Лекція 8. САМОСТІЙНА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ
План:
1. Суть і значення самостійної роботи студентів.
2. Види самостійної роботи і педагогічне керівництво нею.
3. Методика організації самостійної роботи студентів ВНЗ.
4. Керівництво і контроль за самостійною роботою студентів під час вивчення курсів історичних дисциплін.
5. Значення індивідуальної роботи для навчально-виховного процесу.
6. Форми і методи організації індивідуальної роботи студентами під час вивчення історичних дисциплін.
Література:
Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998.
Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса (Методологические основы). – М.: Просвещение, 1982.
Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навч. посіб. для слухачів закл. підвищ. кваліфікації системи вищої освіти. – К., 1997.
Базакуца В.А., Іванова Н.Н., Гнідаш Н.І. Модульна система навчання як ефективна форма стимулювання пізнавальної діяльності студентів // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. – К., 1992.
Кузьмінський А.І. Педагогіка у запитаннях та відповідях. – К.: Знання, 2006.
Лернер И.Я. Процесс обучения и его закономерности. – М.: Знание, 1980.
Мишковська Т.Д. Формування дослідницько-педагогічних умінь студентів в умовах модульної організації процесу навчання. – Тернопіль, 1999.
Моляко В.О. Концепція виховання творчої особистості// Рад. шк. – 1991. – №5 – С. 47–51.
Онофрейчук Д.П. Система консультаций и повышение эффективности самостоятельной работы студентов // Новые подходы к организации самостоятельной работы студентов по общественным наукам. – Л.–К., 1991.
Организация самостоятельной работы студентов. – Х., 1983.
Пометун О., Піроженко Л. Інтерактивні технології навчання: Теорія, практика, досвід . – К., 2002.
Сиротенко Г.О. Шляхи оновлення освіти. Науково-методичний аспект. – Х., 2003.
Ушакова Н. Новітні навчальні ресурси – передумова реалізації вимог Болонського процесу // Освіта України. – 2004. – № 91.
Фіцула М.М. Педагогика. – К.: Академия, 2001.
Ярмаченко М.Д. Основні педагогічні категорії // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 4.
1. Суть і значення самостійної роботистудентів
Концепція модернізації сучасної української освіти передбачає підготовку кваліфікованих, компетентних фахівців на рівні світових стандартів, соціально й професійно мобільних, конкурентоспроможних на вітчизняному, європейському і світовому ринках праці. Як свідчить міжнародна практика, сучасний фахівець у будь-якій сфері діяльності ефективно реалізує свої професійні здібності лише за умов засвоєння ним загальнолюдських гуманітарних цінностей, що формувалися попередніми поколіннями протягом століть. Особливу роль у цьому відношенні мають дисципліни гуманітарного циклу, які в Уманському педагогічному університеті викладаються студентам усіх курсів, сприяють гуманізації педагогічної освіти, подоланню фахового мислення майбутніх педагогів.
Однією з провідних гуманітарних дисциплін в УДПУ курс “Історія України”, в якому висвітлюються основні етапи історичного шляху українського народу. Викладання цього курсу сприяє розвитку у студентської молоді почуття патріотизму, формує глибокі морально-етичні переконання, допомагає самостійно орієнтуватися в суспільно-політичному житті й оцінювати історичні події та явища, що відбуваються в Україні та за її межами.
Важлива роль в оволодінні студентами знаннями з курсу “Історії України ” належить самостійній роботі, яка поступово стає однією з провідних форм навчання. Вона набула особливого значення після приєднання у 2004 р. вищих навчальних закладів нашої держави до Болонської конвенції, коли активно почалося впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Ця система, насамперед, базується на самостійній пізнавальній діяльності студентів, стимулює проблемний, дискусійний характер навчання, підвищує творчу активність студентів у процесі оволодіння професійними й загальноосвітніми знаннями. Поняття активізації, оптимізації та інтенсифікації всіх ланок навчально-виховного процесу стають невід’ємними складовими сучасної дидактики.
Головна мета самостійної пізнавальної діяльності студентів – навчитися індивідуально здобувати, оновлювати, поповнювати знання, плідно використовувати їх під час навчання та в подальшій професійній діяльності.
