Основні ролі ведучого тренінгу

⇐ Назад

Вимоги до особистості ведучого тренінгу.

2. Критерії моделі партнерських стосунків.

3. Етичні вимоги до керівника тренінгу.

4. Функції ведучого.

Основні ролі ведучого тренінгу.

6. Умови успішності тренінгової роботи.

7. Секрети тренерської роботи.

Список літератури

1. Абрамова Г.С. Введення в практичну психологію. М.: Міжнародна педагогічна академія, 2007.

2. Большаков В.Ю. Психотренінг: Соціодинаміка. Вправи. Ігри. СПб.: Соціально-психологічний центр, 2007

3. Бачків І.В. Основи технології групового тренінгу. Психотехніки: Навчальний посібник. M.: Видавництво «Вісь 89», 2009.

4. Деркач А.А., Ситніков О.П. Формування і розвиток професійної майстерності керівних кадрів: соціально-психологічний тренінг і прикладні психотехнології. Вип. 1-2. М.: Промінь, 2006

5. Зав'ялова Ж.В. Шлях тренера. СПб.: Мова, 2002.

6. Захаров В.П. Практичні рекомендації з ведення груп соціально-психологічного тренінгу: методичні вказівки. СПб.: Нева, 2008.

1.Фахівця, який організовує групову роботу у форматі тренінгу, називають "провідним тренінгових програм", або просто "тренером".

Керівник тренінгу не може бути випадковою людиною, яка вирішила виявити себе в цій сфері діяльності. Ведучий СПТ, його особистісні характеристики, знання, навички, уміння є, певною мірою, засобом розвитку як окремої особи, так і групи в цілому. Позиція консультанта, його стиль керівництва групою (авторитарний, ліберальний, дипломатичний, демократичний) і методи роботи з групою не можуть бути одноманітними впродовж усього тренінгу. У психології вважають, що демократичний стиль управління є більш продуктивним, ніж авторитарний чи ліберальний. Разом з тим, усе залежить не лише від особистісних особливостей керівника, мети тренінгу, загального напряму, якого дотримується керівник, а й від потреб учасників, групової ситуації, рівня розвитку групи тощо.

В окремих випадках авторитарні прояви можуть бути доцільними:

- коли завдання для групи чітко структуровані (наприклад, у навчальних тренінгах);

- коли учасники виявилися розгубленими і самі не розуміють, що відбувається в групі та як себе поводити в цій ситуації;

- коли учасники переживають сильний стрес тощо.

Щодо дипломатичного стилю, то його доцільно використовувати в напружених емоційних і конфліктних ситуаціях. Він увібрав в себе найвитонченіший інструментарій управління груповим процесом, який спирається не тільки на ґрунтовні знання, власний досвід, але й внутрішні відчуття, інтуїцію, є гнучким упродовж усього тренінгу.

А.Г. Грецов зазначає, щоб успішно впоратися з проведенням психологічних тренінгів з підлітками, керівник повинен володіти:

1) спеціальними знаннями і уміннями, необхідними для проведення такої роботи. Вони стосуються як тренінгової роботи, так і специфіки роботи з даною віковою категорією;

2) знанням закономірностей розвитку психіки підлітків, знайомством з їх сучасною субкультурою, потребами, цінностями і життєвими реаліями. Те, що говорить і робить керівник, повинно бути для підлітків релевантним, тобто відповідати їх потребам і співвідноситись з їх реальним життєвим досвідом;

3) власним досвідом проходження тренінгів як учасника, а також, бажано, і в ролі асистента тренера;

4) психологічними рисами, які сприяють цій роботі, зокрема:

• високий рівень соціального інтересу: концентрація на інших людях, бажання і здатність їм допомагати;

• відкритість для нового досвіду;

• чутливість до переживань інших людей, емпатійність;

• здатність виражати оточуючим справжні емоції та переживання;

• рольова гнучкість, здатність приймати різні ролі з урахуванням поточної ситуації;

• оптимізм, ентузіазм;

• високий рівень саморегуляції;

• врівноваженість, терпимість до фрустрацій і ситуацій невизначеності;

• упевненість в собі, позитивне самоставлення;

• високий рівень загального і соціального інтелекту.

