Соціально-економічне мікрорайонування України

Назва макроайону Центр макрорайону Область, що входить до складу макрорайону
Центральний Київ Віницька, Київська, Житомирська, Черкаська, Хмельницька,Чернігівська
Донецький Донецьк Донецька, Луганська
Західний Львів Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська,Рівненська, Тернопільська,Чернівецька
Придніпровський Дніпро петровськ Дніпроретровська,Запорізька, Кіровоградська
Причорноморський Одеса Миколаївська,Одеська, Херсонська, АР Крим
Харківський Харків Полтавська,Сумська,Харківська

На думку її авторів, саме такий розподіл території України на макроекономічні райони є необхідним для реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіонів, у тому числі для розробки моделі регіональної політики.

В.В.Садовський, розглядаючи світове господарство як об'єкт дослідження економічної географії, обґрунтовує власне поняття економічного району. Під економічним районом він розуміє „певну відмежовану територію, на якій господарське життя в цілому, чи певна група господарських явищ зв'язана певною закономірністю". Цікавою є класифікація економічних районів, за В.В. Садовським, яка не втратила свого науково-пізнавального значення і у наш час. Він виділяв райони природно-історичні (точніше природні), економічні (господарські) і природно-господарські („мішані"). У свою чергу, економічні райони можуть бути інтегральними (загальногосподарськими) чи тощо)". Економічні райони також можуть бути за В.В. Садовським, генетичними і статичними. Генетичними він називає ті, при будові яких беруться в основу ознаки, за допомогою яких можна охарактеризувати не лише сучасний стан господарства в районі, але також вияснити характер і напрям господарської еволюції даного району. Статичні райони приймають наявний стан господарства як даний і намагаються знайти ті зв'язки і залежності, які визначають дану структуру району, не пов'язуючи цього з питанням про напрям його подальшого розвитку.
В.В. Садовський зазначає, що конструювання економічних районів може здійснюватись для виконання двох завдань: воно може мати на увазі теоретично-пізнавальні цілі, тобто з'ясувати зв'язки і залежності в господарському житті даної країни, а може здійснюватись для практично-господарських цілей. У цьому випадку, як один з основних чинників, висувається та практична господарська мета, здійснення якої мається на увазі, і вона є визначальною у конструкції району.

 



В.А. Поповкін обгрунтував поділ України на п'ять макро- і дев'ять мезорайонів. Він враховує природні, економічні, соціально-демо­графічні та історико-етнічні умови і фактори, які так чи інакше впливають на територіальне районування. На його думку така мережа макро- і мезора­йонів сприяла б регулюванню економічних пропорцій, вдосконаленню територіального поділу праці.. Група вчених НАН України (М.І. Долішній, М.М. Паламарчук, О.М. Паламарчук, Л.Т. Шевчук) виділяють 6 макрорайонів, спираючісь на результати досліджень природи, населення й господарства України. Вони вважають що, така система районів сприятиме соціально-економічному розвитку регіонів, зокрема, розробленню моделі регіональної політики.

У 1998 році, Кабінет Міністрів України, враховуючи необхідність державної регіональної економічної політики, вніс на рогляд до Верховної Ради проект Закону Украни “Про концепцію державної регіональної політики”, в якому пропонується мережа економічних районів України в такому складі:

1. Донецький (Донецька і Луганська області);

2.Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області)

3. Східний (Харківська, Полтавська і Сумська області);

4. Центральний (Київська і Черкаська обл., м. Київ);

5.Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області)

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

7.Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

8.Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

Запропонований проект нової мережі економічних районів в цілому відповідає науковим критеріям економічного районування, тому був затверджений у запропонованому складі.

Велике прикладне значення економічного районування полягає в тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики, а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових виробничих об’єктів та вдосконаленні територіальної структури господарства, обґрунтуванні перспектив розвитку територіально-виробничих комплексів. Економічне районування сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і всієї країни.

Таким чином, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку регіонів.

