Енергетичний фактор у міжнародних відносинах.
Епоха глобалізації має глибокий вплив на сучасну світову енергетичну систему. Глобалізація спричинила появу нових тенденцій у світовій економіці, ініціювавши процес докорінної зміни енергетичного комплексу планети. Як наслідок – ми спостерігаємо трансформування цілей та завдань провідних енергетичних ТНК, зміни у форматі основних енергоекспортних регіонів світу, до яких належить і пострадянський простір. В останні роки боротьба за контроль над енергоносіями набуває обертів і стає домінуючим
чинником у міжнародних відносинах. Головними гравцями на цьому полі виступають як окремі держави, так і регіональні або міжнародні структури в особі ОПЕК, МЕА та інших організацій, які відображають інтереси країн – членів даних структур.
Згідно з оцінками провідних фахівців, у найближчі десятиліття потреби в енергоносіях у світі зростатимуть у середньому на 2,4 % щорічно, а видобуток сировини в таких регіонах, як Північне море, Індонезія, буде скорочуватись унаслідок вичерпання запасів. Водночас нестабільність на Близькому Сході розхитує крихкі устої світового енергетичного ресурсу. Саме тому, на думку російських політологів, основні споживачі енергії сфокусовують свою увагу на пострадянських країнах з метою диверсифікації імпорту вуглеводневої сировини, оскільки на теренах даних країн (Центральна Азія, Каспійський басейн) відзначається окрім значних запасів енергоресурсів ще й доволі стійке економічне зростання. За таких обставин значно зростає вплив держав СНД на глобальний ринок [1].
Доцільно зауважити, що процес трансформації міжнародних відносин на початку ХХІ століття об’єктивно спричиняє дестабілізацію всієї системи енергетичних відносин у світі. На фоні скорочення політичних та економічних можливостей національних урядів сфера енергетики опинилася на передовій боротьби між державами і транснаціональними корпораціями за контроль над багатими на енергоносії регіонами, родовищами енергоресурсів. Поява на міжнародній арені нових державних утворень, зокрема Європейського Союзу, та їх розширення на Схід привели до поступової трансформації енергетичних ринків Євразії і мала глибинний вплив на ПЕК країн СНД. До сьогодні енергетичні ресурси пострадянського простору залишаються ледве не останнім потенціалом світового енергетичного ринку,що демонструє не тільки зростання видобутку енергоносіїв (природний газ і нафта), а й приріст потенціальних родовищ. За даних обставин все більшого значення набуває роль України як своєрідного “моста” до Європи, як країни – транзитера нафти і газу. Головні пріоритети нашої держави у сфері енергетичної політики визначені “Енергетичною стратегією України до 2030 р.”, затвердженою в березні 2006 р. [2].
За сучасних умов дослідження впливу енергетичного чинника на світову політику та міжнародні відносини стає актуальним завданням вітчизняної науки.
На нашу думку, у новітній науковій літературі, присвяченій вивченню актуальних питань енергетичної політики провідних держав світу, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, а також енергетичних параметрів міжнародних відносин і безпеки, можна виділити
такі напрямки досліджень:
– тенденції розвитку світової енергетики за умов поглиблення глобалізаційних процесів;
– місце “азійського фактора” в енергетичній складовій сучасних міжнародних відносин;
– енергетична геополітика пострадянського простору, енергетична складова зовнішньої політики Росії;
– проблеми загальної та регіональної енергетичної безпеки;
– місце України у світовій енергетичній системі, енергетична безпека України за геополітичних умов, що склалися на початку ХХІ століття.
Зокрема, виникли нові великі центри споживання енергоресурсів, передовсім Індія та Китай. Отже, є підстави вважати, що нині формуються тенденції нової енергетичної реальності. Стан світової енер- гетики визначають такі країни та регіони світу, як Сполучені Штати (найбільший споживач нафти в світі – 24,6 %, лідер за імпортом газу – 16 % від світового імпорту), Близький Схід, Росія, Китай та держави – члени Євросоюзу [6].
