МІСЦЕ ГРИ В СИСТЕМІ ОСНОВНИХ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Людина грає лише тоді, коли вона в повному значенні слова «людина», і вона буває людиною тільки тоді, коли грає.

Ф. Шиллер

Фахівці ведуть розмову про кілька базових видів діяльності, якими оволодіває людина протягом життя. Серед них: ігрова, навчальна, праця, спілкування. Останні десятиліття йде гучна розмова про ще один «загубле­ний» фахівцями в часі вид діяльності—експериментування (М. Поддьяков). Справедливо вважати всі перелічені види діяльності взаємодетермінованими, взаємозалежними та взаємообумовлюючими. Важко перевищити цінність якогось із них чи віддати переваги будь-якому з них. Усі вони забезпечують соціалізацію особистості в суспільстві й успішну самореалізацію її.

Всі дійові надбання і творчі здобутки людини в кожному виді діяль­ності утворюють основу і середовище для набування компетентності в наступній і наступних видах діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін, Л. Леонтьев). У загальному вигляді динаміку діяльнісної компетентності людини можна уявити у вигляді поступово доданих розчинів у водне середовище. Дифузія забезпечує проникання молекул однієї рідини в базову, ущільнює їх і сприяє підвищенню загальної концентрації роз­чину. Там, у насиченому розчині, визріває кристал «ефективно діючої людини». Що яскравіше досвід людини у всіляких видах діяльності, то більше підготовлена вона до життя, до функціонування, до творчості.

Не важко уявити собі місце гри в наведених видах діяльності і про­цесі вирощення кристалу «ефективно діючої людини»: всі вони пророс­тають із генетично більш ранньої — гри. Атоми гри входять до складу всіх складних діяльнісних систем людини, насичуючи, скріплюючи, цементуючи, стимулюючи й видозмінюючи їх.

Ігромайстер може стати справжнім професіоналом тільки в тому разі, якщо уявлятиме зміст і характер зв'язків паралелей «гра— навчання», «гра — праця», «гра— спілкування», «гра— експериментування»,знатиме їх позитивні якості, умови і можливості переходу з одного стану в інший.


Місце гри в системі основних видів діяльності... ГРА-СПІЛКУВАННЯ

Суспільне життя переважно складається з ігор. Особливе значення має гра як засіб спілкування, як ефективне комунікативне середовище. Усі ігри на планеті, в тому числі й авто-ігри (сам на сам) побудовані на спілкуванні, на програванні певних ситуацій, спрямовані на напра-цювання певних моделей і тактик спілкування, на вміння вигравати й програвати без збитків для душі. Гра є найсприятливішою формою соціального контакту, а найсуттєвіші з них найчастініе відбуваються саме як гра. Вона є необхідним засобом соціального життя, об'єктивною основою існування. За влучним виразом Д. Ельконіна гра є «арифме­тикою соціальних відносин».

Терапевт і письменник Я. Корчак вважав, що гра дає можливість відшукати себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті. Реальне спілкування в грі, навіть в умовах псевдореальності ігрової ситуації, завжди залишає людину людиною. Це дало змогу Ф. Шиллеру ствер­джувати, що «людина цілком людяна, тільки коли грає». Ігромайстер має можливість допомогти людям.

Сучасна людина гостро потребує спілкування, знаходячи в ньому можливість розвиватися, самоствердитися, вгамувати професійний інтерес та компенсувати витрати життєвої енергії й дістати позитивний стимулювальний стрес.

Прогресивні фахівці виражають тривогу про стан сучасної ігрової та комунікативної культури дітей і підлітків. Дітьми втрачено ігровий простір. У квартирах дитині відводять найменшу кімнату чи малень­кий куточок, хоча вона якраз потребує найбільше місця (територіальні обмеження провокують фізичні й психологічні). У сім'ях не практику­ються домашні ігри. За даними спеціалістів Міністерства освіти і науки України, третина наших дітей практично не спілкується з батьками. Вулиця і подвір'я не пристосовані для ігор, дворові колективні ігри майже стерлися з пам'яті й загубилися в лабіринтах сучасних електрон­них розваг. Як наслідок — втрата дітьми ігрового досвіду, життєвої енергії, нестача комунікативної й навіть моральної культури. Такий стан характеризують як «ігрову дистрофію» (В. Зінченко).

