Методика викладання художньої культури в загальноосвітніх навчальних закладах: сучасні пріоритети
Уліщенко А. Б.
Навчальний предмет «Художня культура», що з 2009 року включений до інваріантної складової планів загальноосвітніх навчальних закладів, формуючи естетичне ставлення учнів до мистецтва, разом з іншими предметами культурологічного циклу покликаний формувати високу духовність сучасної молодої людини. Проблемам викладання цієї дисципліни присвячено роботи О. Щолокової, Н. Миропольської, Л. Пєшикової, Л. Аристової, Н. Волкович та інших. Однак і сьогодні актуально звучить твердження, що «нині спостерігається нерозвиненість емоційно-почуттєвої сфери, низький рівень естетичної культури школярів, відсутність справжньої духовності з одночасним превалюванням однобічного та спрощеного ставлення до мистецтва як до розваги, що призводить до зниження морально-естетичних критеріїв особистості» [1; 4]. На часі залишається і пошук конкретних шляхів фахової діяльності вчителя художньої культури, спрямованої на залучення школярів до змістовного діалогу з кращими пам’ятками, створеними людською цивілізацією, на збагачення емоційно-естетичного досвіду.
Сучасна система загальної середньої освіти вже не може задовольнятися пасивним запам’ятовуванням інформації, оскільки її обсяг такий великий і різноманітний, що неактивна, незацікавлена свідомість не може її засвоювати і практично застосовувати в житті. Тому успішне, ефективне навчання у ХХІ столітті можливе тільки за умови створення мотивації до творчої активності − визначальної умови духовного, інтелектуального розвитку особистості. Саме на це і спрямована визначена програмою для 9 − 11-х класів мета вивчення художньої культури в загальноосвітніх навчальних закладах, яка полягає «в особистісному художньо-естетичному розвитку учнів, формуванні у них світоглядних орієнтацій і компетенцій у сфері художньої культури, вихованні потреби у творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні у процесі опанування цінностями української та зарубіжної культури» [3; 3].
Обираючи певну систему методів, прийомів, різноманітних навчальних ситуацій, учитель художньої культури має на меті передусім не засвоєння старшокласниками конкретної інформації, що пов’язана з теорією та історією різних видів мистецтва, а формування особистісного ставлення індивіда до світу естетичних цінностей. Тому система фахового навчання у педагогічному вищому навчальному закладі передбачає поряд з теоретичним осмисленням студентами сутності навчально-виховного процесу посилення уваги до розвитку практичних умінь виконувати професійні функції, до професійного розвитку особистості самого вчителя.
Викладання художньої культури мотивує вчителя до постійної роботи, спрямованої на вдосконалення своєї педагогічної майстерності, що реалізується у ефективному керівництві навчальним процесом, до високого рівня технологічності в організації дидактичної взаємодії і дає можливість досягати запланованих результатів в дуже стислі відведені програмою часові межі.
Сучасна методика викладання художньої культури орієнтується передусім на ті форми роботи, що сприяють всебічній активізації пізнавальної діяльності і надають творчого характеру діалогу школярів із здобутками художньої культури. Тому, відповідно до психолого-педагогічних засад викладання шкільного курсу «Художня культура», майбутнім учителям необхідно дійти важливого висновку, що методична концепція організації дидактичної взаємодії зі старшокласниками, обраний для уроку ілюстративний матеріал покликані створити інформаційно-комунікативний простір на уроці, сприятливий для емоційно забарвленого діалогу, «у якому реалізуються екзистенція художнього твору, екзистенція учня і екзистенція вчителя: твір починає своє вічно оновлюване існування; дитина обирає себе саме такою, а не іншою» [8; 42]. Такий діалог є багатовекторним, бо відбувається не тільки з однокласниками, з учителем, а й з внутрішнім «Я» особистості, з самим мистецьким явищем. «Цінуючи духовне начало в іншому, ми розвиваємо його і в собі» [2; 207], − ця думка психолога може стати вихідною для вчителя, оскільки його надзавдання − досягти найвищого рівня такого діалогу − духовного. Для педагога це вершина педагогічної майстерності, на яку він сходить протягом усього свого фахового життя, прагнучи передати своє розуміння скарбів художньої культури людства і розбудити зацікавленість учнів. Непросто комунікацію на такому рівні зробити визначальною у своїй роботі з усіма старшокласниками, однак цілковита її відсутність свідчить про формальне, байдуже ставлення педагога до роботи, про зневіру у своїх здібностях, а це може призвести до емоційного вигорання.
