Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
У випадку травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. в редакції постанови від 17 червня 1998 року № 923.
Дія цього Положення поширюється на підприємства всіх форм власності, на громадян, у тому числі на іноземців та осіб без громадянства, які є власниками вказаних виробництв, і на кожного, хто виконує на них (підприємствах) роботу за трудовим договором або контрактом, проходить практику чи залучений працювати тут з інших підприємств. Розслідування нещасних випадків (профзахворювань) з працівниками під час відрядження за кордоном та з іноземними громадянами під час їхньої праці в Україні також провадиться за цим Положенням, якщо іншого не передбачено міжнародними угодами України.
Норми Положення не поширюються на осіб, котрі працюють або проходять службу і з якими не укладаються трудові договори на підвідомчих підприємствах та у військових частинах, підрозділах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Служби безпеки України. В них розслідування нещасних випадків погоджується з Комітетом по нагляду за охороною праці. Відповідний порядок такого розслідування щодо учнів і студентів визначається Міністерством освіти України.
Розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, ушкодження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з тваринами, комахами та ін.
За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися: під час виконання трудових обов'язків (у тому числі під час відряджень), а також дій в інтересах підприємства без доручення власника; на робочому місці, на території підприємства або в іншому робочому місці роботи протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви; протягом часу, необхідного для приведення в порядок знаряддя виробництва, засобів захисту, одягу перед початком або після закінчення роботи, а також для особистої гігієни; під час проїзду на роботу або з роботи транспортом підприємства або сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявою), а також власним транспортом, який використовувався в інтересах виробництва; під час аварій (пожеж) і ліквідації їх наслідків на виробничих об'єктах; під час надання підприємством шефської допомоги; на транспортному засобі, стоянці транспортного засобу, в порту заходу судна, на території вахтового селища з працівниками, які перебували на змінному відпочинку (провідник, працівник рефрижераторної бригади, шофер-змінник, працівники морських і річкових суден, а також ті, що працюють за вахтово-експедиційним методом); у робочий час при пересуванні пішки, на громадському, власному транспортному засобі або засобі, який належить підприємству чи сторонній організації, з працівником, робота якого пов'язана з переміщенням між об'єктами обслуговування; під час пересування пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвідчення про відрядження.
Про нещасний випадок, внаслідок якого працівник згідно з медичним висновком втратив працездатність на один день і більше або виникла необхідність переведення його на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один день, складається акт за формою Н-1.
Такий акт не складається і не береться на облік нещасний випадок, що стався внаслідок отруєння алкоголем і наркотичними речовинами або внаслідок їх дій, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах чи неправильним їх зберіганням і транспортуванням. Факт отруєння повинен бути письмово підтверджений висновком медичного закладу.
Про кожний нещасний випадок очевидець, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинен доповісти безпосередньому керівникові робіт (бригадиру, майстру) чи іншому керівникові (диспетчеру, змінному інженеру) і вжити заходів для надання долікарської допомоги. Цей керівник, у свою чергу, зобов'язаний терміново організувати медичну допомогу потерпілому та його доставку до лікувально-профілактичного закладу (медпункт, медсанчастина, поліклініка, лікарня тощо), а також повідомити про те, що сталося, керівника підрозділу підприємства, власника підприємства; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.
Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з розслідування у складі керівника (спеціаліста) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівника структурного підрозділу або головного спеціаліста. До комісії входить також представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а в разі гострих професійних отруєнь — спеціаліст санепідемстанції. Якщо потерпілий не є членом профспілки, до складу комісії входить уповноважений трудового колективу з питань охорони праці.
Комісія з розслідування протягом трьох діб з моменту події зобов'язана: обстежити місце нещасного випадку, опитати очевидців і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути відповідність умов праці та засобів виробництва проекту і паспортам, а також дотримання вимог нормативно-технічної документації з експлуатації устаткування і нормативних актів з охорони праці; установити обставини і причини нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках, в якому вказати наявність вини в нещасному випадку підприємства, потерпілого або іншої (сторонньої) особи, і надіслати його на затвердження власникові підприємства.
До акту додаються пояснення очевидців, потерпілого, а також у разі необхідності паспорти, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця із зазначенням небезпечних і шкідливих виробничих чинників, медичний висновок про наявність алкоголю в організмі потерпілого.
Нещасні випадки, що оформлені актом за формою Н-1, реєструються на підприємстві в спеціальному журналі.
Власник підприємства протягом доби після закінчення розслідування затверджує п'ять примірників акта. Акт надсилається потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівнику цеху або іншого структурного підрозділу (головному спеціалісту), де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові з нагляду за охороною праці; профспілковій організації підприємства, де стався нещасний випадок; керівникові (спеціалісту) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.
Нещасний випадок, про який потерпілий своєчасно не повідомив свого безпосереднього начальника чи власника підприємства, або якщо втрата непрацездатності від нього настала не відразу, розслідується за заявою потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, якщо з моменту події пройшло не більше одного року, протягом десяти діб від дня подання заяви. Питання про складання акта за формою Н-1 вирішується комісією з розслідування.
У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого або іншої зацікавленої особи із змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи з розгляду трудових спорів у разі необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду за охороною праці, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 р. № 923 Комітетові по нагляду за охороною праці і Міністерству охорони здоров'я України надано право роз'яснювати вимоги Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.
Порядок розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру, тобто не пов'язаних з трудовими відносинами, які трапилися з громадянами на території України з втратою працездатності не менше ніж на один день, визначений Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. № 421.
Розслідуванню підлягають нещасні випадки з тяжкими для здоров'я наслідками. Якщо такі нещасні випадки сталися з громадянами під час прямування на роботу чи з роботи (пішки, на громадському чи власному транспорті), а також під час виконання громадського обов'язку щодо рятування людей, під час участі в спортивних іграх на офіційних змаганнях, розслідуються організацією, де працює потерпілий, або організацією, яка зобов'язана забезпечити чи відповідає за безпечну життєдіяльність людей на відповідній території незалежно від ступеня тяжкості травми. Результати розслідування використовуються в разі призначення потерпілому допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю і пенсії за інвалідністю.
Кожний нещасний випадок невиробничого характеру реєструється лікувально-профілактичними закладами в окремому журналі за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України. Протягом доби лікувальний заклад зобов'язаний надіслати місцевому органу виконавчої влади повідомлення за встановленою формою.
Рішення про необхідність розслідування нещасного випадку приймається керівником відділу (служби) охорони праці місцевого органу виконавчої влади, який реєструє повідомлення лікувально-профілактичного закладу і надсилає своє рішення і копію повідомлення організації, що повинна проводити розслідування.
Керівник організації не пізніше наступного дня після надходження рішення зобов'язаний утворити комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше трьох осіб. До участі в роботі комісії можуть залучатися представники відповідного лікувально-профілактичного закладу та страхової організації, якщо потерпілий був застрахований, а також представники організації, відповідальної за додержання умов безпеки на території, об'єкті, де стався нещасний випадок.