Л.Ф. Анн вважає, що основні завдання групового психолога в роботі з підлітками такі:

- спонукання підлітків до проявів ставлення, установок, поведінки, емоційних реакцій та їх обговорення й аналізу, а також до розробки запропонованих тем;

- створення в групі умов для повного розкриття дітьми своїх проблем і емоцій в атмосфері взаємного прийняття, безпеки, підтримки і захисту;

- розробка і підтримка в групі певних норм, прояв гнучкості у виборі директивних або недирективних технік впливу.

Засоби впливу, які використовує груповий психолог, поділяють на два види: вербальні і невербальні.

На переконання Л.Ф. Анн керівник тренінгу, який працює з дітьми, зобов'язаний:

I) мати чітке уявлення про тип групи, яку створює, її мету і завдання; 2 ) володіти діагностичними засобами відбору підлітків у групи;

3) перенаправляти на стадії відбору в групу дітей, схильних до психічних хвороб, або тих, що знаходяться в глибокій депресії, до інших фахівців;

4) інформувати учасників групи про головні правила, якими повинна керуватися група у своїй діяльності;

5) уникати форм роботи в групі, для виконання яких у учасників недостатньо підготовки і досвіду;

6) давати зрозуміти з самого початку роботи, на чому буде концентруватися увага групи;

7) захищати права дітей в групі, вирішувати, який матеріал давати групі, у яких видах діяльності брати участь, бути чутливим до будь-якої форми групового тиску, до спроб принизити гідність окремої людини; таку поведінку членів групи психолог повинен блокувати;

8) логічно обґрунтувати для себе необхідність використання того або іншого прийому, бути компетентним у своїх діях;

9) створювати свій неповторний стиль, який базується на теоретичних положеннях і максимальній реалізації особистісного потенціалу, використовувати в практиці групового навчання новітні досягнення в цій галузі;

10) підкреслювати важливість принципу конфіденційності, що стосується особистісного матеріалу, який належить підлітку в групі;

11) уникати нав'язування своїх цінностей і переконань дітям у групі, поважати їх здатність самостійно розмірковувати і приходити до певних висновків на основі отриманої інформації;

12) бути уважним до появи в окремих дітей ознак психічного виснаження; це можна ліквідувати, зробивши загальну перерву, оскільки в інших перевтома може бути менш помітною;

13) планувати додаткові (після завершення роботи групи) зустрічі, щоб діти могли обговорити свої успіхи, а психолог міг оцінити ефективність групи як інструмента змін у людини;

14) необхідно продовжувати індивідуальну роботу з тими дітьми, які після завершення роботи групи відчувають у цьому необхідність.

О.В. Сидоренко розробила практичний курс мотиваційного тренінгу, який на її думку пред'являє особливі вимоги до особистості тренера. Він повинен володіти такими особистісними якостями, як енергія, інформованість, досвід, владність, гострота розуму і харизматичність.

Енергія- це, перш за все, потенційна сила. Енергія тренеру необхідна, щоб енергетизувати інших.

Інформованість тренерастворює відчуття безпеки будь-якого експерименту. Широке пізнання і уміння захоплююче розповідати про те, що ти знаєш, - вірний засіб подолання будь-яких емоційних ускладнень в групі.

Владність.Тренер повинен бути людиною, упевненою в цінності того, що він говорить і робить. Для нього повинно бути звичним, що будь-якому його слову довіряють на 100% і що будь-яке його слово вагоме.

Гострота розуму.Тренер повинен бути людиною з досить рухливими мислительними процесами.

Харизматичність.В ідеалі тренер повинен бути такою людиною, щоб учасникам хотілось дивитись на нього, слухати уважно, йти за ним.

Освіта.М.А. Чуркіна і Н.В. Жадько вважають, що наявність вищої освіти не є достатньою умовою для роботи тренером.

