Агресія проти УНР Антанти і Радянської Росії.
Зовнішня політика Директорії, як і внутрішня, була далеко не досконалою, їй вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР: Україну визнали Чехословаччина, Угорщина, Нідерланди, Італія, Ватикан, але вона не змогла налагодити стосунків, перш за все, з Радянською Росією. Не зумівши домовитися з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулася до представників Антанти, війська якої висадилися в південних містах України, з проханням допомогти в боротьбі з більшовиками. Але Антанта не визнавала УНР, а прагнула до відтворення «єдиної і неділимої» Великої Росії (небільшовицької). УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою могла бути використана для повалення радянської влади.
Все це використала Росія в своїх цілях, вона продовжувала вести неоголошену війну проти УНР, швидко встановлюючи контроль, над Україною, лицемірно заявляючи: «Ніяких регулярних військ в Україні немає, це українці б'ються між собою». З свого, боку Директорія не погодилася на об'єднання з Українським Радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означало самоліквідацію УНР.
Директорія і Антанта
Ø Наприкінці 1918 р. війська Антанти почали окупацію півдня України.
Ø Антанта погодилася визнати Директорію за умов виходу із УСДРП і уряду.
Ø Укладена угода про спільну боротьбу Антанти, білогвардійців і УНР проти більшовиків.
Ø УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою її можна використати в боротьбі з більшовиками.
Ø Після переговорів з Антантою влада в Директорії зосереджується в руках Петлюри.
Ø Встановлюється військова диктатура, яка призводить до посилення дезорганізації і розладу.
Боротьба Директорії з більшовиками за владу
v Наступ радянських військ в січні був успішним. 2- 5 січня більшовики вступили до Києва. Влада більшовиків установилася на Лівобережній Україні, півдні Україні. В січні-квітні і на частині Правобережжя України.
v Директорія відступила до Кам’янець-Подільського відбулося об’єднання армії Петлюри і Української галицької армії. Наступ об’єднаних військ в липні – серпні проти більшовиків не був успішним.
v В боротьбу більшовиків і УНР втручаються війська Денікіна, які почали наступ 3 червня 1919 і 30 серпня підійшли до Києва. Влада більшовиків була повалена.
v Денікін відмовився співробітничати з Петлюрою
v „Зимовий похід” армії УНР. Восени Директорія перейшла до партизанських форм боротьби. Взимку 1919 – 1920 рр. серпня УНР здійснює похід в тилу денікінців, а потім радянськими тилами.
Варшавський договір
Намагаючись врятувати УНР Директорія підписує 21 квітня 1920р договір з Польщею.
Умови:
o Спільна боротьба проти більшовиків;
o Відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією.
o Польщі С.Петлюра віддавав західноукраїнські землі: Східну Галичину, Західну Волинь, Західне Полісся, Холмщину, Підляшшя.
Причини падіння Директорії: — відсутність єдиної політичної лінії, безкінечні неузгодженості в самій Директорії;
— не виваженість внутрішньої і зовнішньої політики, відсутність перспективи державно-національного будівництва;
— відсутність боєздатної дисциплінованої армії, руйнівна роль отаманщини;
— неукраїнське населення горіло ненавистю до української влади, звідси-саботаж, грабежі, вбивства;
— більшості українського населення (особливо селянству) були чужими національні інтереси, тобто відсутня «національна ідея»;
— ставка була зроблена не на сили власного народу, а на чужоземні.
Цей історичний урок надзвичайно повчальний і сьогодні.
Війна УНР з РРФСР за владу в Україні
Загалом же становище після повалення гетьманської влади було складним.
Селяни, які складали основну масу армії, покидали її та поспішали ділити поміщицьку землю. Вкрай несприятливим було й зовнішньополітичне оточення України. Одеса була захоплена Антантою, на заході активізувалися поляки, на півночі — більшовики, на південному сході — російська Добровольча армія.
