Загальні відомості про країну.

Зміст

1. Загальні відомості про країну

- географічне розташування;

- природні умови;

- населення;

- українська діаспора;

2. Короткий історичний нарис

3. Державний та адміністративний устрій

4. Партійно – політична та правова система

5. Господарство:

- загальна характеристика;

- промисловість;

- сільське господарство;

- транспорт;

- зовнішньоекономічні зв’язки;

6. Короткий нарис духовного життя:

- освіта;

- наука;

- культура;

- ЗМІ;

- менталітет нації.

 

 

Загальні відомості про країну.

 

Географічне положення. Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії – одна з найстаріших та найбільш економічно розвинутих держав світу.

Великобританія – острівна держава, розташована біля північно-західного узбережжя континентальної Європи на островах Великобританії, північно-східній частині острова Ірландія та прилеглих до них більш дрібних островах. Їй також належить ряд невеликих островів у Атлантичному океані (Шотландські острови, Гебридські, о-ви Сіллі, Мен), в протоці Ла-Манш (Нормандські).

Площа території Великобританії складає 244,1 тис. кв. м. До цього слід додати залежні території або «заморські володіння»: Гібралтар, острів Святої Олени, Англія, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Кайманови острови, Фолклендські острови, острів Монтсеррат, острови Теркс і Кайкос, острів Піткерн.

Протяжність о. Великобританія з півночі на південь – 966 км, а найбільша його ширина – вдвічі коротша.

Британські острови що омиваються водами Атлантичного океану, відділені від континенту Північним морем та вузькою неглибокою протоко Ла-Манш, через найбільш звужену частину якого (Па-де-Кале) курсують залізничні пароми та прокладений тунель. Через Північне море та Ла-Манш, тобто біля південних берегів Великобританії, з 16 століття проходять важливі лінії судноплавства т торгівлі, які зв’язують європейські країни з Америко та іншими частинами світу.

Власне Великобританія включає в себе чотири історичні області: Англію (площа 130,4 тис. кв. км.), Уельс (площа 20,8 тис кВ. км.), Шотландію (площа 78,8 тис. КВ. км.) та Північну Ірландію (площа 14,1 тис. кв. км.) Якщо перщі дві фактично складали єдине державне утворення ще наприкінці 13 ст – на початку 14 ст., то Шотландія стала частиною єдиної держави лише на початку 18 ст. Ірландія увійшла до складу Великобританії на початку 19 ст., але в 1992 році південні графства Ірландії утворили незалежну державу – Республіку Ірландія, яка в 1949р. в результаті референдуму вийшла зі складу Великобританії.6 північних графств в північно-східній частині Ірландії (друга назва – Ольстер) залишилися в складі Великобританії. Процес об’єднання знайшов своє відображення в британському прапорі, в якому поєдналися англійський хрест святого Георгія з шотландським хрестом святого Андрія та ірландським хрестом святого Патріка.

Більша частина території Великобританії характеризується пересічним рельєфом. В північній частині острові (Шотландія) здіймаються гори висотою від 840 до 1340 м над рівнем моря (тут знаходиться найвища точка країни – г.Бен-Невіс, висота якої 1343 м). Північно-Шотландське узгір’я відділено від Південно-Шотландського Середньо-Шотландською низовиною – ця область була найбільш сприятлива до заселення. Проте, вона уявляє собою досить вузьку смугу (шириною менш 100 км). Гірські масиви покривають майже всю західну частину острова, особливо Уельс і Корнуелл. Середню частину Північної Англії займають Пеннінські гори, які відділяють Ланкаширську низовину на заході від Йоркширської на сході. Гори, хоча й невисокі, але в минулому вони були бар’єром і в деякій мірі сприяли господарчій та культурній ізольованості найбільш обширних гірських районів – Шотландії та Уельса.

Південна половина Великобританії уявляє собою рівнини, розділені горами та височинами. Тому пересування населення на південний схід та уздовж східного узбережжя, яке омивається Північним морем, не було пов’язане з такими складнощами як у Шотландії, Уельсі та Корнуеллі.

Дуже мальовнича та різноманітна природа Великобританії. Північ країни характеризується суворим краєвидом, характерними рисами якого є пустельні горби та невеликі скелі, відсутність яскравих фарб. Північ Англії славиться і як озерний край. Тут розташовано найбільше озеро Англії – Уіндемір.

