Форми організаціївиховання
| За кількістю учасників | індивідуальні (бесіда); групові (збори, гурток); масові (свято, конференція). |
| За видом діяльності (Н.Є.Щуркова) | форми ціннісно-орієнтаційної діяльності; форми пізнавальної діяльності; форми трудової діяльності; форми суспільно-корисної діяльності; форми естетично/діяльності; форми спортивно-оздоровчої діяльності. |
| В залежності від | словесні (збори, лекції, бесіди, усні газети, радіожурнали); |
| метода виховання (М.І.Болдирєв) За виховним завданням (В.С.Селіванов) | практичні (походи, екскурсії, олімпіади, спартакіади, конкурси); наочні (музеї, виставки, стіннівки тощо). форми управління і самоуправління життям (збори, мітинги, виховні години, наради органів самоуправління); пізнавальні форми (екскурсії, походи); розважальні форми (вечори, КВН, "капусники", дискотеки тощо). |
| За переважаючим компонентом виховного впливу (В.В.Воронов) | словесно-логічні форми (дискусії, збори, конференціїтощо);образно-художні (культпоходи, виставки, свята, концерти);трудові форми (прибирання, ремонтна бригада, народні промислитощо);/грое/форми (конкурси, змагання, дискотека);лсихолог/чн/форми (лекції, бесіди, дискусії). |
Засоби виховання включають надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, кіно, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального мистецтва, рідна мова, історія, фольклор, народні символи і національна символіка, релігійні виховні традиції тощо), технічні засоби. Універсальним засобом виховання студентської молоді завжди є діяльність (навчальна, науково-дослідна, трудова, громадська тощо) і спілкування.
Подивимось, як у реальному виховному процесі взаємодіють форми організації, методи, прийоми і засоби виховання. Візьмемо за приклад збори студентської групи, які проводитьїї куратор після завершення сесії. Куратор, звичайно, бере слово для аналізу підсумків екзаменаційної сесії, але на меті має не тільки констатувати факти, а й здійснити виховний вплив на групу. Він спробує проаналізувати успіхи і невдачі студентів, зіставити їх з попередньою сесією, зверне увагу на власні спостереження щодо ставлення студентів до навчання протягом семестру, висловить власне ставлення до результатів навчання студентів, вислухає їхню думку, запропонує спільно напрацювати шляхи покращення навчальної роботи студентів тощо. Що в зазначеному прикладі віднести до форм організації, що до методів, прийомів і засобів виховання? Формою організації'у цьому випадку виступають збори студентської групи; методом — бесіда; складовими методу, його елементами-я/шйолишм: аналіз, зіставлення, спостереження, діалог, полілог тощо; засобами — слово викладача, зведені таблиці успішності студентів та інше.
Система виховання включає такі фактори соціальної взаємодії, як громадське життя і громадські організації, події та акції духовного характеру, соціальне середовище, інформаційні чинники, церкву. Вона зорієнтована на цілісну особистість громадянина України як відправний компонент і кінцевий результат. її ефективність визначається рівнем реалізації мети і завдань національного виховання — рівнем вихованості особистості.
Ефективність системи виховання в кінцевому підсумку залежить від взаємин, які складаються між членами колективу вищого навчального закладу — професорсько-викладацьким складом і студентами. Розвиваються ці взаємини у спільній діяльності, яка може стати системотворчою тільки тоді, коли кожний знайде в ній сферу докладання своїх знань, умінь, навичок, реалізації творчих задумів.
Гуманістична спрямованість виховної роботи у ВНЗ є найвиразнішою ознакою її мети на філософському рівні. Студент є основною педагогічною цінністю. Таким самим є ставлення і до викладача з високою педагогічною культурою, важливим показником якої є здатність до навчання, співпраці, розвитку, соціального захисту студентів; взаємна повага та рівність сторін; здатність до повсякденної доброзичливої, тактовної співпраці з іншими суб'єктами інфраструктури з організації виховної роботи.