Тренер повинен володіти не тільки теоретичними знаннями, але й власним досвідом і уявленнями. За відсутності досвіду продаж неможливо проводити тренінг з продаж. Далі вони виокремлюють такі навички (подаємо в скороченому варіанті), які стосуються тренінгу.

Навички.Найважливішою в роботі тренера є навичка публічних виступів. Серед ключових тренерських навичок відмітимо уміння визначати можливість досягнення мети тренінгу. Разом з цим тренер повинен уміти сформувати цілісну концепцію тренінгу. Однією з навичок тренера є уміння підготувати програму тренінгу. Програма - основа тренінгу. Якщо програми нема - тренерське навантаження зростає в рази. Важливою професійною навичкою тренера є уміння обирати адекватні методи. Навичка роботи з групою дорослих учасників - одна з актуальних, до того ж, це обов'язок у тренерській роботі. І, насамкінець, до вершини тренерської майстерності можна зарахувати вміння оцінити ефективність тренінгу.

Крім цього, вони виділили якості, які допомагають у тренерській роботі.

Для того, щоб тренінг пройшов у атмосфері доброзичливості та відкритості, тренер повинен вміти виявляти і викликати симпатію в учасників.

Тренеру треба бути цілеспрямованим і наполегливим, оскільки все має доводитися до логічного завершення, наполегливо рухатися до мети і вести за собою групу.

У будь-яких формах публічної роботи з людьми витримка- обов'язкова особиста характеристика. Витримка не виключає швидкої реакції. Головне, щоб реакція була саме швидкою, а не бурхливою. Швидка реакція - зворотній бік підготовки і наявності підготовлених рішень, вона дозволяє оперативно реагувати на будь-які зміни під час тренінгу, виконання або невиконання завдань, питання учасників.

Відсутність схильності до крайнощів, наприклад, будь-який підвищений інтерес до себе (самокопання) говорить про те, що вам цікаво тільки з собою.

Вони виділяють і такі риси: гнучкість, наполегливість, вміти не вдаватися до ролі "актора", грамотність, харизма, творчість, гумор, зовнішній вигляд, право на помилку і репутація.Остання в інтелектуальному сервісі, тренінгах, складає дві третіх, якщо не всі 90% успіху. Репутація - це те, що дається один раз і знаходиться повсякчас під загрозою.

Свої погляди на особистість керівника має Б.М. Мастєров. Він вважає, що керівник психологічної групи повинен:

а) бути підготовленим і компетентним особистісно і професійно;

б) знати закони групової динаміки і бачити їх прояви в конкретному груповому процесі;

в) знати й уміти використовувати арсенал психотехнічних засобів відповідно до актуального моменту СПТ;

г) уміти володіти мовою тіла, почуттів, ставлень, образів, метафор і т.ін.

Зважаючи на вимоги до ведучого тренінгів, буде логічним подати більш повний перелік особистісних рис, якими він повинен володіти, вважає І.В. Вачков, що узагальнив чисельні дослідження професійно важливих особистісних рис керівників:

- концентрація на клієнтові, бажання й здатність йому допомогти;

- відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість і терплячість;

- емпатійність, сприйнятливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;

- автентичність поведінки, тобто здатність демонструвати групі справжні емоції, переживання;

- ентузіазм і оптимізм, віра в здібності учасників групи до змін і розвитку;

- врівноваженість, терпимість до фрустрації і невизначеності, високий рівень саморегуляції;

- впевненість у собі, позитивне ставлення до себе, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних точок, потреб, мотивів;

- багата уява, інтуїція;

- високий рівень інтелекту.

Він вважає, що саме особистість психолога (а не рівень його професійної підготовки або підхід, якого він дотримується) є важливим чинником, який визначає успішність чи неуспішність тренінгу.

О.О. Горбатова пише, що світова практика висуває основні вимоги до керівника тренінгових груп:

- теоретична грамотність;

- практична грамотність;

- постійне особистісне удосконалення.

