Сутність міжнародного правопорядку

С

проби деяких теоретиків права розглядати закон­ність і правопорядок як дві сторони одного явища в науці міжнародного права не знайшла прихильників. Лише ок­ремі фахівці міжнародного права (наприклад, Н. Е. Тюрі-на) вбачають у тріаді «міжнародне право — міжнародна законність — міжнародний правопорядок» лінійну залеж­ність, що «має дещо абстрактний характер і може розгля­датися суто на теоретичному рівні»1. Більшість дослідників проблеми розрізняють особливі властивості як міжнарод-

1 Тюрина Н. Е. Международный правопорядок. Казань, 1991. С. 11.


Глава XVIII
_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок

ної законності, так і міжнародного правопорядку. Серед них, зокрема, вказують на такі: 1) міжнародна закон­ність і міжнародний правопорядок є різними за характе­ром і якістю. Міжнародна законність — політико-правова реальність; міжнародний правопорядок — стан міжна­родно-правового життя учасників міжнародного співто­вариства, впорядкована система правових відносин, які склалися; 2) це різні етапи реалізації розпоряджень. Між­народна законність — це міжнародне право, що реалі­зується, процес реалізації його норм. Міжнародний пра­вопорядок — це реалізоване міжнародне право, втілене в життя; 3) вони виконують різне функціональне наванта­ження. Міжнародна законність — це засіб зміцнення між­народного права, підвищення його ефективності. Міжна­родний правопорядок — це результат здійснення міжна­родного права і міжнародної законності; 4) міжнародна законність — причина, міжнародний правопорядок — на­слідок; 5) міжнародна законність визначається кількісни­ми показниками, міжнародний правопорядок — якісни­ми; 6) міжнародна законність характеризується особливи­ми правовими, політичними, морально-етичними та ін­шими джерелами.

Міжнародна законність — це властивість міжнародно­го правопорядку, засіб його встановлення та підтримки, умови функціонування. Серед численних визначень між­народного правопорядку розрізняють декілька підходів, характерних для виокремлення головного в його сутності: а) міжнародний правопорядок — це реалізація норм між­народного права, міжнародне право в дії (Ю. А. Решетов, Н. Е. Тюріна та ін.); б) міжнародний правопорядок — це стан упорядкованості міжнародних відносин нормами між­народного права, це певний порядок міжнародних відно­син (А. П. Мовчан, М. І. Лазарев та ін.). «Сучасний між­народний правопорядок, — зазначає А. П. Мовчан, — це порядок міжнародних відносин, який встановлений і здій­снюється на основі принципів та норм чинного міжна­родного права і спрямований на забезпечення нормаль­них, миролюбних відносин та співробітництва між усіма державами, незалежно від їхніх політичних, економічних, соціальних систем і розвитку»1.

1 Мовчан А. П. Международный правопорядок. М., 1996. С. 16.


Загальне і особливе міжнародної законності та міжнародного правопорядку

Порядок міжнародних відносин вказані автори роз­глядають ширше, ніж правовий порядок у цій сфері, від­носять до нього порядок (неправовий) дипломатичних відносин між державами, відносини між державами, які щойно виникли і не вступили у правовідносини, та ін.; в) міжнародний правопорядок — це система (порядок) міжнародних відносин, урегульованих нормами міжнарод­ного права (В. А. Василенко, В. І. Євінтов та ін.). Щ ав­тори звужують сферу міжнародного правопорядку до від­носин, які врегулювали між собою суб'єкти міжнародно­го права. Такий погляд на міжнародний правопорядок розвиває А. В. Василенко: «Міжнародний правопорядок — це порядок суспільних відносин, встановлений між взає­модіючими державами або між ними та створеними ними міжнародними міжурядовими організаціями, а також між самими міжнародними організаціями за допомогою між­народно-правових норм, вироблених згаданими суб'єкта­ми міжнародного права»1. Він допускає, що в міжнародній нормотворчості можуть брати участь і так звані аномальні суб'єкти міжнародного права (вільні міста, Ватикан та ін.), але вважає її вплив на формування міжнародного право­порядку досить незначним.