Враховуючи принцип особистісної орієнтації виховного процесу у вищій школі має здійснюватися вивчення рівня вихованості, професійної орієнтованості, громадянської зрілості, потреб та інтересів кожного студента. На цій основі з урахуванням загальної мети і завдань виховання визначаються конкретизовані цілі та завдання виховання, які матеріалізуються у змісті виховної роботи як аудиторної, так і позааудиторної (індивідуальної, групової та масової).
Другий компонент. Ядром змісту виховної роботи серед студентської молоді є її фахове самоствердження і система цінностей (загальнолюдських, національних, громадянських — демократичних, родинних, особистого життя), яка і становить виховний потенціал гуманітарної освіти (університет — навчальні програми; аудиторна робота — виховуюче навчання; позааудиторна робота — створення умов для повноцінної життєдіяльності студентів). А діяльність студентів (як складова операційно-діяльнісного компонента) поділяється на навчально-пізнавальну, науково-дослідну, громадсько-корисну, трудову, естетичну, екологічну, правову, спортивно-оздоровчу тощо і спрямовується на фахове
самоствердження та засвоєння системи цінностей, що виступає фактором формування цілісної особистості громадянина України і включає всі аспекти виховання. При цьому домінуючим видом діяльності студентів буде той, який відповідає конкретизованим цілям і завданням виховання, що визначаються на основі вивчення рівня вихованості, професійної спрямованості, громадянської зрілості, потреб, інтересів кожної особистості.
Третій компонент. Зміст виховної роботи реалізується у системі виховної взаємодії інтегрованих суб'єктів — студентів, науково-педагогічних працівників, наставників академічних груп, які уособлюють університетський колектив; сім'ї; зовнішніх установ, організацій, відомств, структур, які залучаються як до співпраці у виховній роботі зі студентами, так і в системі самовиховання особистості. У цій взаємодії незмінно важливою залишається особистість викладача ВНЗ, в тому числі наставника академічної групи.
Виховна взаємодія інтегрованих суб'єктів виявляється у методах, засобах, формах виховання, які, в свою чергу, задіяні в організації життєдіяльності (студентське самоврядування, норми поведінки, традиції, взаємини співробітництва, особисті взаємини) та діяльності студентів (означена вище).
У системі виховної роботи у ВНЗ необхідно змінити стратегію і тактику взаємодії між головними учасниками навчально-виховного процесу, тобто між викладачем і студентом. Успіх може бути забезпечений за умови, коли процес виховання вибудовується на основі розвитку природних здібностей кожного студента, створення умов для його саморозвитку, самовиховання, самоутвердження, самореалізації.
Виховна система сучасного університету має характеризуватися єдністю дій між усіма її структурними елементами. Партнерство, демократичний стиль і норми гуманних стосунків мають бути її органічною складовою. Цілісність виховної системи ґрунтується на спільній діяльності студентів і викладачів, яка створює єдине академічне співтовариство, що задіяне у співорганізації життєдіяльності студентської молоді.
Системний підхід до організації виховної роботи серед студентів передбачає її зв'язки із зовнішніми системами, означеними нами як фактори соціальної взаємодії. Останні включають соціальне середовище, громадське життя і громадські організації, інформаційні чинники, події та акції духовного характеру.
Четвертий компонент. Система виховної роботи розвивається і переходить в якісно новий стан (до рівня саморозвитку, самоуправління, самодисципліни, свідомої відповідальності, співробітництва й творчості викладача та студента), якщо нею компетентно управляти. Для цього створюється інфраструктура, до складу якої входять суб'єкти виховної роботи (на рівні університету, факультету, курсу, академічної групи).
Управління передбачає прогнозування результатів своєї діяльності (відповідно до визначених цілей і завдань з урахуванням запитів і потреб студентів, специфіки їх професійної підготовки — на рівні кожної особистості, академічної групи, курсу, факультету, університету), координацію діяльності професорсько-викладацького складу, узгодження та кооперування їх роботи і таке інше.
Діяльність організаційних структур на всіх рівнях управління виховною роботою в університеті (загальноуніверситетський, факультетський, інститутський, кафедральний тощо) набуває системного характеру завдяки введенню моніторингового супроводу управління.