Теоретична грамотність тренера передбачає:

• знання основ психології;

• володіння теорією групової роботи;

• ознайомлення з професійною етикою;

• загальну широку освіченість.

Знання основ психології.Насамперед це стосується психології особистості, психології розвитку, загальної психології, соціальної психології, психодіагностики, психокорекції та інших галузей.

Володіння теорією групової роботи.Психолог повинен мати уявлення про динаміку групової роботи, володіти управлінням груповим процесом, чинниками, від яких залежить ефективність участі в групі тощо.

Знання професійної етики.Тренер повинен керуватися етичним кодексом психологів. Цей пункт виділений в окремий параграф, про що мова буде йти далі.

Практична грамотність

Спираючись на теоретичні джерела і на власний досвід, 0.0. Горбатова виділила п'ять основних умінь:

• розподіляти свою увагу;

• швидко орієнтуватися в ситуації;

• моделювати програму тренінгу і об'єктивно оцінювати результати роботи;

• бути прикладом ефективної участі в груповій роботі;

• правильно використовувати методичні прийоми тренінгу. Цей перелік навичок, на наш погляд, варто доповнити умінням розробляти програму тренінгу з урахуванням усіх чинників, зокрема, досягнень у групових формах роботи. Досягнення конкретних результатів кожним учасником залежить від досконалої та сучасної програми ПТ. Неможливо побудувати палац за проектом курятника, аналогічно не можна досягти успіху в тренінгу, який проводиться за примітивною і поверховою програмою.

Особистісне удосконалення

Переконаний, що цей третій компонент ефективності роботи тренінгу є основним. Адже важко собі уявити успішного тренера без притаманної йому властивості - потреби в самовдосконаленні, саморозвитку.

О.О. Горбатова [24, с. 139], спираючись на спеціальну літературу і власний досвід, серед основних якостей тренера, які потребують постійного самовдосконалення, виділила такі:

• автентичність;

• особистісна інтегрованість;

• високий рівень самоконтролю;

• чарівність;

• енергійність;

• толерантність;

• емоційна активність;

• креативність;

• почуття гумору.

Ці якості детально описані. Свої критерії відбору учасників до тренерської Майстерні визначила І.В. Шевцова:

• Академічна психологічна освіта. Професія не вчить, але формує розуміння важливості й складності процесу і відповідальності за результат.

• Додаткова освіта з психокорекції. Вчить працювати технологічно. Як правило, випускник "обізнаний" з декількома психотехніками, що вже добре. У нього є інструменти.

• Навчання на семінарах-тренінгах для поповнення інструментарію.

• Проходження особистісних тренінгів. Як можна цим займатися професійно, не відчувши процес "зсередини" і не повіривши в результат?

• Досвід консультування. Розслабитись і почати слухати клієнта, а не думати про себе, легше в консультуванні, ніж на групі. Це лише одна причина, не одинична, але важлива.

• Власний досвід проходження терапії. Профілактика професійної зверхності та можливість розібрати особистісні "завали".

У результаті відбору людей, які б відповідали цим вимогам, у групі майже немає" [138, с. 108].

Крім викладених вище вимог, тренер повинен володіти умінням ораторського мистецтва, оскільки в нього буває різна за чисельністю, освітою, віком, професійною діяльністю аудиторія. Перед аудиторію йому доводиться не тільки читати міні-лекції, але й здійснювати презентацію тренінгу. Саме від навичок публічного виступу тренера залежать його успіх і кар'єра в цілому.

До цього варто додати, що тренер повинен уміти сформувати концепцію тренінгу, розробити його програму, дібрати відповідні методи.

Вершиною тренерської майстерності можна вважати те, як тренер уміє конструктивно розв'язувати конфлікти, що виникають зі складними учасниками групи.

2.О.В. Сидоренко у своєму описі тренінгу комунікативної компетентності відводить неординарну роль критеріям моделі партнерських стосунків, які наводяться нижче.

1. Принцип партнерствавиявляється в тому, що тренер виходить із передумови рівного права кожного учасника висловлювати свою думку, проявляти свої почуття, виражати протест, вносити пропозиції тощо, і тому уважно і доброзичливо приймає все.

