Антропосоціогенез, його комплексний характер
Буття людини
(4 години)
План лекції.
Проблеми філософської антропології.
1) Філософська концепція людини як основа наук про людину.
2) Антропосоціогенез та його комплексний характер.
3) Біологічне, психічне і соціальне в людині.
Філософська концепція людини як основа наук про людину: головна таємниця світу; М.Кузанський: людина це мікрокосм; Л.Фейєрбах: наявність людських властивостей; Дідро: людина – центр Всесвіту. Проблема, яку сформулював Вольтер: у філософів дивна думка про людину.
Концепції сутності людини у історія філософії
Відношення тіла, души та дух: душа як життєвий центр тіла, екзистенціальний початок, що індивідуалізує людину в суспільстві. Дух - видова особливість людини зв’язувалася властивостями розумності і соціальності.
(2) Ідея особистості на Сході та Заході. Для філософії Античності та Давнього Сходу людина фрагмент природи, її життєвий шлях визначений законами долі.
(3) Антропологічний поворот. Для Сократа самопізнання стає найголовнішою і єдиною метою філософії.
Антична дилема души і тіла. Починаючи з Платона, загострюється дилема душі та тіла. тілом належачи суєтному світу природних процесів, а своєю розумною душею ностальгуючи про загублених космічній гармонії і вічних ідеях. Арістотель обґрунтував укорененність людину в природі.
(5) Актуальність души у християнстві. Середньовіччя людина вказала на єдність душі та тіла. Фома Аквінський бачив у людині проміжну ланку між звіром і ангелом.
(6) Самодостатність людини у Ренесансі.Еразм Роттердамський: людина розглядається як центр і вища мета всесвіту.
Розумна людина Нового час. акцентування самосвідомості, приналежність людини до земного світу, звільнилася від релігійного змісту; тіло людини – це своєрідний механізм.
(8) Усвідомлення історії людства у Просвітництві: ідеал незалежної і розумної особи; паос розуму, знання і заснованого на них прогресу,
(9) Відношення людини до трансцендентального суб’єкта у німецької класичної філософі та романтизм: обґрунтувала світостворюючи можливості людського розуму (Кант, Фіхте), культурно-історичну ангажованість людської свідомості (Гегель); трансцендентальний суб’єкт – це філософське оформлення творчо активного потенціалу людства.
Усвідомлення трагедійності людини у некласичної філософії.
Сучасний натуралізм:
1) біологізаторські моделі аналогії з іншими складними організмами (позитивізм, необіхевіоризм, біоетика);
2) версії людина як тварини (фрейдизм);
Для екзистенціального підходу у сучасній філософії характерна актуалізація індивідуального людського існування у його принциповою нередуцируємості до яких-небудь загальних, зовнішніх йому законів і схем.
Соціологізаторський підхід (марксизм, структуралізм) орієнтований на розгляд людини у контексті ширших соціальних зв’язків.
Антропосоціогенез, його комплексний характер
Основні концепції антропосоціогенезу:
Антропосоціогенез – процес історико-еволюційного формування фізичного типу людини, первинного розвитку його трудової діяльності, розмови і його соціальне становлення.
міфологічнимі концепції народження людини з землі, води, повітря або космосу;
креаціоністська (від лат. сreatio – творіння) модель походження світу і людини – створення людини Богом;
еволюційної теорії Дарвіна («Походження людини і статевий відбір») вважається, що людина пішла від мавпи;
трудова теорія Енгельса («Роль праці у процесі перетворення мавпи на людину»).
ігрова концепція («Людина граюча» Хейзінги). Гра – основа походження релігії, мистецтва, права, філософії, форма творчої діяльності людини.
психосоматичної моделі (Фрейд), виникнення людини обумовлене появою культу, фундаментальні підстави якого – тотем і табу;
семіотична модель: культура як особлива знаково-символічна реальність, серцевиною якої є мова.
космогенетична концепція – на Землю були занесені люди інопланетними цивілізаціями
Бісоціальність людини:
Арістотель називав людину «політичною твариною», людина виявляється також істотою біологічною. Соціальне у людині – гарматно-виробнича діяльність, мова, мислення, суспільна і політична діяльність. Маркс, підкреслював, що визначальним в людині є соціальне. Біологічне і соціальне мають бути в єдності
Динаміка антропосоціогенезу:
Гіпотеза: гальмом на шляху подальшого прогресу стала система домінування найбільш сильних і агресивних особ, що панували у співтовариствах, томуі виникає необхідність ліквідації такої системи, що зажадало виникнення у наших предків індивідуальної свідомості. По-перше, домінування серед тварин, яке Ю. І. Семенов цілком зводить тільки до грубого силового пригнічення;
По-друге, дуже сумнівно, щоб тваринні предки людини, могли перейти до демократичних форм організації свого співтовариства.
Виникнення суб’єктивного простору і суб’єктивного часу – необхідна умова становлення і розвитку повноцінної людської свідомості. Другий рівень становлення свідомості пов’язаний з формуванням суб’єктивного часу.
Л. Леві-Брюль дійшов висновку, що в їх житті і діяльності надзвичайно важливу роль грають так звані «колективні уявлення». потреба у повноцінній індивідуальній свідомості виникла передусім у лідерів тваринних племен.
О. Ф. Лосєв підкреслює, що «образи міфу – ні в якому разі не алегорії». Образність «є тією формою, в якій було усвідомлено враження».
3. Біологічне, психічне і соціальне у людині:
Біологізаторський підхід абсолютизує природні властивості людини. До таких концепцій відноситься теоретичний расизм; соціальний дарвінізм – теорія, згідно якої закони біологічної еволюції визначають розвиток суспільства. Герберт Спенсер: Еволюція включає три фази: неорганічну, органічну і надорганічну. Соціальна фаза – це частина над органічною, яка має на увазі скоординировану колективну діяльність, що перевищує можливості індивідуальних дій. Здійснюється прогрес завдяки механізму адаптації до середовища.
Етологія, що вивчає загальні риси тварин і людини в інстинктах і їх прояві. Конрад Лоренц. Агрессія є законом взаємодії між індивідами у твариному та людському царствах, має характер еволюції.
Етнологія — одна з наук, що розглядає природні підстави таких спільностей, як етнічні, національні, сімейні. Лев Миколайович Гумільов. Сонячні імпульси призводять до пасіонарного поштовху.Пасіонарний поштовх викликає до життя ряд енергійних (пасіонарних) осіб, а вони формують етнос, центруючи етнічний простір і визначаючи спрямованість руху етносу.
Соціологізаторський підхід – абсолютизацією надприродних чинників в її становленні, уявленням про неї як всього лише зліпку з навколишніх соціальних відносин. марксистська концепція людини. Сконструювати людину згідно із заданими громадськими ідеалами, ігноруючи його біологічні параметри, вирвавши з природного середовища, неможливо.