Наукове і поза наукове знання.
Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.
За ступенем науковості знання можуть бути науковими і позанауковими.
Наукові знання можуть бути:
емпіричними, отриманими на основі досвіду або спостереження;
теоретичними, отриманими на основі аналізу абстрактних моделей.
Теоретичні знання — абстракції, аналогії, схеми, що відображають структуру і природу процесів, що протікають у предметній сфері. Ці знання пояснюють явища й можуть використовуватися для прогнозування поведінки об'єктів.
Ненаукові знання можуть бути:
паранаукові — знання несумісні з наявним гносеологічним стандартом. Широкий клас паранаукового (пара від грец. — біля, при) знання включає вчення або роздуми про феномени, пояснення яких не є переконливим з погляду критеріїв науковості;
псевдонауковими — свідомо експлуатуючі домисли і забобони. Лженаукове знання часто представляє науку як справу аутсайдерів. Як симптоми лженауки виділяють малограмотний пафос, принципову нетерпимість до спростувальних доводів, а також претензійність. Псевдонаукове знання дуже чутливо до злості дня, сенсації. Його особливістю є те, що воно не може бути об'єднане парадигмою, не може володіти систематичністю, універсальністю. Лженаукові знання співіснують з науковими знаннями. Вважається, що псевдонаукове знання виявляє себе і розвивається через квазінаукове;
квазінауковими — вони шукають собі прихильників, спираючись на методи насильства і примушення. Квазінаукове знання, як правило, розцвітає в умовах строгої ієрархированной науки, де неможлива критика можновладців, де жорстко проявлений ідеологічний режим;
антинауковими — як утопічні і свідомо спотворюючі уявлення про дійсність. Приставка «анти» звертає увагу на те, що предмет і способи дослідження протилежні науці. З ним зв'язують одвічну потребу у виявленні загального легко доступних «ліків від всіх хвороб». Особливий інтерес і тяга до антинауки виникає в періоди соціальної нестабільності. Але хоча даний феномен достатньо небезпечний, принципового позбавлення від антинауки відбутися не може;
псевдонауковими — є інтелектуальною активністю, що спекулює на сукупності популярних теорій, наприклад, історії про стародавніх астронавтів;
повсякденно-практичними — що доставляли елементарні відомості про природу і навколишню дійсність. Люди, як правило, мають в своєму розпорядженні великий об'єм буденного знання, яке проводиться повсякденно і є початковим пластом всякого пізнання. Іноді аксіоми розсудливості протирічать науковим положенням, перешкоджають розвитку науки. Іноді, навпаки, наука довгим і важким шляхом доказів і спростувань приходить до формулювання тих положень, які давно затвердили себе в середовищі буденного знання. Буденне знання включає і здоровий глузд, і прикмети, і повчання, і рецепти, і особистий досвід, і традиції. Воно хоч і фіксує істину, але робить це не систематично і бездоказово. Його особливістю є те, що воно використовується людиною практично неусвідомлено і в своєму застосуванні не вимагає попередніх систем доказів.Інша його особливість — принципово неписьменний характер.
власні — залежні від здібностей того або іншого суб'єкта і від особливостей його інтелектуальної пізнавальною діяльності.
«народною наукою» — особливою формою позанаукового і ірраціонального знання, яка в даний час стала справою окремих груп або окремих суб'єктів: знахарів, цілителів, екстрасенсів, а раніше шаманів, жерців, старійшин роду. При своєму виникненні народна наука виявляла себе як феномен колективної свідомості і виступала як етнонаука. У епоху домінування класичної науки вона втратила статус інтерсуб'єктивності розташувалася на периферії, далеко від центру офіційних експериментальних і теоретичних досліджень. Як правило, народна наука існує і транслюється в неписьменній формі від наставника до учня. Вона також іноді виявляється у вигляді заповітів, повчань, ритуалів і ін.