2. Тренер розглядає тренінг як спільну творчість, цінує внесок кожного і відмічає цей внесок.

3. Тренер виконує свої обов'язки і обіцянки.

4. Тренер дотримується заявлених правил і послідовно вимагає цього від кожного учасника.

5. Не уникає відповіді на незручні для нього питання, надає допомогу, "коли його про це просять, і не відмовляється демонструвати запропоновані ним "техніки" Власний досвід підтверджує те, що в групі з непарною кількістю учасників керівникові доводиться брати безпосередню участь в парних вправах, замінюючи відсутнього учасника тренінгу.

До керівника ПТ, який створює особливу атмосферу, сприяє саморозкриттю і психологічному зростанню її членів, як зазначає академік АПН України Т.С. Яценко, висуваються певні етичні вимоги, а саме:

1) мати чітке уявлення про тип групи, яка створюється, її цілі та завдання;

2) володіти діагностичними засобами відбору членів групи;

3) не включати в групу людей, які схильні до психічних захворювань або знаходяться в глибокій депресії;

4) попередити майбутніх членів групи про те емоційне навантаження, яке вони можуть відчути (пережити);

5) доводити до відома учасників основні правила, якими повинна керуватися група у своїй діяльності;

6) уникати таких форм роботи з групою, для виконання яких у її учасників недостатньо підготовки і досвіду;

7) з'ясувати з самого початку роботи групи, на чому буде концентруватися її увага;

8) захищати право членів групи вирішувати, який матеріал представляти в групі, у яких видах діяльності брати участь. Бути чутливим до будь-якої форми групового тиску, до спроб принизити гідність окремої людини. Таку поведінку членів групи керівник зобов'язаний блокувати;

9) логічно обґрунтовувати для себе необхідність використання того чи іншого прийому, бути компетентним у своїх діях;

10) створити свій неповторний стиль, заснований на теоретичних положеннях і максимальній реалізації власного особистісного потенціалу. Використовувати у практиці групового навчання новітні досягнення цієї галузі;

11) не користуватися можливістю "ідеалізації" себе з боку окремих членів групи і не маніпулювати учасниками навчання у своїх інтересах;

12) підкреслювати важливість принципу конфіденційності щодо особистісного матеріалу, який належить членам групи;

13) уникати нав'язування своїх цінностей і переконань учасникам тренінгу. Поважати їхні здібності самостійно розмірковувати і приходити до певних висновків на основі інформації, яку можна отримати в групі. Блокувати замасковане бажання допомогти, спроби членів групи нав'язати свою волю іншим;

14) бути уважним до появи в окремих членів групи ознак психологічного виснаження... Якщо впродовж занять у когось з'являться хворобливі симптоми в поведінці, то таких людей необхідно у винятково тактовній формі (не травмуючи психіки) відмежувати від занять;

15) підготувати учасників групи до того, що з боку оточуючих можлива негативна реакція на спроби реалізувати групові норми в повсякденному житті. Проблеми, які можуть виникнути, краще за все обговорювати в групі, розглянувши способи і шляхи їх розв'язання;

16) планувати додаткові (після завершення роботи групи) засідання для того, щоб учасники могли обговорити свої успіхи, та, щоб керівник мав можливість оцінити ефективність групи як інструменту змін у людині;

17) продовжувати індивідуальну роботу з тими її членами, які після завершення основної роботи відчувають у цьому необхідність. Пояснити учасникам, що ця група є своєрідною навчальною лабораторією самопізнання, а норми її функціонування (незважаючи на їх гуманність) у житті необхідно використовувати дуже обережно. Свої погляди на особистість керівника має Б.М. Мастєров. Він [цит. за: 133] вважає, що керівник психологічної групи повинен:

а) бути підготовленим і компетентним особистісно і професійно;

б) знати закони групової динаміки і бачити їх прояви в конкретному груповому процесі;

в) знати й уміти використовувати арсенал психотехнічних засобів відповідно до актуального моменту СПТ;

г) уміти володіти мовою тіла, почуттів, ставлень, образів, метафор і т.ін.

