х рр.? Що дали ці реформи українському народові?

21. Які основні завдання зовнішньої політики вирішувала Україна після проголошення незалежності?

22. Як змінювалася форма державного правління в Україні протягом 1991 -2015 рр.?

23. Як ви розумієте поняття «євроінтеграція України», що ви знаєте про ЄС?

24. Чи можете ви коротко охарактеризувати діяльність президентів України – Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича, П. Порошенка?

25. Якими ви бачите перспективи подальшого політичного й економічного розвитку України як незалежної, суверенної, єдиної країни?

26. У чому Ви вбачаєте основні тенденції розвитку вітчизняної культури у повоєнний період.

27. Чи були досягнення в розвитку освіти і науки в Україні в 50-80-ті рр. ХХ ст.?

28. Хто такі українські «шестидесятники»?

29. Якою була мовно-культурна ситуація в Україні 60-80-х років ХХ ст.?

30. Укажіть основні тенденції розвитку української культури періоду незалежної держави.

31. Що Ви знаєте про участь України у Болонському процесі?

32. Назвіть галузі науки, в яких українські вчені мають світовий пріоритет.

33. Творчість яких українських письменників Вам імпонує?

 

Хронологічна таблиця

ІХ-перша половина VІІІ ст. до н.е. Кіммерія
VІІ -III ст.до н.е. Скіфська держава
VІІ ст. до н.е.-ІV ст. н. е. Грецькі міста-колонії
ІІІ ст. до н.е.-ІІІ ст. н.е. Сарматія
ІV ст. н. е. Держава антів; держава готів
ІV – ІХ ст. Тюркські держави в Подніпров’ї (гунів, булгар)
ІХ ст.. Руський каганат
Захоплення Новгорода норманським князем Рюриком
912-945 Княжіння Ігоря (Інгвара)
945-964 Правління Ольги
964-972 Княжіння Святослава
980-1015 Княжіння Володимира
1019-1054 Княжіння Ярослава Мудрого
Хрещення Русі
Створення «Руської правди»
З’їзд князів у Любечі
1113-1125 Княжіння Володимира Мономаха
1124-1153 Княжіння в Галичі Володимирка
1153-1187 Княжіння в Галичі Я. Осмомисла
Утворення Галицько-Волинського князівства
Битва на р. Калка з татаро-монголами
1238-1264 Княжіння Данила Галицького
Початок монголо-татарської навали на південно-західні руські землі (Україну)
Взяття Києва татарами
1264-1301 Княжіння Лева Даниловича
1301-1308 Княжіння Юрія І Левовича
1308-1323 Княжіння Лева ІІ і Андрія Юрієвичів
1325-1340 Княжіння Юрія ІІ (Болеслава)
1341-1377 Великий князь Литовський Ольгерд
Перемога литовських і українських військ над татарами на Синій Воді
Кревська унія
1392-1492 Княжіння Вітовта
Грюнвальдська битва
Утворення Кримського ханства
Люблінська унія
Утворення реєстрового козацтва
1616-1622 Гетьманство П. Сагайдачного
1648-1657 Гетьманування Б. Хмельницького
1648, травень Битви під Жовтими Водами і Корсунем
1648, вересень Перемога Б. Хмельницького під Пилявцями
1649, 8 серпня Зборівський договір
Поразка під Берестечком; Білоцерківський договір
1552, травень Перемога Хмельницького під Батогом
1654, 8 січня Переяславська Рада
Березневі статті Хмельницького
Смерть Б. Хмельницького
1657, жовтень Обрання гетьмана І. Виговського
1658, вересень Рішення Гадяцької ради про утворення Князівства Руського
1659, липень Поразка московського війська під Конотопом
Обрання гетьмана Ю. Хмельницького
1663-1665 Гетьманування П. Тетері на Правобережжі
1663-1668 Гетьманування І. Брюховецького на Лівобережжі
1665-1675 Гетьманування П. Дорошенка
Андрусівське перемир’я
1672-1687 Гетьманування І. Самойловича
1687-1708 Гетьманування І. Мазепи
1700-1721 Північна війна Росії з Швецією
Полтавська битва. Зруйнування царськими військами Чортомлицької Січі
Підписання І. Скоропадським Решетилівських статей
1708-1722 Гетьманування І. Скоропадського
1711-1732 Існування Олешківської Січі
1727-1734 Гетьманування Д. Апостола
1734-1775 Нова Січ
1734-1750 Правління гетьманського уряду на Україні
1750-1764 Гетьманування К. Розумовського
1768-1769 Коліївщина
1768-1774 І Російсько-турецька війна
1772, 1793, 1795 Поділи Речі Посполитої
1771-1774 Захоплення Галичини та Буковини Австрією
Знищення Запорозької Січі
Приєднання Криму до Росії
1783-1785 Одержання українською старшиною прав російського дворянства
1776 (або 1787) Заснування Катеринослава (Дніпропетровська)
1787-1791 ІІ Російсько-турецька війна
1814-1861 Роки життя Т.Г. Шевченка
1825, грудень-1826, січень Повстання декабристів
1830-1840 Діяльність «Руської трійці»
1845-1847 Діяльність Кирило-Мефодіївського братства