Розслідування нещасного випадку провадиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії, і його результати оформляються актом за формою НТ. Акт складається у трьох примірниках, підписується головою і членами комісії і затверджується керівником організації.
Облік нещасних випадків в цілому ведеться відділом (службою) охорони праці місцевого органу виконавчої влади за відповідними формами державної статистичної звітності за підсумками кожного кварталу і за рік.
Організація, відповідальна або зобов'язана забезпечити безпечну життєдіяльність людини на території чи об'єкті, де стався нещасний випадок, здійснює запропоновані комісією заходи щодо усунення причин подібних випадків. Про здійснення зазначених заходів керівник організації у письмовій формі повідомляє відділ (службу) охорони праці місцевого органу виконавчої влади в термін, зазначений в акті за формою НТ.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків (ст. 173 КЗпП).
32.Громадський контроль з охорони праці здійснюють професійні спілки, виконавцем яких є профспілковий комітет. Право комітетів профспілок контролювати виконання адміністрацією встановлених вимог з охорони праці закріплено у законі “Про охорону праці”і в Положенні про права профспілок.
Відповідно до цих актів профкоми здійснюють громадський контроль за дотриманням адміністрацією законодавства про працю, правил і норм з охорони праці. Вони контролюють забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, спецвзуттям, спецодягом та ін.
У разі загрози працюючим, профспілки мають право вимагати від роботодавця припинення робіт до усунення цієї загрози.
Профспілки беруть участь у формуванні розділу “Охорона праці” колективного договору, шляхом якого вирішуються важливі соціальні права та гарантії працюючих у сфері трудових правовідносин. Вони можуть проводити незалежну експертизу умов праці на об’єктах, що проектуються, будуються або експлуатуються на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці.
Профспілки (в особі громадського інспектора) мають право:
· обстежувати стан робочих місць на відповідність їх умов праці нормативним актом;
· приймати участь у розробці комплексного плану поліпшення умов охорони праці і санітарно-законодавчих актів;
· вносити адміністрації пропозицію про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, що порушили правила і норми охорони праці, а також про моральне заохочення осіб, які активно працюють над створенням здорових і безпечних умов праці;
Профспілки беруть участь у розслідуванні нещасних випадків і стежать за своєчасним складанням актів Н-І та контролюють виконання заходів, спрямованих на усунення причин нещасних випадків.
Професійні спілки мають захищати інтереси працівників у будь-яких конфліктних ситуаціях, що стосуються питань охорони праці, мають доступ до інформації про заходи, що вживаються з метою профілактики нещасних випадків і професійних захворювань.
41.Стаціонарні устаткування та пристрої пожежогасіння
Автоматичне устаткування (системи) пожежогасіння призначено для гасіння або локалізації пожежі й одночасно виконує функції автоматичної пожежної сигналізації.
Відповідно до ДСТУ 2273-93 ССГІБ "Пожежна безпека. Терміни та визначення" устаткування пожежної сигналізації — це сукупність технічних засобів, встановлених на захищуваному об'єкті для виявлення пожежі, подавання у відповідному вигляді повідомлення про пожежу на цьому об'єкті, оброблення спеціальної інформації та подавання команд для включення автоматичних установок пожежогасіння та технічного обладнання.
42.Засоби первинного пожежогасіння
Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж на початковій стадії їх розвитку силами персоналу до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони.
Відповідно до вимог ГОСТ 12.1.004-85 "Пожарная безоиасность. Общие требования" усі виробничі та складські приміщення мають бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння.
До засобів первинного пожежогасіння відносять:
— внутрішні пожежні крани;
— вогнегасники;
— пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або грубововняної тканини, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, лопати);
— пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
Пожежні крани мають бути розміщені у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання та пристосовані для опломбування і візуального огляду без відкривання шафи. На дверцятах пожежної шафи із зовнішнього боку має бути зазначено літерний індекс "ПК", порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Не рідше 1 разу на 6 міс потрібно проводити технічне обслуговування та перевірку пожежних кранів, пускаючи воду, а результати перевірки реєструвати в спеціальному журналі.
Первинні засоби пожежогасіння можна розміщувати на пожежних щитах (стендах), які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5 000 м2. ІІожежний щит маркують літерним індексом "ПІЦ" і порядковим номером.
До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщують на щиті, входять:
— вогнегасники, 3 шт.;
— ящик з піском, 1 шт;
— покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу розміром 2x2 м, 1 шт.;
— гаки, 3 шт.;
— лопати, 2 шт.;
— ломи, 2 шт.;
— сокири, 2 шт.
Пожежний інструмент має бути пофарбований у чорний колір, а пожежний інвентар — у червоний та білий кольори.
Якщо у виробничих і складських приміщеннях, у яких використовують і зберігають горючі матеріали, немає внутрішнього пожежного водопроводу, встановлюються бочки з водою. їх кількість визначають з розрахунку одна бочка на 250—300 м2.
Вогнегасник — переносне чи пересувне обладнання для гасіння осередків пожеж завдяки випуску вогнегасної речовини.
Принцип роботи вогнегасника полягає в утворенні надлишкового тиску в корпусі, під дією якого вогнегасна речовина подається в осередок пожежі.
До складу будь-якого вогнегасника входять: корпус для зберігання вогнегасної речовини або компонентів для її отримання, пристрій для підготовки вогнегасної речовини та подавання її в осередок пожежі, пристрої, що запобігають перевищенню тиску понад допустимі значення.
Вогнегасники класифікують:
I. Залежно від способу транспортування до місця пожежі:
— переносні (ручні, ранцеві);
— пересувні.
II. За видом вогнегасної речовини:
— водні (із зарядом води або води зі змочувачем);
— повітряно-пінні;
— хімічно-пінні;
— порошкові;
— вуглекислотні;
— хладонові;
— комбіновані (із зарядом двох або більше вогнегасних речовин).
Викидання вогнегасної речовини в різних типах вогнегасників відбувається:
— під тиском газу-витискувача, який міститься в окремому малолітражному балоні всередині корпуса;
— під тиском газу-витискувача, який постійно міститься в корпусі;
— під тиском газів, які утворюються внаслідок хімічної реакції.
У назві вогнегасника великими літерами зазначають його тип, а цифрами — об'єм або масу заряду із наведенням відповідних технічних умов.
Інструкції до застосування вогнегасників містять пояснювальний текст і піктограми. Останні наносять безпосередньо на корпус вогнегасника. Вони містять інформацію про спосіб приведення його в дію.
Повітряно-пінні вогнегасники використовують для гасіння пожеж класів А і В (горіння твердих і рідких речовин), за виключенням лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря, та електроустановок під напругою.
Хімічно-пінні вогнегасники призначені для гасіння твердих горючих матеріалів, горючих рідин, за виключенням речовин, які здатні за взаємодії з хімічною піною вибухати або горіти, та гасіння пожсеж в електроустановках під напругою.
