Аналіз процесу накопичення составів
Один з найважливіших елементів тривалості знаходження вагонів на технічних станціях, який вагомо впливає на систему організації вагонопотоків, є простій вагонів під накопиченням. Затрати вагоно-годин на накопичення складають 50-70% загального простою вагонів. Різноманітні варіанти організації вагонопотоків впливають на безліч факторів, що визначають процес накопичення вагонів на сортувальних станціях. До їх числа можна віднести: кількість призначень, потужність вагонопотоку, кількість вагонів у групах, що прибувають, інтервал прибуття груп, величину замикаючої групи, кількість груп на накопичення состава, та ін.
Відповідно до [13] процес накопичення по характеру може бути перервним (П), частково перервним (Ч) або неперервним (Н).
У першому випадку состави накопичуються без залишкових груп та завершуюча група повністю включається у состав, що відправляється (рис.2.2).
Рис. 2.2.Схема перервного процесу накопичення
Особливість частково перервного процесу та, що після частини составів виникають залишки вагонів, які переходять, для накопичення наступних составів (рис.2.3).
Рис. 2.3.Схема частково перервного процесу накопичення
Неперервний процес має велике теоретичне значення та може виникнути, коли вагони залишаються після завершення накопичення кожного состава (рис.2.4).
Від цього залежать витрати вагоно-годин на накопичення окремого состава.
Рис. 2.4.Схема неперервного процесу накопичення
Різновиди перервного процесу накопичення наступні [13]:
1) состави накопичуються до норми, що задовольняє умові повноваговості та повносоставності поїзда (схема П1);
2) состави накопичуються до певного моменту, при досягненні якого поїзд відправляється незалежно від кількості вагонів у ньому (схема П2);
3) комбінований випадок – частину поїздів одного й того ж вагонопотоку відправляють за розкладом, а іншу – за графіком з накопиченням до визначеної величини (схема П3).
Схема П1 характерна для вивізних, передаточних, а також порожніх та деяких дільничних поїздів, що прямують без розкладу, коли немає суттєвих обмежень за вагою і довжиною состава. У даній схемі реальний процес накопичення характеризується тим, що состави накопичуються з різних за величиною груп 
, які надходять через неоднакові проміжки часу 
.
Схема П2 характерна для збірних, а також вивізних і передаточних поїздів, що відправляються за розкладом; схема П3 – для составів вивізних і передаточних поїздів, що формуються з вагонопотоку малопотужних призначень, коли суворе дотримання розкладу відправлення недоцільно.
При накопиченні составів до певного моменту часу, величина замикаючої групи дорівнює середній величині груп, що надходять. Це випливає з того, що визначає накопичення составів за схемою П2 час відправлення поїзда, а не величина состава, як у схемі П1.
Загальне у схемах П1, П2, П3 те, що допускаються значні коливання ваги і довжини составів.
Частково перервний процес також має різновиди [39]:
1) схема Ч1 – накопичення составів відбувається до розрахункової величини, що задовольняє умові повноваговості (повносоставності) поїзда. Не допускається коливання числа вагонів у составі.
2) схема Ч2 – накопичення составів відбувається до розрахункової величини, що задовольняє умові повноваговості (повносоставності) поїзда. При цьому величина состава коливається у межах, що задовольняють названим умовам.
Схема Ч1 використовується при накопиченні составів до визначеної довжини чи ваги, коли на них накладаються суттєві обмеження. Накопичення составів за цією схемою – по суті, неперервний процес, який майже не зустрічається у практиці.
Схема Ч2 типова при накопиченні составів наскрізних і дільничних призначень, коли поїзд може бути відправлений чи повноваговим, чи повносоставним з незначним перевищенням або заниженням розрахункової величини состава. За затратами вагоно-годин вона займає проміжне положення між схемами Ч1 і П1.
Відправлення поїздів повноваговими, чи повносоставними, а також великовагових і довгосоставних дозволяє оперативно впливати на процес накопичення для скорочення затрат вагоно-годин. За рахунок того, що замикаюча група у середньому більше групи, що необхідна для завершення накопичення составу, що задовольняє будь-якій умові, робітники станції у кожному конкретному випадку вирішують питання про те, скільки вагонів із неї можна включити у даний состав.