На думку В. І. Євінтова, «правопорядок у міжнарод­ному співтоваристві можна визначити як таку сукупність відносин, яка має свою структуру, що грунтується на нормах права, ядром і основою яких є основні принци­пи міжнародного права, що породжують загальні право­відносини між суб'єктами співтовариства держав з при­воду захисту загальних інтересів і збереження цінностей, які сприймають усі»2.

Визначення правопорядку через сукупність міжнарод­них правовідносин є переважним у науці міжнародного права. В І. І. Лукашука міжнародний правопорядок — це система міжнародно-правових відносин, покликана нада­ти співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права; в М. О. Ушакова і М. Л. Ентіна — це сукупність правовідносин, які склада-

1 Василенко В. А. Стратегия международно-правового обеспечения
миропорядка■// Вестн. Киев, ун-та. Международные отношения и меж­
дународное право. 1984. № 18. С. 4.

2 Евинтов В. И. Международное сообщество и правопорядок. К.,
1990. С. 71.


Глава XVIII
_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок____

ються відповідно до норм і розпоряджень міжнародного права, зокрема до основних загальновизнаних його прин­ципів — норм, які мають імперативний характер загаль­нообов'язкового права; в М. І. Лазарева — це сукупність міжнародних правовідносин, які утворюються в результаті виконання норм міжнародного права у міжнародних від­носинах, тощо.

Міжнародний правопорядок — це стан фактичної впо­рядкованості міжнародних відносин, який відображає ре­альне, практичне здійснення вимог міжнародної закон­ності та міжнародного права. Він характеризується єд­ністю, організованістю, злагодженістю і сталістю міжна­родних відносин. Для міжнародного правопорядку прита­манні визначеність змісту міжнародних відносин, узгод­женість, гармонійність, забезпеченість та системність між­народних правовідносин, при цьому — динамізм і мож­ливість цілеспрямованих змін.

У науці і практиці міжнародних відносин сьогодні ши­роко вживаються формально подібні терміни («міжнарод­ний правопорядок», «міжнародний порядок», «світопоря-док», «світовий порядок» тощо), але вони стосуються якіс­но відмінних сторін міжнародного життя.

Світопорядок — це стан упорядкованості, відповід­ності соціального та біогеографічного середовищ. Сві­топорядок грунтується на об'єктивних законах розвит­ку живої j неживої матерії, законах розвитку суспільно-економічних формацій, а стосовно міжнародного жит­тя — ще й на закономірностях міжнародного співробіт­ництва.

Світовий порядок — то є система взаємодіючих міжна­родних політичного, економічного, інформаційного, пра­вового, етичного та інших порядків. Для його аналізу не­обхідне дослідження міжнародних і національних політич­них процесів. Основними компонентами світового поряд­ку є мир, міжнародна безпека, екологічна рівновага, пра­ва людини, суспільна та економічна справедливість, гу­манне управління та інші загальнолюдські цінності. Сві­товий порядок являє собою цілісну сукупність загально­людських цінностей, їх глобальну структуру з проміжни­ми переходами.

Міжнародний порядок — стан динамічної відповід­ності міжнародних відносин, їх організації якісним влас-


Загальне і особливе міжнародної законності та міжнародного правопорядку

тивостям міжнародних систем управління (міжнародного права, міжнародної моралі, політики, релігії, етики, ввіч­ливості тощо).

Міжнародний порядок має багато спільного з міжна­родним правопорядком і ряд характерних особливостей. В основі міжнародного правопорядку лежать норми між­народних договорів, звичаїв, рішень міжнародних органі­зацій. В основі міжнародного порядку лежать правила міжнародного співтовариства: правові, політичні, міжпар-тійних відносин, демократії, моралі, релігії, звичаїв, нор­ми громадських організацій та ін.

