Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу Орієнтовні вимоги до рівня соціокультурної компетентності учнів
Cфери відношень Тематика текстів Теми висловлювань учнів
Я і українсь- ка мова й література.   Я і Батьківщина (її природа, історія).     Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).   Я і мистецтво (традиційне й професійне).     Я і ти (члени родини, друзі, товариші ). Я і ми (класний колектив, народ, людство)   Я як особистість Мова – скарбниця духовності народу. Формування української народності. Речові пам’ятки слов’ян, писемні джерела про слов’ян. Людина й природа. Різноманітність флори й фауни в Україні й на Землі. Екологічна культура людини.   Матеріальна й духовна культура східних слов’ян. Культура Київської Русі. Звичаї й традиції рідного краю.   Українське образотворче мистецтво. Малярство. Іконопис. Народний живопис. Народна скульптура. Шевченко – художник. Родинні виховні традиції українців. Взаємини між чоловіком і жінкою. Народні пісні, приказки й прислів’я про родинно-сімейні стосунки. Друзі сім’ї й мої друзі. Моральні цінності і чесноти людини (порядність, чесність, доброта, гідність, скромність тощо). Покликання людини – пізнавати істину, творити добро, примножувати красу, оберігати рідну природу. «Мова – цілюще народне джерело», «Щире слово, добре діло душу й серце обігріло». «Минуле свого краю завжди хвилює», «Найкраща вчителька нації – історія», «Вісники старовини», «Роль природи в житті людини»,«Знати, щоб оберігати». «Мій обов'язок перед природою».     «Відгомін минулого». «Наші обереги» «Моя улюблена пісня»   «Прекрасне в моєму житті» «Крашанка і писанка».     «Усе дороги й дороги, а до матері – стежка…» (В.Коломієць), «Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько».   «Україна – наш спільний дім».     «Людина – найвеличніша з усіх істот», «Мій життєвий вибір», «Любіть землю! Любіть працю на землі» (О.Довженко).     Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості й добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети; використовуєукраїнську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу; усвідомлюєнеобхідність бути готовим і здатним до дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.  

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види загально-навчальних умінь   Орієнтовні вимоги до рівня діяльнісної компетентності учнів
Організаційно- контрольні Учень самостійно чи за допомогою вчителя: усвідомлює й визначає мотив і мету власної пізнавальної й життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює визначений план; оцінює проміжні й кінцеві результати, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні (інтелектуальні, інформаційні) Учень самостійно чи за необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення; систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію; моделюємовні й позамовні поняття, явища, закономірності.  
Творчі Учень самостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає й формулює проблемив процесі навчання й життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення й твердження.
Естетико-етичні Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, вчинках людей і результатах їхньої діяльності; критично оцінює відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усуває помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; усвідомлює й намагається творити добрословом і ділом.

 

 

Й клас

(70 год, 2 год. на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ п\п Кіль- кість годин Зміст навчального матеріалу Вимоги до рівня мовленнєвої компетентності учнів
Відомості про мовлення Повторення відомостей про мовлення, текст, стилі, й жанри типи мовлення.; засоби міжфразного зв’язку в тексті. Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне, критичне. Вивчальне читання (практично). Особливості побудови опису місцевості, пам'я­ток історії й культури. Жанри мовлення: оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект прочитаного, протокол,витяг з протоколу, інтерв’ю, особливості їх побудови.   Учень: усвідомлює такі поняття, як види, форми мовлення, вимоги до мовлення, складники ситуації спілкування; розрізняє різновиди аудіювання й читання; аналізує текст, його основні ознаки й структуру; визначає види зв’язку речень у тексті, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку (повторення й узагальнення знань); розрізняє стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), сферу їх використання, типи (розповідь, опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум) і жанри мовлення (оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект, протокол, витяг з протоколу, інтерв’ю): виявляє стилістичні помилки в тексті й виправляє їх.
  Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опис місцевості, пам’яток історії й культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітні жанри фольклору. Різновиди аудіювання – ознайомлювальне, вивчальне, критичне (практично). Читання мовчки текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового, публіцистичного; типів: розповідь, опис (зокрема опис місцевості, пам’яток історії й культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору . Вивчальне читання (практично).     Учень: розумієфактичнийзміст, тему та основну думку висловлювань інших людей з одного прослуховування (розповіді, лекції, повідомлення, теле­передачі та ін.), слідкуючи за особливостями їх змісту й мовного оформлення (тривалість звучання художнього тексту 700-800 слів 7-8 хв., інших стилів обсягом 600-700 слів – 6-7 хв.); визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні засоби в текстах, складніших за змістом, ніж у попередніх класах; користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації різновидами слухання: ознайомлювальним (розуміє загальний зміст повідомлення), вивчальним (усвідомлює всі елементи почутого і запам’ятовує їх, розрізняє основну і другорядну інформацію), критичним (творчо, критично формулює власні судження). визначаєзображувально-виражальні засоби тексту (зокрема помічає мовні засоби, що забезпечують зв’язність тексту), формулює висновки щодо сприйнятого, оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом); читає мовчки незнайомий текст, складніший і довший, ніж у попередніх класах (швидкість читання – 130-240 слів за хв.); користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації вивчальним різновидом читання (глибоко проникаючи в зміст тексту, розуміє взаємозв’язок, послідовність його композиції,з’ясовує незрозумілі фрази, дає власні визначення, максимально повно охоплює нову інформацію, визначає основне й другорядне в тексті, причинно-наслідкові зв’язки між явищами); робитькороткі записи (план, тематичні випис­ки, конспект) у процесі читання; ставить самостійно запитання під час читання й шукає на них відповідь; оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму й мовного оформлення.
  Відтворення готового тексту: Виразне читання вголосхудожніх, наукових, публіцистичних, діловихтекстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання, повість, нарис, п’єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я й приказки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту). Перекази за складним планом. Говоріння: Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії й культури в науковому стилі. Стислий переказ тексту публіцистич-ного стилю (зокрема на основі прослуханих телепередач). Письмо: Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії й культури в публіцистичному стилі. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням .   Учень: виразно читає вголос знайомі (складніші за сприйняттям, ніж у попередніх класах) і незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражаючи з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторський задум; оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму й мовного оформлення; пере­казує докладно, вибірково й стисло (усно чи письмово) прослуханий або прочитаний текст художнього, наукового й публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 250-300 слів, стислого й вибіркового – в 1,5-2 рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, уникає стилістичних помилок; складає самостійно складний план, конспект, тематичні виписки; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові й мовному оформленні висловлювання; оцінює текст щодо його змісту, форми, авторського задуму й мовногооформлення.  
  Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, складений на основі телепередач, дібраних запитань за текстом, як обмін думками, повідомлення, відповідно до створеної в класі ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів, дискусійного характеру, його розігрування в різних стилях мовлення. Учень: складаєдіалог (орієнтовно 10-12 реплік для двох учнів) як обмін думками, повідомлення на основі самостійно дібраних запитань за текстом, прослуханих телепередач, що містять розповідь чи роздум дискусійного характеру; додає чи змінює окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування; підтримує діалог, використовуючи репліки для стимулювання, формули мовленнєвого етикету, демонструючи певний рівень вправності в процесі діалогу (стислість, виразність, доречність тощо), дотримуючись норм української літературної мови;
      Монологічне мовлення: Твори за складним планом. Говоріння: Твір-опис місцево­сті (вулиці, села, міста) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-опис пам'яток історії й культури за картиною в публіцистичному стилі. Повідомлення на тему про мову, що вима­гає зіставлення й узагальнення матеріалу в науково­му стилі. Письмо: Твори-описи місцево­сті (вулиці, села, міста), пам'яток історії й культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі.. Твір-оповідання на основі почутого (з обрамленням). Конспект прочитаного науково-навчального тексту; тематичні виписки. Інтерв’ю в публіцистичному стилі. Ділові папери. Протокол. Витяг з протоколу. обирає самостійно аспект запропонованої теми,висловлюючи особисту думку щодо її обговорення, використовуючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, із власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення); складає усні й письмові твори (за складним планом, обираючи відповідний ситуації спілкування й комунікативного завдання стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), використовуючи різні типи мовлення (зокрема твір-опис місцевості, твір-опис пам'яток історії й культури) і жанр мовлення (оповідання з обрамленням, конспект прочитаного, тематичні виписки, інтерв’ю, протокол, витяг з протоколу); використовуєзасоби образності в тексті, передає причинно-наслідкові зв’язки; додержується основних вимог до мовлення й правил спілкування; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові й мовному оформленні власного й чужого висловлювання; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення).
