Навчально-методичні комплекси з історії

⇐ Назад

За роки існування нової структури та змісту шкільної історичної освіти в Україні було розроблено предметні програми та видано підручники, посібники, робочі зошити та інші з усіх історичних курсів. І хоча в цьому списку на сьогодні вже понад 100 найменувань, створення нових навчально-методичних комплексів продовжується, а на місцях іде розробка регіональних навчальних посібників.

Під навчально-методичним комплексом розуміють

- всю сукупність навчальних посібників (підручники, хрестоматії, книги для читання),

- методичної літератури (книги для вчителя, рекомендації, календарно-тематичні плани, збірники задач),

- наочних засобів навчання (карти, картини, екранно-звукові, об’ємні та ін..),

- наукових, науково-популярних видань, твори художньої літератури, яка визначала зміст і методику вивчення шкільного предмету у цілому або окремих його розділів, курсів, тем.

Основою навчально-методичних комплексів є

- програма і

- діючі підручники.

Учителеві залишалося підібрати до них наочно-методичне оформлення, виходячи з можливостей шкільного кабінету історії і власної бібліотеки.

Методисти пропонують такі орієнтири складання навчально-методичних комплексів:

- навчальна програма з системою класифікаційних характеристик (структура освіти, види занять, рівень засвоєння програми тощо);

- видавничі «вертикалі» і «горизонталі», котрі формуються в процесі комплексної роботи видавництв, що займаються випуском навчальної літератури.

Останні роки одночасно з підготовкою нових підручників розробляються відповідні їм навчальні і методичні посібники (так звані горизонталі), а також забезпечується концептуальна спадкоємність цих книг між класами/курсами (вертикалі): авторські комплекти, тобто сукупність програмних, навчальних і методичних матеріалів, підготовлених одним вчителем.

Сучасна практика викладання історії у школах України переконливо свідчить, що шкільний підручник ще довго залишатиметься найважливішим засобом навчання, незважаючи на зростання інтересу до інших, зокрема наочних, комп'ютерних технологій тощо.

Розглянемо структуру і ознаки підручника нового покоління та зосередимо увагу на тих методичних можливостях, які він відкриває для вчителя.

Традиційно зміст підручника з історії можна умовно представити в двох компонентах – текстовому і позатекстовому, кожний з яких складається з трьох елементів.

Весь текст підручника за обсягом і призначенням поділяють на

- основний,

- додатковий і

- пояснювальний.

Позатекстовий компонент відповідно містить:

- ілюстрації,

- методичний апарат та

- апарат орієнтування.

Інформаційний(навчальний) текст підручника з історії – це основні відомості про минуле рідної країни чи країни зарубіжжя, оформлене у розділи, глави і параграфи.

При усному поясненні нового матеріалу вчителем посібник буде корисним: на початку треба прочитати з учнями назву теми, основні питання, а також ознайомити їх з переліком основних понять і питань, що інколи містяться у посібнику перед початком основного тексту або виділені жирним шрифтом у тексті.

Інформаційний текст, що складає велику частину основного, за прийомами викладу може бути поділений на

- описовий,

- оповідальний,

- пояснювальний і

- проблемний.

Проте переважна більшість підручників з історії написані в пояснювальному стилі з елементами опису й оповідання.

Так званий додатковийтекст не відразу відвоював собі право на існування у методиці історії. Серйозним досягненням радянської методики 60-х рр. можна вважати публікації у підручниках фрагментів історичних документів, що перетворило їх в активніший інструмент пізнання. Крім документів, основний текст може бути доповнений уривками з науково-популярної і художньої літератури. Тривалий час (трапляється це і сьогодні) додатковий текст сприймали тільки як розширення чи конкретизацію ідей основного.

Використовуються у додаткових текстах

- фрагменти художніх творів, зокрема твори народного фольклору або вірші українських поетів,

- уривки з науково-популярних текстів і навіть з підручників минулих років.

Цільове використання цих елементів тексту дозволяє вчителю формувати в учнів найважливіші вміння: критично мислити та аналізувати різні інтерпретації історичної дійсності.

Як додатковий текст у посібнику можуть бути наведені також

- політичні біографії або

- історичні портрети видатних діячів української історії, які допомагають учням ,,олюднювати історію”, співвідносити історичні події й тих, хто їх здійснював, аналізувати мотиви, цілі, вчинки людської діяльності..

Пояснювальнийтекст є необхідним для роз'яснення незрозумілих слів, уживаних в основному тексті, для коментарів до ілюстрацій. Інколи кожна з ілюстрацій має короткий пояснювальний текст із зазначенням часу, коли зроблено фото, або місця події.