Зважаючи на вимоги до ведучого тренінгів, буде логічним подати більш повний перелік особистісних рис, якими він повинен володіти, вважає І.В. Вачков, що узагальнив чисельні дослідження професійно важливих особистісних рис керівників:

- концентрація на клієнтові, бажання й здатність йому допомогти;

- відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість і терплячість;

- емпатійність, сприйнятливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;

- автентичність поведінки, тобто здатність демонструвати групі справжні емоції, переживання;

- ентузіазм і оптимізм, віра в здібності учасників групи до змін і розвитку;

- врівноваженість, терпимість до фрустрації і невизначеності, високий рівень саморегуляції;

- багата уява, інтуїція;

- високий рівень інтелекту.

О.О. Горбатова пише, що світова практика висуває основні вимоги до керівника тренінгових груп:

- теоретична грамотність;

- практична грамотність;

- постійне особистісне удосконалення.

Теоретична грамотність тренера передбачає:

• знання основ психології;

• володіння теорією групової роботи;

• ознайомлення з професійною етикою;

• загальну широку освіченість.

Практична грамотність

Спираючись на теоретичні джерела і на власний досвід, 0.0. Горбатова виділила п'ять основних умінь:

• розподіляти свою увагу;

• швидко орієнтуватися в ситуації;

• моделювати програму тренінгу і об'єктивно оцінювати результати роботи;

• бути прикладом ефективної участі в груповій роботі;

Особистісне удосконалення

О.О. Горбатова, спираючись на спеціальну літературу і власний досвід, серед основних якостей тренера, які потребують постійного самовдосконалення, виділила такі:

• автентичність;

• особистісна інтегрованість;

• високий рівень самоконтролю;

• чарівність;

• енергійність;

• толерантність;

• емоційна активність;

• креативність;

• почуття гумору.

Ці якості детально описані. Свої критерії відбору учасників до тренерської Майстерні визначила І.В. Шевцова:

• "Академічна психологічна освіта. Професія не вчить, але формує розуміння важливості й складності процесу і відповідальності за результат.

• Навчання на семінарах-тренінгах для поповнення інструментарію.

Отже, щоб відповідати всім зазначеним вище вимогам до керівника тренінгу, необхідно не тільки мати відповідні природні якості, а й належну фахову підготовку, яку можна здобути в інститутах і на методологічних тренінгах, які готують тренерів із групових форм роботи. Якщо поставимо перед собою питання, від кого і чого залежить успіх тренінгу, то наша відповідь буде такою. Якщо поставити на терези, з одного боку, особистість психолога, а з іншого - його професійну підготовку, то особистість керівника, ми вважаємо, переважить.

Функції ведучого

Факторний аналіз великої кількості змінних, які характеризують поведінку ведучого, дозволяють виділити чотири основні функції керівництва групою [141].

1. Емоційна стимуляція (керівник спонукає учасників засумніватися в адекватності їхньої поведінки, вступає в конфронтацію, активно моделює ситуацію шляхом особистого ризику і високого рівня саморозкриття).

2. Піклування (керівник надає підтримку, виражає симпатію, хвалить, захищає, виражає доброзичливість, прийняття, щирість і зацікавленість).

3. Надання смислу (керівник пояснює, роз'яснює, інтерпретує, забезпечує учасників когнітивною структурою, необхідною для зміни, переводить почуття й особистий досвід учасників у сферу ідей).

4. Виконавча функція (керівник встановлює межі, правила, норми, мету, розподіляє час, задає темп, зупиняє, примушує, пропонує процедури).

Крім означених вище функцій ведучого ПТ, Н.В. Клюєва і М.А. Свистун виділяють такі:

1. Керівна функція (керівна роль ведучого розглядалася в різних аспектах, тому немає необхідності зупинятися на її аналізі).