Міжнародний правопорядок — результат діяльності суб'єктів міжнародного права; міжнародний порядок — результат діяльності суб'єктів міжнародних відносин. Міжнародний правопорядок у необхідних випадках вста­новлюється із застосуванням примусових заходів дер-жавновладного, імперативного характеру; міжнародний порядок підтримується із застосуванням примусової си­ли (державновладного характеру) лише в правовій сфері відносин.

Для міжнародного правопорядку характерна чітка виз­наченість учасників, змісту, особливостей регулювання міжнародних відносин і впорядкованість.

У становленні сучасного міжнародного правопоряд­ку можна виокремити: соціально-економічні передумо­ви (потреби в упорядкуванні міжнародного життя, по­ведінки держав, народів, міжнародних організацій то­що; припинення «холодної війни» і розпад блокових систем; міжнародні економічні, політичні та інші по­треби й інтереси; міжнародна законність тощо) і спе­ціальні юридичні передумови (необхідність правової впо­рядкованості міждержавних відносин; наявність міжна­родного права як сукупності норм і правил поведінки, які утворюють струнку систему; наявність суб'єктів між­народного права як можливих учасників правового по­рядку та їхній певний юридичний статус; наявність між­народно-правових відносин, які поєднуються в цілісну, впорядковану систему; міжнародно-правові методи вста­новлення та підтримки міжнародно-правового порядку тощо).


Глава XVIII Міжнародна законність та міжнародний правопорядок


Міжнародне право та міжнародний правопорядок


 


Міжнародне право та міжнародний правопорядок

М

іжнародне право є перед­умовою міжнародного правопорядку. Без міжнародного права немає міжнарод­ного правопорядку. Міжнародне право надає міжнарод­ному правопорядку юридичні характеристики (властиво­сті). Система міжнародного права визначає систему між­народного правопорядку. Міжнародний правопорядок складається з двох основних засад — права і порядку. Міжнародний порядок може мати як правовий, так і не-правовий характер. Неправова частина міжнародного по­рядку є основою функціонування інших систем управлін­ня (крім міжнародного права) у міжнародних відносинах. Отже, міжнародний правопорядок є лише частиною між­народного порядку.

Учасниками міжнародного правопорядку можуть бути суб'єкти, які володіють міжнародною правосуб'єктністю в повному обсязі або які володіють лише правоздатністю, дієздатністю або деліктоздатністю чи мають специфічний правовий статус у міжнародних відносинах. Тобто учас­никами міжнародного правопорядку можуть бути держа­ви (насамперед), а також нації, народи, міжнародні орга­нізації (урядові й неурядові), державоподібні утворення, фізичні особи, транснаціональні компанії та ін. Головним для міжнародного правопорядку є забезпечення умов іс­нування і функціонування співтовариства держав.

Центральною зв'язувальною ланкою між міжнародним правом (його суб'єктами) та міжнародним правопорядком є норма міжнародного права. Норми міжнародного права визначають: сферу міжнародних відносин, у яких розви­вається міжнародний правопорядок; умови виникнення, зміни та припинення таких відносин; учасників міжна­родного правопорядку, їхнє правове становище й харак­теристику, програму поведінки, обсяг взаємних вимог, їхні права та обов'язки; сферу взаємних зв'язків учасників правопорядку, правові наслідки невиконання обов'язків або зловживання правом; обставини та умови, за яких суб'єкти міжнародного права можуть втручатись у правові відносини і правовий порядок за власною ініціативою і


на прохання інших учасників міжнародного спілкування; міру, обсяг, характер впливу на правопорушника, наслід­ки правопорушення; просторово-часові характеристики правопорядку; процесійні форми розвитку правових від­носин і зв'язків, їх наступність тощо.