Німецькі та австро-угорські війська, які згідно з договором мали захищати Україну від більшовиків, неспроможні були робити це. Справа погіршувалася ще й тим, що в уряді не було спільної політичної лінії. Те, що перед тим об'єднувало членів уряду — боротьба проти гетьмана, — поступово зникало, а інших мотивів практично не було. До того ж боротьба з наслідками гетьманату інколи набирала форм, які не могли не викликати протесту. Існувала, наприклад, ідея ліквідації Української Академії наук як «витвору гетьманату».
Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й професорів, адвокатів, лікарів, педагогів тощо. Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській або дуже близькій до неї платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти. Це були В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал та ін.
Інша частина на чолі з С. Петлюрою орієнтувалася на спілку з Антантою проти більшовиків. Незважаючи на договір, який було укладено між В. Винниченком і Д. Мануїльським про спільну боротьбу проти німців та австрійців, що перебували в Україні, а також на обіцянку X. Раковського і того ж Д. Мануїльського визнати в Україні той лад, який буде встановлено новою українською владою, більшовицький уряд Г. П'ятакова виступив зі звинуваченнями Директорії в контрреволюційності.
Невдовзі з півночі розгорнувся наступ Червоної армії на Київ і Харків. Складність полягала в тому, що основу більшовицьких військ становили українські частини, сформовані ще за гетьмана для оборони від більшовиків — Богунська й Таращанська дивізії.
Отже, почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 р. Ще перед тим більшовики зайняли Харків, а 5 лютого вступили до Києва. Уряд Директорії переїхав до Вінниці. Тут він перебував до весни 1919 р., коли місто було захоплено Червоною армією. При цьому Директорія робила спроби заручитися підтримкою Франції — за умови, що та здійснюватиме контроль над економікою України протягом п'яти років.
А радянські війська продовжували наступ. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стає Кам'янець-Подільський. Реальної допомоги з боку Антанти, незважаючи на обіцянки, Директорія не отримала, її сили танули. Почалися реорганізації уряду, що, однак, не змінило ситуацію. Воєнні поразки й дипломатичні невдачі призвели до роздроблення національно-визвольного руху. Україну охопив хаос. Весною 1919 р. на Україну рушив ще один загарбник — Біла армія на чолі з генералом Денікіним. У травні вона зайняла Донбас, у червні — Харків та Катеринослав. Розпочався наступ російських військ на Київ і далі на південь.
35-тисячна армія Директорії разом з 50-тисячною Українською Галицькою армією розгорнули дії проти більшовиків. 30 серпня 1919 р. радянські війська залишають Київ. Першою в місто ввійшла Галицька армія, за нею — дені кінці, які на балконі Думи виставили російський прапор. З денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися на лінії Василькова. Але у вересні 1919 р. ситуація знову змінилася. Денікін віддав наказ виступити проти українських військ. У відповідь на це уряд УНР закликав народ до боротьби з денікінцями.
Сили, однак, були нерівними. Українська армія опинилася в «чотирикутнику смерті» — між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армія підписала угоду з денікінцями. 4 грудня 1919 р. керівництво УНР прийняло рішення про перехід до партизанських форм боротьби. 6 грудня частина військ УНР вирушила у перший зимовий похід по тилах денікінців та Червоної армії. В листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід, що, як і перший, не приніс істотних здобутків. Зазнала невдачі й спроба Петлюри встановити спілку з Польщею (Варшавська угода від 26 квітня 1920 р.). Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями. До Польщі переїхав і уряд УНР. Москва робила все для того, щоб прибрати до рук Україну. Не обійшлося й без «дипломатії».
В. Ленін звернувся з листом до робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіним, в якому заявив, що незалежність України визнана радянським урядом і комуністичною партією. Невдовзі стало ясно, що то були лише слова, але на початок 1920 р., коли радянські війська зайняли Донбас, українська визвольна боротьба вже була практично завершена. 18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь — до радянської Росії. Ризький договір, крім того, заборонив перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій.
Таким чином, Директорія, її уряд втратили право легального існування в цій країні. Так трагічно закінчився один з найбільш складних етапів боротьби за незалежну, суверенну Українську державу.