СТРУКТУРА ЗАЛІКОВИХ КРЕДИТІВ КУРСУ

Тема Загальний обсяг, годин Лекції, годин Практичні (семінарські)заняття, годин Лабораторні роботи, годин Самостійне опрацювання матеріалу (у тому числі ІРС), годин Індивід. завдання, годин
1-й модульний цикл дисципліни (для дисциплін, що викладаються протягом декількох модульних циклів)
Тема1.“Міжнародна економічна система” 12 2 2 - 8
Тема 2.“Міжнародна економічна діяльність.” 11 2 2 - 7  
Тема 3. “Світовий ринок товарів і послуг” 19 6 6 - 9  
Контрольний захід за модульний цикл: тестовий контроль 2 - - - 2
Всього по модульному циклу 46 10 10 - 26
2-й модульний цикл дисципліни
Тема 4“Світовий фінансовий ринок” 12 4 2 - 6
Тема 5“Прямі інвестиції та міжнародне виробництво” 14 4 2 - 8
Тема 6“Міжнародний кредит” 13 4 2 - 7
Тема 7 “Світовий ринок праці” 10 2 1 - 6
Тема8 “Міжнародна трудова міграція” 11 2 1 - 7
Тема 9 “Світова валютна система” 14 4 2 - 8
Контрольний захід за модульний цикл: тестовий контроль, 2 - 2
Всього по модульному циклу 74 20 10 - 44
3-й модульний цикл дисципліни
Тема 10 “Міжнародні розрахунки” 12 2 2 - 7
Тема 11 “Платіжний баланс та макроекономічна рівновага” 13 2 2 - 9
Тема 12 “Міжнародна регіональна інтеграція” 11 2 2 - 7
Тема 13 “Глобалізація економічного розвитку” 11 2 2 - 7
Тема 14 “Інтеграція України у світову економіку” 12 2 2 - 8
Контрольний захід за модульний цикл: тестовий контроль, 2 - 2
Всього по модульному циклу 60 10 10 40
Всього за семестр 180 40 30 Ú 110 28

 

Питання 2. Сукупність національних економік.

В економічній літературі використовуються два терміни, при аналізі визначень яких виявляється синонімами: «світове господарство» і «світова економіка».

Світове господарство – сукупність взаємопов’язаних міжнародним обміном національних господарств, що виступають його підсистемами.

Світова економіка – це сукупність національних економік, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини, які взаємодіють із зовнішнім світом.

Світовій економіці (світовому господарству) можна дати широку і вузьке визначення. По широкому визначенню, світова економіка – це сума всіх національних економік світу, по вузькому визначенню – це сукупність тільки тих частин національних економік,

Міжнародна економіка – економічна підсистема світової економіки, інший погляд – теорія світової економіки і світових економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) у системі світового господарства.

Одне з найбільш повних тлумачень світової економіки дав французький економіст Мішель Бо. У поняття світової економіки він включає наступні складові:

сукупність виробничої діяльності людини, яку можна виразити макроекономічними показниками в натуральній і вартісній формі за визначений період часу (зазвичай за 1 рік) (наприклад, сукупний світовий обсяг ВВП (у дол. США), сукупний світовий обсяг виробництва автомобілів у рік (у млн. шт.) і т. ін.);

сукупність національних економік усіх країн світу, кожна з яких займає своє визначене місце у світовій системі;

сукупність міжнародних економічних відносин, економічних зв'язків між національними господарствами;

глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);

інтеграційні угруповання країн, співтовариства країн і міжнародні організації;

світова система, що сформувалася й організована в результаті розвитку капіталістичного способу виробництва;

результат економічної діяльності всього людства, розглянутий з урахуванням стану навколишнього середовища і наявних ресурсів.

Таким чином світова економіка – це економічна система, яка сформувалась до кінця XIX століття і продовжує удосконалюватися.

Світову економіку можна визначити як економічну систему, що само відтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мірі, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожному із трьох названих рівнів. У цьому визначенні знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.

Основою виникнення й існування системи виступає її цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на досить стійкому рівні, що забезпечує регулярну циркуляцію відтвореного продукту в глобальному масштабі, постійну діяльність, життєздатність системи, її саморегуляцію і розвиток. Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими їм товарно-грошовими відносинами і множинністю цін.