Якщо під час використання вогнегасника на поверхню шкіри потрапила хімічна піна, її потрібно змити великою кількістю води, щоб запобігти подразненню й опікам.
Під час гасіння пожежі не можна братися руками за розтруб, бо температура снігоподібної маси вуглекислоти становить -78 °С.
Вуглекислотно-брометилові вогнегасники мають таку саму будову, що і вуглекислотні.
Вогнегасники потрібно розміщувати в легкодоступних, помітних місцях, уникаючи прямих сонячних променів і впливу опалювальних і нагрівальних приладів. їх встановлюють у коридорах, біля виходів з виробничих приміщень, у пожежонебезпечних місцях, безпосередньо на технологічному обладнанні та транспортних засобах.
Переносні вогнегасники варто розміщувати подібним чином:
— навішувати на вертикальні конструкції на висоті не більше ніж 1,5 м від рівня підлоги і на такій відстані від дверей, щоб не перешкоджати їх повному відкриванню;
— встановлювати в пожежні шафи поруч із пожежними кранами в спеціальні тумби, а також навішувати на пожежні щити (стенди).
Вогнегасники розміщують так, щоб можна було прочитати маркування на їх корпусі.
Експлуатацію та технічне обслуговування вогнегасників здійснюють відповідно до вимог, які наведено в їх технічних паспортах, і регламенту, згідно з яким на вогнегасниках мають бути:
— інвентарні номери;
— пломби на пристроях ручного пуску;
— маркування на корпусі;
— червоне сигнальне фарбування згідно з чинними стандартами.
На кожному поверсі громадських будівель і споруд промислових підприємств має бути не менше 2 переносних вогнегасників. Під час оснащення приміщень, у яких розташовано комп'ютери, копіювальну та іншу оргтехніку, архіви тощо, потрібно враховувати властивості вогнегасних речовин, щоб уникнути додаткового псування обладнання під час гасіння пожежі. Такі приміщення рекомендують оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.
43.Вогнегасні речовини
Вогнегасна речовина (ГОСТ 12.1.033-81) — це речовина, що має фізико-хімічні властивості, які сприяють створенню умов для припинення горіння.
Використовують такі види вогнегасних речовин:
— воду;
— воду з добавками, що посилюють її вогнегасну здатність;
— піну;
— газові вогнегасні суміші;
— вогнегасні порошки.
Вибір вогнегасної речовини та способу її подавання залежить від умов виникнення та розвитку пожежі.
Кожному способу припинення пожежі відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які поділяють на:
— охолоджувальні — вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота тощо;
— розбавлювальні — діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази тощо;
— ізолювальні — хімічна та повітряно-механічна піна,- пісок тощо;
— засоби хімічного гальмування — вогнегасні порошки, бро- метил, хладон тощо.
Таким чином, вода володіє трьома властивостями пожежо гасіння:
— охолодлсує ділянку горіння і речовини, що горять;
— розбавляє речовини, що реагують, в осередку горіння;
Недоліками застосування води як вогнегасної речовини є:
1. Неможливість гасіння органічних рідин, які спливають і продовжують горіти на поверхні.
2. Посилення горіння через закипання, розбризкування та викид речовин, які горять, у разі потрапляння води на жири, мастила, натрію пероксид.
3. Взаємодія води з металоорганічними сполуками, карбідами лужних металів, кальцію, алюмінію, барію, гідридами металів, алюмінієм, магнієм та іншими металами супроводжується виділенням горючих газів, з алюмінійорганічними сполуками — реакцією з вибухом, із натрію гідросульфатом — самозайманням.
4. Утворення сумішей вибухонебезпечних концентрацій у разі потрапляння води на шари горючого пилу.
5. Існування небезпеки механічних пошкоджень контрольно- вимірювальної апаратури та травмування людей.
6. Неможливість використання води для гасіння пожеж в елект-роустаткуванні, що перебуває під напругою, оскільки вона містить різноманітні природні солі та добре проводить електричний струм.
Для підвищення проникної здатності води зменшують її поверхневий натяг, додаючи змочувачі. Завдяки додаванню таких речовин, як натрію альгінат і натрійкарбометилцелюлоза, підвищують густину води, скорочують період гасіння пожежі та витрати води за рахунок зменшення її розтікання.
ПІНИ — колоїдні системи, в яких дисперсною фазою є газ. Бульбашки газу містяться в тонких оболонках — плівках рідини. Бульбашки утворюються всередині рідини завдяки хімічним процесам або механічному змішуванню газу та рідини. Що менші розміри бульбашок газу та поверхневий натяг плівки рідини, то стійкіша піна.
За невеликої щільності (0,1—0,2 г/см3) піна розтікається по поверхні речовини, що горить, та ізолює її від навколишнього середовища, що містить окисник. Це сприяє припиненню горіння й охолодженню поверхні речовини.
Піну для пожежогасіння отримують за допомогою речовин-піноутворювачів, до яких належать екстракти лакричного коріння, сапонін, альбуміни та ін.
Вогнегасні властивості піни визначають за такими показниками, як:
— стійкість — опірність процесу руйнування — оцінюють за терміном руйнування піни;
— кратність — відношення об'єму піни до об'єму розчину, з якого вона утворилася;
— дисперсність — середній діаметр бульбашок газу;
— вогнегасна ефективність — характеризується інтенсивністю подачі та питомою витратою.
Піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні.
Хімічна піна утворюється з порошку та води. Порошок містить у своєму складі сухі солі алюмінію сульфату або натрію бікарбонату та лакричного екстракту або іншої піноутворювальної речовини. Унаслідок взаємодії порошку та води утворюється діоксид вуглецю, що є основою піни. Стійкість хімічної піни становить понад 1 год. її використовують для гасіння рідин, які горять і не розчиняються та не змішуються з водою.
Повітряно-механічна піна — це механічна суміш повітря, води та поверхнево-активної речовини — піноутворювача. Стійкість повітряно-механічної піни становить ЗО—40 хв. Її використовують для гасіння ЛЗР і твердих спалимих матеріалів і виробів.
Найефективнішим заходом запобігання вибуху внаслідок нагромадження у виробничих приміщеннях горючих газів і парів горючих речовин є утворення середовища, що не підтримує горіння. Для цього застосовують інертні розбавлювачі: діоксид вуглецю, азот, аргон, водяну пару та ін.
Діоксид вуглецю (С02) — газ, який не має кольору та запаху. Існує два основних методи гасіння пожеж за допомогою С02: об'ємний і поверхневий. У першому випадку механізм припинення горіння ґрунтується на здатності С02 завдяки розбавленню зменшувати концентрації реагуючих речовин до меж, за яких горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігають за концентрації С02 не менше ЗО % від загального об'єму. За поверхневого методу пожежогасіння завдяки переохолодженню утворюють снігоподібний С02, і ефекту гасіння досягають за допомогою охолодження речовин, які горять.
