Закони виховання, закономірності та принципи організації виховної роботи в підрозділі Збройних Сил України
Як будь-якому соціальному процесові виховній роботі в підрозділах ЗС України притаманні свої закони, закономірності, принципи, організаційні форми, методи тощо.
В.В. Ягупов специфічними, притаманними військовому вихованню визначає закони: соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання персоналу ЗСУ; виховуючого та розвиваючого навчання; закон обумовленості виховання особового складу ЗС України характером їх діяльності; цілісності та єдності процесу виховання.
Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання військовослужбовців.
Закон виховуючого та розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення між опануванням знаннями, навичками, уміннями і всебічним розвитком особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу і навпаки. Наприклад, організуючи виховні заходи, командир (заступник) має пам’ятати про їх освітні задачі: сприяти загальному розумовому розвитку військовослужбовців і формуванню високого інтелектуального потенціалу держави; сприяти формуванню наукового уявлення військовослужбовця як про місце і роль Збройних сил України у житті держави взагалі, так й про місце і роль кожного окремого військовослужбовця у зміцненні обороноздатності України та її Збройних сил – зокрема; сприяти військово-професійному розвитку військовослужбовців; формувати навички та уміння високої культури як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету тощо. Тільки поєднуючи ці два надзвичайно важливих процеси, пам’ятаючи про необхідність виховання всебічної та гармонійно розвинутої особистості військовослужбовця, можна дійсно виховувати таку особистість, формувати для української держави свідомих та активних громадян.
Закон обумовленості виховання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів виховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто власне характер виховної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати гармонійно розвинутих військовослужбовців з менталітетом народу України, здатних ефективно виконувати завдання по захисту територіальної цілісності та недоторканості України шляхом постійного підвищення бойової майстерності, підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності – взагалі та обґрунтувати зміст їх виховання і визначати основні напрямки їх військово-професійного формування, розвитку і вдосконалення – зокрема.
Закон цілісності та єдності процесу виховання. Він виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Наприклад, бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини – зокрема та Збройних сил України – взагалі. Характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачає наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через це процес виховання у Збройних силах України має організуватися у комплексі, складати як у теоретичному, так і прикладному аспекті суцільну єдність і служити основному призначенню Збройних сил України - бути в постійній бойовій та мобілізаційної готовності та забезпечувати державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.
Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю теорії військового виховання від сучасної військової практики. Зміст діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має екстремальний характер, накладає на їх свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. У зв’язку з цим переважна більшість виховних заходів повинна мати військово-професійну та національну спрямованість і ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях. Вони, безперечно, мають здійснюватися шляхом активної участі військовослужбовців у різноманітних виховних заходах. Тому в змісті виховання військовослужбовців Збройних сил України мають своєчасно відбиватися останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактики дій вірогідного противника, досвід сучасних воєнних конфліктів, національні та загальнолюдські цінності.
Під закономірностями виховного процесу розуміються конкретні прояви вище зазначених законів, які мають об’єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв’язки між компонентами виховної роботи.
Охарактеризуємо ті закономірності, що впливають на визначене завдання формування гармонійно розвиненої особистості в сприятливому виховному середовище.
До таких закономірностей сучасні військові науковці (В.В. Ягупов, Є.Ю. Литвиновський) відносять дві групи:
перша група стосується власне особистості особового складу ЗС України;
друга група – військових колективів (середовища) де ця особистість самовдосконалюється.
Ніж розкрити ці закономірності треба звернути увагу на два суттєвих момента.
1.В процесі виховної взаємодії повинен відбуватися інтерактивний процес, тобто формуватися особистість всіх учасників виховання (і особового складу, і командирів). Відмінність полягає лише в тому, що на тих у кого формують якості проводиться прямий вплив, а на тих хто проводить цей вплив – опосередкований, через партнера по взаємодії. Тобто “вказана взаємодія може розглядатися у двох аспектах, як зміна особистості під впливом контакту з “суспільним наповненням” і як флуктуація соціального середовища, яка викликана контактом з особистісним потенціалом”.