Основу міжнародного правопорядку складають міжна­родні правовідносини, з-поміж яких розрізняють: 1) між­народні договірні правовідносини, міжнародні територі­альні (морські, повітряні, космічні, прикордонні тощо) правовідносини, правовідносини, які створюються в ме­жах міжнародних інституційних механізмів, правовідно­сини міжнародної безпеки, міжнародні гуманітарні пра­вовідносини та ін.; 2) міжнародні регулятивні та охоронні правовідносини; 3) міжнародні правовідносини з різною кількістю учасників (прості — два учасника, складні — багато учасників); 4) односторонні і взаємні правовідно­сини; 5) правовідносини з різним фактичним обсягом; 6) відносно ізольовані й тісно пов'язані з іншими право­відносинами групи та ін.

Мета міжнародного правопорядку визначається характе­ром міжнародної економіки, політики, інтересами держав і народів та ін. Цілями міжнародного правопорядку можуть бути: правове вираження та оформлення міжнародного жит­тя; забезпечення чіткого й суворого режиму міжнародних відносин, який гарантує неухильне втілення в практику принципів міжнародного права; забезпечення матеріально­го добробуту народів, послідовне проведення науково-тех­нічної і гуманітарної революцій; ліквідація міжнародних правопорушень, зміцнення міжнародного миру та безпеки; використання переваг демократичних засад сучасного між­народного права; правове забезпечення і гарантія нових еко­номічного, політичного, інформаційного, екологічного та інших порядків у міжнародних відносинах тощо.

Міжнародний правопорядок — складна специфічна система, яка містить численну кількість учасників право­порядку (суб'єктів міжнародного права і суб'єктів міжна­родних відносин) з їх різним функціональним наванта­женням та ієрархічним підпорядкуванням; відносини і зв'язки між учасниками правового порядку з їх властиво­стями; акти реалізації міжнародного права з їх властивос­тями; впорядковану взаємодію зазначених компонентів у межах єдиного, узгодженого цілого.


Глава XVIII
___________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок__________________

Складність міжнародного правопорядку визначаєть­ся не стільки кількістю його елементів і компонентів, скільки численністю зв'язків між ними і середовищем, у якому він функціонує. Міжнародний правопорядок по­стійно зазнає активних впливів із зовнішнього середо­вища та системи міжнародного порядку, складовим ком­понентом якої він є.

Сторонами міжнародного правопорядку є його учас­ники, які з'являються і зникають, змінюють своє місце та функції в правопорядку, вступають то в одні, то в інші міжнародні правовідносини. Динамічність міжнародного правопорядку є наслідком і того, що міжнародні право­відносини динамічні (виникають, змінюються, припиня­ються, зникають), змінюються зв'язки між ними, зміню­ються властивості елементів правопорядку (розвивається правоздатність, дієздатність, змінюється компетенція су­б'єктів, надається свобода вибору варіанта поведінки то­що), змінюються програми поведінки (міжнародні дого­вори, рішення міжнародних або міждержавних організацій тощо) учасників правопорядку та ін.

Разом з тим зміни стосовно учасників міжнародного правопорядку не можуть бути необмеженими, безконт­рольними. Правовий статус учасників міжнародного правопорядку має відповідати таким вимогам: 1) вказу­вати на завдання, предмет і цілі діяльності; 2) визнача­ти їх місце і положення серед інших учасників міжна­родного правопорядку (насамперед суб'єктів міжнарод­ного права); 3) визначати програму поведінки, компе­тенцію, повноваження, функціональні навантаження, засоби досягнення визначених цілей і виконання зав­дань; вказувати на методи діяльності суб'єктів міжна­родного права; визначати їх правоздатність; 4) визнача­ти характер та обсяг прав, свобод, законних інтересів, засобів їх гарантування; 5) визначати характер та обсяг покладених і набутих обов'язків; встановлювати відпо­відальність за поведінку суб'єктів; вказувати на засоби забезпечення покладених обов'язків; 6) викладати за­гальні розпорядження, заборони, поручництва, які діють у міжнародному співтоваристві і є обов'язковими для кожного учасника правопорядку; 7) закріплювати пра­вові принципи функціонування в правовій структурі міжнародного співтовариства.