У широкому розумінні ринок – це сукупність економічних, соціальних і політичних відносин, що складаються в процесі обміну товарів і послуг. Ринок – це окрема категорія, що розвивається під впливом власних закономірностей і справляє вплив на весь хід відтворення, тобто він є невід'ємною стадією відтворення, яке розвивається в тісній взаємодії з його іншими елементами – виробництвом, розподілом і споживанням.

Світова економіка – це складна система, що характеризується множинністю її складових елементів, ієрархічністю, багаторівневістю, структурністю. Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав у залежності від їхнього місця і ролі в цілому впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Світова економіка як система має загальну мету – задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується в силу різних соціально-економічних умов.

 

 

Питання 3. Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку та доходом на душу населення.

У світі існує близько 200 країн, різних за рівнем економічного, соціального та політичного розвитку. Для зручності аналізу досягнень та перспектив подальшого розвитку держав, вивчення та обміну досвідом економічного реформування зручно використовувати їх певну класифікацію.

Найповніше уявлення про групи країн у світовій економіці дає інформація міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу, — Організації Об'єднаних Націй, Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Оцінки цими організаціями груп країн у міжнародній економіці дещо відрізняються, оскільки неоднаковою є кількість країн — членів цих організацій (ООН — 185, МВФ — 181, Світовий банк — 180 (дані на 1997 р.)), а міжнародні організації аналізують стан економік лише тих країн, що є їх членами. До того ж деякі з країн — учасниць міжнародних організацій не надають достатньо повної інформації про свою економіку або надають її несвоєчасно. Це не дає таким країнам можливості фігурувати в оціночній шкалі, що складається експертами міжнародних організацій. Нарешті, будь-яка класифікація відображає певні завдання, що їх ставить перед собою кожна з міжнародних організацій. Наприклад, ООН основну увагу зосереджує на соціальних і демографічних аспектах розвитку країн. Для Світового банку найважливішою є оцінка рівня економічного розвитку тощо.

Виокремлення країн у групи чи підгрупи передбачає врахування особливостей їх історичного, економічного, політичного та культурного розвитку.

Переважно у групи в міжнародній економіці об'єднують країни, які мають спільні або схожі характеристики економічного розвитку, однотипну інституціональну структуру господарського управління, подібні принципи організації виробництва та спільні проблеми.

На підставі зазначених ознак країни світу класифікуються на три основні групи: промислово розвинені, або індустріальні, країни, країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Така класифікація була прийнята для зручності аналізу в ЕКОСОР (Економічній і соціальній раді ООН). Часто вказані класифікаційні групи визначають ще як країни "першого" світу (ПРК), країни "другого" світу (країни з перехідною економікою) і, нарешті, країни "третього" світу (країни, що розвиваються).

У різноманітних дослідженнях стану та проблем розвитку економік країн зустрічаються ще й такі класифікації: за рівнем доходу на душу населення (класифікація Світового банку); за експертними характеристиками, що відображають ступінь відкритості країни для світового ринку; за географічними ознаками; за рівнем зовнішнього боргу.

Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН

1. Промислово розвинені, або індустріальні, країни (ПРК,industrial countries) — це 24 високорозвинені країни, питома вага яких у світовому ВНП — 54,6 % . Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни "Великої вісімки" (Group of Seven + Росія): США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47 % світового ВНП і зосереджують у своїх руках51 % міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 27 країн — членів Європейського Союзу, а також країни — члени ЄАВТ (табл. 16).

Список країн-членів Європейського Союзу (станом на 1 січня 2007 року):

Країни-члени Європейського Союзу — країни, що приєднались до Європейської економічної спільноти, починаючи з 1958 року. Спершу Європейський Союз був заснований шістьма країнами, але після 1958 року відбулось п'ять етапів послідовного розширення ЄС. 1 травня 2004 року до ЄС приєднались 10 нових членів, що стало найбільшим розширенням Союзу за всю його історію. Після входження у 2007 році Болгарії та Румунії ЄС нараховує 27 країн-учасників.