2. Про військовий колектив можна вести мову там, де є тісна комунікативна взаємодія – підрозділ, батальйон, у частинах вищого рівня доречно вести мову про організаційне середовище, так як навіть окремі підрозділи виконують різні завдання, і рівень комунікативної взаємодії між їх особовим складом дуже низький. Тобто на рівні підрозділу ведеться мова про міжособистісні взаємовідносини, а на рівні військової частині міжгрупові.
З урахуванням цих двох моментів до першої групи належать такі закономірності:
- провідна роль соціальних умов у формуванні особистості учасників виховного процесу;
- залежність розвитку особистості від характеру і змісту професійної та навчально-пізнавальної діяльності;
- взаємозумовленість внутрішніх психічних факторів і зовнішніх впливів на особистість;
- спадкоємність і послідовність формування особистості з урахуванням її вікових та індивідуально-психічних особливостей;
- цілісність формування особистості;
- залежність формування особистості вихованця від якості професійної компетентності вихователів та виховних умов, в яких воно проводиться;
- залежність формування особистості учасників виховного процесу від характеру взаємостосунків і спілкування між ними.
До другої групи відносяться:
- відповідність життєдіяльності та внутрішніх взаємин у військовому колективі (середовищі) соціальній природі суспільства;
- забезпечення у військовому колективі (середовищі) гармонії суспільних, службових і особистих інтересів;
- створення умов для систематичної орієнтації членів військових колективів на послідовне підвищення рівня якості бойової та гуманітарної підготовки;
- створення умов у військових частинах для виховання та самовиховання в особового складу свідомості, самосвідомості та почуття колективної і персональної відповідальності за стан справ у ній;
- створення обстановки вимогливості до членів військових колективів, своєчасне подолання між особистісних конфліктів, суперечностей;
- створення умов для підвищення авторитету офіцерів та керівників військовими частинами.
Окрім законів, закономірностей організації виховної роботи, її вихідними положеннями є принципи.
До принципів організації виховної роботи відносяться загальні принципи виховання, принципи військового виховання як специфічні принципи військового середовища та власне принципи організації виховної роботи, які викладені в її Концепції.
Основними принципами національного виховання є:
1. народності, який полягає у визначенні вимоги до процесу виховання в єдності загальнолюдського і національного при його національній спрямованості, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв.
2. природовідповідності виховання. Вимога врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей людини. її анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей.
3. культуровідповідності. Вимога органічного зв’язку з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами тощо.
4. гуманізації виховання. Вимога створення умов для формування кращих якостей та здатностей людини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин учасників виховної взаємодії, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри.
5. демократизації виховання. Вимога усунення авторитарного стилю виховання. Сприйняття особистості людини як вищої соціальної цінності, визначення її права на свободу розвитку і виявлення індивідуальності.
6. безперервності виховання. Вимога цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес. що триває усе життя людини.
7. комплексності. Вимоги принципу: вплив на особовий склад здійснюється за трьома напрямами – на свідомість, почуття та поведінку; позитивний результат досягається при органічному з’єднанні виховання (педагогічного впливу) і самовиховання особистості військовослужбовця; єдність і координація зусиль всіх відношень, що маються, соціальних інститутів і об’єднань, насамперед засоби масової інформації, літератури, мистецтва, школи, органів правопорядку, колективів, груп; задані якості особистості формуються через систему конкретних виховних справ; управління може бути успішним лише тоді, коли будуть враховані всі фактори і взаємозв’язки між ними.
До числа головних факторів відносяться: образ життя, що склався; умови життя (традиції, нрави, норми найближчого середовища); рівень розвитку та умови життєдіяльності колективу; засоби масової інформації; норми взаємовідносин у первинних колективах; індивідуальні та особистісні властивості суб’єктів виховної роботи.
8. диференціації і індивідуалізації. Вимога врахування у вихованні рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку особового складу, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного;
9. свідомості, активності, самодіяльності і творчої ініціативи учасників виховного процесу;
10. опори на позитивне;
11. інтегративності. Вимога єдності вимог всього оточуючого середовища.