Ілюстративні матеріали першими привертають увагу і серед позатекстових компонентів. Сторінки історії можуть оживати у

- малюнках сучасних авторів, створених на сюжети параграфів,

- у репродукціях художніх творів на історичні теми,

- у документальних зображеннях.

Умовно-графічна наочність у вигляді карт, схем, планів, креслень, таблиць і т. п. допомагає школярам проникнути в суть фактів, що вивчаються, усвідомити теоретичні висновки.

Сьогодні шкільні підручники з історії неможливо уявити собі без питань і завдань до матеріалів параграфів.

Деякі підручники містять розділи самоконтролю з узагальнюючими, підсумковими запитаннями за темою, орієнтованими на достатній і високий рівень навчальних досягнень учнів.

Такі завдання обов'язково потребують порівняльного аналізу, класифікації, систематизації фактів та явищ, аналізу різних точок зору, коментування джерел, пояснення причин та взаємозв'язків історичних подій, процесів і т. п.

У методичний апарат підручника нового покоління, крім питань і завдань, можуть входити різноманітні текстові таблиці: хронологічні, синхроністичні, порівняльно-узагальнюючі, конкретизуючі. Їхні назви вказують на можливі операції з навчальним історичним матеріалом як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях вивчення історії.

Від апарату орієнтуваннязалежить забезпечення чіткої і злагодженої роботи інших елементів підручника. Розташований на початку книжки (чи наприкінці, що вважається менш вдалим) зміст знайомить зі структурою, складовими підручника, допомагає швидко знайти потрібні факти і матеріали.

Перетворенню шкільного підручника з книжки, яку потрібно вивчити у практичний посібник сприяють різні довідкові апарати:

- покажчики дат, імен,

- словники,

- глосарії,

- генеалогічні і метричні таблиці,

- списки літератури тощо.

У навчанні історії застосовуються різні види текстів. їх можна класифікувати за характером інтерпретації історичної інформації.

Історик не завжди є безпосереднім свідком подій, часто він стає інтерпретатором минулої реальності. Достовірність тієї чи іншої інтерпретації залежить від того,

- скільки і яких джерел вивчено,

- чи вірно визначені поняття, що розкривають сутність явищ,

- чи простежені зв'язки, залежності, співвідношення між окремими подіями, явищами, процесами тощо.

До такого типу відносять

- підручники (посібники),

- текстові фонди музеїв,

- довідкову літературу;

- художня – це романи, драматичні твори, фольклорні твори про минуле;

- популярна історія – матеріали преси, науково-популярна література;

- персональна – мемуари, спогади, розповіді, листи тощо.

Відповідно до характеру інтерпретації автором історичного минулого виділяють такі типи навчальних текстів.

Як відомо, художня література, використовувана на уроці, допомагає конкретизації історичного матеріалу і формуванню в учнів яскравих образів минулого, що є складовою частиною їх історичних уявлень. Художня книга дозволяє

- підтримувати увагу учнів,

- сприяє розвитку інтересу до предмета.

- Фрагменти творів учитель застосовує, щоб ввести учнів в історичну обстановку чи

- відтворити колорит епохи,

- дати картинний чи портретний опис.

Ці джерела не завжди зрозумілі учням, і на уроці використовуються лише фрагменти, заздалегідь відібрані вчителем.

Ще влітку при складанні тематичного планування вчитель на основі фонду дитячих бібліотек складає списки книг для позакласного читання і підбирає за курсами художні твори для поглибленої роботи в класі і вдома. Критеріями відбору служать наукова історична і художня цінність книжки. Крім того, враховуються

- доступність,

- відповідність віку,

- виховне значення книги.

Учитель знайомить учнів з рекомендаційним списком художньої літератури, показує деякі книжки зі списку, дає короткі анотації. Після цей список бажано вивісити в кабінеті історії.

Під час підготовки тексту художнього твору до відтворення на уроці варто продумати, що менш суттєве в уривках варто скоротити,як зробити зв'язки між ними, якими повинні бути переходи. Фрагменти творів мають бути короткими, влучними.

Продумується також використання книжок, відомих учням з уроків літератури чи позакласного читання.

Велике значення мають художні твори у моральному вихованні учнів.

Застосування історичної інформації в науково відпрацьованій та систематизованій формі у вигляді науково-популярних видань, статей, довідкових матеріалів тощо підвищує ефективність шкільного навчання історії. Цей вид тексту може забезпечити засвоєння учнями системи знань, локалізованих у часі та просторі.