Центральні низовини – країна зелених лугів (як кажуть англійці: «У світі немає трави зеленішої за англійську»)

На півдні море врізається в скелясті мелові береги. Побачивши ці мелові обриви морського узбережжя Англії, римляни, які її в середині 1 ст. н. є. дали цій раїні назву Альбіон (від латинського albus – білий). Взагалі, берегова лінія Британських островів зрізана бухтами та затоками – зручними стоянками для морських суден. В країні налічується близько 300 портів, найкрупнішими з яких є Лондон, Грімсбі-Іммінгхем, Тіс, Хартлепул, Мілфорд, Хейвн, Форс, Саутгемптон, Оркней, Фелікстоун, Ліверпуль, Медуей, Дувр та ін..

Уельс відомий своїми золотистими піщаними пляжами на південному узбережжі, величними скелями на південно-західній окраїні півострова, відомими Кеннартськими водоспадами на р. Тайві в західній частині.

В Шотландії гірські масиви змінюються на горби.

В цілому для Великобританії характерна відсутність різних контрастів ландшафту і природних фарб. Своєрідністю англійської природи є те, що вона виглядає у своєму первісному, не «облагороженому» рукою людини вигляді. Причиною цього є те, що англійцям не властиво чинити насильство над природою, в процесі її підкорення вони намагаються максимально зберегти природу в натуральному стані.

Надра Великобританії багаті на кам’яне вугілля, залізничну руду, кам’яну сіль, каолін, кольорові метали; відкрито значні поклади природного газу й нафти (на шельфі Північного моря).

 

Кліматичні умови.

Рельєф країни багато в чому визначає її клімат. Він сприятливий для землеробства, але при значних трудових затратах. Дякуючи теплим вологим вітрам, які дують переважно взимку, і теплій Північно-Атлантичній течії, у Великобританії, як правило, м’яка зима, температура повітря тут на 12-15С вища, ніж в країнах Європи або в Канаді, які лежать на тих ж паралелях. Середня температура січня – від +3 до +7С, липня – від +16 до +17С.

Але тими ж вітрами пояснюється хмарна погода, часті дощі і тумани, в середньому на території Великобританії буває 209 дощових днів на рік. Сільське господарство ніколи не страждає від засухи, але рясність опадів і, особливо, нетривалість сонячного світла створюють інші проблеми. Особливо багато опадів на західних гірських районах (в середньому 2000-3000 мм на рік). В той же час південний схід і схід країни захищені горами від атлантичних вітрів (опадів тут випадає в середньому менше 624 мм на рік, що створює тут найбільш сприятливі умови).

Внутрішні води.

У Великобританії багато річок, але вони не великі, хоча й повноводні. Найкрупніші з них Северн (довжина 352 км), Темза (346 км), Клайд (157 км), Тей, Форс, Мен. Їх верхів’я близько підходить одне до одного, що полегшило з’єднання їх каналами, які відіграли в минулому важливу роль у розвитку британської економіки. Гирла рік мають велике транспортне значення, на них розташовані всі крупні порти . Як джерела водної енергії використовуються тільки гірські річки Шотландії та Північного Уельсу.

Корисні копалини.

У Великобританії багато кам’яновугільних родовищ, що зосереджені по всій країні. За запасами вугілля Великобританія посідає друге місце серед розвинутих країн світу.

Значні й запаси залізних руд. Головне родовище знаходиться на сході Мідленду в Нортгемптонширі. Але, за виключенням майже випрацьованих гематитів Камберленду з 50-60-відсотковим вмістом металу, більшість залізних руд невисокої якості (22-23% металу); більш багата руда імпортується.

Окрім цього в країні існують родовища каоліну (Корнуеллі), кам’яної солі (в Чеширі і Димері), калійних солей (Йоркшир), свинцево-цинкових руд міді, олова. Нафти та газу (в Північному морі).

Таким чином, Великобританія добре забезпечена кам’яним вугіллям, каоліном і кам’яною сіллю, в значній мірі – залізною рудою, нафтою, і в невеликій кількості кольоровими металами. Все інше їй доводиться ввозити. Розвідані запаси нафти – 0,6 млрд. т., газу – 610 млрд. на м. куб.

Населення.

Кількість населення Великобританії складає 57, 9 млн. чоловік. Це одна з найбільш щільно заселених країн світу, щільність населення складає 229 чол. На 1 кв. км. Але територія заселена нерівномірно. Переважна частина населення мешкає в центральній частині Англії (83,2%, щільність – 350 чол на кв. км.), 9% населення мешкає в Шотландії (щільність – 66 чол. На 1 кв. км.), 5% - в Уельсі (щільність – 132 чол. на кв. км.) і 2,8% - в Північній Ірландії (щільність – 107 чол. на кв. км). Дуже рідко заселені узгір’я Шотландії, Північні Пенніни та гірський Уельс. В той же час висока щільність промислових районах, Південно-східному з Великим Лондоном, Лонкаширі, Медленді, Західному Йоркширі, Південному Уельсі, Клайдсайді і Північно-Східному з Ньюкаслом.