Слід зауважити, що системний підхід до виховання у вищій школі сприяє швидшій соціалізації особистості студента, тобто формуванню особистості у певних соціальних умовах. Соціалізація — це процес засвоєння людиною соціального досвіду, в ході якого вона перетворює його у власні цінності та орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми, які прийняті у даному суспільстві.
Механізм соціалізації особистості:
| Джерела соціалізації | ■ родина; ■ система освіти; ■ засоби масової інформації; ■ громадські організації. |
| Соціалізація включає засвоєння | ■ культури людських стосунків та суспільного досвіду; ■ соціальних норм; ■ соціальних ролей; ■ видів діяльності; ■ форм спілкування. |
Звичайно, соціалізація не тотожна вихованню. Вона ширша, ніж виховання, оскільки виховання — це навмисне формування особистості відповідно до прийнятих у суспільстві ідеалів під впливом свідомо спрямованих впливів (навіювання, переконання, власний приклад, залучення до різних видів діяльності) з боку педагогів, батьків.
При соціалізації особистість відіграє активну роль, сама обирає ідеал і наслідує його, а коло людей, що здійснюють соціалізуючий вплив, досить широке. Тому вузівське навчання є дієвим чинником соціалізації особистості студента.
У сучасній педагогіці та психології є спірне питання: „Чи потрібно виховувати студентів". Відповідь залежить від того, як розуміти виховання. Якщо його розуміти як вплив на особистість з метою формування необхідних педагогу, ВНЗ, суспільству якостей, то гуманістична педагогіка дає негативну відповідь. Якщо ж як створення умов для саморозвитку особистості в процесі вузівського навчання, то відповідь буде позитивною.
Традиційний підхід до виховання базується на тому, що виховання студентів — це вплив на їхню психіку і діяльність з метою формування особистісних властивостей і якостей — спрямованості, здібностей, свідомості, почуття відповідальності, дисциплінованості, самокритичності тощо. Сучасний підхід виходить з того, що виховання — це "процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення дожиття" [99, 6].
Різні навчальні предмети у ВНЗ мають певний виховний потенціал. Слід при цьому враховувати механізм виховання:
О розуміння фактів, явищ, подій;
О засвоєння та вироблення позитивного ставлення до засвоєного, впевненості в його
істинності; О синтез інтелектуальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів, перетворення
у стійке утворення якості (наприклад, виховання інтересу до обраної професії
досягається шляхом вироблення у студентів вірної уяви про суспільну значущість і
зміст роботи в обраній галузі, про закономірності її розвитку:
■ формування у кожного студента переконання у своїй профпридатності, розуміння необхідності засвоєння всіх дисциплін навчального плану;
■ вироблення потягу слідкувати за всім прогресивним у діяльності передових фахівців галузі;
■ вміння спрямовувати своє самовиховання на користь роботи.
Кінцевий результат виховання студентів досягається шляхом вирішення спільно з викладачами часткових, повсякденних виховних завдань, що постійно змінюються.
В управлінні виховною роботою у студентській академічній групі значна роль належить куратору. Куратор — це викладач вищого навчального закладу, що координує виховну роботу в академічній групі.
Основними завданнями куратора є:
— надання допомоги студентам у формуванні студентського колективу академічної групи, проведення індивідуальної та групової виховної роботи;
- встановлення зв'язків з батьками студентів, з'ясування проблем студентів;
- надання їм допомоги;
- здійснення педагогічного контролю за навчальним процесом;
- відповідальність за дотриманням студентами моральних, етичних норм поведінки, статуту і внутрішнього розпорядку університету.
Провідним напрямом виховної діяльності в умовах сучасної практики вищої школи є педагогічна підтримка студентів, яку покликані здійснювати наставники студентської академічної групи. Остання виступає головною первинною ланкою у виховній системі ВНЗ. Надаючи допомогу студентам академічної групи в організації життєдіяльності, куратор здійснює координацію, інтеграцію і корекцію педагогічної взаємодії в системі "викладач-група", а також як психолог здійснює індивідуальну підтримку в саморозвитку студента.