______ 5

Міжнародне право та міжнародний правопорядок

Упорядкованість міжнародного правопорядку характе­ризується впорядкованістю: а) міжнародно-правової струк­тури; б) міжнародно-правових процесів; в) системи між­народного права.

Досягти оптимальної впорядкованості міжнародного правопорядку можна, коли буде впорядковано: а) проце­си виникнення, зміни та припинення міжнародних пра­вовідносин; б) процеси виникнення і скасування суб'єктів міжнародного права, зміни їх правового статусу; в) взає­мовідносини між суб'єктами міжнародного права відпові­дно до їх статусу; г) вирішення спорів та конфліктів, які можуть виникнути між суб'єктами права; д) методи пра­вового регулювання відносин і впливу на учасників між­народних відносин; є) поведінку учасників міжнародних правовідносин за певних умов; є) такі вимоги і власти­вості учасників міжнародного правопорядку, ях міжнарод­на законність, координаційність, загальна підпорядко­ваність вимогам правових норм тощо; ж) вплив на право­порушників і ліквідація правопорушень.

Для міжнародного правопорядку характерні три го­ловні функції: 1) збереження та вдосконалення правопо­рядку (через управління системою правопорядку; його за­хист від гнітючого впливу негативних чинників; зміцнен­ня цілісності та організованості системи, впорядкування координаційних взаємозв'язків, елементів, властивостей, відносин, підтримку властивостей стабільності, стійкості, впорядкованості, законності); 2) взаємодія із зовнішнім середовищем, іншими соціальними системами (через при­стосування до зовнішнього середовища, служіння право­вою основою для політичних систем, які взаємодіють у міжнародних відносинах, підтримання і захист тих із них, які відповідають системі міжнародного правопорядку; внесення впорядкованості в систему міжнародної демок­ратії, в структуру та функціонування важливих сфер су­часної системи міжнародних відносин, внесення впоряд­кованості у важливі внутрішні зв'язки міжурядових орга­нізацій); 3) відокремлення якісної визначеності міжна­родного правопорядку (через упорядкування наявної структури, координацію взаємодії компонентів правопо­рядку; впорядкування правових властивостей і стану кож­ного суб'єкта міжнародного права, програми його пове­дінки та функціонування; впорядкування правових відно-


Глава XVIII
_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок____

син, процесів, зв'язків у часі та просторі; досягнення внут­рішньо узгодженої системи міжнародного правопорядку).

Міжнародний правопорядок розвивається на загально-соціологічних засадах, загальних юридичних принципах, на яких формуються і функціонують міжнародно-правова надбудова, правова система, всі інститути міжнародного права — і безпосередньо на принципах міжнародного пра­вопорядку як цілісного утворення.

До загальносоціологічних засад міжнародного право­порядку належать: принцип наукової обгрунтованості; по-літико-правова основа — демократичні міжнародно-пра­вові відносини; економічна основа — справедливий між­народний економічний порядок; духовна основа — куль­тура світового співтовариства; цільова основа — зміцнен­ня миру й безпеки між народами.

До загальних юридичних принципів міжнародного правопорядку належать: принципи сучасного міжнарод­ного права; загальні принципи права; міжнародна закон­ність; верховенство міжнародного права над політикою; рівність усіх суб'єктів міжнародного права перед норма­ми міжнародного права; рівне і справедливе надання між­народно-правових можливостей (прав, свобод і законних інтересів) та вимоги щодо виконання обов'язків і реалі­зації міжнародно-правової відповідальності; об'єктив­ність, справедливість та істинність правових заходів; пе­реконаність суб'єктів у правильності і справедливості правових заходів; справедливість і невідворотність впливу на правопорушника, можливість застосування до нього заходів впливу; просторово-часові параметри застосуван­ня правових заходів та ін.