Міжпредметні зв'язки. Роздуми з еле­ментами аналізу художнього твору, письмова порів­няльна й групова характеристики літературних героїв (література).

Мовна змістова лінія

№ п\п Кіль- кість годин Зміст навчального матеріалу Вимоги до рівня мовної компетентності учнів
  Вступ Мова—найважливіший засіб спілку­вання, пізнання і впливу. Учень: усвідомлюєзначення мови як найважливішого засобу пізнання, спілкування і впливу.
Повторення та узагальнення вивченого Пунктуація Словосполучення й речення; члени речення (також однорідні); звертання; вставні слова. Просте й складне речення. Пряма мова й діалог. Правопис. Розділові знаки в простому й складному реченнях, а також у реченнях із однорідними членами, звертаннями, вставними словами, прямою мовою, при діалозі. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів і фразеологізмів, прислів’їв та крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Додержання правильної інтонації в реченнях з однорідними й відокремленими членами речення, звертаннями, вставними словами, прямою мовою і в діалогах. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду. Учень: розрізняє словосполучення й речення, просте й складне речення; звертання, вставні слова, речення з прямою мовою, діалог, полілог за їх істотними озна­ками; усвідомлюєзмістовий зв’язок між головним і залежним словом у словосполученні й між частинами складного речення; правильно інтонує речення вивчених видів; користу­ється словниками різних видів; будує речення різних типів, використовуючи в них фразеологізми, прислів’я й крилаті вислови; правильно ставить розділові знаки відповідно до вивче­них пунктуаційних правил; знаходить і виправляє пунктуаційні та орфографічні помилки на вивчені правила; правильно й доцільновикористовує вивчені поняття у власних висловлюваннях.
Синтаксис. Пунктуація Словосполучення й речення. Словосполучення. Будова й види словосполучень за способами вираження головного слова. Види зв’язку в словосполученні. Речення. Види речень за метою висловлювання й емоційним забарвленням речення (повторення). Речення прості й складні (повторення), двоскладні й односкладні; поширені й непоширені. Порядок слів у реченні. Логічний наголос. Правопис. Роз­ділові знаки в кінці речення (повторення). Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Засвоєння нових слів і фразеологізмів та крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного й залежного слова. Граматична помилка та її умовне позначення (практично). Культура мовлення й стилістика. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синонімічність словосполучень різної будови. Логічний наголос і порядок слів як засіб підвищення точності й виразності мов­лення. Інтонація спонукальних і окличних речень, що передає різні емоційні відтінки значення; зворотний порядок слів як засіб виразності мовлення. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь стисло формулювати теми й мікротеми усних і письмових висловлювань у формі словосполучень. Рито­ричні запитання, виклад за допомогою запитань і відповідей. Міжпредметні зв'язки. Інверсія в худож­ньому творі (література). Учень: розрізняєпоняттясинтаксис й пунктуація,головне й залежне слово в словосполученні; визначаєвиди зв’язку в словосполученні; будує речення різних видів (за метою висловлювання, емоційним забарвленням, характером граматичної основи, кількістю граматичних основ); інтонуєправильно реченнярізних видів, беручи до уваги й логічний наголос для передачі різних змістових та емоційних відтінків значення; аналізує й оцінює виражальні можливості словосполучень і речень різних видів; правильно ставитьрозділові знаки; обґрунтовуєїх використання за допомогою вивчених правил; конструює словосполучення й речення різних видів, а також синонімічні; редагуєтексти, надаючи їм більшої виразності з допомогою вивчених мовних засобів; використовує виражальні можливості речень вивчених видів у власному мовленні.
