Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів факторингу.
ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ - договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати другій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги. Крім того, грошова вимога до боржника може бути віддана клієнтом факторові з метою забезпечення виконання іншого, вже існуючого зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору фактрорингу - є фінансування - надання фактором свого клієнта грошової суми на умовах повернення, цільового використання і зазвичай платності. Факторинг представляє собою різновид інвестиційної діяльності, а саме інвестування грошових коштів в заздалегідь певний проект в розрахунку на подальшу довгострокову окупність вкладень (цим фінансування і відрізняється від кредиту). Крім того, предметом зобов'язань фактора можуть бути також і фінансові послуги, пов'язані з грошовими вимогами, які є предметом відступлення, наприклад ведення для клієнта бухгалтерського обліку. Сторонами договору факторингу є клієнт (таким може бути будь-яка дієздатна особа) і фактор (таким можуть бути банки та інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого виду). Договір факторингу повинен укладатися в простій письмовій формі. Звичайно він має своєрідний "рамковий" характер, тобто містить домовленості про загальні умови фінансування і поступок, передбачаючи підписання в свій подальший розвиток конкретних додаткових угод із зазначенням конкретних сум фінансування та індивідуалізацією вимог.
Міжнародний факторинг здійснюється з метою фінансування якоюсь організацією (фактором) експорту іншої особи (виробника продукції) за умови передання виробником фактора права на одержання плати від імпортера-боржника. Факторинг досить широко використовується в міжнародній торгівлі. Якщо постачальник відвантажив продукцію одержувачу, він може одразу отримати від фактора плату за неї. В Оттаві 28 травня 1988 р. було укладено Конвенцію про міжнародний факторинг. Поява її була зумовлена необхідністю уніфікації правовідносин цього виду. Конвенцію підписали 14 держав. Вона набула чинності у 1995 p., коли Італія, Нігерія і Франція ратифікували її [14, 407].
У ст. 1 Конвенції про міжнародний факторинг зазначається, що під факторингом мається на увазі договір, укладений між постачальником і фактором, відповідно до якого:
1) постачальник доручає чи бере на себе зобов'язання доручати фактору збирання дебіторської заборгованості за договорами купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його клієнтом (дебіторами). При цьому товаром за зазначеними договорами не можуть бути предмети чи інше майно, придбане передусім для особистого, сімейного чи домашнього використання;
2) фактор має виконувати щонайменше дві із зазначених функцій:
o фінансування постачальника, у тому числі шляхом надання позики чи попередньої оплати;
o ведення рахунків (бухгалтерського обліку), пов'язаних з одержанням дебіторської заборгованості;
o збирання дебіторської заборгованості;
o захист від несплати суми боргу дебіторам;
3) дебітори (боржники) мають отримати письмове повідомлення про передання права на одержання дебіторської заборгованості.
Фахівці виявили окремі ознаки факторингу ще у Стародавньому Вавилоні. Але бурхливими темпами факторинг почав розвиватися у Північній Америці у другій половині XIX ст. У країнах Західної Європи факторинг поширився у другій половині XX ст. Почали створюватись факторингові банки та товариства.
Оттавська конвенція відіграла велику роль у світовому розвитку факторингу. Вона стала основою при розробці факторингового законодавства багатьох країн. Глава про факторинг міститься, зокрема, у Модельному Цивільному кодексі держав-учасниць СНД.
Міжнародний факторинг - це тристоронні правовідносини, у яких беруть участь:
o кредитор (експортер товарів, робіт, послуг);
o боржник (імпортер зазначених товарів тощо);
o фактор (банк або спеціалізована факторингова організація), що набирає права вимоги.
Факторинг буває з гарантією постачальника (факторинг з права регрессо) та без такої гарантії (факторинг без права регрессо).
За обсягом грошової вимоги, що передається, факторинг може бути повним або факультативним, а за характером проведення - прямим або опосередкованим.