Самостійна робота студентів базується на принципах розвиваючого навчання, відбувається без безпосередньої участі викладача, але під його керівництвом. У процесі самостійної роботи реалізується основна функція навчального процесу – одержання студентом максимального обсягу знань, їх закріплення і перетворення у стійкі вміння і навички.
Завдяки самостійній роботі студенти набувають також здатність:
більш чітко й усвідомлено проявляти мотивацію й цілеспрямованість та набутті знань;
виховувати в собі само організованість, самоконтроль та інші особистісні якості;
заповнювати „інформаційний вакуум необхідним науковими знаннями
позбавитися від так званого “явища вторинної неграмотності”, зокрема, невміння осмислено читати, аналізувати отриману інформацію, робити власні висновки;
формувати мовну компетентність;
набувати навичок самостійної роботи для майбутньої професійної діяльності: брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблеми, знаходити конструктивні рішення, виходити з кризових ситуацій.
Головною умовою успішного виконання самостійної роботи є ретельне планування і контроль з боку викладачів, тому що плідність самостійної роботи студентів – це, насамперед, результат постійної взаємодії студента й педагога-керівника. Саме тому пріоритетна мета викладача – не просто ретранслювати знання, а й стимулювати дослідницьку і пізнавальну активність студентів. Самостійна робота буде більш ефективною, якщо в ній братиме участь група студентів. Групова робота підсилює мотивацію та інтелектуальну активність, підвищує ефективність пізнавальної діяльності студентів завдяки взаємному контролю, посилює позитивну конкуренцію. Групову форму самостійної роботи доцільно практикувати під час аудиторних занять – семінарів, колоквіумів, оперативних опитувань, співбесід.
Таким чином, кредитно-модульна система виключає наявність готових відповідей, надає перевагу різноманітним формам самостійної роботи, які унеможливлюють механічне заучування студентами фактичного матеріалу або поверхове знайомство з історичними подіями і процесами. Для отримання позитивної оцінки студент повинен не просто продемонструвати володіння певним обсягом знань, а й уміти розв’язувати наукові проблеми, аналізувати і систематизувати їх, знаходити оригінальні рішення на підставі самостійно здобутої інформації, формулювати і відстоювати власну точку зору.
У сучасній вищій школі по-різному трактують суть самостійної роботи студентів, по-різному її визначають. П.І.Підкасистий, наприклад, розглядає самостійну роботу як "засіб організації та виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності" . Таке розуміння дозволяє розділити самостійну роботу студентів на аудиторну і поза аудиторну.
Під час аудиторних занять студенти слухають лекцію, ведуть запис її, виконують практичні та лабораторні роботи, беруть участь у дискусіях або просто в обговоренні питань під час семінарського заняття під керівництвом викладача та ін. Позааудиторна робота менш регламентована, ніж аудиторна, внаслідок чого її організація, керівництво і контроль пов'язані з рядом певних труднощів. Через це головна увага у цій темі буде звернута на поза аудиторну роботу студентів, хоч ряд питань, звичайно, є загальним для усіх її видів /проблеми організації та управління самостійною роботою студентів на лекціях і семінарських заняттях будуть окремо висвітлені у відповідних розділах цього навчального видання.
Високо оцінював самостійну роботу у навчанні, Я. А.Каменський. Самостійна робота здебільшого виступає ледь не єдиним способом формування самостійності в набутті знань. Гегель писав: щоб навчитися плавати, треба увійти у воду. Те саме спостерігається і у формуванні самостійності як риси особистості. Праві ті, хто стверджує, що цього навчитися неможливо. Самостійність у здобутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальних інтересів, захопленості. У цьому розумінні самостійності насправді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати у процесі виховання.
Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити смисл та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до вирішуваних питань, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Досвід переконує, що далеко не усі студенти проявляють свідомість і волю при організації власної самостійної роботи. У цій галузі існують ще значні недоліки. Самостійна робота студентів у деяких випадках погано організована, особливо на вечірніх та заочних відділеннях.