3.5.Показники, що характеризують спеціалізацію і комплексний розвиток економічних районів

При проведенні економічного районування використовується понад 50 показників. A.B. Поповкін пропонував ранжирувати ці показники за їх значущістю в районоутворенні, але при їх виборі варто враховувати змістовність певного показника і мінімізувати вплив цінового чинника на їх параметри. В умовах ринкової економіки вдосконалення територіальної організації господарства відбувається з метою економії суспільних затрат праці. Для досягнення цієї мети поглиблюється галузева спеціалізація економічних районів. Річну економію поточних витрат (Е) від спеціалізації умовно визначають як різницю між сумарними витратами (собівартість виробництва плюс витрати на транспортування готової продукції до споживача) за колишнього і нового рівнів спеціалізації:

(3.1)

де С|, С2 — повна собівартість одиниці продукції відповідно до і після проведення спеціалізації; Т19 Т2 — транспортні витрати з розрахунку на одиницю продукції відповідно до і після проведення спеціалізації; В — річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

У період переходу до ринкових відносин на території країни загострюються питання зниження собівартості й підвищення якості продукції та продуктивності праці. В розвинених країнах, особливо в СПІА та Японії, спеціалізація виробництва є переважно подетальною і технологічною. Очевидно, саме в цих напрямах розвиватиметься спеціалізація промисловості в Україні, що в майбутньому сприятиме поглибленню територіального поділу праці в окремих регіонах країни. Це стосується спеціалізації як промисловості, так і сільськогосподарського виробництва, де до того ж враховується його специфіка (природні та біологічні умови для рослин і тварин, особливості використання землі, матеріальних і трудових ресурсів, транспортних засобів, наявність ринків збуту). Залежно від головної галузі формуються господарства різних виробничих напрямів: зернові, льонарські, буряківницькі, молочні, м'ясо-молочні та ін.

Коефіцієнт міжрайонної товарності (К ):

(3.2.)

де Вл — вартість продукції певної галузі району, що вивозиться за його межі; В— вартість продукції, яка виробляється у районі.

Останній коефіцієнт простіше визначити за відношенням обсягу вивезеної з району продукції галузі до обсягу її виробництва у районі в натуральних показниках. Для галузей спеціалізації показники Кл і Кв п завжди більші за одиницю, а Ки — менший або дорівнює одиниці. На сьогодні немає даних про частку різних галузей промисловості у вартісному вираженні, тим більше про частку вивезення продукції різних галузей за межі певних економічних районів. Тому виникають певні труднощі з визначенням коефіцієнта локалізації або міжрайонної товарності. В цілому високі рівні спеціалізації або високу активність у міжрайонному поділі праці має, наприклад, чорна металургія в Донецькому економічному районі, цукрова промисловість — у Подільському.

Не менш важливим є показник загального рівня спеціалізації економічного району (Сз), за яким можна визначити конкретне місце, значущість господарського розвитку економічного району. Для його розрахунку використовують формулу

(3.3)

де С8 — загальний рівень спеціалізації району; Рв — частина сукупного суспільного продукту, що вивозиться за межі району, у вартісному вираженні; Рс — сукупний суспільний продукт, який виробляється в районі, у вартісному вираженні.

Частка сукупного суспільного продукту, який вивозиться за межі району, менша від частки сукупного суспільного продукту, котрий виробляється у районі. Тому рівень спеціалізації району не може становити 100 %, бо це означало б, що вироблювана у районі продукція повністю вивозиться за його межі.

Рівень комплексного розвитку господарства району (К) визначають у відсотках за формулою:

(3..4.)

де Рк — частка сукупного суспільного продукту, який споживається у районі; Р — сукупний суспільний продукт району у вартісному вираженні.

Частка сукупного суспільного продукту, який споживається в районі, завжди менша за частку сукупного суспільного продукту району, тому 100-відсотковий показник неможливий. Іншими словами, 100-відсоткова комплексність е нонсенсом, оскільки тоді райони могли б забезпечувати самі себе у своїх межах, а це суперечить поняттям "економічне районування" і "територіальний поділ праці". Між поняттями "спеціалізація" та "комплексний розвиток" є обернено пропорційна залежність:

(3.5.)

Отже, підвищення рівня спеціалізації веде до зниження рівня комплексного розвитку і навпаки.

Отримані за наведеними формулами показники дають лише загальне уявлення про спеціалізацію та комплексний розвиток економіки району. Більш точні й достовірні дані можна отримати, користуючись сучасними балансовими розрахунками стосовно всіх галузей матеріального виробництва та невиробничої сфери, методичними вказівками із застосування економіко-математичних методів та ЕОМ.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1. Яка роль економічного районування в раціональній територіальній організації господарства?

2. Принципи економічного районування та форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів.

3. Перерахуйте мережу економічних районів учасної України.