До принципів функціонування міжнародного право­порядку як системи належать: принцип законності, прин­цип цілісності і структурності, принцип субординації і співпідлеглості (підлеглість усіх норм міжнародного пра­ва функціям міжнародного правопорядку), принцип упо­рядкованості, узгодженості елементів і компонентів, прин­цип зв'язку та відповідності системі міжнародно-право­вого регулювання, принцип стабільності, принцип до­цільності, принцип простоти та ін.

На відміну від міжнародної законності, де регіоналізм є ознакою послаблення законності, бо вона з найбільшою ефективністю діє при універсальності її вимог, міжнарод-


Міжнародне право та міжнародний правопорядок

ний правопорядок відзначається тим більшою стабільні­стю та міцністю, чим більш упорядкованими і сталими є його регіональні структури. Останні в міжнародному пра­вопорядку є не тільки сталими, а й мають певну відок­ремленість у рамках універсального правопорядку. Саме тому можна говорити про європейський, африканський, латиноамериканський та інші типи правопорядку.

В науці міжнародного права вивчаються питання між­народного правопорядку в космосі, правопорядку у Світо­вому океані, міжнародного інституційного правопорядку тощо.

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІ ТЕР А ТУРА „„„^^

Василенко В. А.

Стратегия международно-правового обеспечения миропорядка //

Вести. Киев, ун-та: Международные отношения и международное

право. 1984. № 18.

Верещатин В. С.

«Общее правовое поле» современного мира //

Советский журн. междунар. права. 1991. № 3—4.

Евинтов В. И.

Международное сообщество и правопорядок. К., 1990.

Лукашук И. И.

Нормы международного права в международной нормативной

системе. М., 1997.

Мовчан А. П. Международный правопорядок. М., 1996.

Сандровский К. К.

Проблемы законности и правопорядка в международных отношениях

// Вестн. Киев, ун-та: Международные отношения и международное

право. 1986. Вып. 23.

Тюрина Н. Е. Международный правопорядок. К., 1991.



Справи, рішення та консультативні висновки міжнародних і національних судових установ і висновки міжнародних органів та організацій, на які є посилання в тексті

Висновок «Сандра Лавелас про­ти Канади» (Комітет з питань прав людини) — 336

Висновок «Суерез де Гуерро про­ти Колумбії» (Комітет з пи­тань прав людини) — 336

Консультативний висновок «За­конність загрози або викори­стання ядерної зброї» (МС ООН) - 213

Консультативний висновок «За­хідна Сахара» (МС ООН) — 286

Консультативний висновок «За­ява про перегляд рішення № 273 Адміністративного три­буналу ООН» (МС ООН) -514

Консультативний висновок «За­ява про перегляд рішення № 158 Адміністративного три­буналу ООН» (МС ООН) -514

Консультативний висновок «За­ява про перегляд рішення № 333 Адміністративного три­буналу ООН» (МС ООН) -514

Консультативний висновок «Про відшкодування збитку, зав­даного на службі ООН» (МС ООН) - 317, 491


Консультативний висновок «Про міжнародний статус Півден­но-Західної Африки» (МС ООН) - 514

Консультативний висновок «Про розуміння і тлумачення п. 2 ст. 17 Статуту ООН. Деякі ви­трати ООН» (МС ООН) -514

Консультативний висновок «Про склад Комітету з питань без­пеки на морі Міжурядової морської консультативної ор­ганізації» (МС ООН) - 514

Консультативний висновок «Рі­шення Адміністративного три­буналу МОП за скаргою, поданою на ЮНЕСКО» (МС ООН) - 514

Консультативний висновок сто­совно спору Греції та Албанії щодо грецьких національних меншин (ППМП) — 511

Консультативний висновок що­до правомірності закриття приватних шкіл в Албанії (ППМП) - 511

Консультативний висновок «Юридична сила рішень про компенсацію прийнятих Ад­міністративним трибуналом ООН» (МС ООН) - 514


