Тема 39. СТАЛІНСЬКІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ
1. Розгортання масових репресій.
2.“Велика чистка”.
Розгортання масових репресій
Індустріалізація і колективізація вели до дедалі більшого зосередження влади у Москві. Надії на самоврядування для України мали характер примари.
На першому етапі наступу Й. Сталіна проти можливої потенційної опозиції на Україні основною мішенню стала стара українська інтелігенція. ОДПУ, фабрикуючи “таємні антирадянські організації”, застосовуючи фізичний і психологічний терор, змушувало свої жертви визнавати членство в цих організаціях на показових процесах, що широко висвітлювалися в пресі.
Вперше до цієї тактики на Україні вдалися у 1929 – 1930 рр., коли в належності до таємної національної організації “Спілка визволення України” (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції.
Наступним, хто зазнав тиску з боку тоталітарної системи, була Всеукраїнська академія наук. Було заборонено діяльність її секцій, введена цензура на її видання.
Процес над СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної церкви. Звинувачені у співпраці з СВУ першоієрархи вимушені були скликати собор у січні 1930 р. і саморозпуститися. Незабаром митрополита Миколу Борецького, ще 3-х митрополитів, 23–х єпископів та архієпископів та близько 2 000 священників було заслано до трудових таборів.
Велика чистка”.
У 1933 р., коли ще не зринула перша хвиля репресій, Й.Сталін розпочав нові. Тепер вони були направлені проти членів КП(б)У Причинами репресій були небезпека націонал-комунізму і деморалізованість українських комуністів страхіттями колективізації та голодомору. В січні 1933 року Сталін призначає своїм представником на Україні Павла Постишева. Разом з ним був присланий новий голова ОДПУ Всеволод Балицький. Тисячі місцевих чиновників П. Постишев замінив своїми людьми, щоб скоріше закінчити колективізацію.
Водночас він почав наступ на українізацію. Головним об’єктом був комісар освіти М.Скрипник. 7 липня 1933 р. він накладає на себе руки. Так само кілька місяців назад зробив М.Хвильовий. Інший ідеолог українського націонал–комунізму О. Шумський помер на засланні. Із 240 українських письменників репресовано 200, а з 85 вчених – мовознавців ліквідували 62. Знищення українських установ сягнуло апогею. За звинуваченнями в націоналізмі жертвами чисток стали понад 15 тис. відповідальних працівників.
НКВС (колишнє ОДПУ) без упину фабрикував “змови” терористичних груп, пов’язуючи з ними дедалі ширше коло людей. Звичайним явищем був смертний вирок, що зразу ж виконувався, чи, у кращому випадку, тривале ув’язнення у сибірських концтаборах. Щоб забезпечити невичерпний запас “зрадників”, слідчі НКВС зосереджувалися на питаннях “Хто вас завербував ?” і “Кого ви завербували?”. Отримані під тортурами визнання часто прирікали на смерть випадкових знайомих, друзів і членів сімей.
У 1937 р. Й. Сталін вирішує ліквідувати все керівництво КП(б)У та весь український радянський уряд. У результаті до червня 1938 р. 17 міністрів українського радянського уряду було заарештовано і страчено, загинули майже всі члени ЦК і Політбюро КП(б)У. За підрахунками 37% членів КП(б)У було репресовано (170 000 чол.).
Про масштаби “Великої чистки” свідчить знайдене у Вінниці масове поховання 10 000 розстріляних у 1937 – 1938 рр. місцевих жителів.
Масові репресії, що набули в 20–30-х роках різних форм (розкуркулення, депортації, голодомор, викриття “шкідницьких організацій” та ін.), були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони в політичній сфері придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, блокували розвиток громадянського суспільства, давали змогу майже повністю контролювати розвиток суспільних процесів; в економічній - забезпечували систему дармовою робочою силою; у соціальній – розколювали суспільство, протиставляли його верстви одну одній, створювали атмосферу взаємної підозри та недовіри, шляхом перманентних пошуків ворога (хто не з нами, той – проти нас) забезпечували збереження важливих функціональних якостей системи – дисципліни та єдності.