quot;ЭТО РАЗРОЗНЕННЫЕ ЖЕМЧУЖИНЫ БОЛЬШОГО ОЖЕРЕЛЬЯ…": ЖАНР КОЛОМЫЙКИ В НАУЧНОЙ РЕЦЕПЦИИ ИВАНА ФРАНКО
В статье комплексно рассмотрены взгляды Ивана Франко на жанр коломыйки. Сосредоточено внимание на том, насколько целеустремленно и систематически исследователь вводил в научное обращение новые "песенные миниатюры" и насколько глубоко познал их жанровую природу. Отдельно отмечен вклад ученого в изучение истории становления коломыйкового размера.
Ключевые слова: коломыйка, песенные монострофы, коломыйковый размер, импровизация, тематический диапазон.
Серед огрому уснословеснознавчих зацікавлень І. Франка впадає у вічі особливий інтерес дослідника до явищ нових, які тільки-но утвердилися у фольклорній традиції і ще не отримали належного наукового витлумачення. Таким новим явищем, яке досить оперативно вийшло на авансцену пісенного репертуару українців у ХІХ ст., стали коломийки. Відтак, народнопісенні монострофи вельми швидко опинилися в об’єктиві фольклористичних пошуків Франка і, зрештою, завдяки неперевершеному генію дослідника-аналітика, були концептуально проінтерпретовані, отримали кваліфіковану аналітичну оцінку. Учений з властивою йому проникливістю зумів виокремити найвиразніші прикмети коломийки, посутньо заакцентувати ідейно-тематичну основу генологічної одиниці, коротко означити комплекс актуальних проблем цього в багатьох моментах оригінального жанрового утворення.
Завдяки ясності, лаконічності та ядерності вислову коломийка здобула широку популярність, стала невід’ємним елементом народнопісенного репертуару. Оскільки чотирнадцятискладова коломийкова строфа органічно ввійшла у народну свідомість, стала улюбленою формою поетичного виразу думки, то невипадково саме крізь призму цієї жанроформи неодноразово було змодельовано події сучасності, відтворено суспільні настрої, засвідчено актуальні питання соціуму. Франко завбачливо розглядав твори аналізованої формації як переконливий доказ того, що «поетична творчість народу ще не вичерпалася» [16, c. 186], що живою є ще «спосібність» «видобувати чимраз нові тони, відзиватися чимраз новими, а все хорошими, ніжними і характеристичними піснями на всі біжучі справи, котрі глибше діткнуть його життя і показують вплив на його суспільні і економічні обставини…» [ 16, с. 186].
Одним із вагомих чинників, що позитивно вплинув на динаміку становлення коломийки, було звернення до сміхового начала. До сатирично-комічного відтворення дійсності жанр вдається досить часто. Здатність висвітлювати будь-яку ситуацію у сміховому ключі стала перспективною знахідною та посприяла утвердженню домінуючих позицій коломийки у палітрі фольклорних жанрів окремих регіонів. «Насмішливий», «жартівливий» тон, який пронизує навіть ті твори, де розгорнуто серйозні теми, Франко вважав досить показовим, таким, що демонструє тенденції активного побутування жанру. Амплітуда розгортання комічного у коломийках надзвичайно широка. Властиво, з цього приводу, окреслюючи крайні точки відхилення коломийкового дотепу, Франко стверджував, що сміхове начало розвивається у діапазоні між «тонким жартом» і «цинічним насміхом» [17, с. 232], себто у гумористично-сатиричному полі. Враховуючи Франкові доречні спостереження, беручи до уваги особливості розростання коломийкового репертуару та підкреслюючи в багатьох моментах превалюючу роль «сміху» у пісенних монострофах, І. Денисюк стверджував: «Коломийки зі своєю сконцентрованою, «математичною» структурою – це іскринки українського гумору» [5, с. 22].
Франкову добру обізнаність із народною традицією жанрового номінування фольклорних творів можна простежити у багатьох моментах, а у контексті вивчення коломийок особливо виразно. У ранніх працях на позначення жанру коломийки Франко використовував термін співанка, що його найчастіше вживали самі виконавці. У пізніших студіях дослідник почав систематично вживати термін коломийка, оскільки пересвідчився, що народна жанроназва «співанка» надто широка і втягує у своє силове поле твори різного типу, не лише ті, які відповідають розмірові (8+6)2.