Справа «Англо-іранська нафто­ва компанія» (Велика Брита­нія/Іран) (МС ООН) - 286

Справа «Англо-норвезьке рибо­ловство» (Велика Британія/ Норвегія) (МС ООН) - 19, 231

Справа «Бувот проти Барбуїт» (Велика Британія) — 272

Справа «Ван Генд і Лус проти Нідерландів» (Суд Європей­ського Союзу) — 336

Справа «Застосування Конвенції 1902 р. щодо опіки над не­повнолітніми» (Нідерланди/ Швеція) (МС ООН) - 286

Справа «Заява про перегляд і тлумачення судового рішення від 24 лютого 1982 р. в справі «Континентальний шельф» (Туніс/Лівія) (МС ООН) -514

Справа «Зігвальд, Чарльз проти Німеччини» (Французько-ні­мецький змішаний арбітраж­ний суд) — 335

Справа «Інтерхандель» (Швей-царія/США) (МС ООН) - 514

Справа «Ірландія проти Сполу­ченого Королівства» [Євро­пейський суд з прав людини (ЄСПЛ)] - 136

Справа «Інцидент у повітряному просторі» (Ізраїль/Болгарія) (МС ООН) - 514

Справа «Континентальний шельф» (Туніс/Лівія) (МС ООН) - 514

Справа «Континентальний шельф Егейського моря» (Греція/Ту­реччина) (МС ООН) - 514

Справа «Континентальний шельф Північного моря» (ФРН/Да-нія; ФРН/Нідерланди) Між­народний Суд ООН (МС ООН) - 19, 514


Справа «Ледерер проти Німеч­чини» (Англо-німецький ар­бітражний суд) — 335

Справа «Лолесс проти Ірландії» (ЄСПЛ) - 136

Справа «Лотос» (ППМП) — 204, 290

Справа «М. Ватсон проти Де­партаменту торгівлі та промис­ловості» (Велика Британія) — 273

Справа «Ноттебом» (Ліхтенш­тейн/Гватемала) (МС ООН) -286

Справа пароплава «Вімбледон» (ППМП) - 511

Справа «Право проходу через територію Індії» (Португалія/ Індія) (МС ООН) - 118, 514

Справа «Про арбітражне рішен­ня короля Іспанії від 23 груд­ня 1906 р.» (Гондурас/Ніка­рагуа) (МС ООН) - 514

Справа «Про Барселонську ком­панію» (Бельгія/Іспанія) (МС ООН) - 514

Справа «Про Барселонську ком­панію. Нова заява 1962» (Бель­гія/Іспанія) (МС ООН) - 514

Справа «Про власність універ­ситету Петер Пазмані» [По­стійна палата міжнародного правосуддя (ППМП)] - 286, 290

Справа «Про воєнну і напівво-єнну діяльність проти Ніка­рагуа» (Нікарагуа/США) — 213, 222

Справа «Про державну належ­ність Східної Гренландії» (ППМП) - 231

Справа «Про деякі німецькі ін­тереси в польській Верхній Силезії» (ППМП) - 285, 290


 




ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Справа «Про дипломатичних і консульських співробітників США в Тегерані» (США/ Іран) (МС ООН) - 514

Справа «Про завод м. Хорзжув» (ППМП) - 286, 290, 462

Справа «Про маяки» (ППМП) — 286, 480

Справа «Про належність храму Преах Віхеар» (Камбоджа/Таї­ланд) (МС ООН) - 231, 514

Справа «Про німецьких посе­ленців у Польщі» (ППМП) — 285

Справа «Про норвезькі позики» (Франція/Норвегія) (МС ООН) - 286, 514

Справа «Про статус Південно-Західної Африки» (Ефіопія/ Південна Африка; Ліберія/ Південна Африка) (МС ООН) - 514