У результаті проведеного дослідження на базі Маріупольського гуманітарного інституту І.В.Соколова виділяє такі основні функції, які визначають зміст управлінської діяльності куратора: аналітичну, організаторську, комунікативну [148].
Аналітична функція реалізується у плануванні, організації та здійсненні виховної системи наставника зі студентською академічною групою з урахуванням рівня між-особистісних взаємин у колективі, мотивів, інтересів та потреб навчальної і пізнавальної діяльності студентів, рівня їхнього інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я, рівня успішності тощо. Ця функція передбачає планування і організацію виховної роботи в студентській академічній групі на діагностичній основі.
Організаторська функція передбачає надання допомоги органам студентського самоврядування, творчим групам, радам справ в організації культурно-освітньої роботи, пізнавального дозвілля студентів, залученні їх до тих видів діяльності, які відповідають їх інтересам, потребам та соціальним запитам і мають характер творчо-розвивальних.
Ця функція передбачає не безпосередню організацію куратором студентських справ у групі, а надання допомоги студентському самоврядуванню в самоорганізації життєдіяльності студентів в умовах позааудиторної виховної роботи.
Комунікативна функція полягає у створенні сприятливого психолого-педагогічного клімату в групі, що позначається на підвищенні статусу окремих членів колективу і забезпечує позитивні зміни в міжособистісних взаєминах. В основі управління виховною роботою лежить творча взаємодія наставника з окремими студентами чи групою в цілому. При виникненні конфліктних ситуацій в системі "адміністрація-студент" куратор виступає посередником у їх вирішенні; захищає права студентів, інформує адміністрацію щодо їх пропозицій, побажань, зокрема, стосовно організації навчально-виховного процесу, вирішення практичних соціально-побутових проблем.
В особистісно орієнтованій взаємодії в системі "наставник-студент" здійснюється соціалізація студентської молоді.
Зазначені функції зумовлюють алгоритм діяльності куратора, який включає такі етапи управлінського циклу у виховній системі:
О діагностику (вивчення студентів академічної групи, їх індивідуального розвитку і групової взаємодії та взаємин, одержання необхідних для організації виховної роботи відомостей про студентів);
О планування (визначення мети, завдань, змісту, методів, засобів, форм організації виховання). Як правило, метою є організація психо-соціального середовища в студентській академічній групі, яке сприяє розвитку духовного потенціалу кожного студента, його саморозвитку, самовихованню, самореалізації. Для цього можуть використовуватися такі методи, як діалог, дискусія в умовах співробітництва, поєднання групових та індивідуальних форм виховної роботи тощо;
О організацію і координацію виховної взаємодії (розробка розгорнутих планів конкретних заходів і координація діяльності студентів, спрямованої на їх реалізацію);
О аналіз і оцінку підсумків роботи (передбачає анкетування, тестування, узагальнення результатів педагогічного спостереження з метою визначення рівня вихованості кожного студента, а також характеру міжособисіісних взаємин в колективі. При цьому куратор робить висновки щодо власної професійної компетентності як вихователя.
Доцільно зазначити, що ефективність виховної діяльності куратора визначається не формою планування та кількістю заходів, атим, наскільки він знає студентів групи, поважає їх і на цій основі вибудовує стратегію і тактику виховної взаємодії. Його діяльність спрямовується на створення оптимального середовища в умовах студентської академічної групи.
Особливість становлення первинного вузівського колективу (яким є студентська академічна група) полягає в тому, що діяльність студентів здебільшого має особистісний характер (такою є навчальна, науково-дослідна та інші її види). Отже, забезпечення психологічної й поведінкової єдності групи (її взаємозалежності, взаємодопомоги та співтворчості) залежить від наставника та органів студентського самоврядування, від тих організаційних форм, які використовуються ними у виховній системі.
Методи виховання, виходячи із засад демократизації виховання, слід розглядати не як спосіб педагогічного впливу на вихованців, а як виховну взаємодію її суб'єктів (вихователів і вихованців) і об'єктів середовища, з якими суб'єкти взаємодіють і які несуть в собі певні цінності.