Під час застосування системи об'ємного гасіння потрібно враховувати вплив С02 на організм людини. Вміст в атмосфері виробничого приміщення 10 % С02 є небезпечним, а за концентрації 20 % — настає смерть від паралічу органів дихання.
Діоксид вуглецю не застосовують для гасіння лужних і лужно-земельних металів і сполук, молекули яких містять кисень. Він не здатен загасити матеріали, що тліюють, бо не володіє змочувальними властивостями. Проте С02 широко застосовують для гасіння пожеж на електроустаткуванні.
Азот (N2) — газ без кольору та запаху. Вогнегасна концентрація азоту в повітрі становить не менше 35 % від об'єму. Він здатен гасити пожежі завдяки зниженню концентрації кисню в повітрі шляхом його розбавлення. Азот застосовують для гасіння газів і рідин, які горять полум'ям. Він погано гасить речовини, що тліють (дерево, папір), і не гасить волокнисті матеріали (тканини, бавовну тощо). Вміст азоту в повітрі понад 12—16 % (об.) небезпечний для людини.
Водяну пару використовують для утворення пароповітряних завіс на відкритих технологічних установках і для гасіння пожеж у приміщеннях невеликих об'ємів. Вогнегасна концентрація пари становить 35 % (об.).
Вогнегасні засоби на основі галогенових вуглеводнів належать до засобів гальмування (інгібування) швидкості реакцій горіння.
Найпоширенішими засобами пожежогасіння є хладони.
ХЛАДОН 114В2 (дибромтетрафторетан) — важка безбарвна рідина зі специфічним запахом і температурою кипіння 47 °С, інгібітор реакції горіння. Здатен гасити полум'я за концентрації близько 2 %. Має помірну токсичність.
Хладон 114В2 використовують для гасіння пожеж на електро-обладнанні, що перебуває під напругою. Низька температура замерзання дає змогу застосовувати хладони за низьких температур, а добре змочування — під час гасіння речовин, які тліють.
Для ліквідації невеликих загорянь, які не можна загасити водою або іншими вогнегасними речовинами, застосовують вогнегасні порошки.
Вогнегасний ефект згаданих порошків полягає в:
— хімічному гальмуванні реакції горіння внаслідок дії порошку;
— утворенні на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки;
— утворенні хмари порошку, що має властивості екрану;
— механічному збиванні полум'я твердими часточками порошку.
Недоліком порошків є здатність до злежування, що утруднює їх тривале зберігання.
Вогнегасні порошки поділяють на порошки загального та цільового (спеціального) призначення.
До порошків загального призначення належать:
1. Порошок 1ІСБ-3 (на основі натрію бікарбонату) — викорис-товують для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, газів, елек-троустаткування, двигунів. Він непридатний для гасіння матеріалів, які тліють, і лужних металів.
2. Порошки ГІ2-АП, И-2АГІМ (на основі амофосу) — мають такий самий спектр застосування, що і ПСБ-3, і крім того здатні гасити матеріали з вуглецю (папір, деревину тощо), які тліюють.
3. ПФ (діамонійфосфат), СІ-2 — силікагель.
До порошків цільового призначення належать:
1. Пірант-А та його модіфікації, Пірант-АГІ, ГІірант-АК, які виготовляють на основі фосфорно-амонійних солей. Застосовують для гасіння тліючих і твердих горючих матеріалів, горючих рідин, газів, електроустановок.
2. Порошок ІІ-4АП призначений для об'ємного гасіння — здатен гасити горючі гази, рідини та горючі матеріали в закритих об'ємах.
3. Порошок К-30 — здатен гасити лулсні метали, титанову стружку, які горять на відкритих площах.
Термін зберігання більшості порошків становить не більше 5 років, температурний діапазон використання — від -50 до +50 °С.
Вогнегасні речовини вибирають з огляду на характер горючого середовища та клас полсежі.
45.УМОВИ ВИНИКНЕННЯ ГОРЮЧОГО СЕРЕДОВИЩА
Пожежа - це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке поширюється в часі та просторі. Пожежа супроводжується знищенням матеріальних цінностей, створює загрозу життю та здоров'ю людей.
Вибух - надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу, що може призводити до руйнувань через виникнення ударної хвилі — раптового стрибкоподібного зростання тиску.
Пожежі та вибухи на підприємствах фармацевтичної промисловості можуть виникати в разі утворення горючого середовища всередині апаратів, обладнання, комунікацій та у виробничих приміщеннях. Горюче середовище є обов'язковою передумовою виникнення пожежі.
Горюче середовище — це середовище, здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання.
Горіння — екзотермічна реакція окиснення, що супроводжується виділенням диму, полум'я та світінням.
Джерело запалювання — це теплова енергія, що призводить до займання. Воно повинно мати певний запас енергії та температуру, достатню для початку реакції.
До основних джерел запалювання належать:
— відкритий вогонь;
— іскри (термічні, електричні, статичної електрики);
— розжарені продукти горіння та нагріті поверхні;
— тепловий прояв електричної енергії;
— тепловий прояв механічної енергії;
— тепловий прояв хімічних реакцій;
— тепловий прояв сонячної енергії та ін.
ЗАЗВИЧАЙ ОКИСНИК — це кисень повітря, вміст якого в атмосфері становить близько 21%. За недостатньої кількості кисню під час горіння окиснюється лише частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням оксиду вуглецю та великої кількості диму. До складу диму входять тверді та рідкі часточки, що перебувають у завислому стані в газоподібних продуктах горіння та пересуваються разом з ними. Горіння на пожежах відбувається з браком окисника, що ускладнює пожежогасіння внаслідок погіршання видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.
Горіння деяких речовин (ацителену, оксиду етилену тощо), які здатні під час розкладання виділяти велику кількість тепла, можливе і без окисника.
46.ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЖЕЖОВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНОСТІ РЕЧОВИН І МАТЕРІАЛІВ
Пожежовибухонебезпечні властивості — це сукупність властивостей речовин і матеріалів, які характеризують їх схильність до горіння, його особливості, а також здатність піддаватися гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості:
1. Негорючі (неспалимі) речовини та матеріали - нездатні горіти в повітрі під впливом вогню або високої температури.
До цієї групи відносять матеріали мінерального походження та продукцію, виготовлену на їх основі (цеглу, бетон, азбест, метали тощо). Деякі з негорючих речовин можуть бути пожежоне-безпечними, якщо вони здатні виділяти горючі продукти під час розкладання або хімічних реакцій.
2. Важкогорючі (важкоспалимі) речовини та матеріали - здатні спалахувати (тліти) в повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його усунення. До цієї групи відносять матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти (просочена деревина, деякі пластмаси тощо).
3. Горючі (спалимі) речовини та матеріали — здатні спалахувати, тліти чи самозайматися від джерела запалювання та самостійно горіти після його усунення.