Великобританія відрізняється від інших країн світу майже чи не найбільш високим рівнем урбанізації. Це типова «міська країна», близько 80% її населення мешкає в містах, з них близько половини – у великих містах, які налічують більше 100 тис. мешканців (близько 100 міст мають таку чисельність населення).

Найкрупнішими за численністю мешканців і одночасно провідними промисловими і діловими центрами Великобританії є Лондон (з передмістями – 6,9 млн. мешканців, Бірмінгем (993 тис.) Ліверпуль (750 тис.) Ліпс (710 тис.) Манчестер (650 тис.) Шеффілд (570 тис) – в Англії Глазго (690 тис.), Едінбург (480 тис.) – в Шотландії, Кардіфф (300 тис.) – в Уельсі.

Сільські поселення Великобританії відрізняють від сел. Більшості інших країн Старого Світу. Вони розташовані недалеко від міст і зовні схожі на міські передмістя. За останній час посилився приток в села міських жителів, які купують там більш дешеве житло і кожного дня їздять до міста на роботу. Ферми в «селах» не живуть, їхні оселі розкидані серед сільськогосподарських угідь. Відокремлені і замки лендлордів, оточені парками.

Приблизно 80% населення складають англійці, національні меншості представлені шотландцями (15%), ірландцями, уельсьцями або валлійцями. На території Великобританії мешкає також значна кількість вихідців з Індії (1,4% населення) і Центральної та Південної Америки (1%). Представники національних меншин, зберегли свою культуру та самобутність. Так, незважаючи на те, що офіційною мовою є англійська (найпоширеніша мова світу, нею розмовляє близько 10% населення світу), в Уелльсі разом з нею широко розповсюджена валлійська мова на офіційному рівні, на північному заході Шотландії невелика частина населення говорить гельською мовою – мовою шотландських кельтів. Відрізняються вони і за віро сподіванням, ірландці – католики, шотландці – пресвітеріани, значна частина англійців – прихильники англійської церкви (головою церкви є царюючий монарх).

Для Великобританії характерна також велика кількість емігрантів. Жодна країна світу не дала в 19 ст. стільки переселенців. Вони направилися, головним чином, до Північної Америки і Австралії з Новою Зеландією, створювали там переселенські колонії, розповсюджуючи економічний, політичний, культурний вплив Великобританії і англійської мови. Еміграція почала скорочуватися з 20-х рр. 20 ст., коли ряд країн – США, Канада та ін..-різко обмежили імміграцію і ще більше скоротилася вона з наступом світової економічної кризи 30-х років.

Українська діаспора.

У 1893 році группи селян з Львівщини зупинилися в Манчесреті по дорозі до далекої Північної Америки і відтак залишилися на Британських островах, поклавши початок історії українців у Великобританії. Селяни-заробітчани заснували свою першу організацію під назвою «Укаїнський клуб», який набагато пізніше став центром зустрічей українців з представниками інших національностей.

У 1911 р. до Манчестера прибула ще одна групі селян – заробітчан з Галичини 9близько 500 чоловік), яким не вистачало коштів щоб дістатися до Америки.

У 1947 р. розпочався масовий переїзд українців до Великобританії. Найбільшою хвилею (60% від усієї кількості емігрантів-українців) було прибуття з таборів для переміщених осіб з Німеччини та Австрії (у цих таборах, як зазначають західні дослідники, було 207 тис. українців).

Іншею хвилею поповнення стали залишки розбито Радянською Армією дивізії «Галичина» (близько 8,5 тис. осіб) і, так званої Української повстанської армії.

Відбувався також переїзд майже 2 тис. жінок, які були відвезені нацистами з України на примусові роботи до Німеччини (у повоєнні роки в українському населенні Великобританії кількість чоловіків у 4,5 рази перевищувала кількість жінок).

На початку 50-х років українська громада налічувала 35 тис. чол.., у 1995р. – 25 тис. (частина виїхала до США, Каанади) Нині кількість громадянин українського походження складає близько 35 тис. чол. 99% українців живе в Англії, решта – в Шотландії (в основному в Единбурзі) та Уельсі. Понад українців мешкає і великих індустріальних містах центральної Англії – в Нотінгемі, Лестері. Ковентрі; друга за чисельністю. Українська громада мешкає в Ланкаширі (переважно в Манчестері), частина зосереджена в Йоркширі (у містах Брандфорді, Галіфаксі, Лідсі), частина живе в Лондоні та околицях столиці (понад 2 тис. чол.).