Виховна діяльність куратора студентської академічної групи полягає у створенні сприятливих умов для формування цілісної особистості громадянина України в тому середовищі, у якому проходить життєдіяльність студентів (стосунки в університеті, гуртожитку; зміст освіти, методи і форми навчання і виховання тощо). Відбувається переорієнтація уваги з вербальних методів виховання (лекції, бесіди тощо) на діял ьнісне виховання, перехід від "примусу" зовнішнього до "самопримусу" внутрішнього, коли позитивний досвід поведінки формується на основі саморегуляції і саморегламентації особистості, в процесі самовиховання, без участі вихователя. При цьому у виховній роботі куратора більшого значення набувають організаційні зусилля, спрямовані на забезпечення активності самого вихованця. Такий шлях вироблення активної громадянської позиції студентської молоді.
Важко переоцінити роль постійного ділового спілкування куратора зі студентами академічної групи: невимушені довірливі бесіди, поради, спільний аналіз фактів і явищ життєдіяльності групи. Разом з тим постійне спілкування дає бажані результати за умови наявності в моделі вихователя загальних складових особистості, які обов'язкові для всіх і кожного: високий професіоналізм, високі моральні якості, активна громадянська позиція, особистий приклад усім і в усьому, повага до законів держави, національна свідомість і самосвідомість, національна гідність, патріотизм, готовність до захисту Батьківщини, міцне здоров'я, активний спосіб життя, гуманізм, духовність. За такої умови "подібне викликає подібне".
Ш
Для куратора мають бути притаманні такі обов'язкові аспекти інтелігентності, що є основою високогуманних стосунків: терпимість, об'єктивність і доброзичливість до поглядів, переконань і вчинків студента. Він повинен мати здатність розуміти, співчувати, бажання допомогти, вміти розпізнавати індивідуальність, емоційний склад, характер, звички студента [150].
Вимоги до
Особистості
Куратора
■ професіоналізм;
■ високі моральні якості;
■ активна громадянська позиція;
■ особистий приклад в усьому; 1 повага до законів держави;
■ національна свідомість і самосвідомість;
■ національна гідність, патріотизм;
■ активний спосіб життя;
■ гуманізм, духовність.
Результати теоретичного дослідження, а також експериментальної роботи [.В.Соколової [20] дають можливість виділити чотири умовні позиції взаємодії куратора зі студентською академічною групою:
О наставник-помічник; j
О наставник-посередник у вирішенні деяких питань; J
О наставник-захисник прав студентів;
О наставник-координатор діяльності.
Перша позиція полягає в тому, що куратор повинен допомагати студентам в оволодінні ними необхідними комунікативними вміннями та навичками.
Друга позиція спонукає куратора виступати в ролі посередника у вирішенні спірних питань, розв'язанні конфліктних ситуацій, що виникають між адміністрацією, викладачами та студентами.
Сутність третьої позиції розкривається в тому, що куратор студентської академічної групи спільно з органами студентського самоврядування є захисником прав студентів у конкретній (тій чи іншій ситуації).
Четверта позиція наставника у взаємостосунках зі студентами або групою передбачає координацію взаємодії всіх структурних підрозділів ВНЗ (ректорат, деканат, кафедри тощо). Це не означає, що наставник дублює і підміняє діяльність адміністрації, органів студентського самоврядування. Він допомагає їм розв'язувати проблеми, реалізувати свої функціональні обов'язки.
Важливе місце у діяльності куратора належить плануванню його виховної роботи зі студентами.