Просте речення. Двоскладне речення. Головні й другорядні члени речення Підмет і присудок.Способи вираження підмета. Простий і складений присудок (іменний і дієслівний). Способи вираження присудка. Узгодження головних членів речення. Речення поширені й непоширені (повторення). Означення, додаток і обставина як другорядні члени речення (повторення). Прикладка як різновид означення. Види обставин (за значенням), способи їх вираження. Порівняльний зворот. Правопис:Тире між підметом і присудком. Написання непоширених прикладок че­рез дефіс; прикладки, що беруться в лапки. Ви­ділення порівняльних зворотів комами. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (а також прислів’їв і приказок), крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Дотримання порядку слів у реченні, логічного наголосу. Правильне використання форм присудка при підметі, вираженому словосполучен­ням або складноскороченим словом. Єдність видо-часових форм дієслів-присудків як засіб зв'язку ре­чень у тексті. Обставини часу, місця як засіб зв'язку речень у розповідних текстах; їх синонімічність. Стилістична роль означень і порівняльних зворотів у художньому мовленні. Текст (риторичний аспект). Удосконалення будови й зв’язності розповідного й описового текстів. Використання означень і порівняльних зворотів Міжпредметні зв'язки. Епітет і порівнян­ня як художні прийоми (література). Учень: розрізняє го­ловні й другорядні члени речення; визначаєвиди підметів, присудків, додатків, означень і обставин у реченнях, способи вираженняпідмета; пишеприкладки відповідно до орфографічних норм і обґрунтовує написання; правильно ставитьрозділові знаки між підметом, присудком і при порівняльних зворотах; обґрунтовуєїх за допомогою вивчених правил; знаходитьівиправляєорфографічні тапунктуаційні помилки на вивчені правила; аналізуєбудову простого двоскладного речення, будову тексту, засоби зв’язку речень у ньому; оцінюєвиражальні можливості простого двоскладного речення в текстах різних стилів; удосконалюєбудову розповідного тексту з елементами опису для зацікавлення слухачів, використовуючи засоби зв’язку речень у тексті; правильно будуєвисловлення на певну соціокультурну тему,використовуючи відповідну його структуру, вивчені засоби зв’язку речень; створює тексти різних стилів, використовуючи синонімічні конструкції.
Односкладні речення. Односкладні прості реченняз головним членому формі присудка (означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-осо­бові, безособові)іпідмета (називні). Односкладні речення як частини складного речення. Повні й неповні речення.Незакінчені речення, їх стилістичні функції. Правопис. Тире в неповних реченнях. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (а також прислів’їв і приказок), крилатих висловів(у формі односкладних і неповних речень). Культура мовлення й стилістика. Речення двоскладні й одно­складні різних видів як синтаксичні синоніми. Уживання в описах називних речень для позначен­ня часу й місця. Використання неповних речень у діалозі, а також у складних реченнях для уникнення невиправданих повторень. Правильне інтонування неповних речень. Текст (риторичний аспект). Використання ключових слів для підготовки усного висловлювання. Міжпредметні зв'язки. Односкладні й неповні ре­чення як виражальний засіб у художніх творах (літе­ратура). Учень: розрізняє односкладні й неповні речення, виділяє їх з-поміж інших видів речень; визначає види односкладних речень (також у складних реченнях); оцінюєвиражальні можливості й роль односкладних і неповних речень у текстах художнього, розмовного, публіцистичного стилів; розрізняє неповні й незакінчені речення; правильно інтонуєнеповні речення; ставитьправильно тире в неповних реченнях і обґрунтовує його використання; знаходитьівиправляєпунктуа-ційні помилки на вивчені правила; конструюєодноскладні речення вивчених видів, а також неповні речення; правильно використовує їх у власному мовленні; правильно будуєтекст на соціокультурну тему,використо-вуючи виражальні можливості односкладних і неповних речень.
Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами Однорідні члени речення (із сполучниковим, безсполучниковим і змішаним зв'язком). Поширені й непоширені однорідні члени речення. Смислові відношення між однорідними членами речення (єднальні, протиставні, розділові). Речення з кількома рядами однорідних членів. Однорідні й неоднорідні означення. Узагальнювальні слова в ре­ченнях з однорідними членами. Правопис. Кома між однорід­ними членами речення. Двокрапка й тире при узагальню­вальних словах у реченнях з однорідними членами. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів (з однорідними членами речення). Культура мовлення й стилістика. Правильна побудова речень із сполучниками не лише.., а й..; як..., так і... Сино­німічність рядів однорідних членів із різними типами зв'язку між ними. Інтонація речень із однорідними членами (зокрема з узагальнювальними словами). Текст (риторичний аспект). Використання однорідних членів речення в текстах офіційно-ділового, наукового й художнього стилів. Міжпредметні зв'язки. Ряди різних за ха­рактером слів у ролі однорідних членів речення як засіб ху­дожньої виразності (література). Учень: знаходить речення з однорідними членами (непоширеними й поширеними), з узагальнювальними словами, різними рядами однорідних членів у межах одного речення; розрізняє однорідні й неоднорідні члени речення; визначає смислові відношення між однорідними членами речення; правильно ставить розділові знаки при одно­рідних членах речення й обґрунтовує їх; знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила; правильно інтонуєречення з однорідними членами; аналізуєй оцінюєвиражальні можливості речень з однорідними членами в різних стилях мовлення; конструюєречення, до складу яких входять однорідні члени з різними типами зв’язку між ними, зокрема з парними сполучниками, узагальнювальними словами при однорідних членах; будуєвисловлювання в різних стилях мовлення,використовуючи виражальні можливості речень з однорідними членами в усному й писемному мовленні.  
Речення із звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями). Звертання непоширені й поширені. Риторичне звертання. Вставні слова (словосполучення, речення). Групи вставних слів і словосполучень за значенням. Правопис. Розділові зна­ки при звертанні й вставних словах. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Використання звертань і вставних слів (словосполучень, речень) для передачі ставлення до адресата. Синонімічність вставних слів і речень у тексті. Інтона­ція речень із звертаннями, вставними словами (сло­восполученнями, реченнями). Текст (риторичний аспект). Використання морфологічних і синтаксичних засобів привернення уваги слухачів і вираження особистого ставлення до висловленого. Міжпредметні зв'язки. Використання риторичних звертань у художньому творі (література). Використання вставних слів для зв'язку частин наукового тексту (математика, фізика, історія та ін.) Учень: знаходить і розрізняє звертання, вставні слова (словосполучен­ня, речення) у реченні; аналізуєй оцінюєвиражальні можливості речень зі звертаннями, вставними словами (слово-сполученнями, реченнями) у тексті; правильно визначаєв тексті риторичні звертання й усвідомлює їх стилістичну роль; ставить розділові знаки при звер­таннях, вставних словах (словосполученнях, реченнях) , обґрунтовує їх; знаходить і виправляє помилки на вивчені пунктуаційні правила; конструюєта інтонуєправильно речення зі звертаннями, вставними словами (сло­восполученнями, реченнями); використовуєвиражальні можливості речень зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями) в усному й писемному мовленні.
Речення з відокремленими членами. Поняття про відокремлення. Відокремлені друго­рядні члени речення (також уточнювальні). Правопис. Роз­ділові знаки при відокремлених членах речення. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів ( з відокремленими членами речення). Культура мовлення й стилістика. Правильна побудова речень із дієприкметниковими й дієприслівниковими зворота­ми. Дієприслівникові звороти як засіб зв'язку ре­чень у тексті. Інтонація речень із відокремленими й уточнювальними членами. Синонімічність простих речень із відокремленими членами й складних речень. Текст (риторичний аспект). Використання виражальних засобів фразеології й відокремлених членів речення в мовленні. Міжпредметні зв'язки. Відокремлення як засіб художнього зображення (література); викори­стання конструкцій із відокремленням у текстах наукового стилю (історія, географія, фізика, літера­тура та ін.). Учень: знаходитьвідокремлені й уточнювальні члени в реченні; правильно розставляє розділові знаки при відок­ремлених і уточнювальних членах речення й обґрунтовує їх; знаходить і ви­правляє допущені пунктуаційні й граматичні помилки; правильно інтонує речення з відокремленими й уточнювальними членами речення; аналізуєй оцінюєвиражальні можливості речень із відокремленими й уточнювальними членами в текстах різних стилів; будуєвисловлювання в публіцистичномуй науковому стилях,використовуючи вира- жальні можливості речень із відокремленими й уточнювальними членами речен­ня в усному й писемному мовленні.
Повторення в кінці року відомостей про просте речення. Учень: систематизує вивчені відомості зі синтаксису й пунктуації; правильно використовуєїх у власному мовленні; доцільно застосовуєвиражальні можливості синтаксичних засобів для досягнення комунікативної мети.