2. Види самостійних робіт і педагогічне керівництво ними. Труднощі їх організації
Головним документом, що регламентує аудиторну і позааудиторну роботу студентів вузів є навчальний план з кожної спеціальності. Традиційно у більшості вузів, визначаючи бюджет навчального часу студентів, виходять з співвідношення 6:4, що передбачає 6 год щоденних аудиторних занять і 3-4 год позааудиторних, 6 год обов'язкових аудиторних занять для студентів з допущенням деякого скорочення цього часу тільки на старших курсах були остаточно закріплені рядом постанов у першій половині 30-х рр. /1932-1936/. Підкреслимо, що вказавши-співвідношення 6:4 регламентованих і нерегламентованих навчальних занять студентів у їх реальному житті характеризуються великими перепадами.
Існують певні труднощі в організації систематичної самостійної роботи студентів. Вони визначаються різноманітними факторами: перевантаженістю міського транспорту, значною віддаленістю студентських гуртожитків від навчальних корпусів вузів, нестачею навчальної та навчально-методичної літератури для студентів, відсутністю або недостатньою кількістю читальних кімнат для самостійної роботи у гуртожитках, браком місць у читальних залах студентських бібліотек, не сформованістю вмінь та навичок самостійної роботи у деяких студентів, або відсутністю у них бажання систематично працювати, не сформованістю пізнавальних інтересів у їх частини, перевантаженістю студентів обов'язковими аудиторними заняттями і обмеженістю вільного часу для індивідуальних самостійних робіт тощо.
Закономірності: нерідко читальні зали порожні протягом семестру і перевантажені напередодні і під час складання заліків іспитів. Як ліквідувати вказані недоліки? Як забезпечити систематичну самостійну роботу студентів.
У пошуках відповіді на ці запитання у кінці 80-х років було рекомендовано "зменшити навантаження студентів обов'язковими аудиторними заняттями, вдосконалювати" організацію самостійної роботи, забезпечивши методичну допомогу і контроль з боку викладачів". Пропонувалося, зокрема, на противагу масовій, валовій освіті рішуче перейти "до посилення індивідуального підходу, розвитку творчих здібностей майбутніх спеціалістів, спираючись на їх самостійну роботу, активні форми і методи навчання" , всебічно розвішати змагання студентів у оволодінні знаннями".
Однак зазначені та їм подібні заклики виявилися декларативними і насправді ніяк не втілювалися у життя, не впливали на підвищення якості педагогічного управління самостійною роботою студентів. У цьому розумінні важливий насамперед передовий досвід вузів по залученню студентів до різноманітних форм організації їх самостійної роботи. А саме цього і не вистачало. До основних слід віднести роботу над підручниками, навчальними посібниками, першоджерелами на лекціях, семінарах і в поза аудиторний час контактування, реферування, складання тез; над конспектом лекцій перед ними і після них; над, документами, у лабораторіях, на практичних заняттях; розв'язання задач, виконання вправ, самостійні спостереження, написання творів та переказів, підготовка доповідей наукових повідомлень, переклад спеціальної літератури, різного роду індивідуальних завдань, курсових та дипломних робіт, залучення студентів усіх курсів До активної науково-дослідної роботи різної складності тощо.
Усі види самостійних робіт студентів можна розділити на роботи репродуктивного типу, творчі і комбіновані тобто такі, що включають елементи творчості і репродукції. До речі, зауважимо, що нині відсутня єдина загальноприйнята класифікація самостійних робіт студентів.