На основі глибшого аналізу маємо підстави переконатися, що у ранніх працях термін «співанка» Франко вживав невипадково. Дослідник намагався увести в науковий обіг саме цю жанроназву, оскільки вона превалювала в народній свідомості жителів Бойківщини – одному із епіцентрів розвитку жанру. Заразом у фольклорній традиції регіону зафіксовано факти паралельного вживання назв «співанка» та «коломийка». Відтак, аби уникнути термінологічної плутанини, у пізніших працях Франко починає систематично застосовувати термін «коломийка», який був загальнозрозумілим і поширеним в інших етнографічних районах, передусім на Гуцульщині, де згадана жанроформа майже повністю запанувала у пісенному репертуарі (за винятком хіба що обрядової поезії). Особливості паралельного вживання обох жанроназв на Бойківщині досить успішно, шляхом ретельного студіювання місцевої фольклорної традиції, з’ясував авторитетний учений Р. Кирчів. Автор монографії «Із фольклорних регіонів України» аргументовано зазначив: «Подекуди вживання назв «коломийка», «співанка» пов’язане з до певної міри функціональною диференційованістю: перше – музика і спів до танцю, а друге – тільки спів» [8, с. 85-86]. Є всі підстави вважати, що Франко знав про необхідність враховувати «функціональну диференційованість» під час номінації пісенних моностроф. Відтак, у ранніх працях («Дещо про Борислав», «Дещо про картоплю»), де йшлося головно про змістово-тематичний аспект аналізованих творів, він послуговувався терміном «співанка», коли ж потрібно було подати комплексну характеристику явища безвідносно до регіону та функціональної налаштованості, учений використовував назву «коломийка». Отже, навіть у процесі номінації Франко продемонстрував ґрунтовну обізнаність із особливостями фольклорної традиції рідного краю.
Франко, хоч і не заперечував давності походження коломийкового розміру (навпаки доводив його архаїчність), вважав, що стрімко цей жанротип починає розвиватися у ХІХ столітті, особливо ж у його другій половині, і в лаконічній, надзвичайно конденсованій формі, зважуючи і вивіряючи кожне слово, майже миттєво реагуючи на виклики часу, барвисто малює поетичну картину сучасності. Приміром, у друкованій на сторінках журналу «Світ» статті «Дещо про Борислав» у якості ілюстративного матеріалу дослідник використав саме записи нагуєвицьких коломийок, які без надмірної орнаментальності і очевидної примішки фантазування, відтворювали нерідко жахливі сцени тогочасного бориславського життя. У розвідці Франко, головно, покликався на монострофи, записані від «молодого парубка з Нагуєвич» Митра Люляка. Втрату ґрунтів під час освоєння бориславських родовищ респондент змалював у такій коломийці:
Ой мовили бориславци, що будуть панами,
А вни поле попродали та й пішли з торбами [16, с. 189].
Жидівські визискування у наступному зразку:
Ой ви жиди бориславські, стокроть мамі ваші,
Ой що я сьі набідував у ті ямі ваші! [16, с. 190].
Іван Франко планував провадити систематичну публікацію нових зразків коломийок у фахових виданнях. Цю інтенцію дослідник практично підтвердив у рубриці «Із уст народу» у журналі «Житє і слово». На сторінках першого тому часопису учений представив невелику колекцію автентичних «коротких співанок», аби засвідчити серйозний потенціал того типу народної творчості, який успішно функціонує, розвивається і, попри «математичну» регламентованість, знаходить потрібні резерви для розширення тематичної та художньо-виражальної складової.
Великим кроком уперед на шляху до якісної наукової рецепції досліджуваного жанрового утворення стало видання майже десятитисячного зводу коломийок, що його запропонував широкому загалові на сторінках «Етнографічного збірника» «феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу» [15, с. 148] В. Гнатюк. Вельми діяльну участь у підготовці Гнатюкового тритомного корпусу коломийок брав І. Франко. Передусім, дослідник передав упорядникові досить багату добірку зразків пісенної мініатюрної лірики (у корпусі, за підрахунками О. Дея, використано приблизно 350 зразків із записів І. Франка*) та водночас допомагав молодшому колезі під час підготовки плану майбутнього видання. Особливо доречними, за зізнаннями самого В. Гнатюка, були підказки авторитетного ученого «при систематизованю коломийок» [3, с. V]. Очевидно, саме під впливом І. Франка В. Гнатюк відмовився від «філософічного поділу» творів. Відомо ж бо, що у вступному слові до першого тому «Галицько-руських народних приповідок» (1901 р.) голова філологічної секції НТШ дуже гостро виступив проти застосування «філософічного», себто тематичного принципу систематизації фольклорного матеріалу, оскільки вважав його дуже суб’єктивним, таким, що передає особисті рефлексії дослідника, а не виражає реальної сутності жанру. Відтак, зважаючи на переконливі аргументи І. Франка, В. Гнатюк зважився на використання до певної міри «механічної» класифікації, яка все ж зорієнтована на об’єктивне представлення усього діапазону творів коломийкового типу. З цього приводу варто згадати Франкові роздуми про принципи розподілу багатого і різнорідного матеріалу, які він висловив у рецензії на третій том Гнатюкового видання. «Можна теоретично не одно закинути цьому поділові, – писав рецензент, – бачити в нім безсистемність і припадковість, та одно треба сказати, що він подиктований самим матеріалом і не міг бути інший без зміни в розкладі всіх коломийок» [18, с. 284]. У зазначеній заувазі Франко висловив своє кредо науковця-фольклориста: починати рух не від теоретичних мудрувань, а від докладного аналізу уснословесного матеріалу, який найкраще підкаже оптимальний шлях для дослідника.
