Методи розвитку історичного мислення
Навчання є спільною діяльністю учителя і учня. Методи навчання повинні визначати і навчаючу і навчальну діяльність одночасно.
Навчання є насамперед пізнавальною діяльністю, в процесі якої відбувається засвоєння знань. Методи покликані характеризувати специфічний для них спосіб засвоєння і організації цього засвоєння (пізнання).
У відповідності зі способами засвоєння різних видів змісту історичного матеріалу перебувають і методи навчання.
На початковій стадії формування знань способові засвоєння інформації відповідає пояснювально-ілюстративний метод. Його суть полягає в організації усвідомленого сприймання готової інформації учнями різними засобами і прийомами. Вона полягає у залученні образотворчої наочності, в усному викладі інформації і показові документальних і художніх текстів. При цьому вчитель використовує усне слово, друкований текст, кінокартину, пам’ятку матеріальної і духовної культури або їх макети, а також умовно-графічну наочність. У всіх випадках вчитель організовує діяльність учня по сприйманню інформації і первісному засвоєнню знань. Прийоми можуть бути різними: малюнок на дошці, читання вірша, пояснення, опис, побудова схеми тощо.
Але для формування умінь і навичок, тобто забезпечення засвоєння способів діяльності, необхідно неодноразово відтворювати ці дії. Другим методом навчання є репродуктивний метод. Суть його полягає у конструюванні завдань на відтворення, виборі необхідної кількості вправ у педагогічно оправданій системі, а потім репродуковані, тобто відтворенні учнем дій відповідно до завдань. Це може бути переказ пояснення вчителя, опис змісту картини після її характеристики, складання простого і складного плану, вправа на знайоме порівнювання, на розповідь про історичну особу за схемою, відповідь на просте запитання, яке не потребує пошуку, заповнення контурної карти, складання хронологічної таблиці, вправа на хронологію тощо. Скільки б нових прийомів учитель не видумував, але якщо вони обумовлюють повторення учнем відомої йому діяльності, то всі вони відносяться до репродуктивного методу.
Але можна знати, вміти, але не бути готовому до творчої діяльності, якщо не засвоєний її досвід. Тому дуже важливим є дослідницький метод. Суть його полягає у конструюванні або виборі проблеми і проблемних задач і подання їх у наявній системі для самостійного вирішення їх учнем.
Використовуючи цей метод, учень на доступному йому ріні використовує не готові знання, а здобуває їх самостійно, застосовуючи елементи наукового пізнання. Це одна із форм зближення навчального і наукового пізнання.
Форми цих навчальних досліджень можуть бути різними: маленька текстова задача, завдання на систематизацію однієї теми протягом року, більш тривале дослідження якоїсь проблеми.
Мета цього методу – організувати засвоєння досвіду творчої діяльності і завдяки цьому творче застосування і засвоєння знань.
Проблема і проблемні завдання можуть створюватися словесно, по кінофрагменту, по картині, на основі документів, художньої літератури або об’єктів, продемонстрованих під час екскурсій. Все це є реалізація даного методу – організований вчителем і доступний учням творчий пошук вирішення проблемної пізнавальної задачі.
Під час використання дослідницького методу вчитель нерідко стикається з певними труднощами. Полягають вони у тому, що кожен учень засвоює будь-який зміст або дію поелементно, поетапно. Не можна навчити вмінню складати план, якщо попередньо не навчити учня ділити текст на смислові частини і давати їм назви – заголовки, а до цього переказувати зміст уривка, виділяючи у ньому головну думку. Відповідно, не можна навчити дослідницької діяльності, тобто цілісного вирішення проблеми, не навчивши учнів здійснювати елементи цієї діяльності. На практиці навчання це проявляється у тому, що вчитель повідом лягає факти і пропонує зробити нескладний висновок, або у ході розповіді пропонує висловити певне судження, подумати про наступну ланку роздумів. Тобто він вчить учнів мислити поелементно. Такі дії вчителя відносяться до частково-пошукового або евристичного методу.
Суть цього методу полягає у тому, що вчитель, поставивши проблему, яка є малодоступною для самостійного її вирішення, ділить її на пі проблеми, і серією взаємозв’язаних запитань або аналогічних полегшених питань-задач, залучає учнів до процесу виконання окремих етапів вирішення проблеми. Учень не планує всього вирішення проблеми як під час використання дослідницького методу, а, вирішуючи завдання вчителя і під його керівництвом, проявляє самостійність лише на окремих етапах цього дослідження.
Не завжди вчитель ставить проблему з самого початку. Він може серією навідних питань підвести учнів до сформульованої у кінці бесіди проблеми.
Евристичний метод реалізується у різних формах. Зокрема, учитель формулює задачу, але зустрівши забруднення учнів, ставить питання у легшій формі або дає аналогічну, але більш легку задачу.
У іншому випадку він ділить цю задачу на 2-3 підзадачі, вирішивши які, учні переходять до основної.
Найбільш виразною формою цього методу є евристична бесіда з історії.
Суть цього виду бесіди у тому, що для пошуку учнями рішення якої-небудь проблеми, вчитель відбудовує серію взаємопов’язаних і витікаючи один із одного запитань. Всі вони є практично під проблемами, вирішення яких приведе до вирішення основної проблеми.