Деякі педагоги вищої школи пропонують - з метою організації управління поза аудиторною самостійною роботою студентів - виділяти дві взаємопов'язані підсистеми - систематичну і акордну самостійну працю. При цьому під систематичною працею розуміють працю, розподілену по днях невеликими порціями, а під акордною - компактну і довготривалу за часом. Поділ поза аудиторної самостійної роботи студентів на систематичну повсякденну і акордну досить точно відображає ритм роботи вищої школи і може стати певною основою для її планування, організації й управління нею. Такий розподіл доцільно розглянути у нерозривній єдності з типами репродуктивного, творчого і комбінованого варіантів самостійних робіт студентів. У Дніпропетровському університеті, наприклад, існує досвід кількісного нагромадження навичок самостійної роботи до певного рівня, на базі якого виникає необхідність в акордній праці. Останній переслідує нову мету - перетворення цих навичок у нову якісну структуру /підготовка виступу, доповіді на науковій студентській конференції і та ш. Після цього набуття окремих навичок продовжується до якісно нового етапу узагальнення і т.п. Для цілеспрямованого і оптимального управління процесуальною стороною пізнавальної діяльності студентів розроблені технологічні карги для різних видів самостійних робіт, зокрема:
І). пронесу складання тез,
2). складання бібліографічних карток за книгою,
3).складання карток за статтею,
4).складання виписок,
5) роботи з книгою,
6) читання наукової літератури,
7) процесу конспектування першоджерел,
8) роботи з періодичною пресою,
9) процесу реферування,
10) підготовки доповідей, повідомлень, виступів,
11) виконання курсової роботи,
12) виконання дипломної роботи.
Технологічні карти відіграють найрізноманітніші ролі для студентів з різною підготовкою. Недостатньо підготовлений студент використовує їх як програму дій для виконання завдань, тоді як для студента, котрій має певний запас знань, технологічна карта виконує функцію лише пам'ятки.
На думку дніпропетровських педагогів, чітка організація систематичної і акордної праці студентів залежить передусім від розкладу занять. Він не повинен бути хаотичним. З огляду на це пропонується ввести у розклад "важкі" та "легкі" дні тижня, тобто дні практичних і лабораторних /семінарських/ занять і дні лекційні.
У Московському фізико-технологічному інституті кожний студент отримує графік завдань на семестр. Це забезпечує організацію систематичної самостійної роботи студентів протягом семестру. Студент зобов’язаний дотримуватися графіка і систематично звітувати перед викладачем про його виконання.
Нині виконується значна робота щодо створення комплексної системи забезпечення якості підготовки спеціалістів.
Позитивний досвід створення відповідного методичного забезпечення існує, наприклад, у Київському політехнічному інституті. У Київському університеті розробляються принципи модульної і рейтингової систем навчання та контролю. У Санкт-Петербурзькому університеті підготовлена монографія Смирнової "Пуги формирования модели специалиста с высшим образованием". І все ж проблема оптимального управління систематичною самостійною роботою студентів протягом усіх років навчання у вузі, ліквідації їх перевантаження лишається дуже гострою. Відчувається, що кардинальні заходи ще не знайдені й не реалізовані. Акад. М.М.Семенов вважає: єдиний вихід із становища, що склалося - скорочення обов'язкових лекцій та інших занять з таким розрахунком, щоб загальноосвітні предмети повністю закінчилися у п'ятому семестрі /ПІ курс/, а надалі магістральним шляхом отримання вищої освіти стала НЦРС. Через своє окреме дослідження студент повинен піднятися до загальних проблем науково-технічного прогресу. Такий шлях автор називає шляхом пізнання загального через часткове. Але для впровадження цієї пропозиції необхідна докорінна зміна діючих навчальних планів вузу.
3. Методика організації самостійної роботи студентів у ВНЗ
Організація навчального процесу в сучасному університеті базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного, методичного забезпечення, що здатне забезпечити основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні воно визначене в таких межах: бакалавр - не більше 30 год. на тиждень; спеціаліст – 24 год. на тиждень;магістр – 18 год. на тиждень. У другій половині дня зі студентами проводяться індивідуальні заняття згідно з розкладом, консультації, контроль за самостійною роботою тощо.
Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи;консультації, індивідуальніх заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, складання позаурочного читання з іноземної мови. Крім того, в навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50-60% навчального часу). Традиційно вважається, що студент в цей час повинен самостійно опрацьовувати конспекти лекцій, літературу до тем, що виносяться на практичні і семінарські заняття, самостійно складати конспекти з тем, які виносяться на самостійне вивчення, виконувати реферати тощо. Останнім часом форми такої роботи урізноманітнилися пошуком інформації в системі Інтернет, виконанням найпростіших завдань на комп’ютерній техніці. Однак, в усіх випадках ми маємо справу з виключно інформаційно-пошуковими формами роботи, суть яких зводиться до чисто технічної роботи, а факт існування звіту визнається як фактор успішного засвоєння опрацьованого матеріалу. Такі завдання не вимагають навіть глибокої систематизації, не те, що творчого осмислення, конструювання, моделювання. Дані форми роботи практично не оцінюються, бо передбачається врахування їх результатів у оцінці знань, здобутих студентом під час їх виконання. Проте, відомо, що ефективність такого роду самостійної роботи є надто низькою і ретельно виконує її лише частина, як правило, встигаючих студентів.
Творча (евристична), наближена до наукового осмислення і узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов’язковою присутністю в ній ціле покладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота повинна бути індивідуалізованою з врахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності тощо.
Основним засобом вивчення студентами "Історії України" є самостійна робота, що здійснюється згідно з навчальними планами й програмою її метою є засвоєння студентами курсу відповідно до особистих здібностей кожного та набуття навичок пошуку нових знань.
За часом самостійна робота студентів (СРС) поділяється на аудиторну й позааудиторну; за формами - на обов'язкову (передбачену навчальним планом), вибіркову (наукова й дослідницька робота) та добровільну (участь в олімпіадах, вікторинах, конкурсах). Складовими СРС є самостійна робота під час лекцій, підготовка до семінарів, вивчення тем, що винесені на самостійне опрацювання, написання рефератів, есе, наукової роботи, самостійні наукові дослідження тощо. Контроль за якістю СРС здійснюється на семінарських, індивідуально-консультативних заняттях та екзамені. Форми контролю СРС, що застосовуються при вивченні "Історії України", передбачають усне опитування, співбесіди, тестування, модульні контрольні роботи, індивідуальні пошукові завдання, реферативні виступи тощо.
Ефективність СРС залежить від наполегливості студента у вивченні дисципліни, послідовності й систематичності занять та здійсненні самоконтролю. Останній надає студенту можливість самостійно оцінювати власні досягнення й підвищувати рівень знань.
Методологічною основою самостійної навчальної діяльності студентів є лекція, успішність якої залежить не тільки від мистецтва лектора, а й від уміння студента сприймати її. Завдання студента - уважно слухати викладача, який націлює на концептуально-проблемне бачення головних проблем теми, активно й творчо усвідомлювати отриману інформацію та записувати основний її зміст. Конспект лекцій акумулює необхідний навчальний матеріал і служить в подальшому базою для самостійної роботи студента та економить час на повторення перед екзаменом.
Крім того в курсі "Історія України" є проблеми, які авторами висвітлюються з різних, навіть протилежних точок зору. Ці питання розглядаються викладачем на лекції і якщо студент не буде вести записів, то скоріше за все він швидко забуде пояснення лектора.
Добре засвоєння студентом змісту лекції означає, що він чітко знає основні проблеми теми, уміє виділити в ній головні положення, розуміє її місце у даному курсі, уявляє можливість практичного застосування набутих знань.
Послідовність навчального процесу виражається в тому, що лекція є першою його ступінню, за якою йде самостійна робота студента, консультація викладача і завершує вивчення проблем, поставлених в лекції, семінарське заняття.
Важливою формою самостійної є опрацьовування студентами навчальної й наукової літератури. Для першокурсників передусім необхідно оволодіти методикою роботи з інформаційними джерелами - обізнаністю у способах їх находження й добірки, продуктивною організацією процесу читання, вмінням користуватися довідковою літературою тощо.
Ефективність роботи студента з літературою значною мірою залежить від його навичок організації процесу читання. Неприпустимо механічне читання без осмислення змісту. Розібратися у прочитаному - значить продумати і зрозуміти основні визначення автора, його аргументацію, логічний зв'язок між головними думками, важливість окремих висновків і узагальнень для формування власних поглядів.