Скасування кріпацтва в Галичині
1853-1856 Кримська війна
Скасування кріпацтва в Росії
1860-1861 Виникнення першої Громади в Києві
Указ П. Валуєва про обмеження видання книг, заборону викладання українською мовою в школах
Заснування у Львові товариств «Просвіта»
1870-1880 Народницький рух в Україні
Емський указ царя про заборону видання книг українською мовою та ввозу їх з-за кордону
1876-1877 «Чигиринська справа»
1881, 1 березня Вбивство народовольцями царя Олександра ІІ
1892-1893 Заснування у Львові Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка
Виникнення Загальної Української безпартійної організації
Кінець 1880-х рр. Утворення марксистських гуртків на Україні
Утворення у Харкові Революційної Української партії (РУП).
1905-1907 Перша Російська революція
1914-1918 Перша Світова війна
1917, 27 лютого Перемога лютневої революції у Росії
1917, 4 березня Утворення Центральної Ради
1917, 6-8 квітня Український національний конгресс
1917, 21 червня І Універсал Центральної Ради
1917, 16 липня ІІ Універсал Центральної Ради
1917, 7 листопада ІІІ Універсал Центральної ради
Проголошення УНР
1918, 22 січня ІV Універсал. Проголошення незалежності і суверенітету УНР
1918, 9 лютого Підписання угоди між державами
Центрального блоку і Україною в Бресті
1918, березень Початок австро-угорської окупації України
1918, 28 квітня Розпуск Центральної Ради
1918, 29 квітня Проголошення генерала Скоропадського гетьманом України
Заснування Університету в Катеринославі
1918, 13 листопада Створення Директорії
1919, 16 січня Початок війни між УНР і РСФРР
1919, 22 січня Злука УНР із ЗУНР
1919, 5 лютого Вступ Червоної Армії до Києва
Мирний договір між РСФРР і УСРР
1921-1929 НЕП
1922, 30 грудня Створення СРСР (РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР)
1928/29-1932/33 Виконання І п’ятирічного плану
1929-1934 Проведення колективізації
1932-1933 Голод
1933-1937 Виконання ІІ п’ятирічного плану
Початок стаханівського руху
Карпатська Українська держава
1939, 23 серпня Підписання Німеччиною і СРСР Пакту про ненапад. Розподіл «сфер Впливу»
1939, 1 вересня Початок ІІ світової війни
1939, 15 листопада Прийняття Верховною Радою УРСР Закону про включення Західної України до складу УРСР
22 червня 1941-8 травня 1945 Велика Вітчизняна війна
Перехід до обов’язкової семирічної Освіти
Святкування 300-річчя Возз’єднання України з Росією
1954, лютий Входження Криму до складу УРСР
1956, лютий ХХ з’їзд КПРС
Започаткування в ООН постійного представництва УРСР
Прийняття ХХІІ з’їздом КПРС Третьої Програми КПРС
Початок здійснення економічної Реформи
Прийняття Конституції СРСР
Прийняття Конституції УРСР
1985, березень Обрання М.С. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС
1985, квітень Квітневий Пленум ЦК КПРС, поча-ток перебудови
1986, 26 квітня Чорнобильська катастрофа
1989, вересень Створення Народного Руху України за перебудову
1990, березень Вибори до Верховної Ради УРСР
1990, 16 липня Прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет Української РСР
1990, серпень Закон про економічну самостійність Української РСР
1991, 17 березня Всесоюзний референдум
1991, 19-21 серпня Спроба здійснення державного перевороту в СРСР
1991, 24 серпня Прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України
1991, 1 грудня Підтвердження Акту проголошення незалежності України на республіканському референдумі, обрання Президентом України Л.М. Кравчука
1991, 8 грудня Створення СНД
1994, березень Вибори до Верховної Ради України
1994, липень Вибори Президента України. Президент України Л.Д. Кучма
1995, червень Прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України
1996, 28 червня Прийняття Верховною Радою Конституції України
1998, 29 березня Вибори до Верховної Ради України
1999, жовтень, листопад Вибори Президента України. Президент України Л.Д. Кучма
2004, жовтень Вибори Президента України
2004, листопад-грудень Помаранчева революція
2005, січень Президентом України обрано В.А. Ющенка
2010, січень Президентом України обрано В.Ф. Януковича
2014, 25 травня Президентом України обрано П.О. Порошенка
2014, 26 жовтня Позачергові вибори до Верховної Ради України

Рекомендована література

1. Апанович О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі / О.М. Апанович. – К., 1993.

