Князювання Ярослава Мудрого
Ярослав Мудрий (1019 – 1054). Князювання Ярослава Мудрого стало періодом розквіту й могутності Київської Русі. Для захисту західних рубежів держави київський князь заснував місто, назване його ім’ям – Ярослав, підкорив племена чуді, ятвягів і на березі Чудського озера заклав місто Юр’їв. У 1036 р. під стінами Києва розгромив печенізьку орду і відкинув її у безкрайні степи. Південні кордони Київської Русі на Правобережжі відсунулися приблизно на 100 км. Київська Русь стала найбільшою державою Європи (її кордони займали територію від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря).
Могутність Київської Русі визнана всією Європою, і царські династії почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Ярослава Мудрого називали “тестем Європи”. Його дружина (Інгігерда) – дочка шведського короля. Одна сестра стала дружиною польського короля, інша – візантійського царевича. Три дочки видані за норвезького, французького і угорського королів. Син Ізяслав одружений з сестрою польського короля.
Одна з найбільших заслуг Ярослава Мудрого - це об’єднання звичаєвих правових норм у збірник законів “Руська Правда”. Основним об’єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини; покарання в основному мали грошовий характер. Хоча закони спрямовувалися в основному на захист верхівки суспільства, але й прості люди відчували себе більш захищеними від сваволі феодалів.
За князювання Ярослава Мудрого Київ стає релігійним центром країни. У 1037 р. тут збудовано шедевр світової культової архітектури - Софійський собор. У 1051 р. бояри – монахи Антоній і Феодосій заснували на схилах Дніпра Печерський монастир – майбутній духовний центр України. У 1051 р. Ярослав Мудрий вперше призначив київським митрополитом русина – видатного письменника Іларіона. При Софіївському соборі, інших храмах та монастирях накопичувалися бібліотеки, що складалися головним чином з творів іноземних авторів, перекладених на давньоруську мову.
Для того, щоб запобігти боротьбі за владу між своїми нащадками, Ярослав Мудрий запровадив принцип вікового старшинства, коли на зміну померлому князю приходив його брат, а потім син. Таким чином фактично кожному із князів гарантувалося право на київський престол. Ще за свого життя Ярослав Мудрий поділив руські землі між синами. Головним над братами ставав старший брат, що княжив у Києві.
Тема 6. ВНУТРІШНІЙ УСТРІЙ ЗА КНЯЖОЇ ДОБИ
1. Політичний устрій.
2. Соціально-економічні відносини.
3. Культура дохристиянської Русі.
4. Культура християнської доби.
Політичний устрій
Київська Русь була великою ранньосередньовічною монархією, на чолі якої стояв великий князь київський - верховний власник усіх давньоруських земель, що мав всю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади, що була спадковою.
Окремими частинами держави управляли князі і великі бояри, які отримували за свою службу київському князеві частину данини, що збиралася з підвладних їм територій. Проте з часом бояри і князі почали одержувати землі і перетворювалися на землевласників-феодалів - васалів київського князя. Опорою влади князів і бояр були дружини, також засновані на принципі васалітету. До старшої дружини входили бояри та інші великі феодали, що мали свої власні дружини, з якими і несли службу великому князеві. Основною частиною князівських військ була молодша дружина (“отроки”, “діти боярські”, “пасинки”). У разі потреби збиралось народне ополчення (“вої”), куди входили смерди і городяни.
Панівним класом у Київській Русі був клас феодалів. Найбільшим феодалом був київський князь. У початковий період (ІХ ст.) більшість безпосередніх виробників залишалися вільними селянами-общинниками (смердами). Оскільки смерди жили на землі київського князя, то вони мусили сплачувати йому данину натурою: хутром, медом, воском та іншими продуктами. Щорічні походи князів для збирання данини називалися полюддям. Крім данини смерди повинні були виконувати на князя шляхову і військову повинність, будувати і ремонтувати замки, укріплення та інше.
Київська Русь, що об’єднала всі східнослов’янські союзи племен і більше 20 неслов'янських народностей, з початку роздрібненості стає федерацією.