З групи горючих речовин і матеріалів виділяють легкозаймисті, що здатні займатися від короткочасної (до ЗО с) дії джерела запалювання низької енергії.
З точки зору пожежної безпеки вирішальне значення мають показники пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів згідно з ГОСТ 12.1.044-89. Перелік цих показників, достатній для оцінки пожежовибухонебезпечності об'єкта, залежить від агрегатного стану речовин і виду горіння.
Основними показниками пожежовибухонебезпечності газів і парів є нижня та верхня концентраційна межа поширення полум'я (відповідно до НКМП та ВКМП) — мінімальний (максимальний) вміст горючої речовини в однорідній суміші з окислюваним середовищем, за якого можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Для визначення концентраційних меж поширення полум'я використовують експериментальні та розрахункові методи.
Сутність експериментального методу полягає в запалюванні газо-, пароповітряної суміші заданої концентрації досліджуваної речовини в об'ємі реакційної посудини та встановлення факту наявності або відсутності поширення полум'я.
Температура спалаху — це найменша температура речовини, за якої, згідно зі встановленими вимогами до випробування, над її поверхнею утворюється пара, що може спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання. При цьому швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.
Для визначення температури спалаху використовують експериментальні та розрахункові методи.
Сутність експериментального методу полягає в нагріванні певної маси речовини із визначеною швидкістю, в періодичному запалюванні парів, які виділяються, і встановленні наявності або відсутності спалаху за фіксованої температури.
47.Категорії приміщень за вибухопожежною небезпекою
Визначення категорій приміщень і будівель виробничого та складського призначення за вибухопожежною небезпекою є основою для встановлення нормативних вимог з метою забезпечення їх вибухопожежної безпеки.
Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) — це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об'єкта, яку визначають за кількістю та вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які перебувають (обертаються) в них, з урахуванням особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв.
Кількісним критерієм визначення категорії вибухопожежної небезпеки є надлишковий тиск (АР), який може розвинутися в разі вибухового загоряння максимально можливої маси вибухонебезпечних речовин у приміщенні.
48.ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА — це стан промислового об'єкта, який унеможливлює виникнення пожежі, а у разі її розвитку дає змогу запобігти впливу на людей небезпечних чинників і забезпечити захист матеріальних цінностей.
Пожежна безпека підприємств формацевтичної галузі має відповідати вимогам ІІАПБ В.01.051-99/191 "Правила пожежної безпеки для підприємств з виробництва лікарських засобів". Усі працівники та посадові особи зобов'язані дотримуватися правил пожежної безпеки.
Систему пожежної безпеки впроваджують в стадії проектування підприємства. Вона передбачає суворе дотримання протипожежних правил під час планування технологічного процесу, встановлення обладнання, а також у процесі виробництва й експлуатації виробничого устаткування.
До складу пожежної безпеки підприємства входять система запобігання пожежам і система пожежного захисту.
СИСТЕМА ЗАПОБІГАННЯ ПОЖЕЖАМ — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на:
• уникнення пожежі;
• запобігання утворенню горючого середовища завдяки регламентації вмісту горючих газів, парів і пилу в повітрі виробничих приміщень; виключення можливості виникнення джерел запалювання;
• забезпечення пожежної безпеки технологічних процесів, обладнання, електроустаткування, систем вентиляції, зберігання сировини, допоміжних матеріалів і готової продукції.
До запобіжних заходів і засобів належать:
— герметизація виробничого обладнання;
— заміна горючих речовин, які використовують у виробничих процесах, на негорючі;
— обмеження обсягів речовин, які застосовують і зберігають на підприємстві;
— контролювання концентрації горючих речовин у повітрі виробничих приміщень і технологічному обладнанні;
— застосування робочої й аварійної вентиляції та ін.
Систему пожежного захисту забезпечують завдяки застосуванню відповідних пристроїв і засобів.
Пожежного захисту на підприємствах досягають за допомогою:
— засобів пожежогасіння та відповідних видів пожежної техніки;
— автоматичних установок пожежної сигналізації та пожежогасіння;
— основних будівельних конструкцій і матеріалів 3 нормованими показниками пожежної небезпеки;
— просочування горючих конструкцій антипіренами та нанесення їх на поверхні вогнезаймистих матеріалів;
— пристроїв, які обмежують поширення пожежі;
— своєчасного оповіщення та евакуації людей;
— ЗКЗ і 313 людей від небезпечних чинників пожежі;
— засобів протидимного захисту.
49.зАСОБИ ТА МЕТОДИ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ
ПОЖЕЖОГАСІННЯ (ГОСТ 12.1003-81) — це комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі.
Вибираючи метод пожежогасіння, враховують агрегатний стан горючих речовин і стадію розвитку пожежі.
Виділяють три стадії горіння твердих і рідких горючих речовин:
— І (початкова; загоряння) — горіння нестійке, температура в ділянці пожежі порівняно низька, висота полум'я невелика, площа осередку горіння не перевищує 1—2 м2. У цій стадії горіння можна швидко зупинити завдяки застосуванню первинних засобів пожежогасіння;
— II (стійка) — характеризується посиленням розкладання та випарювання горючих речовин, підвищенням температури. Площа горіння та висота полум'я збільшуються, підвищується вплив променевої енергії. У цій стадії горіння можна припинити завдяки застосуванню водяних або пінних струменів або великої кількості первинних засобів пожежогасіння;
— III — характеризується великою площею горіння, високою температурою, конвективними потоками, деформацією та руйнуванням конструкцій.
У разі займання горючих газів горіння розвивається дуже швидко і стадії пожежі не розрізняють. Якщо займання газу виникло через його вихід із невеликих отворів (щілин), воно може набути стійкої форми без подальшого поширення.
Пожежогасіння на початковій стадії спрямовано на локалізацію осередку пожежі для запобігання збільшенню її площі.
ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОЖЕЖІ (ГОСТ 12.1.033-81) — це дії, спрямовані на запобігання подальшому горінню та створення умов для його ліквідації наявними силами та засобами.
ЛІКВІДАЦІЯ ПОЖЕЖІ — дії, спрямовані на остаточне припинення горіння та виключення можливості його повторного виникнення.
Існують такі способи припинення горіння:
— охолодження ділянки горіння або речовин, які горять, нижче певних температур;
— ізоляція осередку горіння від повітря;
— зниження концентрації кисню в повітрі завдяки розбавленню його негорючими газами;
— хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій горіння;
— механічне усунення полум'я за допомогою струменя води, порошку чи газу;
— створення умов для вогнеперешкоди.
Реалізації способів припинення горіння можна досягти за допомогою вогнегасних речовин і технічних засобів.
52. Техніка безпеки й особиста гігієна персоналу під час роботи в аптеці
Працівники аптек мають суворо дотримуватися чинних Правил техніки безпеки та виробничої санітарії НАОП 9.1.50-1.07-76.