4. Диспропорції у територіальній структурі національної економіки.

5. Економічне районування України та його практичне значення.

6. Охарактеризуйте чинники, які впливають на процес районування.

7. Визначення економічного району.

8. Який вигляд має мережа економічних районів на сучасному етапі?

9. Що є в основі процесу вдосконалення мережі економічного районування?

10. Які показники характеризують комплексний розвиток економічних районів?

 

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1.Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства.

2.Територіальний поділ праці – основа формування економічних районів.

3.Наука про економічне районування.

4.Головні ознаки району.

5.Районоутворюючі фактори.

6. Об’єктивний характер формування району.

7.Принципи економічного районування.

8.Районний господарський комплекс та його галузева структура.

9.Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів.

10.Особливості економічного районування в Україні

11.Економічне районування України, його стан та методи вдосконалення

12.Внесок В.В. Садовського у теорію економічного районування

13. Аналіз соціально-економічного районування України.

14.Стратегія розвитку економічного району

15.Трансформація структур господарських комплексів соціально-економічних комплексів з метою досягнення відповідності їх потенціалам їх територій.

16.Інтеграція господарських комплексів економічних районів в єдиний національний господарський комплекс України.

17. Послідовне покращення екологічної ситуації в регіонах. 18.Зменшення соціальної напруги в регіонах.
19.Формування якісно нових взаємовідносин між державою і регіонами на взаємовигідних умовах.

20. Класифікація і характеристика сучасних економічних районів України

21. Проект нової сітки економічного районування України та перспектива розвитку економічних районів України

22.Аналіз схем соціально-економічного районування України ХІХ-ХХ ст.: теоретико-методологічний аспект.

 

 

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1.Сукупність однорідних та взаємопов’язаних техніко - економічних комплексів, розташованих на компактній території?

1. господарство регіону;

2.територіальний поділ праці;

3.форма територіальної організації виробництва;

4.територіально- виробничий комплекс (ТВК);

2.Що не впливає на формування економічних районів?

1.екологічні фактори;

2.водні ресурси;

3.економічні фактори;

4.політичні фактори;

3.Географічно цілісна територіальна частина економіки, що має свою виробничу спеціалізацію, міцні економічні зв’язки і пов’язана з ТПП?

1.економічний район;

2.природні умови;

3.транспортна система;

4.промисловий центр;

4.Яка з галузей має спеціалізацію в масштабах країни?

1.профільна;

2.сміжна;

3.економічна;

4.епізодична;

 

5.Який район включає в себе такі області, як Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області?

1. Придніпровський;

2. Подільський;

3. Причорноморський;

4. Східний;

 

6.Що має бути в кожному економічному районі?

1.промисловий пункт;

2.промисловий вузол;

3.Кабінет Міністрів;

4. обласний центр;

 

7. В 1952 році вченими в Україні було виділено економічних районів

1. 5;

2.2;

3.4;

4.6;

 

8.Між поняттями "спеціалізація" та "комплексний розвиток"

1.обернено пропорційна залежність;

2.пряма залежність;

3. не має залежності;

4. не має вірної відповіді;

 

9.За визначенням В.В. Садовського економічні райони також можуть бути

1. генетичними і загальними;

2.генетичними і статичними;

3. економічними і соціальними;

4.соціально-економічними і демографічними;

 

10.Головним районутворюючим фактором у кожній країні є

1.адміністративно-територіальний поділ країни;

2.природні умови та ресурси;

3.суспільний територіальний поділ праці;

4. особливості економіко-географічного положення країни;

 

11.Запорізька область є складовою якого економічного району

1.Східного;

2.Причорноморського;

3. Центрального;

4. Поліського;

 

12.Основою розвитку і спеціалізації промисловості є:

1.економічна вигода;

2.потреби суспільства;

3.наявність розвинутої транспортної системи ;

4.природні умови і ресурси;

13.На формування економічних районів впливають фактори:

1.екологічні, політичні, економічні;

2.екологічні, економічні та демографічні;

3.природні, економічні та історичні;

4.природні, економічні та політичні;

 

14.У господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів проявляється

1.теиторіально-виробничій комплекс;

2.територіальний поділ праці;

3.міжгалузева кооперація;

4.економічне районування;

 

15.Чернігівська область є складовою якого економічного району

1.Поліського;

2.Центрального;

3.Східного;

4.Подільського;