Принципи
планування
Роботи
Куратора
■ спрямування виховання на формування у студентів активної громадянської позиції;
■ забезпечення цілеспрямованої і послідовної виховної взаємодії зі студентами академічних груп з визначенням специфіки, змісту, методів і форм організації виховної роботи;
■ диференціація виховання в процесі аудиторноїта позааудиторної роботи;
■ розвиток студентського самоврядування;
■ ефективна взаємодія всіх суб'єктів виховного процесу;
Куратори складають план виховної роботи на навчальний рік разом зі студентами. До плану можуть бути включені такі питання:
- знайомство зі студентами академічної групи, з'ясування їх інтересів, запитів;
- проведення зустрічі зі студентами, індивідуальних бесід, групових зборів (екскурсії до музею Історії ВНЗ; дотримання студентами Правил внутрішнього розпорядку, Статуту ВНЗ про права та обов 'язки студентів; стан успішності та дисципліни тощо);
— проведення індивідуальної роботи з кожним студентом;
— організація навчальної (аудиторної та самостійної) роботи студента, розподіл його бюджету часу;
— організація роботи студента в бібліотеці;
— відвідування куратором гуртожитку та проведення в ньому виховних заходів зі студентами;
— проведення зустрічей з непересічними людьми;
— відвідування студентами музеїв, театрів, виставок, екскурсій по місту тощо.
Пріоритетні напрями виховної роботи в групі:
— формування у студентів необхідних професійних і моральних якостей;
— розв'язання завдань професійного виховання;
— організація участі студентів академічних груп в інформаційно-просвітницьких, культурно-виховних заходах факультету / інституту, ВНЗ;
— залучення студентів до роботи в наукових гуртках, студентських клубах, громадських організаціях, органах студентського самоврядування;
— надання допомоги в організації роботи органам студентського самоврядування, громадських студентських організацій тощо;
— охорона та зміцнення здоров'я студентів;
— організація співпраці з батьками студентів.
Важливою передумовою ефективної діяльності куратора є глибоке і всебічне вивчення як особистості кожного студента, так і колективу академічної групи в цілому.
Як відомо, метою освіти і виховання в Україні є людина як головний ціннісний орієнтир і її місце у суспільстві.
Традиційно склалося так, що значна частина викладачів бачить і
вивчає студентів тільки через викладацький стіл: як студент відвідує
заняття, слухає, конспектує, відповідає, виконує ті чи інші завдання.
Усе інше таких викладачів і не цікавить. Але ж це «інше» й може складати
серцевину особистості, її багатство чи бідність у прагненнях і задумах, її духовність чи
бездуховність, моральність чи аморальність, гідність чи рабську покірність і
пристосовництво, силу духу чи слабкість характеру, працьовитість чи лінощі й апатію,
корисливість чи безкорисливість.
Щоб це пізнавати, необхідно бачити в студентові особистість, розуміти всю складність і багатовимірність її структури, виявляти в ній складові, набуті чи зростаючі здібності та можливості, розрізняти багатозначність вчинків і дій, різноманітність і палітру почуттів, емоцій, мотивів. Тільки за цих умов викладач зможе певним чином керувати процесом формування, розвитку, виховання, освіти й навчання студента.
Для ефективної професійної діяльності кожному викладачеві ВНЗ необхідно знати класифікацію основних рис особистості майбутнього фахівця, вміти впливати на її формування. Цих класифікацій декілька, одна з них вирізняє:
Так, наприклад, соціальні риси можна розглядати з трьох позицій:
| Працелюбність | Вихідні ознаки | Виявлення особистісних ознак | Діагностичні ознаки |
| Свідоме ставлення до навчання, праці, навчальні навички, трудова моральність | Трудова активність, старанність у праці, спілкування у трудовій діяльності | Потреба у трудовій діяльності, готовність до неї, свідоме виконання трудових обов'язків, культура праці, старанність, потяг до колективної праці, творча індивідуальна праця, трудові стимули та мотиви, свідома дисципліна праці, ставлення до людей, праці та її результатів | |
| Моральність | Мотиви, почуття, ставлення, переконання, поведінка | Альтруїстичне (безкорисливе ставлення до реальності), егоїстичне, колективістське, індивідуальне, гуманістичне, анти-гуманне, кримінальне | Моральна чистота, простота, скромність, піклування, кар'єризм, злочинність, скупість, щедрість, співробітництво і взаємодопомога, повага до людей, праці, турбота про своє благополуччя. |