Більшість українців (понад 75%) не має британського підданств і не користується виборчим правом. Життєвий рівень українців такий самій або дещо вищій ніж у середньому по Англії серед працюючих. Більшість українських родин має власні будинки. Близько 80% зайнято фізичною і некваліфікованою працею майже у всіх галузях економіки Англії. Решта – службовці, які працюють у різних комерційних бюро, на підприємствах. Невелика частина є власниками дрібних фабрик, магазинів. Серед українців зростає кількість інженерів, техніків, архітекторів.

Освіта та культурне життя.

Серед повоєнних емігрантів, за соціологічними дослідженнями лише 15% мали середню шкільну освіту і 1% мали вищу освіту. Щоденних шкіл українці у Великобританії ніколи не мали. Діти вивчають українську мову, історія, літературу у дитячих садках, літніх таборах, суботніх і недільних школах, які діють при церквах і громадських осередках. За останніми даними українські школи відвідувало більш як 3 тис. дітей. Однак, кількість цих шкіл і учнів постійно зменшується. Тут позначається вплив англомовного оточення, а також сприятливе для асиміляції співвідношення етнічних груп. Українська мова вживається, як правило, в сімейному побуту, в церквах і при спілкуванні в громадських організаціях. Трете покоління українців майже не розуміє мови батьків, четверте – за окремими винятками, не знає її зовсім. Винятками, не знає її зовсім.

В Англії створенна навіть «Методологія навчання граматики української мови». Тижнева газета « Українська думка» щомісяця вміщує сторінку «Логос», призначену для вчителів-українців.

В Ангії діють громадські осередки: хори, танцювальні, інструментально-вокальні ансамблі, драматичні гуртки, майже при кожній укр.. громаді існує спортивна команда.

Найвідоміший з хорів є «Діврова», а також «Гомін». Здобував призи на фольклорних фестивалях у Уельсу, Шотландії, Франції, та Ірландії хор і танцювальний ансамбль «Орлик».

У різних містах постійно влаштовуються виставки вишивок, кераміки, та ін.. виробів народно-прикладного мистецтва. У Лондоні діють бібліотека та невеликий музей ім.. Т.Г. Шевченка. Бібліотека зареєстрована у каталозі бібліотек слов’янства Англії.

В Англії виходить ряд українських періодичних видань, основне з яких газета « Українська думка», що була заснована в 1947 р.

В Лондоні існувало Товариство українських літераторів. До нього входили поет Богдан Бора, автор етнографічних нарисів «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай, перекладач творів Лесі Українки на англійську мову Віра Рич та ін..

У 80-ті роки почала діяти Українська європейська культурно-освітня фундація. Її метою було створення кафедри української мови та літератури при Лондонському університеті.

Громадське і політичне життя.

У Великобританії активно діють націоналістичні осередки усіх політичних напрямів, а також громадські, жіночі, молодіжні, культурно-просвітні, земляцькі об’єднання. Серед останніх – «Гуцулія» організація вихідців з території Івано-Франківської та Чернівецької областей), представництво підгаєчан в Англії. Культурні зв’язки з культурною землею – товариством культурних зв’язків з українцями за кордоном, підтримує міжнаціональне Слов’янське товариство. Саме з його допомогою в Англії відбуваються виступи митців з України. Товариство «Україна» встановила контакти із Об’єднанням українців у Британії.

Релігійне життя.

українців належать до Української католицької церкви. Решта – до Української автокефальної церкви, Євангельсько-бапртиських братств. Перші священика з’явилися тут у 1947 році. Вони започаткували розвиток культури.

 

2. Короткий історичний нарис.

Ще під час первісного ладу на британських островах жили племена скотів та піктів. З6 ст. н.е. починається заселення островів кельтами. Вони змішалися з місцевим населенням, яке й прийнято звати бриттами. Сам за них почали виникати племені центри, які пізніше перетворилися в міста (наприклад, Лондіній – сучасний Лондон).

В середені І ст. н.е. почалося завоювання Британії римлянами. Але з розпадом британської імперії на Британію почали навалу ірландські та північногерманські племена – сакси, англи, юти, фрізи. В 400 р. римське володарювання було офіційно припинено.

В VI-XI ст.. почали виникати перщі державні утворення англа-саксонців королівства Нортумбія, Мерсія, Східна Англія, Ессекс, Суссекс, Кент, Уессекс. Але влада королів над населенням була ще досить примарною. Характерною рисою влади було самоврядування сільських общин та графств, які виникли з племінних об’єднань.