Іван Франко був подивований, чому такий розлогий збірник коломийок не викликав жодного інтересу у наукових колах і чому не з’явилося жодної розгорнутої рецензії на це фундаментальне видання. Відтак, аби заповнити очевидну прогалину у фольклористичному дискурсі початку ХХ століття, дослідник запропонував свою розвідку-рецензію, в якій коротко окреслив розуміння унікальної жанрової природи коломийок, наголосив на важливості дальшої систематичної праці на ниві збирання та публікації цих коротких, але надзвичайно змістовних пісенних формулок, «заповів» у майбутньому повернутися до розгляду питання вже у форматі розширеної наукової студії, базованої на великому корпусі текстів. «Полишену на пізніше» «спеціальну розмову» про коломийки Франко продовжив 1914 року, зосередившись на з’ясуванні історії походження такого впізнаваного коломийкового розміру.
Надміру прикрим оте німування критики для Франка було ще й тому, що Гнатюків тритомник у порівнянні із попередніми напрацюваннями у галузі вигідно вирізнявся і якістю, і кількістю матеріалу, і рівнем його наукового осмислення. Багаторічний голова Етнографічної комісії НТШ був дуже добре обізнаний із доробком дослідників коломийкової традиції. Позаяк хронологічно першим значущим виданням зразків жанру стала збірка Щасного Саламона «Коломийки і шумки» 1864 року, то саме про цю колекцію неодноразово згадував І. Франко у контексті проблеми студіювання пісенних моностроф. Про збірку «звісного в нашій етнографічній літературі збирача народних коломийок і шумок» [14, с. 90], розгляд якої, до слова мовити, Франко включив до реєстру питань, планованих до розгляду у межах спеціального курсу «Южноруська етнографія» [21, с. 33], дослідник висловив однозначно негативні міркування, бо сам як кваліфікований знавець коломийкового репертуару (ці добрі знання він почерпнув не з книжкових джерел, а безпосередньо з уст народу) міг сказати напевне, де маємо справу із автентичним матеріалом, а де змушені констатувати наявність фальсифікованого продукту. Провівши ретельний аналіз колекції Щ. Саламона, Франко мав усі підстави стверджувати, що упорядник «зіпсував свою збірку фальсифікатами власного виробу» [20, с. 264]. Штучне введення у науковий обіг цих, за висловом Франка, «фабрикатів» вже на початковій стадії рецепції жанру негативно вплинуло на увесь подальший процес осмислення коломийок, адже без жодної фахової ревізії твори з видання о. Щ. Саламона перемандрували до другого тому «Народных песен Галицкой и Угорской Руси» (С. 739-841) Я. Головацького, а згодом ще й стали матеріалом для в багатьох моментах не надто «оптимістичних» наукових резолюцій М. Сумцова про їх поетичну «стійність». Аби в майбутньому уникнути схожих блудів і не вештатись колонауковими манівцями, Франко запропонував «виключити» збірку о. Саламона «з ряду етнографічних видань, відповідаючих вимогам науки» [19, с. 415]. Варто також згадати, що дуже дисонують (очевидно так само, як дисонують романтичний та позитивістичний підходи до розуміння й оцінки усної словесності) Франкові критичні зауваги про видання «Коломийки і шумки» із тими високими атестаціями, які у формі звернення до упорядника висловив П. Куліш 1865 року на сторінках львівського часопису «Мета» (№ 6, 30 квітня). Видавець «Записок о Южной Руси» не приховував захоплення «мовою красною», «формою принадною», «духом праведно-поетичним того народнього творива» і назвав його слово «чистим і ясним як срібло» [11, с. 516-517].
У вступних заувагах до статті про коломийковий розмір Франко висловив вельми глибоку думку про сутність жанру, його концептуальну налаштованість. Отож, дослідник стверджував: «Взяті в своїй цілості, ті короткі пісні… являються не так сучасною епопеєю народного життя…, як радше величезною панорамою з безліччю живих картин» [17, с. 232], себто коломийки презентують не діахронне бачення історії краю, а синхронний зріз, кидаючи меткий, всепроникний погляд на буття етносу. Справді, годі дошукуватися у пісенних монострофах (навіть тоді, коли вони побудовані за принципом циклізації, так звані «в’язанки») рефлексій про важливі події минулого, годі сподіватися натрапити там на думки загалу про знакові моменти історії, натомість на кожному кроці натрапляємо на яскраві сцени, вихоплені із щоденного побуту українця, сцени виразні, повні життєвої енергії. У скупих на слова, однак багатих на зміст коломийках наголос поставлено на панорамному представленні сучасності у її найрізноманітніших виявах. Ця обставина, мабуть, пояснює, чому період побутування багатьох творів досліджуваної верстви не надто тривалий. Втративши актуальність, коломийки швидко сходять із авансцени, де їх змінюють інші, відповідніші, допасованіші до конкретної миті твори. Франкове спостереження про «панорамність» жанру підтримало і розвинуло чимало дослідників пісенних моностроф.