Принципи військового виховання розподіляються на:
1. Принципи, що обслуговують усі компоненти виховного процесу:
- цілеспрямованість;
- суспільна спрямованість;
- виховання особового складу ЗС України в процесі військово-професійної і повсякденної життєдіяльності;
- виховання в колективі і через колектив (через створення сприятливого для саморозвитку середовища);
- суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин;
- наступність, активність, системність і конкретність виховних заходів;
- оптимізація виховного процесу;
- комфортності учасників виховного процесу;
- прагматизму та партнерства.
2. Принципи, що стосується вихователя (командирів, заступника з гуманітарних питань) та методики виховної роботи:
- гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та повагою до особистості кожного військовослужбовця;
- опора на позитивні якості в особистості воїна і військовому колективі;
- сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності;
- єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль, дій.
3. Принципи, що стосуються діяльності власне особового складу підрозділу:
-свідомість, самодіяльність та активність.
Принципами організації виховної роботи в підрозділі є такі:
1. Державна і патріотична спрямованість виховної роботи. Цей принцип вимагає чіткого розуміння всім військово-педагогічним колективом мети та завдань виховання, йогообумовленості національно-державницькою ідеологією формування у військовослужбовців комплексу морально-психологічних, фізичних та розумових якостей, глибокого розуміння ними належності до українського народу, своєї Батьківщини – України, внутрішньої потреби та готовності відстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати свій особистий потенціал на благо зміцнення обороноздатності Української держави.
Тому кожен виховний акт, метод, засіб, прийом виховного впливу має відповідати меті виховання. З урахуванням цієї вимоги всі виховні заходи повинні плануватися і проводитися так, щоб “працювали” на формування та розвиток у військовослужбовців необхідних морально-бойових якостей, забезпечували державницьку і патріотичну спрямованість виховного процесу.
2. Взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи.
Розвиток особистості військовослужбовця – це певна послідовність зміни її властивостей, якостей з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями. Тому цей принцип має забезпечити наукове обґрунтування, приведення в певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів виховної роботи відповідно до її змісту, до індивідуальних особливостей військовослужбовців. Він вимагає необхідності відслідкування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій, пізнавальній, операційно-діяльнісній сферах особистості, її ставлення до виконання службових обов’язків і відповідного корегування змісту виховної роботи, вибору оптимальних, адекватних йому форм і методів виховного впливу.
Крім того, даний принцип вимагає відповідності вибраної форми чи методу виховної роботи організаційним, морально-психологічним, інформаційним, педагогічним, культурно-просвітницьким заходам, з урахуванням ланки її проведення (підрозділ, частина, з’єднання, об’єднання, оперативного командування, виду ЗС).
3. Повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовців, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності.
Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлення до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Головне полягає в тому, що необхідно роботу організувати таким чином, щоб довести до свідомості військовослужбовців того, що людина – найвища цінність, яку необхідно захищати. Виховна робота має відповідати основним вимогам, проголошеним у Декларації прав людини, Конституції України, створювати всім умови для найповнішого розвитку особистості.
4. Безперервність і спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних і культурних традицій з почуттям нового.
Головною метою виховної роботи має бути формування військовослужбовця, як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, достатнього рівня розвитку правової, військової, моральної, естетичної культури здатний відстояти національні інтереси України.
Принцип вимагає оцінювати готовність до виконання службових обов’язків за рівнем розвитку особистості військовослужбовця: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, які необхідні воїну.
Крім того, даний принцип передбачає спадкоємність в роботі, суть якої полягає, перш за все, в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо збагачуючи його. Формування особистості військовослужбовця має будуватися на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у виховній роботі; на розвитку національно-патріотичної свідомості кожного військовослужбовця незалежно від його національності, віросповідання, соціального стану. Дотримання цього принципу вимагає докорінного перегляду форм та методів військово-патріотичного виховання військовослужбовців, творчого підходу до впровадження народних, національних звичаїв, форм роботи.
5. Конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи.