Бесіда може складатися із суцільного ланцюга запитань, а може бути поєднана з паралельним рядом запитань, якщо потрібно згадати додатковий матеріал і на його основі вирішити невелику проблему, щоб отриману інформацію зв’язати з основною ланкою. В молодших і середніх класах вибудовується один ряд запитань, у старших – може бути декілька.
Найбільш важливим є метод проблемного викладу, суть якого полягає у тому, що вчитель ставить проблему і рядом роздумів, викладенням матеріалу розкриває вирішення цієї проблеми так, щоб показати протирічивий хід вирішення, труднощі, які зустрічаються на шляху, способи і варіанти їх подолання. Він повинен показати всю протирічивість і складність процесу пізнання.
Необхідність проблемного викладу викликана тим, що вирішення подібних задач покладає значну частину труднощів процесу пізнання на учнів. Тому рівень доступності цієї роботи для учнів повинен бути максимальним. Задачі ж повинні бути легкими, але принципово посильними кожному учневі. У зв’язку з цим вчитель повинен диференціювати задачі, створювати їх варіанти для учнів різного рівня підготовленості.
Цей метод особливо необхідний у старших класах.
У реальному процесі навчання проблемний виклад матеріалу повинен поєднуватися з частково-пошуковим методом. Учитель зупиняє свою розповідь і пропонує учням висловити припущення, або зробити висновок, або поставити запитання по суті викладу. Таким чином учні стають співучасники вчительської думки, тим більше, що це заставляє їх слідкувати за ходом міркувань вчителя, контролювати його логічність і послідовність.
Такими є дидактичні методи, які можуть застосовувати у навчанні історії. Методика може деталізувати ці методи, по-різному поєднувати їх елементи, втілювати кожен метод або їх поєднання у різних прийомах.
Методи реалізуються у різних прийомах навчання. Їх багато і у кожного вчителя можуть бути свої.
Дана система дидактичних методів дає вчителю можливість втлумачити, осмислити кожен свій прийом або їх поєднання у цілісній методиці. Вони допомагають вчителеві контролювати повноту використання методів у своїй практиці, продумати, коли і у зв’язку з яким матеріалом застосовувати той або інший метод.
Названі методи виконують виховну функцію, якщо у процесі їх застосування враховується емоційний фактор, тобто умови, дотримання яких викликає в учнів цікавість до предмету і пізнавальну потребу, робить навчальний процес значущим для них.
Історичне мислення учнів можна ефективно розвивати за допомогою підручників з історії, використовуючи як текстові, так і позатекстові компоненти; посібників, дидактичних матеріалів, які містять розвивальні завдання; хрестоматій до курсів історії, у яких є історичні документи і матеріали; умовно-графічної наочності (таблиць, схем, діаграм, графіків тощо). Використання активних форм і методів навчальної роботи (уроків-семінарів, уроків-диспутів, нестандартних уроків з елементами гри, інтерактивних форм навчання) активізує розумову діяльність школярів, сприяє зацікавленню навчальним предметом, розвиває історичне мислення, вміння та навички.
Інформаційно-комунікативні технології, володіють великим потенціалом у розвивальному навчанні історії, оскільки комп’ютери дозволяють успішно використовувати у навчанні завдання на моделювання різних ситуацій, на пошук і усунення деяких проблем, коли є велике число варіативних способів вирішення, сприяють виробленню вміння складати логічні схеми, розкривати причинно-наслідкові зв’язки, закономірності подій і явищ громадського життя тощо. Головними умовами ефективності використання інформаційно-комунікативних технологій є розробка спеціальних комп’ютерних навчальних програм, інформаційна культура вчителя та учнів, наявність спеціальних методик застосування комп’ютерних програм у процес навчання історії.
За яких умов буде здійснюватися розвиток історичного мислення учнів? Що потрібно робити вчителю, щоб учні навчилися мислити історично?
По-перше, необхідно залучати учнів до діяльності, яка потребує застосування принципів та методів історичного пізнання. По суті, навчання історії в школі має імітувати діяльність історика-дослідника. Але при цьому не слід забувати, що це навчання, й не захоплюватися виключно дослідницькими проектами, хоча й вони потрібні.
По-друге, необхідно навчати учнів принципів і методів історичного пізнання й призвичаювати до наукової рефлексії, тобто постійного самоаналізу та оцінки власної розумової діяльності. Запитання „Як?, „Чому?”, „Яким чином ви дійшли цього висновку?”, „Які докази можна навести за цю думку та проти неї?” мають стати основою вивчення історичних курсів.
По-третє, залучаючи учня до дослідницької діяльності, слід потурбуватися про створення відповідної мотивації, яка у першу чергу повинна втілюватися у позитивному ставленні до предмета.
По-четверте, проблемні задачі та вправи мають стати обов’язковим атрибутом підручників, навчальних і дидактичних посібників.
По-п'яте, проблемні ситуації у навчанні повинні стати нормою. Саме проблемні методи навчання дозволяють заохотити учня до активної розумової діяльності та забезпечують якісне засвоєння матеріалу.
Таким чином, дидактичними передумовами навчання історії і розвитку мислення є зміст освіти, у який входять знання, уміння і навички, досвід творчої діяльності, досвід емоційно-чуттєвого відношення до навколишнього світу; способи засвоєння змісту освіти, у який входять усвідомлене сприймання і запам’ятовування інформації, неодноразове відтворення за зразком способів діяльності, здійснення процедур творчої діяльності під час вирішення проблемних пізнавальних завдань; методи навчання – пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький, метод проблемного викладу матеріалу.