Реагування на дії вчителя під час спілкування на уроці передбачає не тільки віддзеркалення здобутих учнями знань, а й, звісно, аналіз одержаної інформації, роздуми над нею. Педагог має бути орієнтованим передусім на внутрішній світ учнів, на особистісно значущі смисли, що виникають у свідомості в процесі роботи з новим матеріалом. Отже, важливим змістом гуманістичної взаємодії є відкрита система знань і ціннісних відносин, сформованих у сприятливому комунікативному просторі. З цього погляду важливою є не зовнішня ефектність методичних прийомів, створених навчальних ситуацій, а глибинне проникнення в сутність здобутих знань. Саме такий процес і надає можливості старшокласникові дійти суто індивідуального розуміння необхідності для власного духовного зростання отриманих на уроках художньої культури знань. А це відбувається тільки за умови активної та зацікавленої участі учнів в інтерпретації творів мистецтва, під час якої жодна висловлена думка не буде сприйнята ні вчителем, ні однокласниками як неправильна (йдеться, звичайно, не про конкретний факт, який потребує запам’ятовування, а про індивідуальну рецепцію твору).
Світ культури з його мовою символів є тим засобом виховання, що стимулює особистість до саморозвитку, духовного збагачення. Не розуміючи символіку, людина не може адекватно сприймати здобутки культури, вести внутрішній діалог з твором мистецтва, отримувати естетичну насолоду і доходити значущих для себе висновків. Розуміння мови культури й оволодіння нею надає здатності до оцінки й самооцінки, до екзистенційного вибору, до культурної самоідентифікації. Тому на уроках художньої культури має більше уваги приділятися з’ясуванню особливостей символічної мови мистецтва, а не акумулюванню різноманітний відомостей. Обсяг інформації стрімко зростає, є знаннєвий підхід під час вивчення предметів культурологічного циклу стає досить вузьким: сума закарбованих у пам’яті певних фактів, пов’язаних з історією культури, обізнаність з художніми творами може поєднуватися з байдужістю, з відсутністю емпатійного ставлення до мистецтва.
Актуальним залишається і емпатійне розуміння учня педагогом, звернення до внутрішнього, особистісного світу сучасного школяра: «…складова, що забезпечує атмосферу самостійного (такого, що ґрунтується на власному досвіді) навчання − це емпатійне розуміння. Коли вчитель здатен зрозуміти реакції учня, коли він відчуває, як процес навчання сприймається учнем, тоді ймовірність успішного навчання значно підвищується» [7; 231]. Саме такий підхід до визначення пріоритетів у методиці викладання відкриває шлях до самореалізації, самоактуалізації, тобто до органічного втілення в освітньому процесі навчального закладу функцій культури − пізнавальної, інформативної, світоглядної, комунікативної, аксіологічної, виховної.
Осягнення символічної мови мистецтва сприяє глибинному розумінню художнього тору, культурних смислів явищ, які розглядаються, формуванню переконань, є передумовою сходження до найвищого рівня комунікації − духовного діалогу.
