Структура і особливості шкільної лекції.

Лекція широко використовується в навчально-виховному процесі ще з часів Я. Коменського, який радив навчати всього коротко, доступно й ґрунтовно. Шкільна лекція — це такий словесний метод, за допомогою якого можна раціонально передати велику кількість пізнавальної та узагальнюючої інформації.

За Є.Пасічником, це «один з найекономніших способів передачі інформації: за короткий час можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити певні висновки». Цей метод використовують під час вивчення тем, які містять матеріал невідомий чи маловідомий учням або при охопленні значної кількості матеріалу.

Лекції належну увагу приділяли досить багато методистів: В. Острогорський, К. Ушинський, М. Рибникова, Т. Ф. Бугайко, 0. Мазуркевич, В. Неділько, Є. Пасічник, 3. Шевченко та багато інших. Методисти визначають декілька видів шкільної лекції: вступна, настановча, оглядова, лекція-розповідь, підсумкова (узагальнююча). Лекція-вступ передує вивченню певного періоду розвитку літературного процесу, текстуальному вивченню великого епічного твору; оглядова ‒ розглядає творчість одного або кількох письменників, які не вивчаються монографічно, або окремий художній твір, що не вивчається текстуально; підсумкова (або узагальнююча) лекція висвітлює значення великого за обсягом художнього твору, усієї творчості письменника, цілого розділу курсу літератури тощо.

П.Гаврилов запропонував таку класифікацію шкільних лекцій: за змістом ‒ історико-літературні, теоретико-літературні та аналітичні (присвячені аналізові тексту); залежно від періоду проведення ‒ вступні (настановчі), які проводять перед вивченням нового розділу, узагальнюючі (після вивчення нового розділу) та поточні (читаються безпосередньо під час вивчення теми); враховуючи методи подачі ‒ лекції монологічної форми (читає сам учитель), шкільна лекція-діалог (виклад учителя доповнюють учні), лекція-бесіда (розпочинає постановкою проблеми вчитель, продовжують своїми короткими рефератами та повідомленнями учні, підсумовує й диктує відповідь на поставлену проблему вчитель).

Б. Степанишин зазначав, що використовував на уроках літератури ще й такі різновиди лекції, як лекція-розповідь, лекція-уявлювана літературна мандрівка, асоціативна лекція.

П. Воробйов виділив два основних різновиди шкільної лекції: монологічний виклад матеріалу із застосуванням ораторських прийомів та монологічний виклад матеріалу із застосуванням проблемних питань, що активізують мислення учнів.

На думку Н. Мойсеюка, лекція від інших методів словесного викладу відрізняється: а) більш строгою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в) значним обсягом нової інформації; г) системним характером викладу знань. Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і залежностей, переважно причино-наслідкового характеру. Лекція використовується для викладу значного за обсягом матеріалу, займає чимало часу.

Зміст лекції повинен відповідати найновішим досягненням літературознавчої науки. Вимоги до шкільної лекції визначила у своєму дослідженні методист З. Шевченко:

‒ лекція повинна стимулювати пізнавальні сили учнів;

‒ має бути зв'язок навчального матеріалу з минулими уроками;

‒ лекція мусить бути емоційно насиченою;

‒ дотримуватись орієнтовної структури лекції:

‒ вступ, мотивація завдань, тема і мета лекції;

‒ визначення навчальної проблеми чи низки цих проблем;

‒ зміст лекції, виклад навчальної інформації;

‒ запитання до учнів; відповіді на запитання учнів;

‒ підсумки, узагальнення.

‒ не забувати про виховний потенціал шкільної лекції.

‒ піклуватися про зворотний зв'язок (від учнів) через питання,

‒ окреме виконання письмових завдань, щоб запобігти наближенню порогу втомленості, планування змісту лекції або тезування викладу учителя.

Основними вимогами до шкільної лекції, на думку П.Гаврилова, є обов'язкове дотримання принципу єдності змісту й форми, чіткий, до хвилин розрахований план викладу та не менш чітко сформульована відправна проблема теми, головна теза, що пронизуватиме пояснення від початку до кінця. Б. Степанишин, окрім того, наголошує на використанні найновішої наукової інформації та стимулюванні розвитку розумових сил учнів; науковості змісту та його національній спрямованості; сконденсованості викладу (розгляді лише вузлових і складних питань теми); здійсненні принципів наступності, перспективності та міжпредметних зв'язків; раціоналізмі методики лекції, обов'язковому використанні прийомів осмисленого сприйняття її змісту; інструктивно-методичному характері лекції, цілеспрямованому стимулюванні самостійної роботи учнів, встановленні зв'язку з минулими уроками та майбутніми учнівськими творами; використанні найновіших здобутків європейської педагогіки: розвиваючого характеру навчання, комплексного застосування методів, навчальної діагностики на основі взаємооберненого зв'язку; органічному поєднанні логічного з емоційним; непідробному інтересі вчителя до теми лекції. Не буде цікавинки ‒ зникнуть інтерес, зосереджена увага, охопить нудьга, яка автоматично загальмує сприйняття, і настане, за висловом академіка Павлова, «сон з відкритими очима». Також негативно впливає на учнів лекція, в якій учитель не висловив свого особистого ставлення до повідомлюваної учням інформації. Як зазначав П. Гаврилов, «досконала лекція ‒ своєрідний твір учителя, в ній обов'язково має проявлятись особистість автора через ставлення його до виголошуваних думок, мову, власну натуру ‒ через усі складники, які й утворюють індивідуальний стиль».

С. Пультер та А. Лісовський слушно зауважили, що цей навчальний метод доволі поширений у старших класах, де вчаться достатньо підготовлені учні, яким вже доступний аналіз і синтез художнього твору.

Серед функцій, які має виконувати лекція в процесі вивчення літератури, варто виділити такі: пізнавальну (отримання необхідної нової інформації з навчальної теми); розвивальну (розвиток певних умінь та навичок школярів); виховну (вплив на процес формування поглядів та переконань учнів); рефлексивну (спрямованість на саморозвиток і пізнання учнями самих себе та навколишнього світу); комунікативну (встановлення емоційного контакту між лектором та учнем, спонукання до дії: читання, слухання, писання тощо).

На лекції учень отримує не тільки нову чи маловідому для нього інформацію, а й зразок логічного мислення: висування тверджень з їх наступною аргументацією. «Добре спланована, струнка в побудові, виразна в мовностилістичному оформленні, збагачена відомостями із суміжних мистецтв та предметів лекція є дійовим прикладом логічного мислення для школярів».

Головною ж метою шкільної лекції, на думку З. Шевченко, є не опис фактів і явищ літературного процесу, а глибоке розуміння його розвитку, формування в учнів старших класів навичок зв'язного й цілісного засвоєння літературних знань як могутнього фактору естетичного виховання. Школярі вчаться схоплювати логічну структуру лекції, що допомагає їм правильно будувати власні усні відповіді, писати твори, висловлювати оцінні судження, що дуже важливо в дорослому житті, в адаптації до сприймання лекцій з різних проблем науки та мистецтва.