2. Баран В.К. Україна після Сталіна: нарис історії 1953-1985 рр / В.К. Баран. – Львів, 1992.

3. Бокань В.А., Польовий Л.Г. Історія культури України: Навч. Посібник.– К.: МАУП, 1998.– 232 с.

4. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гурій та ін. Під ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – 416 с.

5. Іваненко В.В. Історія України: Навч. посібник для студентів природничих і технічних спеціальностей / В.І. Іваненко, Г.Г. Кривчик. – Д.: ДНУ, 2012. – 184 с.

6. Іваненко В.В. Історія української культури: Навч. посібник для студентів природничих і технічних спеціальностей / В.І. Іваненко, Г.Г. Кривчик. – Д.: ДНУ, 2010 – 100 с.

7. Історія України: Нове бачення: У 3 т. / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Україна, 1995. – 350 с.

8. Історія України: навч. посіб. / О.Д. Бойко. – 3-тє вид., доповн. – К.: Академвидав, 2010. – 687 с.

9. Історія України: підручник / В.М. Литвин. — 3-тє доопрац. та доповн. вид. – К.: Наук. думка, 2009. – 821 с.

10. Історія України: підручник / Г.Д. Казьмирчук, А.П. Коцур, О.В. Вербовий, І.М. Заболотна, Г.М. Казакевич, М.Г. Казьмирчук, Г.Г. Коцур, О.Р. Купчик, С.В. Набока, С.В. Палієнко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — 2-ге вид., виправл. і доповн. – К.: Логос, 2010. – 648 с.

11. Історія України / Ю. Зайцев, В.К. Баран, Я.Й. Грицак, О. Зайцев, Я.Д. Ісаєвич. – 2-е вид., зі змін. – Л.: Світ, 1998. – 487 с.

12. ІсторіяУкраїни: сучасне бачення: навч. посіб. / В.Ф. Остафійчук. – 4-те вид., виправл. – К.: Знання-Прес, 2008. – 424 с.

13. Історія України та її державності: курс лекцій / Л.Є. Дещинський, С.В. Терський, І.Я. Хома, В.М. Тарабан, Р.Д. Зінкевич, Я.Я. Денісов, І.О. Гаврилів, І.В. Буковський, А.Я. Нагірняк; Нац. ун-т "Львів. політехніка". – 5-те вид., переробл. і доповн. – Л., 2009. – 474 с.

14. Історія українського козацтва: Нариси: У 2-х т. Т. 1 / В.А. Брехуненко, Л.В. Войтович, О.Б. Головко, В.М. Горобець, А.О. Гурбик; Ін-т історії України. НДІ козацтва НАН України. – К.: Вид.дім "Києво-Могилян. акад.", 2009. – 800 с.

15. Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти / В.А.Греченко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко.– К.: Літера ЛТД, 2006.– 480 с.

16. Культурологія: Українська та зарубіжна кульура: Навч. осіб./ М.М.Закович, І.А.Зазюн, О.М.Семашко та ін.; За ред. М.М.Закович.– К.: Знання, 2004.– 567 с.

17. Культурология: Учеб. пособ. / Автори-составители: Власенко О.И., Зайончковский Ю.В. – Харьков: Парус, 2006. – 512 с.

18. Мала історія України / А. Каппелер. – К.: "К.І.С.", 2007. – 264 с.

19. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ століття: Навч. посіб. / Я.Й. Грицак. – 2-ге вид. – К.: Генеза, 2000. – 356 с.

20. Політична історія України: навч. посіб. / В.А. Греченко, В.І. Танцюра, В.В. Калініченко, С.М. Куліш, В.В. Петровський. – 2-ге вид., доповн. – К.: Академвидав, 2008. – 552 с.

21. Попович М.В. Нарис історії культури України.– АртЕк, 1999.– 728 с.

22. Україна. Історія / О. Субтельний. – К.: Либідь, 1996.

23. Історія України: Модульний курс. Навчальний посібник / Н.М Савченко, М.К. Подольський. – К.: Інкос, 2006.– 544 с.

24. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид./ За загальн. ред. Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О.– Львів: Світ, 1994.– 496 с.

25. Культурологія: Курс лекцій / Під ред. А.Г. Баканурського, Г.Є. Краснопутського, Л.Л.Сауленко. – К.: ВД. «Професіонал», 2004. – 208 с.

26. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб.: 3-тє видання, стереотипне / О.Л. Шевнюк.– К.: Знання – Прес, 2007. – 353 с.