Використання на практиці цього принципу означає, що у виховній роботі необхідно виходити із завдань, які стоять перед військами (силами) на даному етапі; враховувати воєнно-політичну обстановку в світі і навколо України та висновки з неї; приймати до уваги особливості сучасного етапу реформування та розвитку ЗС України, зміни, що проходять в структурі, оснащенні військ (сил) сучасними зразками озброєння та військової техніки, в системі комплектування ЗС України особовим складом; враховувати зміни в самому особовому складі, в системі навчання, виховання, та психологічної підготовки; добиватися відповідності її змісту цілям і завданням бойової та мобілізаційної підготовки, підтримання високої бойової готовності військ (сил).
Принцип конкретності та узгодженості вимагає узгодженості і координації за цілями, завданнями, місцем, часом, формами і методами виховної роботи всіх категорій вихователів; забезпечення єдності всіх складових та напрямів виховної роботи; здійснення диференційованого підходу до військовослужбовців, врахування загальних та індивідуально-психічних особливостей і характеристик всіх категорій особового складу, їх вікові, сімейні та інші особливості, загальноосвітню та технічну підготовку, культурний рівень; творче використання арсеналу форм, методів, засобів і прийомів виховної роботи, врахування всіх факторів, що впливають на формування і розвиток моральної свідомості, високих морально-бойових якостей.
6. Науковий підхід до планування, здійснення та оцінювання результатів виховної роботи.
Цей принцип вимагає чіткого визначення напрямів, шляхів, змісту, засобів, методів щодо реалізації цілей виховної роботи, прийняття конкретних заходів виховної роботи, їх термінів та виконавців.
Планування виховної роботи має бути погоджено з заходами бойової підготовки, завданнями підрозділу, військової частини, їх повсякденною життєдіяльністю та органічно їх доповнювати. Воно повинно об’єктивно прогнозувати розвиток соціально-психологічних процесів в підрозділі, військовій частині та оптимально моделювати виховні заходи, спрямовані на зміцнення морально-психологічного стану особового складу та успішне вирішення завдань військової частини, підрозділу.
Науковий підхід до планування та здійснення виховної роботи вимагає опори на сучасні наукові теорії в організації управління соціально-психологічними процесами у військових колективах, новітніх знань в області військової соціології, педагогіки та психології.
Даний принцип вимагає об’єктивного оцінювання і вимірювання результатів виховної роботи, змін в об’єктів виховної роботи внаслідок виховних впливів. Проблема діагностики виховної роботи, визначення критеріїв і ступенів її результативності є вкрай актуальною проблемою, яка на сьогодні залишається слабо вивченою і методично не обґрунтованою. Діагностика виховної роботи спрямована на глибоке вивчення умов перебігу виховного процесу, визначення шляхів його вдосконалення на основі знання про способи й умови взаємодії його компонентів, своєчасної корекції виховної роботи.
Отже, сукупність всіх зазначених принципів (виховання, національного виховання, військового виховання та виховної роботи) забезпечує успішне визначення завдань та змісту, підбір методів, засобів і форм виховної роботи.
Форми та методи організації виховної роботи розглянемо при розкриті окремих проблем організації виховної роботи в підрозділі. Зазначимо, що всі існуючи методи і форми можна розподілити за групами: методи і форми виховання під час навчально-бойової діяльності, методи і форми виховання під час службової діяльності і методи і форми виховання під час позаслужбової діяльності особового складу ЗС України.
Таким чином, виховна робота в підрозділах ЗС України – динамічний процес, складова системи загальнонаціонального виховання, метою організації якого з одного боку є формування достатнього для дій за призначенням рівня морально-психологічного стану особового складу, з іншого, створення сприятливого виховного середовища для його самовдосконалення та саморозвитку.
Результатом організації виховної роботи в підрозділі повинен стати Військовослужбовець – не носій рафінованих військово-технічних знань, умінь та навичок (військовий “гвинтик” суспільної машини), а високоосвічена, інтелігентна, високо статусна особистість у суспільстві, яку поважають за чесність, вихованість і почуття обов’язку, високу громадську свідомість, патріотизм, високу професійну компетентність, відповідальність за втілення в життя вимог Конституції України, Законів України, наказів командирів (начальників), відповідальність за підтримання на належному рівні бойової готовності військ, зміцнення військової дисципліни та правопорядку.