Отже, орієнтуючись на особливості психолого-педагогічного підґрунтя організації навчальної взаємодії на уроках художньої культури в старших класах загальноосвітньої школи, вважаємо за доцільне вивчення дисципліни «Методика викладання художньої культури» підпорядкувати формуванню у майбутніх педагогів таких компетенцій і компетентностей:
розуміння основ історії і теорії художньої культури;
знання теоретико-методологічних і методичних аспектів художньо-естетичної освіти дітей;
розуміння сутності професійного педагогічного спілкування як діалогу і вміння реалізувати критерії діалогічної взаємодії на уроках художньої культури, а також під час позаурочної діяльності;
усвідомлення сутності психолого-педагогічних вимог до організації дидактичної взаємодії на уроках художньої культури;
усвідомлення особливостей вікової психології, а також психології сприйняття мистецтва;
усвідомлення доцільності застосування певних методів, навчальних прийомів в структурі уроків різних типів відповідно до поставленої навчальної, виховної та розвивальної мети;
знання прийомів організації інтерсуб’єктної взаємодії на різних етапах уроку і вміння самостійно і кваліфіковано будувати урок на основі принципів проблематизації змісту художньої культури, художньо-педагогічної драматургії, що інтегрує проблемне виховання засобами мистецтва в сам процес вивчення мистецтва;
готовність і спроможність формувати у старшокласників ціннісні пріоритети духовно багатої особистості, яка усвідомлює органічність крос-культурних зв'язків високої культури і культури повсякденності;
знання методів мистецтвознавчого аналізу творів мистецтва;
здатність здійснювати творчий підхід до організації діалогічного навчального процесу на уроках художньої культури;
уміння здійснювати інтерпретацію мистецьких творів;
володіння первинними вміннями використовувати діяльнісні методи у викладанні предмета з метою переорієнтації школярів на самостійне і критичне використання отриманих знань та вмінь у різноманітних життєвих ситуаціях;
організовувати художньо-педагогічну взаємодію в різних формах діалогу з творами мистецтва.
Вважаємо, що такі пріоритети у викладанні дисципліни, порівняно нової у вищих навчальних закладах України, визначають перспективи пошуку психологічно доцільних і ефективних методичних прийомів, навчальних ситуацій, які створюватимуть у студентів-культурологів позитивну мотивацію до роботи з шкільною молоддю. Зорієнтованість методики художньої культури на формування особистісно значущих цінностей допоможе майбутнім учителям набувати фахової майстерності, відкривати нові вектори діалогічної взаємодії в процесі педагогічної комунікації.
Література
Аристова Л. С. Формування у старшокласників естетичного ставлення до мистецтва в процесі вивчення художньої культури: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.07 / Аристова Л. С.; Ін-т пробл. виховання АПН України. − К., 2008. − 235 с.
Добрович А.Б. Анатомия диалога // Хрестоматия по педагогической психологии. − М.: Международная психологическая академия, 1995. − С.182-215.
Масол Л.М., Миропольська Н.Є. Художня культура : Програма для загальноосвітніх навчальних закладів художньо-естетичного напряму 10-11 класи (профільний рівень) / Л. Масол // Мистецтво та освіта : Науково-методичний журнал. − 2010. − № 1. − С. 2-11.
Методика преподавания мировой и отечественной художественной культуры: Пособие / Н.А. Волкович, Н.Н. Беспамятных, Н.Б. Журавлева. − Гродно: ГрГУ, 2002. − 102 с.
Миропольська Н. Є. Формування художньої культури учнів загальноосвітньої школи засобами мистецтва слова: Дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Інститут проблем виховання АПН України. − К., 2003. − 414 с.
Пешикова Л.В. Методика преподавания мировой художественной культуры. Пособие для учителя. − М.: Владос, 2003. − 96 с.
Роджерс Карл, Фрейберг Джером. Свобода учиться, М.: Смысл, 2002. − 527 с.
Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. – К.: Міленіум, 2002. – 320 с.
Щолокова О. П. Методика викладання світової художньої культури: підручник для студ. пед. ун-тів. − Вид. 2-е − К. : Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. − 288с.
Уліщенко А. Б. Методика викладання художньої культури в загальноосвітніх навчальних закладах: сучасні пріоритети / А. Б. Уліщенко // Культура України. Вип. 38. : зб. наук. пр. / М-во культури України, Харк. держ. акад. культури ; за заг. ред. В. М. Шейка. − Х. : ХДАК, 2012. − 298 с. − С. 40 − 48.