2. Експертна функція полягає в тому, що керівник допомагає учасникам об'єктивно оцінювати свою поведінку, побачити, як вона діє на інших. Експертиза може здійснюватися через подання інформації про проблему й аналіз того, що відбувається.

3. Аналітична функція - керівник узагальнює й коментує те, що відбувається в групі. Вони можуть бути:

а) спостереженнями, які ведучий подає не від себе особисто, а як опис діяльності групи без вираження власних почуттів і оцінювальних суджень;

б) гіпотезами, в яких ніби пропонується, що в групі може відбутися і чому. Аналіз залежить від інтерпретаційних схем, якими володіє керівник.

4. Посередницька функція полягає в організації групових процесів. Тоді, коли група переживає труднощі в процесі розвитку, керівник може втрутитися, використовуючи методи психологічного впливу. Ведучий використовує також своє уміння діяти в міжособистісному спілкуванні в довірливій манері, створювати у групі ефективну комунікацію, швидко реагувати на ситуації, які виникають.

5. Ведучий як зразок поведінки для учасників. Наслідування ведучого, особливо на початкових етапах, неминуче. Саме тому консультант повинен надати учасникам таку можливість. Він щирий у вираженні своїх почуттів, активний, бере участь у процедурах разом із групою.

Функції тренера, якими оперують М.А. Чуркіна і Н.В. Жадько, частково збігаються з уже охарактеризованими раніше, разом з тим мають відмінність. Вони вважають, що професійний тренер повинен уміти поєднувати різні функції:

• адміністратора (зібрати, підготувати, домовитися, врахувати в роботі будь-які організаційні питання);

• лектора(цікаво розповідати);

• методиста (підготувати програму, завдання і методичні матеріали);

• експерта (знати тенденції та бути обізнаним у предметній галузі);

• перемовника (уміти формулювати і просувати свої уявлення, домагатися дотримання правил і процедур);

• педагога(вміти навчити);

• керівника і лідера (вести за собою і відповідати за результат);

• навіть спортсмена (уміти "розкласти на дистанції"). Вони зазначають, що тренер повинен передбачати проблемні ситуації в тренінгу, які потребують експертного висновку.

Основні ролі ведучого тренінгу

С. Ледер і Високінська-Гонсер виділяють шість ролей (технічний експерт, ініціатор, диригент, опікун, товариш, довірений), пропонуючи як критерій цієї класифікації такі параметри: спосіб впливу керівника на учасників, рівень його директивності та активності, здатність до саморозкриття і передачі позитивних емоцій, а також його професійну підготовку.

Ми солідарні з А. Адлером, що ефективність лікування часто зумовлюється не фаховою підготовкою терапевта, а якостями його особистості, хоча сама по собі підготовка також відіграє певну роль у веденні ПТ. Якщо поєднати особистісний потенціал керівника з його відповідною фаховою підготовкою, то ведення тренінгів буде супроводжуватися мінімальною кількістю можливих помилок.

На думку І. Ялома [139], психотерапевт може виступати у двох основних ролях:

1) технічного експерта (коментує процеси, які відбуваються в групі, акти поведінки окремих учасників, висловлює міркування і надає інформацію, що допомагає групі рухатися в потрібному напряму);

2) еталонного учасника (у цьому разі груповий психотерапевт домагається двох основних цілей: демонстрації бажаного й доцільного зразка поведінки та підсилення динаміки соціального научіння через досягнення групової незалежності та згуртованості).

На думку К. Рудестама, у тренінгових групах керівники, звичайно, грають чотири провідні ролі: експерта, каталізатора, диригента, зразкового учасника.

Роль експертакерівник групи реалізує через коментування групових процесів.

Роль каталізаторасприяє розвиткові подій.

Виконуючи роль диригентагрупової поведінки, керівник намагається полегшити групі розв'язання проблеми і досягнення мети.

Роль зразкового учасника. Саме щирість і автентичність при саморозкритті й втручанні в групову ситуацію опосередковано дають можливість членам групи спостерігати високий рівень міжособистісного функціонування й навчатися йому.

⇐ Назад