З*

Повальне захоплення комп'ютерними авто-іграми (за статистикою понад 70 % користувачів ПК використовують їх саме для ігор, пере­гляду фільмів та прослуховування розважальної музики) іще більше обтяжують проблему, сприяючи депривації, гіпертрофії почуттів, росту гіподинамії, утворенню сколіозу, втраті гостроти зору, а головне —


Генезис людини і гри

вирощують душевну глухоту, пасивність, прищеплюють апатію. В авто-іграх легко вийти з реальності. Крайні межі такого виходу: дійти до егоїстичних проявів, перевищення самоцінності (самовпевненість, не підкріплена реальними досягненнями, пихатість навіть за скромних результатів і відсутності здорової конкуренції) або дійти до їдкого «са­мокопания», самоприниження, зневіри у власні можливості.

Поява на телебаченні великої кількості ігор суто розважального плану, у тому числі відверто комерційних проектів, посприяла появі азартних ігор, в яких головним мотивом і стимулом є оволодіння мате­ріальним об'єктом, певне придбання за «прикладену» активність. Гра за приз (часто — за гроші) стала елементом низки інтелектуальних ігор. Витісняються й народні ігри вкупі з різновидами народних масових свят — еталон ігор на спілкування.

Зміст деяких популярних телевізійних ігор, з погляду культурних та етичних норм, теж не кращий, але це не заважає педагогам кальку­вати їх і реалізовувати в дитсадку чи школі. Скажімо, популярна гра «Поле чудес» побудована на законах телевізійної гри, але не враховує закономірностей дитячої психології: грає три учасники, а решта має пасивно споглядати (вже не кажучи про пропаганду пияцтва). Навіть якщо ти знаєш відповідь і душа бажає вступити в гру — ти маєш мовчати, бо ти поза командою. А якщо не втримаєшся, підкажеш — гра руйнується, втрачає свій смисл. Чи можна зробити її корисною для колективу? Можна! Хто знає відповідь — кладе на ігрове поле особисту «картку учасника» гри (з прізвищем), в яку ігромайстер за­писує правильно названу гравцем літеру; шепоче керівнику відповідь на вухо, щоб не почула решта. А можна грати командно: всі діляться на команди по 3—5 гравців і, отримавши аркуш паперу з матрицею і алфавітом, колективно відгадують слово, називаючи вголос за чер­гою свій варіант літери. За правильне припущення команда отримує допоміжні призові бали. У такому разі буде забезпечене повноцінне спілкування, а гра набуде доцільності і педагогічного смислу.

Отже, у процесі гри дитина спроможна оволодівати мистецтвом приймати позицію іншого чи інших людей, бачити ситуацію й взагалі, навколишний світ очами іншого, збагачувати досвід форм і прийомів ведення видів контактів, здійснювати певну роботу над власними поведінковими хибами. Здобутий суспільний до­свід потребує активного спілкування для тренування надбаних партнерів.


Місце гри в системі основних видів діяльності... ГРА І НАВЧАННЯ

Неможливо уявити процес навчання та виховання юних громадян будь-якої країни світу без упровадження гри та ігрових технологій.

Дослідження переконують в тому, що гра використовується з на­вчально-пізнавальною, розвивальною і розважальною цілями.

У розважальній грі, хочемо ми цього чи ні, але організатори демон­струють уміння налагодити психологічний та фізіологічний відпочинок, достойно компенсувати брак духовних сил людини. А отже, ведеться мова про гру як спосіб організації культури дозвілля та культурного збагачення людини. Особливо актуальним у розважальних іграх є гар­монійний розвиток емоційно-почуттєвої сфери людини. Найкращий шлях розвітку молодого розуму — розвиток почуттів. Справжня гра — завжди свято. Справжній ігромайстер — майстер свята.

