Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду.

Центральний банк держави має бути єдиним емісійним центром, що як публічна установа держави користується монопольним пра­вом грошової емісії на території держави. Він має бути банком дер­жави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні еко­номічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кре­дитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредит­ним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у разі тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Центральний банк також має залишатися органом банківського нагляду і контролю, який ви­значає необхідний рівень стандартизації і компетентності в націо­нальній кредитно-фінансовій системі.

Отже, можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого — займається господарською діяль­ністю.

Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено ряд базових факторів, що становлять умови діяльності центрально­го банку, до яких належать: система чинних законів, ступінь неза­лежності центрального банку від органів державної виконавчої влади та його взаємодія з банківською системою і кредитними установами країни. Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-пра­вових актах, що встановлювали правовий статус НБУ та врегульову­вали його взаємовідносини з органами державної влади, визначали його місце в системі органів державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку при здійсненні його функцій.

Основна функція центрального банку держави — забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні ця норма зак­ріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України «Про Націо­нальний банк України», в ст. 6 якого зазначається, що відповідно до Конституції основною функцією Національного банку є забезпечен­ня стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї ос­новної функції Національний банк сприяє додержанню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — ціно­вої стабільності.

Конституція України визначила головні аспекти діяльності Націо­нального банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кре­дитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний ста­тус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак Національного банку України, що свідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених за­конами засобів впливу. Національний банк України є центром банків­ської системи і виступає водночас у двох іпостасях — як орган держа­ви, що виконує функцію забезпечення стабільності національної ва­люти, і як своєрідний центр самоврядування банківської системи.

Прийнятий у 1999 р. Закон України «Про Національний банк Ук­раїни» заклав нові підходи щодо організаційної структури та право­вого статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом керівними органами центробанку держави є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про Національний банк України» до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (тери­торіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські на­вчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є клю­човою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інстру­ментів центральний банк спроможний виконувати своє основне зав­дання — забезпечувати стабільність грошової одиниці.

Враховуючи взаємозв'язок між незалежністю центрального бан­ку та особливостями застосування інструментів грошово-кредитної політики, можна говорити про явний політичний вплив з боку уряду або представницьких органів чи його відсутність у визначенні інстру­ментів монетарної політики.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забез­печення стабільності національної валюти, стримування інфляцій­них процесів в економіці країни, регулювання економічного зрос­тання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіж­ного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня вироб­ництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного рин­ку можна віднести: політику обов'язкових резервів; процентну полі­тику (основою якої є використання облікової ставки НБУ та процен­тних ставок за його операціями як базової ціни національної валю­ти); здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу національної валюти.

Відповідно до пріоритетів економічних напрямів країни централь­ний банк здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням та­ких інструментів регулювання грошового обігу та обсягу кредиту­вання в господарстві: непрямих методів — облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів — переоблікове контингентирування, політика обов'язкових резервів та різні селективні методи.

Окреме місце в забезпеченні стабільного функціонування банків­ської системи в цілому відводиться банківському наглядові. Банків­ський нагляд має базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, що пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його фун­кція, в першу чергу, потребує наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи. Таким чином, завдання банків­ського нагляду тісно пов'язані і визначаються завданнями і функці­ями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошо­во-кредитну політику в державі. Крім того, банківський нагляд за­безпечує додержання стандартів та нормативів суб'єктами, що кон­тролюються банківськими законами і положеннями.

Однією з основних функцій центробанку є спрямування банків­ського нагляду на підтримку надійності й ефективності окремих банків, щоб забезпечити стабільність і нормальне функціонування всієї системи. Служби банківського нагляду здійснюють наглядові функції, спрямовані на оцінку й стримування численних ризиків при здійсненні комерційними банками банківських операцій для недо­пущення їх збитковості, неліквідності й банкрутства.

Спеціальним органом у системі НБУ, на який покладено забезпе­чення проведення всебічного і постійного банківського нагляду, є Генеральний департамент банківського нагляду, а також департамен­ти інспектування та моніторингу банків; реєстрації та ліцензування банків; реорганізації і ліквідації банків. Директори зазначених де­партаментів підпорядковуються директорові Генерального департа­менту банківського нагляду.

Операції з банківського нагляду виконують також відділи банків­ського нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в регіо­нальних відділеннях НБУ. До складу відділу входять три сектори: сек­тор реєстрації та ліцензування; сектор аналізу та контролю еконо­мічних нормативів; сектор інспектування. Основним завданням відділу є здійснення контролю і нагляду за додержанням банками чинного законодавства України та нормативних актів НБУ і забез­печення функціонування банківських установ на основі принципів безпечної і стабільної діяльності.

Генеральний департамент з питань банківського нагляду співпра­цює з Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Зокрема, у 2002 р. з метою вдосконалення банківського нагляду, оптимізації розподілу функцій і обов'язків між центральним апаратом і територіальними управліннями Національного банку України щодо нагляду за банками Комісією НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків було прийнято рішення від 29 січня 2002 р. № 29 про розподіл банків на групи залежно від розміру чистих активів.

Із січня 2001 р. наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а та­кож інших юридичних та фізичних осіб у частині здійснення банків­ської діяльності (ч. 2 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Крім того, НБУ має право проводити перевірку осіб, які охоплюються його наглядовою діяльністю, для додержання законо­давства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки цен­тральний банк має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані осо­би зобов'язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк.

Об'єктом перевірки Національного банку України може бути та­кож особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення нею банківської діяльності без банківської ліцензії.

В Україні запроваджено змішану форму банківського нагляду, яка передбачає зосередження функцій нагляду в рамках центрального банку у тісній взаємодії з органами внутрішнього та зовнішнього аудиту. Підчас здійснення банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окреми­ми угодами. Як і в країнах континентальної Європи, в Україні здійснення банківського нагляду відбувається із застосуванням дис­танційного контролю та інспектування на місцях.

Отже, метою банківського нагляду є:

- впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах функціонування банківської системи та
економіки держави в цілому;

- забезпечення ефективної та надійної роботи банків, їх спроможності задовольняти потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів;

—забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи той фактор, що
регулювання може суперечити меті їх діяльності;

—забезпечення додержання законів, нормативно-правових актів
Національного банку України, якими встановлено правила, що передбачають відповідний рівень професіоналізму та компетентності
ведення банківської справи.