Згадані Правила передбачають проведення заходів, спрямованих на запобігання небезпеки, пов'язаної з особливостями роботи в аптеці, а саме:
-отруєнням, алергійним реакціям, опікам і іншим ураженням унаслідок застосування токсичних, агресивних, вогненебезпечних та інших речовин;
-ураженням під час роботи зі спеціальними приладами, апаратами, обладнанням, скляним посудом тощо;
-нервовому перенапруженню;
-зараженню персоналу від клієнтів аптек.
За загальну організацію робіт з охорони праці відповідає адміністрація аптеки, а за окремими напрямами — завідувачі відділів. Контролює виконання Правил Державна санітарно-епідеміологічна служба та інші.
У кожній аптеці має бути екземпляр чинних Правил. Адміністрація аптеки зобов'язана забезпечити розроблення інструкцій з охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії для персоналу окремих ділянок робіт з урахуванням їх специфіки.
Після затвердження інструкцій керівництвом їх узгоджують і вивішують на робочому місці кожного працівника.
Особи, яких приймають на роботу, можуть бути допущеними до її виконання лише після проведення відповідного інструктажу з охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії. Інструктаж співробітників щодо безпечних прийомів і методів праці проводять у вигляді:
- вступного інструктажу під час прийому на роботу із записом у відповідному журналі;
— первинного інструктажу на робочому місці із записом у журналі інструктажу на робочому місці;
— періодичного (не рідше 1 разу на рік) інструктажу із записом у журналі;
— позачергового інструктажу в разі застосування нових дезінфекційних речовин, встановлення нового приладу чи апарата, експлуатація і догляд за яким потребують певних знань з техніки безпеки, перерви в роботі понад 60 робочих днів, переводу на іншу посаду.
Однією з умов прийняття на роботу в аптеку є проходження попереднього медичного обстеження й оформлення медичної книжки. За збереження медичних книжок співробітників відповідає керівник аптеки, який до того ж забезпечує ведення журналу реєстрації, в якому зазначають номер, серію, дату видачі книжки та прізвище, ім'я, по батькові її власника.
Порядок проходження медичного обстеження регламентує постанова Кабінету Міністрів України № 559 від 23.05.2001 р. "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядок проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок". Обстеження включає лікарський огляд, психологічне тестування та медичне лабораторне обстеження (аналіз крові).
У подальшому працівники аптек проходять періодичні медичні обстеження відповідно до чинних вимог ДНАОП 0.03-4.02-94 "Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій" та наказу МОЗ України № 246 від 21.05.2007 р. "Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій". Особи, які мають відношення до обігу наркотичних і психотропних речовин, окрім щорічного медичного зобов'язані проходити черговий наркологічний огляд.
Осіб, у яких виявлено захворювання, а також бактеріоносіїв спрямовують на лікування або санацію. До подальшої роботи таких осіб допускають лише за наявності довідки лікувально-профілактичного закладу про видужання або негативні результати аналізу на бактеріоносійство.
Щоб уникнути поширення збудників, про всі випадки захворювань персонал аптеки має негайно повідомляти адміністрацію.
Відповідальність за приймання та перебування на роботі осіб, які не пройшли медичного обстеження, порушили строки та порядок його проходження, несе адміністрація аптеки.
Працівників аптек відповідно до чинних нормативів безплатно забезпечують спеціальними одягом і взуттям та іншими 3І3. Зміну технологічного одягу потрібно проводити не рідше 2 разів на тиждень. Для цього в кожного співробітника аптеки має бути не менше двох його комплектів.
Керівництво аптеки зобов'язане замінити або відремонтувати 3І3, що стали непридатними до застосування до закінчення встановленого строку з незалежних від робітника причин.
Персонал аптек повинен дотримуватися таких правил:
— прийшовши на роботу, зняти верхній одяг і взуття в гардеробній;
— перед початком роботи в другій гардеробній зняти особисті речі, розвісити їх в індивідуальних шафах і вимити руки;
— надягти технологічний одяг і взути спеціальне взуття, які зберігають в окремих шафах під бактерицидним опромінюванням, вимити і продезінфікувати руки.
Оброблення рук потрібно проводити до та під час роботи, але не більше 3 разів за зміну.
Дезінфекційні суміші потрібно міняти кожного тижня.
Перед відвідуванням туалету необхідно знімати халат, а після - ретельно мити та дезінфікувати руки.
Виробничому персоналу заборонено:
— виходити за межі аптеки в технологічному одязі та взутті;
— зберігати на робочих місцях і в кишенях халатів речі особистого користування;
— їсти на робочих місцях.
Особи, які виготовляють, контролюють, фасують ліки, зобов'язані коротко стригти нігті, не покривати їх лаком і під час роботи знімати з рук прикраси. Перед початком зміни кожному працівникові мають видавати чисті рушники для особистого користування.
Працівники аптеки зобов'язані брати участь у щорічних заняттях на тему "Особиста гігієна та додержання санітарно-протиепідеміологічного режиму", які організовує адміністрація аптеки із залученням фахівців Державної санітарно-епідемічної служби.
53. Для того щоб запобігти зараженню збудниками, що передаються з кров’ю, медичний працівник повинен дотримуватися таких запобіжних заходів:
• усі використані одноразові матеріали варто розміщувати в вологонепроникні контейнери, що закриваються;
• необхідно звести до мінімуму контакт із забрудненою білизною, розміщуюючи її в марковані мішки або контейнери. Вологу білизну варто перевозити в непромокальних мішках або контейнерах.
Крім того, не можна: • їсти, курити, накладати макіяж, знімати (надягати) контактні лінзи на робочому місці, де ймовірний контакт з інфікованою кров’ю або іншими біологічними рідинами;
• зберігати їжу і напої в холодильниках або інших місцях, де зберігаються зразки крові й інших потенційно інфікованих біологічних рідин;
• насмоктувати у піпетки кров та інші потенційно інфіковані біологічні рідини ротом;
• піднімати руками осколки скла, що можуть бути забруднені біологічними рідинами;
• надягати ковпачок на використані голки, згинати чи ламати, переміщати використані голки й інші використані колючі чи різальні інструменти, якщо можна цього не робити чи це не обумовлено необхідністю проведення медичної маніпуляції;
• вручну відкривати чи спорожняти, мити багаторазові контейнери для колючих і різальних інструментів.
Індивідуальні засоби захистуЯкщо небезпека інфікування на робочому місці після впровадження загальних технічних засобів захисту і правил техніки безпеки зберігається, то роботодавець зобов’язаний безкоштовно надати своїм працівникам індивідуальні засоби захисту. Ці засоби потрібно зберігати в легкодоступному місці.
РукавичкиДуже важливо, щоб медичний працівник завжди надягав рукавички (включаючи рукавички з особливих матеріалів, якщо у медичного працівника алергія на матеріал, з якого зроблені звичайні медичні рукавички) перед контактом із кров’ю й іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами або забрудненими ними поверхнями.