У розвивальній грі керівники демонструють уміння організувати багатоваріантні тренінгові форми та ігри-вправи, під час яких відбу­вається вдосконалення і розширення всіх структур знань. Залучення таких до процесу безперервної освіти (самостійної чи організованої) відкриває необмежені перспективи для повної самореалізації в числен­них напрямах життєдіяльності. Справжній ігромайстер, розвиваючи й розширюючи можливості людей, розширює можливості суспільства.

У навчальній грі організатори показують такий рівень організації ін­тенсивного навчання, при якому учасниками гри в короткочасний термін гарантується засвоєння певних знань, умінь та навичок у низці різно­манітних навчальних дисциплін. Такі знання стають концентрованими, а процес здобування таких знань — концентрованим навчанням. Причому така інтенсифікація є бажаною для аудиторії, бо здійснюється перенесен­ня акценту з прагматичних цілей навчання на гуманістичні. Справжній ігромайстер — учитель життя.

Гра, а точніше уміння грати умовні ролі, в умовних ситуаціях, умовними предметами, уявними конструкціями, стимулюють розви­ток у дітей символічної функції та уяви і творчого мислення. Без них процес навчання не можливий. Адже навчання спрямоване, зокрема, на оволодіння абстракціями та узагальненнями.

Гра є своєрідним способом переробки здобутих знань (Д. Ельконін). Суттєвими компонентами навчальної (дидактичної) гри або ігор, що можуть бути використаними на будь-якому уро",і, є:

• збір потрібної інформації;

• пошук невідомого елементу, знань чи алгоритму досягнення мети;



Генезис людини і гри

• прийняття рішення (логічний вибір одного шляху з низки мож­
ливих);

• подолання перешкод на шляху до встановленої чи обраної мети.
Головним позитивним фактором гри є спроможність стимулювати

пізнавальну активність і викликати потребу вчитися, знати, довідува­тись, досліджувати. Луї де Бройль наголошував, що саме ці якості гри уподібнюють її з діяльністю ученого.

Гра є одним із найефективніших методів навчання, що максимально активізує інтелектуально-практичні та творчі можливості індивіда. Сти­муляція творчих потенцій дитини, пошуки «потаємного», оптимізують інтелектуальні, практичні й фізичні здібності, виховують риси творчої особистості, відкривають в собі нове. А отже, є могутнім стимулято­ром до самовдосконалення. Будь-яке вдосконалення можливе лише за умов сформованості сучасних й ефективних загальнонавчальних умінь і навичок та психологічних механізмів, серед яких: орієнтація у сенсі діяльності й співвідношень частин до цілого, уміння узагальнювати й конкретизувати, уявляти й ідентифікувати тощо.

Гра є інтерактивним методом навчання і виховання. За даними В. Пла­това, в Європі функціонує понад 2000 ділових ігор. Широка інтеграція гри в освітню практику дала змогу говорити сьогодні про гру як про синте­тичний вид діяльності, як про модель концентрованого навчання, в якому діалектично поєднуються ігрові та навчальні компоненти. Навчальна гра стимулює, тренує, вносить корективи, розвиває. Важко без гри й удоско­налювати майстерність чи підвищувати професійну компетентність. Гра посіла вагоме місце в професійній підготовці фахівців у різних галузях діяльності, набувши нового осмислення як освітній феномен.

Водночас питання використання гри в навчальному процесі зали­шається відкритим. Більш системно дослідженими є дидактичні ігри. Але вони далеко не повністю вичерпують можливості використання ігрового потенціалу в сучасному навчально-виховному процесі в до­шкільному закладі, початковій і особливо в середній школі та старшій школі, у ВНЗ. Поза увагою фахівців залишається неоране поле різно­видів навчально-виховних ігор, питання розробки комплексів ігор за віковими потребами й запитами закладів освіти.

Щодо виховного феномену гри, то він визнаний усіма народами й педагогами і практиками всього світу і не потребує зайвих слів. Хоча ця тема також вимагає нових досліджень, пошуків нових ефективних сучасних прийомів, форм, методів, розробки нових інноваційних тех­нологій.