Як уже було зазначено, говорячи про тематичний діапазон коломийок, Франко наголошував на їх універсалізмі, на широті охоплення дійсності, на ґрунтовному осягненні епізодів сучасності. Ці «розрізнені краплини», як образно висловився дослідник, «зведені докупи… складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями і кольорами, де бачимо сльози й радощі, працю і спочивки, турботи і забави, серйозні мислі і жарти нашого народу, в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традицію і вірування, його громадські й етичні ідеали» [15, с. 149]. Аби чіткіше підкреслити тематичну різновекторність коломийок, спроектованість на представлення усіх сфер життя людини, учений зазначав, що у цих піснях «малюється незвичайно різносторонньо індивідуальне, родинне та громадське життя нашого народу в найрізніших його моментах» [17, с. 232]. Справді ж бо, у коломийках розкриваються й особисті долі, й сімейні хроніки, й суспільні перипетії – усе чим живе «чоловік». Слушні Франкові спостереження підтвердили й пізніші дослідники. У своїх дефініціях вони нерідко майже дослівно повторювали слова попередника. Ф. Колесса, приміром, писав: «Коломийки під теперішню пору у східній Галичині репрезентують (заступають) найбільш живучу вітку української народної поезії, що постійно розвивається, зростає й наповнюється новим змістом, обіймаючи всі сторони народнього життя й народнього побуту» [10, с. 105]. Аналогічні думки про масштабність охоплення дійсності у коротеньких народних поетичних мініатюрах артикулював професор Н. Жінкін у статті «Коломийки». «У витворах цих, – стверджував харківський дослідник – відбивається все життя народу, всі його сподівання, радість і горе, в них б’ється живий пульс сучасности, на них позначилися й своєрідно заломилися і політика, і економіка, і релігія, і етика» [7, с. 200]. Знаний фольклорист С. Мишанич продовжив традицію осягнення тематичної компетенції пісенних мініатюр. Дослідник у статті «Жанрова система українського фольклору», виокремлюючи концептуальні характеристики аналізованої генологічної одиниці, задекларував: «Коломийки… – це своєрідна поетична публіцистика, яка йде попереду інших жанрів в осмисленні сьогочасних життєвих перипетій» [12, с. 375].
Чимало коломийок є вузьколокальними, географія їх побутування часто обмежена одним населеним пунктом. Поміж тим, незважаючи на значний відсоток унікальних у своїх конкретних виявах творів, жанр отримав популярність, зрештою, набув загальнонаціонального значення. Коментуючи наявність багатьох виразно «умісцевлених» зразків, Франко звернув увагу на локальні варіації, що знаходять вираз передусім на рівні мелодії. «…Майже кожде село в нашім краю, – занотував учений, – має свої спеціальні коломийки і осібні до них мелодії» [19, с. 415] Цю «осібність» мелодій, яку Франко лише задекларував, ретельно розглянув І. Колесса. На сторінках ХІ тому «Етнографічного збірника» («Галицько-руські народні пісні з мелодіями» (Львів, 1902)*) молодий Франків колега навів 41 варіант коломийкової мелодії, ствердивши: «В коломийках мельодиї не є тісно зв'язані із змістом, – так, що кожду із наведених строф можна співати на всілякі лади» [1, с. 50]. Велика кількість мелодичних схем засвідчила перспективи розвитку жанру, його еластичність, здатність в тісних рамках сформованого канону знаходити нові шляхи урізноманітнення форм виразу. У розвиток теми вельми оригінальну думку висловив М. Жінкін, який вважав, що «41 мелодія коломийок, згаданих у Колесси, ...по суті є незначне число основних мотивів, оздоблених тонким мереживом ледви помітних голосових варіяцій, яких часто не дається зафіксувати на ноти» [7, с. 207].
Закон економії словесного матеріалу, дія якого так виразно проглядається у народних прислів'ях та приказках, знаходить також безпосередній вираз і у коломийках, де у лаконічних, конденсованих дворядкових чотирнадцятискладових строфах розглянуто найрізноманітніші питання життя людини. Обмежений простір розгортання думки паралельно спричинив виважений добір, безперервну селекцію художньо-виражальних засобів, використання лише тих поетичних знахідок, які сприяють максимальному вияскравленню центрального образу пісенної мініатюри. «Малогабаритність коломийкової форми, – слушно зауважила Н. Шумада, – змушує до граничної економії в користуванні художніми засобами. Звідси афористичність, що споріднює коломийку з прислів'ям, де у стислій формі виражається колективна мудрість, погляд на мораль, на норми поведінки, на майновий стан» [25, с. 27]. Зрештою, спостереження упорядниці корпусу «Коломийки» у серії «Українська народна творчість» не було новим, адже про міжжанровий зв'язок коломийки та прислів'я на основі багатого ілюстративного матеріалу було мовлено у працях І. Франка. Найвичерпніше цю спорідненість продемонстровано на сторінках шестикнижжя «Галицько-руські народні приповідки»*. У виданні 1901-1910 років упорядник з'ясував редукцію низки коломийкових моностроф до ще лаконічніших прислів'їв. Перетікання живої і глибокої думки з однієї форми поетичного виразу в інший в уснословесному універсумі явище непоодиноке, засвідчує воно нерозривний зв'язок структурних компонентів того складного утворення, яке називаємо «жанрова система фольклору». Ба більше, Франко доводить навіть, що деякі коломийки змінюють жанрову приналежність без жодної редукції, втрачають первісний статус внаслідок зміни функціональної налаштованості. Приміром, подаючи зразок приповідки «Дай нам Боже добрий час, би ся баби ґзили: то по штири то по п’ять на купі лежьили. (Кобил.), учений у коментарі додав: «Коломийковий склад показує, що се властиво співанка…» [ 2, с. 39].