Наступною умовою успішного опрацювання інформаційного джерела є уміння студента викласти у тезовій формі його основний зміст. У цілому конспектування - це школа розвитку логічного мислення, адже воно спонукає глибше вникати в суть положень, що викладаються автором та їх аргументацію, сприяє більш чіткому усвідомленню прочитаного, виробленню навичок формулювання своєї думки, підвищує культуру та навички письмової мови . У залежності від характеру інформаційного джерела, ступеня його складності, досвідченості студента та поставленого завдання (вивчення усього твору, або якої-небудь однієї проблеми, підготовки матеріалу до виступу на семінарі, нотатки для доповіді чи реферату) записи носять характер плану, тез, виписок, конспекту.
Конспектування потребує від студента певних навичок. Необхідно знати, що існують декілька форм запису: 1) запис за авторським текстом (текстуальний конспект), коли відповідь на питання дається словами автора або цитатами, логічно пов'язаними між собою; 2) вільний конспект - викладення думок автора своїми словами; 3) комбінований конспект - поєднання текстуального й вільного записів. Оптимальним є варіант, коли добре продуманий запис підкріплюється цитатами із визначень й висновків автора твору.
Поглиблення й закріплення знань, одержаних студентами під час лекцій та в процесі самостійної роботи відбувається на семінарських заняттях. Саме семінарське заняття є тією творчою лабораторією, де всебічно активізується та інтенсифікується мислення студента, формуються навички аналізу й культура полеміки. Семінар забезпечує необхідний оперативний зв'язок між викладачем і студентом при закріпленні програмного матеріалу, розвиває самостійність у студентів при оцінюванні окремих науково-історичних проблем, стимулює загальний інтелектуальний потенціал, підвищує відповідальність за результати своєї праці.
Готуючись до семінару, студент насамперед повинен ознайомитись з планом заняття, списком інформаційних джерел, перечитати лекційні записи й відповідний розділ підручника. Крім джерел, визначених програмою курсу, студентам рекомендується ознайомитися з публікаціями у фахових журналах, науково-популярній літературі й т.п., що допоможе зорієнтуватись у широкому колі поглядів, думок, позицій. Підсумком підготовки до семінару має бути розширений план виступу, який повинен містити тези (основні положення) по кожному з питань заняття. Готуватися до виступу слід з таким розрахунком, щоб викласти зміст одного питання за 7 - 10 хвилин.
В умовах рейтингової системи оцінювання знань студентів, головним об'єктом стають їх уміння, навички та результати творчої діяльності упродовж вивчення теми, а критеріями оцінки - ступінь оволодіння різними формами роботи.
У процесі вивчення дисципліни "Історія України" студенти мають опанувати уміннями: аналізувати, узагальнювати, систематизувати, порівнювати й пояснювати історичні факти на основі альтернативних поглядів на проблеми, спираючись на здобуті знання;
■ оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі, внутрішні мотиви їх дій з позиції загальнолюдських цінностей;
■ аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, критично сприймати тенденційну інформацію;
■ самостійно добувати знання, використовуючи різні джерела - документи, науково-популярну літературу, періодичну пресу тощо, володіти понятійним апаратом, правильно вживати й тлумачити історичну термінологію.
■ складати конспект, тези, готувати реферат, доповідь, складати список літератури з теми, брати участь у дискусії, конференції, давати усний відгук на відповідь однокурсника, поважаючи його право на власну точку зору.
Організація самостійної роботи передбачає системність і послідовність засвоєння матеріалу дисципліни. Тому на початку вивчення дисципліни до відома студентів доводиться графік проведення поточного й модульного контролю знань.
Індивідуальні особливості кожного студента, рівень його знань і здібностей та необхідна методична допомога щодо оволодіння технологіями засвоєння навчального матеріалу викладач визначає під час проведення консультацій, де він обумовлює напрямки самостійної діяльності студента.
Метою навчально-методичного посібника є надання допомоги студентам в організації самостійної роботи та підвищенні її ефективності. Він містить методичні поради до кожної теми курсу, запитання і завдання для самооцінки знань, завдання для тематичного контролю, індивідуальні завдання, контролю Домінуючим у посібнику є принцип вибірковості, спрямований на створення ситуації успіху - студент має змогу самостійно вибирати посильні завдання з будь-якого рівня і об'єктивно оцінювати власні досягнення.