З кінця VIII ст. у Британії посилилось прагнення до державної єдності, що було пов’язане з появою небезпечного зовнішнього ворога – норманів, або недів., які їх назвали британці. Розташування Уессекса, який знаходився порівняно далеко від районів данських набігів, надало йому певну перевагу у боротьбі за першість з іншими королівствами, і у 829 р., більша частина країни об’єдналась під головуванням уессекского короля. Об’єднана держава з того часу стала називатися Англією.

Боротьба з норманами продовжувалась з VIII ст.., але тільки у ХI ст.. Британські острови були підкорені Вільгельмом, Герцогом Норманським. Це завоювання призвело до падіння англо-саксонських династій і початку правління норманської династії. (ХI – ХII ст.) , яка посилала державне утворення. Саме в цей час завершується перехід до феодалізму. Процес об’єднання та централізації державної влади.

Перші значні реформи, спрямовані на посилання королівської влади були проведенні Генріхом II Анжуйським – першим королем з династії Плантатагенетів ( ХII – XIV ст..), яка змінила нормандців. Час правління цієї династії відмічений втратою англійських володінь у Франції, підписанням в 1215 р. Джоаном Безземельним Великої Хартії вільностей – документ, який вперше викликав основні політичні принципи Англії, та обмежив владу короля на користь лицарства, вільного селянства та міст, першим скликанням парламенту (1265р.) Генріхом ІІ, приєднанням Уельсу Едуардом ІІ, початком Столітньої війни з Францією в 1337р. (велися до 1453р.).

У 1399 р. Річард ІІ – останій король дому Плантагентів – був скинутий північними феодалами і до влади прийшла Ланкастерська династія (1399-1461рр.). Вже перший король цієї династії Генріх ІV розширив права парламенту. Найбільш яскравою подією цього періоду була війно Рожевої та Білої троянд (1455-1485рр.) між Ланкастерами на гербі яких була Рожева троянда та Йорками, на гербі яких була Біла троянда. Перемогли у війні Йорки, що привело їх до влади, але їхнє володарювання було недовгим (1461-1485рр.) Під час війни практично була знищена стара феодальна знать. До влади поступово почало приходити нове середнє та дрібне дворянство, пов’язане з розвитком капіталізму – джентрі. Крім того загибель під час війни значної частини сторого феодального дворянства полегшила встановлення абсолютизму королем династії Тюдорів (1485-1603рр.), які змінили на престолі Йорків.

Генріх VIІ – перший Тюдор, заклав основи абсолютизму. Ще більшого розквіту абсолютизм досяг при наступному королі Генріху VIІІ, в правління якого була проведена реформація церкви6 король розірвав відносини з католицькою церквою і парламент проголосив його головою англіканської церкви. Останньою з роду Тюдорів, була Єлизавета І, в період правління якої проводилася шорока колонізація Ірландії. Не маючи власних спадкоємців, вона передала престол королю Шотландії Джеймсу І Стюарту.

В епоху правління Стюартув (1603-1714рр.) загострилася боротьба між парламентом та монархом, вінцем якої стала буржуазна революція 1649р., яка скинула короля Чарльза І, проголосила республіку, та забезпечила розвиток капіталізму. Але в 1660р. монархія була відновлена. При останній правительці Стюартів – корлеві Анні – в 1707р. була приєднана Шотландія. В цей же час почалося формування партій – торі і вігів.

В ХVIІІ ст. Стюартів змінила Ганноверська династія, одна з гілок якої зараз знаходиться при владі. Найбільш яскравими представниками її були Георг ІІІ, один з натхненників колоніальної політики і Вікторія. У ХVIІІ ст. перемогою Великобританії закінчилася довга боротьба з Францією за колоніальну та торгівельну гегемонію. Наприкінці ХVIІІ ст. – на початку ХІХ ст. відбувся промисловий переворот, який затвердив фабричну систему виробництва і перетворив країну в «майстерню світу». Наприкінці ХІХ ст. Великобританія стає найкрупнішою колоніальною державою світу. Але, в наслідок швидкого промислового розвитку США, Німеччини та Японії, на рубежі ХХ ст. країна поступається промисловою монополією. Великобританія стала одним з ініціаторів першої світової війни, в якій вона приймала учать на боці Антанти (вона також була одним із засновників Антанти). Після війни розширилася кількість залежних від Великобританії територій. Вона отримала мандат Ліги Націй на управління Танганською (Німецька Східна Африка), Палестиною, Трансіорданією, Іраном, частиною Того та Камеруном.