Справа «Про сербські і бразиль­ські позики» (ППМП) — 286

Справа «Про стягнення алімен­тів з К.» (Україна) — 284


Справа «Про суверенітет над при­кордонними землями» (Бель­гія/Нідерланди) (МС ООН) -231, 514

Справа «Про сухопутні, острівні і морські кордони. Спір Сальвадору з Гондурасом з підключенням Нікарагуа» (МС ООН) - 217

Справа «Про територіальний спір» (Лівія/Чад) (МС ООН) -373

Справа «Про тлумачення пара­графа 4 додатку до ст. 179 до­говору в Неувіллі (між Болга­рією і Грецією) (ППМП) — 437

Справа «Про юрисдикцію судів м. Данцига» (ППМП) - 290

Справа «Сей Фучжії проти Калі­форнії» (США) - 275

Справа «Чунг Чи Ченг проти Р» (Велика Британія) — 272—273

Справа «Штейнер і Гросс проти польської держави» (Верхньо-силезький арбітражний суд) — 335


Австралія — 93, 353

Австрія - 87, 92, 93, 325, 334

Агресія - 220, 221, 475

Азія — 78

Албанія — 511

Алма-атинська Декларація дер­жав СНД 1991 р. - 377, 386

Америка — 84

Американська конвенція прав людини 1969 р. — 236

Американська конвенція про права та обов'язки держав 1933 р. - 226, 313, 361

Англія - 83, 92, 99

Ангола — 356

Андорра — 303, 313

Антифашистське віче Югосла­вії — 355

Арбітражне міжнародне судочин­ство - 518-520

Аргентина — 96, 510

Архіви державні — 383

Ассирія — 64

Аугсбурзький мирний договір 1553 р. - 86

Афганістан — 193, 356, 527

Афіни — 66


Африка — 78

Африканська хартія прав люди­ни і народів 1981 р. — 236

Бангладеш — 362

Барселонська конвенція про вну­трішні водні шляхи міжна­родного значення 1921 р. — 92

Бельгія - 93, 96, 100, 231, 354, 490, 514

Берлінська Африканська конфе­ренція 1884-1885 pp. - 88

Берлінський конгрес 1878 р. — 87, 88

Бернське Бюро захисту літератур­них і художніх праць 1886 р. — 88

Бернське Бюро захисту Промис­лової власності 1883 р. — 88

Біблія — 34

Боготський пакт — 501

Болгарія - 105, 334, 514

Бразилія — 510

Бранденбург — 86

Брюссельська конвенція 1962 р. про відповідальність операто­рів ядерних суден — 488



STATUTA SUO CLAUDUN-TUR TERRITORIO, NEC ULTRA TERRITORIUM DISPONUNT

STRICTI JURIS

SUI GENERIS

SUPER ALTUM MARE

TABULA AMALFITANA

TABULA RASA

TERRA MANENS VACUA OCCUPANTI CONCEDI-TUR

TUTELA

UBI CULPA EST, IBI POENA SUBESSE DEBET

UBI SOCIETAS, IBI JUS

ULTIMA RATIO

ULTIMATUM

ULTRA

UNUMQUODQUE DISSOLVI EODEM, LIGAMINE QUO LIGATUR

UTI POSSIDETIS JURIS

VERSUS VETO VICE VERSA


закони обмежені своєю терито­рією, не діють за межами своєї території

в суворій відповідності з правом

особливий

у відкритому морі

морські закони м. Амальфа (Іта­лія, X ст.)

правило «чистої дошки»

земля, що залишилась нічиєю, стає власністю того, хто її за­хопить

опіка

де є вина, там повинна бути ка­ра

де суспільство, там і право

останній доказ; останній засіб

остання пропозиція; остаточне формулювання умов у пере­говорах про вирішення спору

за межами; понад

будь-яке зобов'язання скасову­ється в такий само спосіб, як воно виникло

право зберігати за собою те, чим володієш

проти

заборона

навпаки


ЗМІСТ

Вступ (В. Г. Буткевич) З

Умовні скорочення 7