Зрозумілі та прозорі закони творення коломийок значною мірою спонукають до імпровізації під час їх виконання. На цій підставі деякі дослідники взагалі висловлювали думку, що пісенні мініатюри переважно творяться у процесі виконання. Як безпосередній носій і водночас уважний дослідник коломийкової палітри, Франко намагався випрозорити істину в дискутованому питанні та виразно зазначити роль і місце імповізації у формуванні народнопісенних моностроф. Учений жодним чином не заперечив факти присутності експромтів у репертуарі талановитих народних виконавців, однак дотримувався позиції, що «ті короткі пісні, здавалось би, імпровізовані, та все-таки переважно передавані з уст до уст» [17, с. 232]. Прикметно, що тонкий знавець пісенного слова ствердив домінування спадкоємності традиції, навіть у такому, на перший погляд, швидкоплинному жанрі, і заманіфестував коломийковий репертуар не як сукупність миттєвих емоційних спалахів напогамованого чуття, а як вивершену композицію устійнених творів, які в багатьох випадках стають непроминальними.
Низку конструктивних зауваг щодо принципів наукового витлумачення народних коломийок Франко висловив у рецензії на п’ятитомник В. Шухевича «Гуцульщина», яку вперше було опубліковано німецькою мовою у п’ятому номері журналу «Zeitschrift für österreichische Volkskunde» за 1902 рік. Розглядаючи розділ праці Шухевича, в якому представлено пісенну традицію гуцулів, рецензент аргументовано наголосив на тотальному домінуванні коломийок у регіоні. «В цій формі, – писав Франко, – витримані майже всі гуцульські пісні…, всі справжні гуцульські пісні (крім весільних пісень) виключно коломийки» [22, с. 358]. Водночас, Франко запропонував коротку дефініцію жанру, де наголосив на тих формальних показниках, які роблять генологічну одиницю впізнаваною. Отож, твердив дослідник: «Коломийка – …римований дворядковий вірш, кожний рядок якого має по чотирнадцять складів з цезурою після восьмого складу або, кажучи цифрами, 2(4+4//2+2+2)…» [ 22, с. 358].
Ще 1899 року у замітці «Українська пісня в Сербії», друкованій у «Літературно-науковому віснику», Франко зауважив подібність сербських народних мелодій і українських коломийок. Наштовхнули на відчитування цієї схожості, як зізнавався дослідник, збірка В. Караджича «Серпске народне пjесме» та живі враження від почутих сербських народних мелодій у Белграді. Виявлені аналогії Франко вважав цілком натуральними, «бо ж «коломийка» – се, беручи ритмічно, та сама сербська «юнацька» пісня тільки розширена в першій половині вірша одною чотирискладною стопою. Ось, приміром, склад юнацької пісні:
Босиоче, на камену расти!
А повторивши перше (чотирискладне) слово, одержимо коломийку:
Босиоче, босиоче, на камену расти!
Існування не тільки розміру, але й мелодії нашої коломийки у сербів… показує, що ся подібність не є припадкова і варто б дошукуватися її джерел» [23, с. 17]. Нашкіцована у згаданій розвідці проблема, як переконуємося із декларованих авторських інтенцій – «варто дошукуватися її джерел», тривалий час непокоїла ученого і врешті була представлена у більш-менш заокругленому форматі у статті 1914 року «До історії коломийкового розміру». Дещо переосмисливши ідею сторонніх впливів на формування такого оригінального жанрового утворення, автор студії відмовився від однозначних заяв щодо «імпортованого» походження коломийки і обережно зауважив: «Можна припустити, що генетично сей розмір в’яжеться безпосередньо з козацькими піснями 10-складового розміру. Коломийка в своїй нормальній формі, се той сам 10-складовий вірш із цезурою по 4-тім складі, тільки з повторенням першої часті, прим.:
Ой їхали козаки з обозу –
Се початок відомої козацької пісні, коли повторити в нім два перші слова, маємо вірш коломийкового розміру:
Ой їхали, ой їхали козаки з обозу» [17, с. 233].