██ Члени Євросоюзу

██ Кандидати

Австрія

Польща

Бельгія

Болгарія

Хорватія

Кіпр

Чехія

Данія

Естонія

Фінляндія

Франція

Німеччина

Греція

Угорщина

Ірландія

Італія

Латвія

Литва

Люксембург

Македонія

Мальта

Нідерланди

Португалія

Румунія

Словаччина

Словенія

Іспанія

Швеція

Туреччина

Великобританія

Території за межами Європи, що входять до ЄС:

  • Азорські острови
  • Гваделупа
  • Канарські острови
  • Мадейра
  • Мартініка
  • Мелілья
  • Реюньйон
  • Сеута
  • Французька Гвіана

Країни-кандидати на вступ до ЄС:

  • Македонія
  • Туреччина
  • Хорватія

2. Країни з перехідною ринковою економікою (economies/countries in transition) — 28 країн Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР, що переходять від адміністративно-командної системи до ринкової економіки (табл. 17).

У цій групі є також потужніша підгрупа, що має суттєві досягнення у реформуванні власних економік. Це так звана "група просунутих країн", до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Економіки цих країн стабілізувалися після пореформеного падіння у 1994 p., а з 1995 р. зростають у середньому на 5—6 % щорічно. Певні досягнення від проведення економічних реформ мають ще деякі країни цієї класифікаційної групи, такі як Болгарія, Румунія, Албанія (після 1992 p.), держави Прибалтики (особливо Естонія). Сьогодні ці країни є членами ЄС

Таблиця 16. Промислово розвинені країни та їхні групи

 

Країни Кількість Класифікаційна економічна ознака
Австрія, Австралія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сан-Марино, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія Індустріальні країни (країни першого світу)
Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, Росія "Велика сімка", найрозвиненіші промислові країни
Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція Країни — члени Європейського Союзу

 

Таблиця 17. Країни з перехідною економікою
Країни Кількість Класифікаційна економічна ознака
Албанія, Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Монголія, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменистан, Хорватія, Чехія, Угорщина, Узбекистан, Україна, Югославія Країни з перехідними економіками (країни другого світу)
Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія Група просунутих країн
Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія Країни, що наближаються до групи просунутих
Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна Країни СНД
       

Цей факт дає підстави міжнародним аналітикам виділяти їх в окрему підгрупу країн, що наближаються до групи просунутих. Решта держав з групи країн з перехідною економікою (країни СНД і деякі з нових держав на території колишньої Югославії) сьогодні ще не мають відчутних результатів у реформуванні економіки з погляду внутрішньої і зовнішньої макроекономічної стабілізації. їм ще доведеться вирішити складний комплекс проблем для створення реальної ринкової економіки та забезпечення стійкого економічного зростання.

3. Країни, що розвиваються (developing countries), — це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Через їхню велику кількість і різноманітність національних економік ці країни звичайно класифікують з врахуванням їх географічного розташування. Але з метою аналізу використовуються й інші ознаки (табл. 18). Найчастіше окремо виділяють країни з активним платіжним балансом і країни — імпортери капіталу. Останні поділяються на країни — експортери та країни — імпортери енергоресурсів. Країну вважають експортером енергоносіїв, якщо вона одночасно відповідає таким двом критеріям:

а) виробництво нею первинних енергоресурсів (включаючи кам'яне вугілля, лігніт, сиру нафту, природний газ, гідроенергію та атомну енергію) перевищує власне споживання як мінімум на 20 %;

б) експорт енергоносіїв становить не менше ніж 20 % від загального обсягу експорту.

Найпотужнішу підгрупу країн у цій групі утворюють країни — експортери нафти, країни, для яких експорт нафти та газу включно з реекспортом становить щонайменше 50 % експорту товарів і послуг. Це Народна Республіка Конго, Іран, Ірак, Лівія, Нігерія, Оман, Саудівська Аравія, Тринідад і Тобаго, Об'єднані Арабські Емірати та Венесуела. Зазначеним критеріям відповідає також Росія, проте через обмеженість даних вона практично не фігурує у відповідних економічних довідниках, які систематично друкують міжнародні економічні організації.