Важливим є те, що опрацювання учнями науково-популярної та довідкової літератури створює умови для формування у них умінь самостійно працювати з такими видами текстів і на цій основі обґрунтовувати та аргументувати власні судження та висновки.

До звукових посібників відносяться записи на магнітній плівці, радіопередачі тощо. Серед них найбільшу значимість для навчального процесу мають посібники, створені на основі документальних джерел: це

- розповіді учасників, свідків історичних подій,

- інтерв'ю з видатними людьми. Можливість почути голоси історичних діячів і безпосередніх учасників подій підвищує емоційність засвоєння історичного матеріалу. Учні переживають події разом з оповідачами, голоси яких вони чують.

- Радіопостановки,

- - радіокомпозиції на історичні теми й

- - спеціальні навчальні радіопередачі реконструюють історичну реальність у художній формі.

Дуже важливе попереднє знайомство вчителя зі змістом використовуваного на уроці фільму, телепередачі, діафільму, оскільки деякі кінофільми і телепередачі містять лише частину матеріалу, що має бути засвоєним на уроці, і служать додатковим джерелом знань. У цих випадках кінофільм чи телепередача включаються у викладення матеріалу вчителем, у бесіду, у роботу учнів з посібником. Для цього існують так звані кінофрагменти – короткі фільми з окремих питань тривалістю демонстрації 5-8 хвилин. На заняттях із застосуванням кіно вчитель може сам вирішити питання про дозування матеріалу.

Інші кінофільми, телепередачі містять весь обов'язковий історичний матеріал, необхідний для засвоєння теми уроку. У цьому випадку вони служать основним джерелом знань.

Сьогодні розвивається ще один дуже перспективний напрям у ТЗН – використання комп'ютера як засобу навчання та відповідних технологій. Вони мають великі можливості імітування історичної реальності, відтворення найбільш суттєвих рис історичних епох, соціокультурних комплексів.

Формуючи яскраві й об'ємні уявлення про минуле, комп'ютерні програми

- створюють ілюзію присутності, коли учень подорожує з героєм програми в географічному просторі і в часі.

- Рухаючись за різними значеннєвими, асоціативними лініями, він стежить за розвитком подій, втручаючись в їхній хід і вирішуючи проблеми.

- Йому надається можливість зустрітися з історичними особами, познайомитися з господарством, побутом, особливостями народів найдавніших цивілізацій.

За своїми функціональними можливостями комп'ютер уже сьогодні може стати практично ідеальним засобом навчання і підвищення пізнавальної активності школярів на уроках будь-якого циклу.

4. Календарне планування

Календарний план є орієнтовним, тому кожен учитель може вносити корективи з урахуванням конкретних умов: рівня підготовленості учнів, їх індивідуальних особливостей, рівня майстерності та досвіду, вибору форм і методів вивчення конкретної теми тощо.

Поточне (календарно-тематичне) плануванняявляє собою розподіл у часі на перспективу програмових завдань, тематичних взаємозв'язків у різних організаційних формах роботи з дітьми, передбачає застосування адекватних засобів, методів і прийомів навчально-виховної роботи залежно від вікових та індивідуальних особливостей дітей, етапу навчання, матеріальної бази, сезону, поточних календарних свят, громадських подій тощо у продуманій послідовності і раціональному поєднанні.

Результатом цього процесу є календарний план– один з видів ділової педагогічної документації, що складається вихователем як модель його персональноїосвітньої діяльності з певною групою дітей – неповторних особистостей на найближчий часовий відрізок.

Положення про календарно-тематичне планування

1. Загальні положення

1.1. Положення складено на основі Закону України «Про освіту», Державного стандарту загальної освіти в контексті модернізації української освіти.

1.2. Положення містить вимоги щодо оформлення календарно-тематичного планування вчителя.

1.3. Календарно-тематичне планування вчитель розробляє на кожний клас відповідно до навчальної програми й вимог Державного освітнього стандарту (мінімуму змісту освіти).

1.4. Календарно-тематичне планування

- розробляє вчитель,

- розглядають на засіданні методичних об’єднань,

- обговорюють на засіданні педагогічної ради,

- узгоджують із заступником директора з науково-методичної роботи,

- затверджує директор навчальною закладу не пізніше ніж 30 серпня.

1.5. Завдання календарно-тематичного планування:

‒ визначення місця кожної теми в річному курсі й місце кожного уроку в темі;

‒ визначення взаємозв'язку між окремими уроками, темами річного курсу;

‒ організація раціональної роботи й озброєння учнів системою знань, умінь, навичок із предмета.