Процес розвитку коротких пісенних форм властивий не лише українському фольклору, аналогічні тенденції спостерігаємо в усній словесності багатьох народів. Приміром, це, як висловився Франко, «досить загадкове явище» знайшло вираз у народній творчості поляків, де вельми стрімко «зросли» так звані краков’яки, пісеньки «12-складового розміру форми 6+6». Дуже схожими «появами» стали «частушки» у росіян, «Schnadahüpfeln» (кравецькі підскоки) у австрійських німців. Спостерігаючи розмаїття «того багатого відламу людової поезії», Франко запропонував коротку порівняльну характеристику, спрямовану на об'єктивну оцінку тематично-поетичного та, зрештою, й кількісного потенціалу досліджуваних творів. Під час компаративного огляду матеріалу, український учений виокремив чимало суттєвих переваг коломийкової традиції, яка вирізняється «численністю, різносторонністю та свіжістю мотивів», а також «багатством тем», «яркістю колориту, різнородністю тону та правдивістю чуття» [15, с. 148-149]. Досить розгорнуту порівняльну характеристику коломийок і краков'яків запропонував ще 1886 року у статті «Коломийки», що побачила світ на сторінках «Киевской старины», М. Сумцов. Окрім очевидної різниці у формі та віршовому розмірі, суттєві відмінності догледів харківський дослідник у тематиці та поетиці цього типу творів, однозначно стверджуючи перевагу українських зразків. Зосібна, М. Сумцов наголошував: «краковяки, сравнительно с коломыйками, очень бедны взятыми из внешней природы образами, обыкновенно придающим песне живописность и выразительность» [13, с. 639]. Ґрунтовний порівняльний дослід над коломийками та частушками здійснив М. Жінкін у статті «Коломийки» [7]. Висловлені міркування про українські монострофи та їх російські аналоги як про продукти різних етапів розвитку народної творчості учений розглянув у праці «До питання про походження «частушки» [6]. Цікавими видаються артикульовані у дослідженні спостереження про типологічну схожість малих пісенних жанрів сусідніх етносів.
Спостереження уснословеснознавців межі ХІХ-ХХ ст. стали підставовими для висновків автора монографії «Сучасна пісенність слов'янських народів» про національну маркованість тенденцій розвитку малих пісенних форм. Визначивши локальну детермінованість монострофічних пісенних жанрів, Н. Шумада зауважила: «Серед усіх локальних за походженням жанрів слов'янської монострофічної творчості найбільш виразно уособлюються характерні прикмети цієї пісенної верстви в жанрі українських коломийок, типологічно й генетично пов'язаних з багатьма різновидами слов'янської пісенності малих форм» [26, с. 240].
У дискусії М. Сумцова та В. Гнатюка про те, чи коломийки явище «еклектичне», що виникло як відламок колись багатої фольклорної традиції, яка зараз перейшла у стадію занепаду і використовує виключно колишній запас творчої енергії, не продукуючи нічого посутньо нового (Сумцов), чи коломийки повноцінний, самодостатній жанр, що інтенсивно розвивається і є беззаперечним доказом невичерпності творчого начала народного генія (Гнатюк), Франко сказав своє вагоме слово, вилущуючи раціональне, здорове зерно із міркувань колег-фольклористів. Загалом, дослідник підтримав аргументи В. Гнатюка, однак частково визнав слушність деяких зауваг М. Сумцова про те, що коломийки успішно живляться здобутками попередньої народнопісенної скарбівні.
Ретельний дослідник фольклористичного доробку Франка О. Дей, підкреслюючи підвищену увагу ученого до коломийок слушно занотував, що інтерес до жанру був зумовлений «простотою й влучністю малюнків, заснованих на тонких живих спостереженнях, і лаконічністю та глибокою емоційністю зображення» [4, с. 66-67]. Про Франкове захоплення ефектністю вислову у народних коломийках промовисто свідчать спомини М. Черемшини. Тоді ще молодому студентові-правникові трапилася нагода подорожувати з Відня до Львова в одному купе разом з І. Франком. Аби дещо «скинути напругу» у спілкуванні з авторитетним письменником, «велетнем красного письменства», одну із мовчазних пауз, що не раз виникали у довгій дорозі, юний поціновувач народного слова, виходець із Косівського повіту заповнив майстерним виконанням невеликої коломийкової в’язанки про Параску:
Ой пішов я до Параски лиш голі два разки, –
А вна мені показує, аж три перелазки:
Оцим будеш заходити, а цим виходити,
А цим будеш утікати, як тя муть ловити [24, с. 375].
Ця народна мініатюрна лірика дуже захопила Франка, і він неодноразово повторював виспівані рядки, насолоджуючись їх гармонійністю та дотепністю.
Попри значне захоплення «ефектовістю вислову» і гармонійністю складочислової будови коломийок, Франко в оригінальній творчості нечасто звертався до зазначеної форми. Цю особливість творчої робітні письменника зауважив тонкий знавець народнопісенної ритміки Ф. Колесса. У статті «Народно-пісенна ритміка в поезії Івана Франка» учений писав: «Впадає у вічі, що Франко дуже рідко користується 14-складовим, так званим коломийковим віршем (4+4+6), який так дуже «вдомашнився» був в українській поезії ще перед Шевченком» [9, с. 235]. Мабуть, неприсутність коломийкового вірша у Франковому поетичному універсумі можна пояснити достатньо доброю апробацією зазначеної ліричної форми в тогочасному українському красному письменстві. Оскільки основний акцент Франко ставив передусім на опанування тих форм, які не отримали належного розвитку в національному поетичному дискурсі, тому й не надто часто апелював до коломийкового розміру, який знайшов вираз у поезії М. Шашкевича, І. Вагилевича, Є. Згарського, Ю. Федьковича, С. Воробкевича, П. Куліша, В. Забіли, С. Руданського і навіть у неповторній творчості Т. Шевченка. І все ж «соковитий», «ядерний», як висловився В. Гнатюк, стиль коломийок не міг не підкупити такого чутливого до слова майстра, яким був Франко. Тому й знаходимо у творчому огромі митця, хоч і не часті, звернення до виплеканих народним генієм коломийкових віршів. Особливо заімпонувало Франкові те, з якою легкістю і невимушеністю коломийки, увібравши в себе живі соки народного гумору, струмують жартами та дотепами, виспіваними не лише задля розваги, а й з метою посутньо вплинути, зрештою, змінити негативні явища суспільного життя. Зважаючи на це, закономірним видається той факт, що фінальний акорд гостросатиричної «казки» «Опозиція» письменник вкладає у коломийкові строфи, які і на змістово-тематичному, і на формальному рівні налаштовують на певний тип сприйняття, скеровують до «включення» попереднього генологічного досвіду і передбачають дію «закону жанрового очікування». Франко органічно уплів коломийкові зразки у канву низки інших прозових художніх полотен. Зокрема у «Вуглярі», «Петріях і Довбущуках», «Лесишиній челяді», «Вівчарі» та ін. творах письменника композицію ускладнено виразними пісенними монострофами, які лише додають гостроти і чіткості висловлюванням автора.
