Управління формуванням власного капіталу
Фінансовою основою діяльності підприємства виступає власний капітал. Власний капітал– це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесли його засновники (учасники) або залишили на підприємстві після розподілу чистого прибутку. Якщо мати на увазі капітал у його речовій формі, то це активи, які залишаються в розпорядженні підприємства після вирахування його зобов’язань.
Значення власного капіталу полягає в тому, що він є гарантією фінансової незалежності суб’єкта господарювання і базою для формування його активів. Лише за умови збереження власного капіталу підприємство матиме змогу нарощувати прибутки, залучати кошти інвесторів, виходити на ринок позикового капіталу.
Зміна обсягу власного капіталу характеризує ефективність як виробничої, так і фінансової та інвестиційної діяльності. Більш ґрунтовно значимість власного капіталу дають змогу розкрити функції, які він виконує в процесі кругообігу коштів. Головними функціями власного капіталу є такі:
ü довгострокового фінансування – власний капітал перебуває у розпорядженні підприємства до моменту ліквідації;
ü відповідальності та захисту прав кредиторів – відображає ступінь відповідальності кожного учасника за борги підприємства;
ü забезпечення самостійності та впливу – розмір власного капіталу характеризує ступінь незалежності підприємства та впливу його власника;
ü фінансування ризикових проектів – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори;
ü гарантування кредитоспроможності – при наданні кредиту за інших рівних умов перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю та більшим власним капіталом;
ü розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі підприємства є основою при розподілі доходів та майна у разі його ліквідації.
Власний капітал утворюється за рахунок вкладів власників, які зафіксовані в установчих документах, та шляхом накопичення доходів у процесі виробничо-господарської діяльності.
У складі власного капіталу виокремлюють: зареєстрований (пайовий) капітал, капітал у дооцінках, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Крім цих складових елементів власного капіталу, в національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку (П(С)БО) визначено коригувальні показники, які відображають його рух у процесі формування та управління. До цих показників належать неоплачений і вилучений капітал.
Зареєстрований (пайовий) капітал – це зафіксована в установчих документах сума статутного й іншого зареєстрованого капіталу, пайового капіталу підприємства, а також внесків до оголошеного, але ще не зареєстрованого статутного капіталу.
Статутний капітал відіграє головну роль у функціонуванні підприємства. По-перше, це стартовий капітал, необхідний для виробничої діяльності й отримання прибутку. По-друге, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. По-третє, статутний капітал регулює відносини власності, розподілу дивідендів та управління підприємством.
Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Згадане товариство відповідає за зобов’язання тільки своїм майном. Власниками товариства є акціонери, тобто особи, які володіють його акціями.
Якщо власники акціонерного товариства мають заборгованість за внесками до статутного капіталу підприємства, то цю частку вказаного капіталу називають «неоплачений капітал». Суму останнього вираховують під час визначення загальної суми власного капіталу.
Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, які товариство викупило в його учасників. При визначенні величини власного капіталу вираховують суму вилученого.
У процесі ведення господарської діяльності величина статутних капіталів підприємств змінюється за рахунок:
ü їхнього збільшення в результаті спрямування частини чистого прибутку на поповнення обсягів власних фінансових ресурсів;
ü реалізації інвестиційних проектів;
ü переоцінки основних засобів підприємств;
ü додаткового випуску акцій;
ü грошових надходжень, які виникають внаслідок різниці між продажною (ринковою) і номінальною вартостями акцій.
Пайовий капітал за своєю суттю є сукупністю коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності. Для збільшення власного капіталу пайовики можуть також здійснювати на добровільних засадах додаткові внески.
Капітал у дооцінках – це суми дооцінкок (уцінок) необоротних активів і фінансових інструментів, які відображаються в складі власного капіталу відповідно до НП(С)БО та розкриваються у звіті про фінансові результати (звіті про сукупний дохід).