| Свідомість | Філософські, за-гальнонаукові погляди, ідейні переконання, світогляд, аморальність. | Ідеалістичні, матеріалістичні, теологічні - філософські погляди; природа, суспільство, мислення - загальнонаукові погляди; відповідальність, чесність, справедливість, ціннісні орієнтації, ідейні переконання, активність, громадянськість, життєва позиція -світоглядна моральність. | Ставлення до сучасної філософії, оволодіння засобами науки, прояви поведінки, ставлення до релігії. |
| ^Естетичні якості | Естетичні сприймання форми, кольору, змісту тощо. | Естетичний смак - вибірковість, позиція та оцінка; естетична діяльність - художня активність, художня творчість. | Оцінки і судження, спостереження за проявами рис поведінки; рівень розуміння мистецтва, формування нових рис характеру під впливом мистецтва. |
За характером діяльності і поведінки студентів можна умовно поділити на кілька
типів:
0 Студенти, які відзначаються широким підходом до цілей і завдань навчання у вищій школі. їх цікавить значно ширше коло знань, ніж це передбачено навчальною програмою. Вони беруть активну участь у науковій, громадській роботі, прагнуть серйозно оволодіти не тільки знаннями, наукою, культурою, а й методами самостійної роботи, щоб зуміти якнайшвидше виявити себе ужитті. Такі студенти, як правило, не задоволені результатами своєї праці, шукають нових способів раціоналізації навчання, прагнуть виявити свою особистість через активну діяльність. їх поведінка цілком відповідає нормам і вимогам, які ставляться до сучасного студента.
0 Студенти, які чітко зорієнтовані на вузьку спеціалізацію. їх пізнавальна діяльність характеризується заглибленням у зміст професійної підготовки. Нерідко спостерігається обмеження культурних інтересів і запитів цієї групи рамками своєї майбутньої діяльності. Такі студенти не дуже активні в громадській роботі, спорті, художній самодіяльності тощо.
0 Студенти, які пасивно ставляться до здобуття знань, обмежуються рамками обов'язкової програми. г
Інший підхід до типології студентів у С.І.Самигіна [120]. Він, зокрема, виділяє дві групи чинників, які визначають тип студента:
О якості особистості, з якими студент прийшов до ВНЗ (рівень підготовки, система цінностей, ставлення до навчання, інформованість про вузівські реалії, уявлення про професійне майбутнє). >
Ці чинники слід тільки враховувати;
О якості, які набуваються у процесі навчання у вищій школі.
Цими якостями можна керувати. Це — організація процесу навчання, рівень викладання, тип взаємовідносин викладача і студента тощо.
За ставленням до навчання деякі дослідники виокремлюють 5 типів студентів [120]:
■ ті, які активні у всіх сферах навчальної діяльності;
■ ті, що вивчили все, але потрошки;
■ ті, які виявляють інтерес тільки до обраної професії;
■ ті, що виявляють інтерес тільки до тих предметів, що їм подобаються;
■ ледарі.
В.І.Лісовський [78] називає чотири групи якостей, які найповніше характеризують особистість студента:
— навчання, наука, професія;
— суспільно-політична діяльність;
— культура (духовність);
— спілкування у колективі.
Відповідно до цих показників він виділив одинадцять типів студентів: 1) гармонійний; 2) професіонал; 3) академік; 4) громадський діяч; 5) шанувальник мистецтв; 6) старанний; 7) середняк; 8) розчарований; 9) ледар; 10) творчий; 11) богемний.
Щодо вивчення особистості студента можна сформулювати такі поради:
— вивчати студента куратору треба в процесі його діяльності;
— вивчення особистості студента можливе такими шляхами:
■ ознайомлення з його попередніми характеристиками, з документацією (журнал академічної групи, особова справа) про успішність студента, стан його здоров'я, відвідування ним університету;
■ бесіди з викладачами про особливості студента та його поведінку;
■ бесіди зі студентом про те, які види діяльності його найбільше цікавлять, про мрії, про товаришів і характер товаришування і т. ін.;
■ спостереження за розумовою діяльністю і поведінкою студента на заняттях, під час дозвілля;
■ анкетування, тестування тощо.
При вивченні особистості студента можна спиратися на запропоновану нижче схему.