Комплексний аналіз Франкових концептуальних міркувань про коломийки засвідчує, з якою фаховістю і компетентністю підходив учений до наукової рецепції порівняно нового жанрового утворення. У позірно елементарних, скупих на слово коломийкових монострофах кваліфікований фольклорист добачив могутній резерв, а, відтак, доклав чимало зусиль, аби випрозорити той потужний внутрішній енергетичний заряд, захований у дворядковій чотирнадцятискладовій строфі. Дослідник, покликаючись головно на живий, автентичний фольклорний матеріал, схоплений in flagranti, провадив його систематичне введення у науковий обіг та запропонував посутню критичну оцінку. Він виокремив сукупність найважливіших для об’єктивного осягнення жанру проблем і подав конденсований виклад власних поглядів на кожну з них. Франко зупинився і на дефініції жанру, і на його географії, висвітлив невичерпність тематики коломийок, порушив питання їх художньо-виражальної наснаженості, розглянув українські пісенні монострофи у компаративному аспекті, тощо, себто актуалізував ті перспективні напрямки студіювання «коротких пісень», які й досі перебувають у фарватері фольклористичних дискусій.
1. Галицько-руські народні пісні з мелодіями, зібрав у селі Ходовичах д-р. Іван Колесса // Етнографічний збірник. – Львів, 1902. – Т. ХІ.
2. Галицько-руські народні приповідки. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р. Іван Франко. – Львів, 2006. – т. І.
3. Гнатюк В. Переднє слово / Володимир Гнатюк // Коломийки / Зібр., упоряд. та вступ. Стаття В. Гнатюк / Етнографічний збірник. – Львів: НТШ, 1905. – Т. ХVІІ.
4. Дей О. Сторінки з історії української фольклористики. – К.: Наукова думка, 1975. – С. 66-67.
5. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Денисюк І. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 томах, 4 книгах. – Львів, 2005. – Т. 3. Фольклористичні дослідження. – С. 15-43.
6. Жінкин М. До питання про походження «частушки» // Етнографічний вісник. – К., 1927. – Кн. 5. – С. 37-49.
7. Жінкин М. Коломийки // Червоний шлях, 1926. – № 10. – С. 200-220.
8. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. – Львів, 2002. – 350 c.
- Колесса Ф. Народно-пісенна ритміка в поезії Івана Франка // Українська літературознавча думка в Галичині за 150 років. Хрестоматія. – Львів, 2002. – Т. І. – С. 235.
10. Колесса Ф. Українська усна словесність. – Львів, 1938. – 312 с.
11. Куліш П. До Счасного Саламона, прочитавши його «Коломийки і шумки» // Куліш П. Твори: У 6-ти т. – Львів, 1910. – Т. 6. – С. 516-521.
12. Мишанич С. Жанрова система українського фольклору // Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці. – Донецьк, 2003. – Т. 2. – С. 375.
13. Сумцов Н. Коломыйки // Киевская старина. – К., 1886. – № 4. – С. 635-658.
14. Франко І. Віче в Турці // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 46. – Кн. 2. – С. 85-94.
15. Франко І. Володимир Гнатюк. Коломийки, т. ІІ // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 37. – С. 147-149.
16. Франко І. Дещо про Борислав // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 26. – С. 186-192.
17. Франко І. До історії коломийкового розміру // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1983. – Т. 39. – С. 232-242.
18. Франко І. Етнографічний збірник. Видає етнографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка. Т. ХІХ // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 37. – С. 284-285.
19. Франко І. Із уст народу // Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах / Редкол.: М. Жулинський (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2008. – Т. 53: Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці, 1876-1895. – С. 413-417.
20. Франко І. Огляд праць над етнографією Галичини в ХІХ в. // Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2006-2010. – Т. 54: Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці. 1896-1916 / Ред. тому Є.К. Нахлік. – 2010. – С. 259-271.
21. Франко І. План викладів літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1984. – Т. 41. – С. 24-73.