Російські фахівці стверджують, що за останні часи в структурі світового енергетичного ринку відбулися масштабні зрушення. Нафта, як і раніше, виступає енергоносієм загальносвітового значення, газ – переважно регіонального, вугілля– локального. Існуюча практика взаємовідносин виробників та споживачів енергоресурсів усе менше влаштовує обидві сторони, оскільки за умов поглиблення глобалізаційних процесів механізми формування енергетичного ринку, що склалися в другій половині ХХ століття, вже не діють.
За умов економічного зростання та водночас росту чисельності населення, в країнах Азії збільшується розрив між зростаючою потребою в енергоносіях і виробництвом вуглеводнів, що знижується [7].
Ще більш небезпечне посилення політичної нестабільності у найбагатших на вуглеводні регіонах. Зростання цін на них набуває характеру стійкої тенденції з 2000 р. з початком чергового арабо-ізраїльського конфлікту. Надалі всі “пікові” значення нафтових котирувань відображали регіональну напруженість, що набирала обертів: вторгнення США до Іраку, загострення ситуації навколо ядерної програми Ірану, “тридцятиденна війна” в Лівані та ін. Як зазначають провідні російські учені-міжнародники Н. Симонія, М. Маргелов, першопричиною такої геополітичної напруженості є конфліктний потенціал, закладений у розподілі нафтових ресурсів на планеті.
Основними споживачами нафти є високорозвинені країни та нові країни-гіганти, тоді як світові запаси вуглеводнів сконцентровані головним чином на території порівняно невеликої групи країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою [8].
Економічні та політичні ресурси таких країн, як США, Китай, а також
Європейського Союзу зосереджені на одних ринках, таким чином експансія нових світових гігантів призводить до загострення конкуренції між “старими” та “новими” споживачами енергоносіїв. Актуальність даного питання для провідних держав світу підтверджує й той факт, що проблеми енергетичної сфери та енергетичної безпеки неодноразово поставали на порядку денному засідань “вісімки” за останні роки [9].
Свідченням розуміння актуальності даної наукової проблеми з боку російських учених стало проведення в листопаді 2007 р. на базі МДІМВ (У) міжнародної конференції
В останні роки зарубіжні [13] та вітчизняні [14] науковці приділяють чільну увагу проблемам глобальної та регіональної енергетичної безпеки. Проте більшість з них розглядають ці питання крізь призму національної безпеки певної країни [15]. Зокрема, у “Стратегії національної безпеки України”, затвердженій Указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105/2007, зазначається, що мінливе і суперечливе зовнішнє середовище характеризується посиленням дії чинників, які ставлять під загрозу стратегічну стабільність у світі, зокрема, “активізується боротьба за природні ресурси, насамперед за контроль над джерелами енергоносіїв та шляхами їх
доставки, що особливо наочно проявляється у зростанні напруженості навколо формування нових стратегічно важливих для України транспортно-енергетичних коридорів з Каспійського регіону”. Забезпечення енергетичної безпеки країни потребує нагального вирішення питання “зменшення енергетичної залежності України та диверсифікації джерел енергопостачання, реалізації транзитного потенціалу держави, модернізації енергетичної інфраструктури на основі впровадження новітніх технологій”. Реалізація зазначених завдань неможлива без суттєвого підвищення ефективності системи управління паливно-енергетичним комплексом, забезпечення належного контролю за діяльністю державних компаній у цій сфері, використання у національних інтересах транзитних нафто- і газопроводів, підземних сховищ газу, ліній електропередачі, залізниць і портів тощо [16].
Отже, можна констатувати, що енергетичний фактор перетворюється на фактор світової політики. Енергоресурси стають ключем до перетворення деяких регіональних держав у світові держави. Формування нової структури міжнарод-ної та регіональної безпеки також тісно пов’язане з енергетичним фактором, оскільки нестабільність, викликана міжнародним тероризмом, може становити суттєву загрозу безпеці транзиту енергоносіїв. Таким чином, за сучасних умов зростає важливість аналізу не суто енергетичних проблем, як це було раніше, а енергетичних параметрів і факторів міжнародних відносин, безпеки та стабільності.