1.6. Ступінь розробки календарно-тематичного планування є критерієм професіоналізму вчителя.

Структура календарно-тематичного планування

Календарно-тематичний план учителя передбачає такі розділи:

‒ титульний лист (додаток);

‒ вступна частина;

‒ програмне й навчально-методичне забезпечення навчального плану;

‒ основні вміння й навички, які повинні бути сформовані в учнів по закінченню курсу;

‒ власне тематичне планування навчального предмета.

3. Вимоги щодо оформлення календарно-тематичного планування

3.1.Титульний лист повинен містити такі відомості:

‒ найменування освітнього закладу;

‒ назва документа (календарно-тематичне планування);

‒ назва предмета (має відповідати назві предмета в робочому плані навчального закладу);

‒ навчальний рік;

‒ клас

‒ річна кількість годин;

кількість годин на тиждень;

‒ планова кількість контрольних, практичних, лабораторних робіт;

‒ прізвище, ім'я та по батькові вчителя.

3.2. На титульній сторінці мають бути записи:

‒ «Розглянуто на засіданні методичного об’єднання вчителів_____________________________________.

Протокол №___від ___________р.»

‒ «Обговорено на засіданні педагогічної ради. Протокол № _____від_______20__р.»;

‒ «Погоджено: заступник директора із навчально-виховної роботи»;

‒ «Затверджено: директор навчального закладу, від_______20__р.»;

3.3.У вступній частині необхідно вказати:

‒ найменування навчального предмета (історія та ін.);

‒ мету вивчення курсу;

‒ завдання (освітні, розвивальні, виховні);

‒ освітні технології.

3.4. Природне й навчально-методичне забезпечення навчального плану передбачає такі відомості:

‒ кількість годин на тиждень згідно з програмою;

‒ реквізити програми;

‒ навчально-методичні комплекси (НМК).

3.5. Розділ «Основні вміння й навички, які мають бути сформовані в учнів із позакласного вивчення курсу» передбачає перерахування освітніх умінь і навичок відповідно до нормативних документів Міністерства освіти і науки України.

3.6. Календарно-тематичне планування оформляють у друкованій формі, обов'язково зазначають номер і дату проведення уроку, зміст (тему) уроку, примітку.

3.7. Графа «Зміст (тема) уроку» включає:

‒ загальні назви теми;

‒ кількість годин, відведених на вивчення даної теми;

‒ теми кожного уроку;

‒ контроль по завершенню вивчення даної теми;

‒ назву практичних, лабораторних, теоретичних робіт.

3.8. У графі «Примітка» можуть міститися помітки, зроблені вчителем у процесі роботи з тематичним плануванням (використання додаткової літератури, зміст індивідуальних завдані, для учнів, які відстають у навчанні, нетрадиційні форми роботи на уроках, індивідуальна діяльність, яка планується, необхідне обладнання, тип провідної діяльності учнів на уроці, види уроків).

3.9. Зміст плану навчального курсу має відповідати змісту програми, за якою організовано навчання.

3.10.Відмінність від змісту програми допускається не більше ніж на 10 %. Усі зміни необхідно вказати в плані і обґрунтувати (додаток).

4. Вимоги до складання поурочних планів

‒ поурочний план – логічна схема побудови уроку (не обов’язково план уроку писати як конспект викладання нового матеріалу);

‒ має бути чітко визначені теми, мета;

‒ план повинен демонструвати методи, форми, прийоми роботи з класом, спрямовані на досягнення мети;

‒ слід чітко вказати форми і методи індивідуальної роботи з сильними і невстигаючими учнями;

‒ звертаємо особливу увагу при плануванні на організацію самостійної роботи учнів на уроці, самостійному пошуку знань (наше завдання не наповнювати учнів знаннями, а викликати інтерес до знань, навчити здобувати знання, творчо мислити;

‒ в плані проведення уроку повинні бути сформульовані питання, які пропонуються учням на різних етапах роботи на уроці;

‒ поурочні плани повинні передбачати всі елементи структури обраного типу уроку (

-урок засвоєння нових знань;

- урок формування умінь та навичок;

- урок засвоєння умінь та навичок;

- урок узагальнення і систематизації знань;

- урок перевірки знань, навичок і умінь;

- комбінований урок)

‒ поурочні плани повинні бути охайно оформлені. Зошити слід обов’язково підписувати, вказавши предмет, рік, П.І.П. учителя).

Питання для самоперевірки:

1. Яке місце серед навчальних документів займають стандарти освіти?

2. Що входить у поняття «Державний стандарт середньої освіти»?