22. Франко І. Проф. Володимир Шухевич. Гуцульщина (Матеріали до українсько-руської етнології. – Materialux pour l`etnologie ukraino-ruthene, publie par la commission ethnographique. Т. ІІ, ІV, V). Львів, 1899, 1901 і 1902. 80, 318 с., 255 с. [Рец.] // Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2006-2010. – Т. 54: Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці. 1896-1916 / Ред. тому Є.К. Нахлік. – 2010. – С. 349-359.
23. Франко І. Українська пісня в Сербії // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1981. – Т. 32. – С. 16-17.
24. Черемшина М. Фрагмент моїх споминів про Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. ст., прим. М. І. Гнатюка. – 2-е вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 373-375.
25. Шумада Н. Пісенні мініатюри українського народу // Коломийки. – К.: Наукова думка, 1969. – С. 11-43.
26. Шумада Н. Сучасна пісенність слов'янських народів. – К.: Наукова думка, 1981. – 359 с.
* До тритомника увійшли Франкові записи з різних місцевостей, зокрема корпус поповнили колекції з Березова, Коломиї, Матіївців, Нагуєвич, Тулукова, Ценова та Чортівця.
* Ухвалу друкувати цей збірник Етнографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка прийняла на основі аргументації, представленої у рефераті Івана Франка.
* Взаємозв’язок прислів’їв та коломийок Франко доводив переконливими ілюстраціями у розгорнутих коментарях до окремих паремій. Приміром, на сторінках першого тому «Галицько-руських народних приповідок» упорядник навів понад десяток текстологічних зближень між жанрами: Або гой, або йой. (Наг.) – Себто: або радість, або плач. Пор. коломийку:
Як я ішов до дівчини, то-м співав, то-м гойкав,
А як ішов від дівчини, то-м плакав, то-м йойкав. (Наг.) [С. 25] (Тут і далі покликаємося на перший том перевидання Галицько-руські народні приповідки. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р. Іван Франко. – Львів, 2006. – т. І.);
Захотіла стара баба молодою бути. (Наг.) – Се перший рядок коломийки, але вживаєся також як приповідка, в значіню докору або насміху. [С. 39];
Бабина дівка тогди хату мете, коли старости йдут. (Гнідк.) – Знач. лінива, непривикла до порядку. Пор. коломийку:
Ой надийшли сватаченьки по під береженьки,
Я гадала, що до мене, та вмила ноженьки.
А як стали сватаченьки обору минати,
А я ноги у болото, а сама до хати. (Лол.) [С. 46];
Біс ся ним закосичив. (Лол.) – Згірдно: пропав, пор. коломийку:
Ой тече вода, тече, тече вода клубком;
Десь ся бісок закосичив моїм давним любком. (Лол.) [С. 99];
Оженив сі бісноватий тай взьив дурновату. (Наг.) – Знач. добралися обоє дурні. Пор. коломийку:
Оженив сі бісноватий тай взьив дурновату,
Та не мали що робити, запалили хату. (Наг.) [С. 100];
Ледво го відолльили водов. (Наг.) – Про чоловіка, що був зомлів і його ледви відтерли водою. Пор. коломийку:
Ой як мене відобрали, куцу барву дали,
Тогди мою миленькую водов відливали. (Наг.) [С. 315];
Нікому так не гаразд, як міні самому: чужі жінки їдьит сіно, а моя солому. (Наг.) –Коломийка, яку вживають за приповідку, жартуючи зі своєї бідности, особливо на переднівку. [С. 459];
Пустила голос по під колос. (Наг.) – Говорять про женців, що співають жнучи. Пор. коломийку:
Ой як я си заспіваю по врізьки, по врізьки,
Піде голос по під колос аж на передмістьи. (Наг.)…[С. 579-580];
Сховай свій голос до г–ці, най сі улежит. (Наг.) – Жартують із чоловіка без голосу і слуху, який проте, прим. у підохоченім стані, береться співати. Пор. коломийку:
Ой не співай, дурний Бойку, бо сі не належит,
Сховай голос до г–ці, най ти сі улежит. (Наг.) [С. 580];
Тогди сі зa грибами ходит, коли родьи. (Кольб.) – Тоді треба пильнувати діла, коли на нього відповідна пора. Пор. коломийку:
Не тепер, не тепер по гриби ходити,
Восени, восени, як будут родити. (Белел.) [С. 631];
Гусльинки посербаю, люльки покуру тай бірше не дбаю. (Кривор.) – Говорить Гуцул, який одначе не розуміє гуслянки без "кулешки". Пор. коломийку:
Посербаєм гусльиночки, покуримо люльки,
Тай кажемо небощикам заграти гуцулки. (Гол.) [С. 685];
То ще погана Гуцулія. (Цен.) – Лають Гуцулів, пор. коломийку:
Ой сараку Подоляник кукурузи садит,
А погана Гуцулія вже бисаги ладит. (Цен.) [С. 690];
Далеко з дуба воду пити. (Наг.) – Говорять про непрактичне веденє якогось діла, про трудности, що стоять йому на заваді. Пор. коломийку:
Далеко ти, голубоньку, з дуба воду пити;
Далеко ти, мій миленький, до мене ходити. (Наг.) [С. 712].