Не можна використовувати одноразові рукавички повторно або ушкоджені багаторазові рукавички. Не варто використовувати зволожувачі на вазеліновій основі, оскільки вони ушкоджують латекс, з якого зроблено рукавички.
Халати, захисний одяг для персоналу лабораторійВ умовах небезпеки інфікування на робочому місці необхідно на повсякденний одяг надягати медичний. Надягати хірургічні ковпаки чи шапочки, бахіли на взуття або спеціальні черевики варто в тому випадку, якщо можливе потрапляння великої кількості крові й інших потенційно небезпечних біологічних рідин на голову або ноги.
Захисні екрани для обличчя, маски, захисні окуляри для очейНадягайте захисні екрани, що прикривають обличчя до підборіддя, чи маски в поєднанні із захисними окулярами для очей з бічними щитками у всіх випадках, коли існує небезпека появи бризок крові й інших потенційно небезпечних біологічних рідин під час маніпуляцій. Носіння звичайних окулярів не забезпечує достатнього рівня захисту від інфекційних збудників, що передаються з кров’ю. У разі правильного використання засобів індивідуального захисту вони захищають робочий і звичайний одяг, нижню білизну, а також шкірні покриви, слизові оболонки очей, рота від забруднення чи контакту з кров’ю й іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами. Якщо захисний одяг просякнув кров’ю або іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами, його варто якнайшвидше зняти. Промити ділянки шкіри, на яких відбувся контакт з кров’ю під захисним одягом, водою з милом. Перед тим як залишити робоче місце, потрібно зняти всі індивідуальні засоби захисту та помістити їх у виділену для цього тару. За очищення, прання, ремонт, заміну й утилізацію використаних індивідуальних засобів захисту несе відповідальність роботодавець.
Характер медичного контакту має різний імовірний ступінь інфікування:
• після контакту рани з ВІЛ-інфікованою кров’ю імовірність інфікування ВІЛ становить у середньому 0,3%;
• після потрапляння ВІЛ-інфікованої крові на неушкоджені слизові оболонки імовірність інфікування ВІЛ становить приблизно 0,09%;
• після контакту неушкодженої шкіри з ВІЛ-інфікованою кров’ю або з іншими біологічними рідинами, що містять вірус, імовірність інфікування ВІЛ не встановлено.
Безпеку медичних працівників під час виконання ними професійних обов’язків контролює режимна комісія лікувально-профілактичного закладу. Робочі місця лікувально-профілактичних закладів забезпечуються аптечками для проведення термінової профілактики в разі аварійних ситуацій, необхідним набором медичного інструментарію для одноразового використання, дезінфекційними засобами для проведення знезараження.
Медичний інструментарій, а також посуд, білизна, апарати та інші забруднені кров’ю, біологічними рідинами речі (за винятком сечі, слини, випорожнень у зв’язку з невеликою кількістю вірусів, що практично унеможливлює інфікування (надалі – біологічні рідини), а також речі, які забруднені слизом, відразу після використання підлягають дезінфекції згідно з вимогами нормативної документації. Режим знезараження аналогічний такому, який використовують для профілактики зараження вірусними гепатитами .
58. Вимоги до безпеки праці під час зберігання та застосування горючих речовин
У медичній практиці широко застосовують ЛЗ та медичні вироби, які належать до горючих речовин. Порушення правил зберігання та поводження з ними можуть стати причиною пожежі, яка крім матеріальних збитків здатна завдати серйозної шкоди здоров'ю працівників закладів фармації.
Горючі речовини умовно поділяють на вогне- та вибухонебезпечні.
Вогненебезпечні речовини поділяють на:
I. Легкозаймисті:
— спирт і спиртові розчини;
— спиртові й ефірні настойки;
— спиртові й ефірні екстракти;
— ефір;
— рентгенівські плівки.
II. Легкогорючі:
— перев'язувальний матеріал (вата, марля тощо);
— сірка;
— гліцерин;
— рослинні олії;
— лікарська рослинна сировина.
Вибухонебезпечні речовини здатні утворювати вибухові суміші та стиснені гази.
До вибухонебезпечних речовин належать:
I. Вибухові: нітрогліцерин.
II. Здатні утворювати вибухові суміші: калію перманганат, срібла нітрат, калію хлорат та ін.
Складські приміщення аптечних баз для зберігання вогне- і вибухонебезпечних речовин мають відповідати вимогам будівельних і протипожежних норм і правил. Вони мають бути ізольованими, сухими, захищеними від прямих сонячних променів. Приміщення та коридори, прилеглі до них, обов'язково обладнують припливно-витяжною механічною вентиляцією та системою автоматичного пожежогасіння.
На дверях кожного приміщення, де зберігають вогне- і вибухонебезпечні речовини або працюють з ними, мають бути чітки написи, що не змиваються: "Вогненебезпечно", "Вибухонебезпечно", "Курити заборонено", "У разі пожежі телефонувати "101" з визначенням категорії їх вибухопожежонебезпечності.
Пари більшості ЛЗР (спирту етилового, колодію, скипидару, ефіру та ін.) шкідливо впливають на організм людини, їх тривале вдихання може призвести до втрати свідомості. Тому ємкості з цими речовинами мають бути щільно закупореними, щоб запобігти випаровуванню. Категорично заборонено їх зберігання у відкритій тарі.
Заборонено:
— зберігання ЛЗР і ГР у декілька рядів з використанням прокладних матеріалів;
— складування біля опалювальних приладів (відстань до нагрівального елемента має бути не менше 1 м);
— зберігання в по вінця заповненій тарі (ступінь заповнення не має перевищувати 90 % об'єму);
— сумісне зберігання з мінеральними кислотами (особливо сірчаною та азотною), лугами, стисненими та зрідженими газами, ЛЗР (перев'язувальними матеріалами, рослинною олією, сіркою);
— зберігання з неорганічними солями, які утворюють з органічними речовинами вибухонебезпечні суміші (калію хлорат, калію перманганат, калію хромат та ін.).
Медичний ефір і ефір для наркозу зберігають у фабричній упаковці в темному місці, подалі від вогню та нагрівальних приладів. Ефір під час зберігання (особливо в разі контакту з повітрям) утворює пероксиди, які в разі струсу, удару, тертя або підвищення температури можуть спричинити вибух, тому робота з ним потребує особливої обережності.
Окремі ЛЗР (спирт, медичний ефір та ін.) мають властивість утворювати під час зберігання статичну електрику, іскра якої може спричинити спалах рідини.
В аптеках, які розташовані в адміністративних спорудах або житлових будинках, кількість горючих речовин, які зберігають у нерозфасованому вигляді, не має перевищувати 100 кг. Зберігати їх можна у вбудованих вогнетривких шафах із дверцятами завширшки не менше 0,7 м та заввишки не менше 1,2 м. Шафа має стояти осторонь від теплоутворювальних поверхонь і проходів, доступ до неї має бути вільним.