Додатковий капітал відображає емісійний дохід, вартість безкоштовно отриманих необоротних активів, суму капіталу, який вкладено засновниками понад статутний капітал, накопичені курсові різниці, які відповідно до національних положень (стандартів) відображаються у складі власного капіталу.
Резервний капітал формується на основі вимог чинного законодавства та засновницьких документів підприємства для покриття в майбутньому непередбачуваних збитків і витрат. Резервний капітал – це джерело, яке створюється для гарантування неперервної роботи і виконання зобов’язань перед третіми особами. На сучасному етапі створення резервного капіталу є обов’язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями. Розміри відрахувань у резервний капітал визначають на зборах акціонерів і фіксують в установчих документах товариства.
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – це сума прибутку, яку реінвестовано у підприємство. Нерозподілений прибуток поділяють на асигновану частину, тобто таку, що має певне цільове призначення, і неасигновану, яка не має конкретного спрямування.
Останнім часом значна увага приділяється питанню мобілізації ресурсів на основі залучення інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою. Отже, корпоративне право – це право власності на статутний капітал юридичної особи або його частку (пай), що надає учаснику (власнику) можливість реалізувати похідні права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів, у разі ліквідації відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, головною ознакою зареєстрованого капіталу та додаткового капіталу є наявність реальних активів, які передані підприємству в обмін на корпоративні права, на можливість брати участь в управлінні, розподілі прибутків та майна підприємства. Це дає змогу уберегти власний капітал від фіктивного збільшення активів, штучного зростання дебіторської заборгованості тощо. При збільшенні статутного капіталу у такий спосіб не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб, а ресурси будуть приносити вигоду протягом багатьох років. Особливо важливим є урахування мети цих вкладень, строків інвестування і використання ресурсів, визначення і формування резервів підприємства тощо.
У процесі управління формуванням власного капіталу необхідно:
ü визначити співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел його формування;
ü встановити загальну потребу у власному капіталі в плановому періоді;
ü за основними елементами власного капіталу оцінити його вартість;
ü забезпечити максимальний обсяг залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;
ü забезпечити необхідний обсяг залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;
ü оптимізувати співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу.
Забезпечення необхідного сукупного обсягу власного капіталу в плановому періоді можна досягти шляхом залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій, обміну облігацій на акції, збільшення номінальної вартості останніх.
Критерієм ефективності управління формуванням власних фінансових ресурсів може стати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді, який розраховують за формулою:
(7.2)
де Ксф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства; ФРв – плановий обсяг формування власних фінансових ресурсів; 
– плановий приріст активів підприємства; Счп – плановий обсяг споживання чистого прибутку.
Успішна реалізація політики формування власного капіталу передбачає вирішення таких головних завдань:
ü забезпечення формування максимального прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня ризику;
ü впровадження ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;
ü формування й ефективне здійснення політики додаткової емісії акцій або залучення додаткового пайового капіталу.
Управління формуванням власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел здійснюється в процесі розподілу прибутку шляхом установлення рівня його капіталізації.
Управління формуванням власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом розроблення емісійної політики або емісійного плану (плану залучення додаткового пайового капіталу).
Розроблення політики емісії акцій охоплює такі основні етапи:
а) дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій;
б) визначення цілей емісії (через високу вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії мають бути доволі вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому);
в) визначення обсягу емісії (за основу, насамперед, необхідно брати попередньо розраховану потребу в залученні власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел);
г) визначення номіналу, видів і кількості акцій, що емітуються (номінал визначають з урахуванням основних категорій майбутніх покупців; види акцій (прості та привілейовані) встановлюють за доцільністю випуску привілейованих акцій; якщо їхній випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій);
д) оцінювання вартості капіталу, що залучається (здійснюється за двома параметрами: 1) передбачуваним рівнем дивідендів; 2) витратами на випуск акцій і розміщення емісії; розрахункова вартість капіталу, що залучається, зіставляється з фактичною середньозваженою його вартістю і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу і лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій);
є) визначення ефективних форм андеррайтингу.