Економіка. Соціальна політика гетьманського уряду

Внаслідок народних повстань і бойових дій Війська Запорізького велике і середнє феодальне землеволодіння на якийсь час було в основному ліквідовано. Земельні простори, залишені панами, захопили козаки й селяни, деяка частина перейшла у власність військового скарбу. Через це значно розширилося дрібне селянсько-козацьке землеволодіння. Козаки і селяни стали вільними дрібними землевласниками, свою продукцію вони в основному використовували для власних потреб і лише частково продавали. Козаками вважалися ті, хто служив у війську, а решта - селянами (посполитими).

Проте феодальні відносини не були ліквідовані, а тільки підірвані. Козацька старшина разом з українською шляхтою прагнула стати великими землевласниками. Хмельницький, як представник козацької старшини, сприяв збереженню й розширенню земельних володінь старшини, монастирів і шляхти, але розумів, що найбільш масовою рушійною силою в боротьбі за визволення України від Польщі є селянство, і тому якийсь час стримував зростання великого землеволодіння і покріпачення селян.

Міста України також звільнилися від польсько–шляхетської влади, і міщани тепер більш вільно займалися ремеслом, промислами, торгівлею. Продовжувала розвиватися зовнішня і внутрішня торгівля. Через війну з Польщею торговельні зв’язки з західними країнами припинилися, зате налагодилася торгівля з Росією. Україна торгувала також з Молдовою, Валахією, Угорщиною, Кримом, Туреччиною.

Для організації та утримання адміністративного апарату і війська потрібні були значні кошти. Головне джерело прибутків військового скарбу становили загальні податки, якими обкладалося населення: побір або подимне (постійний податок від хат, дворів, землі), стація (надзвичайний податок на утримання війська), оренди (податок на млини, гуральні, шинки, різні промисли). Частина коштів надходила від колишніх земельних володінь польської корони і шляхти, від різних підприємств і промислів, що були в цих володіннях, а також від торгівлі (внутрішні збори за торгівлю на торгах і ярмарках; за ввіз і вивіз товарів тощо).

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648 – 1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

- право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

незалежність і соборність Української держави;

- генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

 

Тема 14. РОЗГОРТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ (1651 р. - серпень 1657 р.)

1. Білоцерківська угода.

2. Переяславська угода. Березневі статті. Смерть Б. Хмельницького.

Білоцерківська угода

На початку літа 1649 р. війна спалахнула з новою силою. Польські війська зосередилися в трьох місцях: перша армія, під проводом Вишневецького, Фірлея і Ляндскоронського, - на кордоні Галичини і Волині, друга - під проводом самого короля йшла на допомогу, а з півночі наступала литовська армія Радзивіла. Наступ Радзивіла зупинило військо полковника Михайла Кричевського, який сам загинув в бою.

Б. Хмельницький взяв у облогу першу польську армію, а потім з основними силами пішов назустріч королю. Вміло маневруючи, Б. Хмельницький фактично поставив армію поляків на грань капітуляції. Проте у вирішальну хвилину кримський хан, що не хотів остаточної поразки поляків, зрадив Хмельницького, і 8 серпня 1649 р. було підписано Зборівську угоду за якою Україна могла мати 40 000 реєстрового війська, а також Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводство переходили під управління гетьмана.

Навесні 1651 р. почалася нова війна. Вирішальна битва відбулася під м. Берестечком. В середині червня тут зустрілися 2 армії: польська (80 000 регулярного війська, із яких 20 000 німецьких найманців, а також кілька десятків тисяч озброєних слуг, загалом десь 150 – 200 тис. чол.) і військо Хмельницького (120 – 140 000 козаків, і з ними 28 000 татар). 28 червня почалася битва. Українське військо знищило приблизно 7 000 польської піхоти, але на третій день бою татари, не витримавши артобстрілу, почали панічно відступати, захопивши з собою Б. Хмельницького, що намагався їх зупинити. Відходом козацьких військ командував Іван Богун, який і зберіг більшість армії. В цей час Ян Радзивіл з литовським військом розгромив козацький заслін і захопив Чернігів і Київ. Центром концентрації українських військ стала Біла Церква. Бої під Білою Церквою в середині вересня 1651 р. показали, що жодна з армій не може подолати іншу. Сторони пішли на білоцерківський мир (18 вересня 1651 р.), згідно з яким в Україні дозволялося мати 20 000 реєстрового війська і влада Б. Хмельницького обмежувалася тільки Київським воєводством.

Умови Білоцерківського договору тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч та черговий виток селянської війни.

Навесні 1652 року Б. Хмельницький послав свого старшого сина Тимоша в Молдавію з частиною війська, аби домогтися виконання від молдавського володаря В. Лупула виконання обіцянки про шлюб красуні Розанди з Тимошем. Коли на перешкоді Тимошу стало польське військо (30 000) на чолі з М. Калиновським під горою Батіг на Брацлавщині, то проти нього швидким маршем виступив сам Б. Хмельницький, вдало його оточив і 1–2 червня 1652 р. розгромив, самого ж М. Калиновського було вбито. І хоч похід у Молдавію завершився одруженням Тимоша з Розандою, проте молдавські плани Б. Хмельницького призвели до створення антиукраїнської коаліції, затяжної війни й загибелі Тимоша в фортеці Сучава.

Влітку 1653 року велике польське військо на чолі з королем вирушило на Україну, у вересні 1653 року було оточене під Жванцем. Облога тривала понад 2 місяці, поляки стояли перед загрозою капітуляції, проте татари цього не дозволили, і була відновлена Зборівська угода.