Особливості сприймання художньої літератури учнями різних вікових груп.

Сприйняття художнього твору — не дзеркальний акт його відображення,а глибоко індивідуальний творчий процес, який залежить від багатьох суб’єктивних факторів. Н а відміну від наукового пізнання, що не допускає багатозначності, художнє сприйняття ґрунтується на іншій основі. Читання художнього твору виявляє цікаву особливість, коли його об’єктивний зміст вступає у взаємодію з певною суб’єктивністю засвоєння тексту читачем. А тому мистецький вплив на нього залежить з одного боку від естетичної вартості самого твору, його об’єктивних можливостей, з другого — від особливостей читацької культури реципієнта, його запитів, потреб, художніх смаків. У кожної людини своє бачення твору, власна система моральних, духовних та естетичних цінностей. Значимість художньої інформації для тієї чи іншої людини може бути багатоаспектна. Вона може привертати увагу своїм гностичним змістом, етичною, естетичною, соціальною спрямованістю тощо. Найбільшу цінність становить перш за все те, що нерозривно пов’язане із задоволенням найважливіших потреб особистості, котрі займають найвагоміше місце в її структурі й виступають на перший план.

Знайомство з твором — це свого роду внутрішня розмова, рівноправний діалог двох індивідів — письменника і читача. Відбувається своєрідна взаємо­дія двох особистостей. Один нав’язує певні думки, здатні викликати відповід­ні естетичні переживання, почуття радості, захоплення тощо. Інший може приймати чи навіть відкидати їх, входити в уявну суперечку з автором твору або бути просто байдужим до розмови, слухати і не чути її. Суб’єкт повинен у процесі роботи над твором виявити певну внутрішню активність, осягнути моральний, естетичний, пізнавальний зміст твору, особистість його творця. Отже спілкування з твором може бути тільки тоді успішним, коли акти­візується його життєвий досвід, творча уява, емоційна образна пам’ять. Чим глибше проникає читач в художні образи, тим яскравіші його уявлення, тим глибші можуть бути й образні узагальнення.

Індивідуальні особливості розвитку особистості дитини — важливий фак­тор, з яким не можна не рахуватися словеснику. Від них залежать і види роботи, які практикуються вчителем. Одні учні вимагають певних вправ на розвиток відтворюючої уяви, інші — на розвиток логічного мислення, уміння узагальнювати явища і факти. Виховання не може абстрагуватись від особис­тіших особливостей того, хто виховується ще й тому, що воно завжди звер­нене до нього, власне, як до особистості, як до суб’єкта, до унікального і рівноправного партнера в спілкуванні і звернене до цілісного духовного світу особистості в єдності її інтелекту, емоцій, волі та ідеалів.

Усі сторони особистості учня розвиваються взаємозв’язано, взаємозу- мовлено. Удосконалення однієї може прискорити або сповільнити, змінювати розвиток іншої. Наприклад, п’ятикласники люблять такі види роботи, як чи­тання твору напам’ять, в особах, детальний його переказ, малювання ілюстр­ацій до окремих епізодів байки, казки, оповідання. Не виявляють вони особли­вого інтересу до стислого переказу, до роботи над складанням планів. Стар­шокласники ж зовсім не захоплюються детальними переказами творів, малюванням ілюстрацій на основі прочитаного, багато з них без особли­вого ентузіазму декламують вірші.

У кожному віці свої психолого-педагогічні особливості навчально-пізна- вальної діяльності, свої можливості, на які ми не можемо не зважати, організу­ючи вивчення художнього твору, будуючи урок літератури. Без глибокого вивчення рівнів вікової детермінації важко уявити потенційні можливості дітей. “Всі психічні функції людини, — писав Л.Виготський, — на кожному етапі розвитку діють не безсистемно, а діють в певній системі.

Орієнтація на вікові особливості сприймання художньої та наукової інфор­мації відкриває широкі можливості для найоптимальнішого впливу на учнів.