В аптеках на робочих місцях можна зберігати вогненебезпечні речовини в кількості, що не перевищує таку, яка потрібна для робочої зміни. При цьому ємкості мають бути щільно закритими.
60. державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян.
Відповідно до покладених на них завдань, органи Держпожнагляду:
- розробляють за участю зацікавлених міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, обов'язкові для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;
- встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів, розробляють типові документи з питань пожежної безпеки;
- погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів, що стосуються пожежної безпеки, а також інші проектні рішення;
- здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки керівниками органів державної виконавчої влади, місцевих Рад та їх виконкомів, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ і організацій, а також громадянами;
- беруть участь у прийнятті в експлуатацію будівель, споруд та інших об'єктів, а також у відведенні територій під будівництво, проведенні випробувань нових зразків пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції;
- проводять експертизу (перевірку) проектної та іншої документації та відповідність нормативним актам з пожежної безпеки і у встановленому порядку дають дозвіл на введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, передачу у виробництво зразків нових пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, на оренду будь-яких приміщень і початок роботи новостворених підприємств;
- проводять, згідно з чинним законодавством, перевірки і дізнання за повідомленнями і заявками про злочини, пов'язані з пожежами, і порушення правил пожежної безпеки;
- здійснюють вибірково в загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, на підприємствах, в установах і організаціях контроль за підготовкою працівників, учнів і студентів з питань пожежної безпеки;
- перевіряють наявність документів, які дають право на виконання пожежонебезпечних робіт.
62. Складовими плану ліквідації аварії, виходячи з п. 76 "Положення...", мають бути такі розділи (як обов'язкові):
а) можливі аварійні ситуації;
б) дії посадових осіб і працівників підприємства;
в) обов'язки працівників інших підприємств, установ і організацій, що залучаються до ліквідації аварії.
Виходячи з п. 76 "Положення...", цей план має бути в наявності на підприємстві, в організаціях та утвореннях, які беруть участь в розслідуванні, ліквідації аварії, ліквідації наслідків аварії, лікувальних, енергопостачальних, транспортних службах, пожежної охорони та ін., хто має відношення до участі у вищезгаданих діях. Додатком до цього плану мають бути:
— генплан підприємства з позначками можливих аварій та аварійних ситуацій;
— підземні та наземні комунікації;
— схема шляхів сполучення на території та поза нею, а також майданчики паркування транспорту та за необхідності, для посадки вертольотів;
— всі зміни, що відбулися на той час, коли сталася аварія. Планом має бути передбачено характер зв'язку між підрозділами під час аварійних ситуацій.
Пакет документації має також містити плани підприємств, споруд та іншого, що знаходяться поблизу підприємства, де може статися нова аварія за ініціативою попередньої.
За узгодженням з підприємствами та установами, а також з органами держадміністрації необхідно розробити та затвердити схеми ліквідації аварії та її наслідків, де передбачити в складних випадках залучення людських резервів та техніки, транспорту тощо, інших підприємств та установ.
Розробити конкретну систему інформаційного повідомлення (за схемами нормативних документів про аварію) всіх рівнів держадміністрації, служб та утворень, що будуть брати участь у розслідуванні і ліквідації аварії та її наслідків, а також прийняти заходи про повідомлення населення через засоби масової інформації.
У процесі ліквідації необхідно встановити тісний контакт з метеорологічною службою з метою отримання інформації про погодні умови та її зміни на час ліквідації аварії та ЇЇ наслідків.
Передбачити налагодження охорони відповідними органами транспортних шляхів сполучення та території, де скоїлась аварія.
Повідомлення про аварію можна отримати:
— від очевидця, що працює на підприємстві;
— від очевидця, що не працює на підприємстві, але знаходився безпосередньо в зоні аварії;
— від квартиронаймача, чи очевидця, що знаходився біля житлового будинку чи іншої споруди;
— від показників спеціальних приладів (на значній відстані) чи сигналізації.
За часом ліквідації аварії можна поділити на дві частини:
— ліквідація аварії до прибуття професійних формувань;
— ліквідація аварії силами професійних формувань. Керівництво підприємства має підготувати інформацію про
кількість та місце розташування робітників у зоні аварії на постійних та тимчасових робочих місцях, склад ремонтних бригад, що виконують відповідні роботи та місце їх знаходження, свідчення про осіб керівного складу, які за своїми обов'язками могли бути присутні в зоні аварії на той час.
Виходячи з визначення можливого місця аварії на підприємстві має бути розроблений план, що передбачає формування, які забезпечать відповідні напрямки роботи:
а) встановлення причини аварії (огляд місця аварії і фіксування стану перебігу подій на місці її скоєння);
б) розвідка стану в зоні аварії;
в) усунення причин поширення аварії;
г) організація першої допомоги потерпілим та їх евакуація;
д) приведення в дію засобів захисту та пожежогасіння;
е) встановлення стійкої системи зв'язку з діючими формуваннями;
є) організація охорони об'єкта;
ж) виявлення очевидців аварії та організація їх опитування;
з) встановлення необхідної проектно-технологічної документації для визначення причин аварії та її ліквідації;
і) встановлення напрямків розгортання аварії, розробка та впровадження заходів з усунення можливостей розгортання аварії.
Кожне формування на підприємстві за призначенням повинно мати відповідні засоби захисту, спецодяг, спецвзуття та інші спеціальні пристосування при виконанні робіт.
Працівники підприємства, що будуть брати участь у ліквідації аварії, повинні пройти інструктаж та навчання з питань виконання робіт з рятування людей з-під уламків обладнання, будівельних конструкцій та іншого.
63. Основою проведення заходів щодо боротьби з шкідливими речовинами є гігієнічне нормування . Зниження рівня впливу на працюючих шкідливих речовин , його повне усунення досягається шляхом проведення технологічних , санітарно -технічних , лікувально -профілактичних заходів , а також застосуванням засобів індивідуального захисту . До технологічних заходів відносяться такі як впровадження безперервних технологій , автоматизація і механізація виробничих процесів , дистанційне керування , герметизація устаткування , заміна небезпечних технологічних процесів і операції менш небезпечними й безпечними . Санітарно -технічні заходи : обладнання робочих місць місцевою витяжною вентиляцією або переносними місцевими відсмоктувачами , укриття обладнання суцільними пилонепроникними кожухами з ефективною аспірацією повітря та ін
Коли технологічні , санітарно -технічні заходи не повністю виключають наявність шкідливих речовин у повітряному середовищі , відсутні методи й прилади для їх контролю , проводяться лікувально -профілактичні заходи : організація та проведення попередніх і періодичних медичних оглядів , дихальної гімнастики , лужних інгаляцій , забезпечення лікувально- профілактичним харчуванням і молоком та ін Особлива увага в цих випадках повинне приділятися застосуванню засобів індивідуального захисту , насамперед для захисту органів дихання ( фільтруючі і ізолюючі протигази , респіратори , захисні окуляри , спеціальний одяг.