Серед країн, що розвиваються, імпортерів енергоносіїв, особливе місце посідають держави з нещодавно сформованим активним сальдо платіжного балансу, досягнутим завдяки успішному експорту готових виробів. Ці держави — Республіка Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань.

Загалом країни, що розвиваються, у сучасних умовах переживають подальшу економічну диференціацію. Сьогодні серед них можна виділити принаймні три рівні економічного розвитку. Найрозвиненіші з країн, що розвиваються, об'єднують у групу "нових індустріальних країн". Сюди включають найчастіше Аргентину, Бразилію, Мексику, Республіку Корею, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Туреччину. Інколи тут згадують Індію і Китай. Критеріями зарахування країн до НІК є такі: питома вага промислової продукції у ВВП повинна становити ЗО % і більше; готові вироби в експорті - не менше ніж 50 %; дохід на душу населення має становити, як мінімум, 1000 дол. США.

Друга, проміжна, група складається з країн, що мають дещо гірші показники стосовно загального обсягу виробництва та його значення на душу населення. Ці країни, зокрема держави Близького Сходу, характеризуються значною диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх становища у суспільстві.

До групи "найменш розвинених" належать приблизно 50 країн, що розвиваються. Переважно вони мають вузьку, часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. А для деяких з найбідніших країн цієї групи зовнішні фінансові надходження визначають міру їх виживання у надзвичайно складних економічних і природно-кліматичних умовах. В ООН існують такі критерії зарахування країн до цієї групи: частка ВВП на душу населення не перевищує 350 дол. США; частка дорослого письменного населення — не більша за 20 %, частка обробної промисловості у ВВП становить не більше ніж 10 %.

Таблиця 18. Групи країн, що розвиваються, у міжнародній економіці

Ознака Група країн Кількість Визначення/перелік країн
За регіонами Африка Включаючи арабські країни Північної Африки, країни на південь від Сахари, ПАР
зокрема Африка на південь від Сахари Африканські країни, за винятком арабських держав, Нігерії та ПАР
Азія ЗО За винятком азіатських країн колишньої "рубльової зони"
зокрема "нові індустріальні країни" Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань
Близький Схід та Європа Близькосхідні та європейські країни, що розвиваються, Мальта, Туреччина та Кіпр
Західна півкуля Країни Центральної і Латинської Америки
За основним експортним товаром Паливо Країни, у структурі експорту яких група ЗСКМП (паливо) становила більш ніж 50 % у 1984—1986 pp.
Непаливні товари Країни, у структурі експорту яких групи 5—8 СКМТ (промислові товари, сировина, послуги, за деякими винятками) становили більш ніж 50 % у 1984—1986 pp.
За фінансовими критеріями Чисті кредитори Країни, які у 1987 р. надали більше кредитів, ніж отримали, або мали значне позитивне сальдо платіжного балансу в 1968—1987 pp. (Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Тайвань, ОАЕ)
Чисті боржники Країни, які у 1989 р. отримали від іноземних урядів або приватних банків більше кредитів, ніж погасили
За рівнем розвитку Малі країни з низьким доходом Країни з ВНП на душу населення не більш ніж 695 дол.США у 1997 p., за винятком Китаю та Індії
Найменш розвинуті країни Переважно африканські країни, класифіковані ООН як найменш розвинуті
         

Джерело: IMF. World Economic Outlook. — 1995. — Oct. — P. 85—87.

 

Необхідно зауважити, що кардинальні геополітичні зміни, що відбуваються у сучасному світі, потребують перегляду класифікаційних угруповань з врахуванням новітніх змін. Наприклад, з 1997 р. Ізраїль, Південна Корея та Чехія на підставі досягнених макроекономічних перетворень та результатів розвитку, стали членами ОЕСР, угруповання, що об'єднує найрозвиненіші індустріальні країни світу. Раніше, у 1995 p., Сінгапур і Мексика увійшли у групу промислово розвинених країн. Пізніше 12 країн Центральної та Східної Європи стали членами ЄС. Очевидно, це певною мірою змінює якісні й кількісні пропорції між різними групами зазначеної класифікації. Але у відповідній довідковій та аналітичній літературі такі зміни відображаються з суттєвою часовою затримкою.