ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМАНДИ
Ефективна команда формується за умови, якщо існує і взаємодіє низка факторів.
Позитивна взаємозалежність — це усвідомлення членами команди важливості міжособистісної комунікації, що забезпечує успішну діяльність кожного. Це переконаність у тому, що „ми міцно зв’язані“. Вона забезпечує максимальний внесок кожного в спільну справу, об’єднання ресурсів, взаємну підтримку та святкування спільного успіху.
Формування позитивної взаємозалежності передбачає певні зусилля з боку керівника;
1) встановлення мети створення позитивної взаємозалежності на основі існування сукупності спільних цілей (прагнення досягти їх поєднує всіх членів групи) і відчуття того, що загальний успіх залежить від зусиль кожного;
2) заохочення розвитку позитивної взаємозалежності. Кожного члена групи слід заохочувати за виконання групових завдань та індивідуальні зусилля, що визначають його якість;
3) встановлення й розподіл у рамках взаємозалежності ролей, відповідно до яких члени групи виконуватимуть взаємодоповнюючі та взаємозалежні функції. Кожен член групи повинен нести персональну відповідальність за ефективну діяльність групи в цілому;
4) формування взаємозалежності завдань. При цьому завдання слід розділити па частини чи етапи, щоб робота одного члена могла бути завершеною в тому випадку, якщо інший співробітник уже виконав свою частину завдання (у цьому разі він теж залежить від відповідальності іншого члена групи);
5) формування позитивної взаємозалежності ресурсів. Кожен член групи повинен мати у своєму розпорядженні лише частину ресурсів, інформації чи матеріалів, необхідних для виконання групового завдання.
Умовами формування й розвитку індивідуальної відповідальності в групі є:
· постійне інформування групи про те, хто з членів найбільше потребує допомоги й підтримки для завершення завдання;
· підтримання переконаності членів групи в тому, що їхній персональний внесок у групову роботу відзначено і їм варто підвищувати свою відповідальність за спільний успіх.
Процедура визначення якісних і кількісних показників внеску кожного члена групи є необхідною з ряду причин. По-перше, це дозволяє членам групи чітко визначити частку внеску кожного в загальну справу. По-друге, знижується ймовірність того, що члени групи несвідомо дублюють один одного. По-третє, члени групи одержують можливість надавати й одержувати необхідні підтримку та допомогу. По-четверте, підкреслюється й визначається відповідальність кожного члена групи. І, нарешті, мінімізується ймовірність прояву лінощів та бездіяльності.
Відомий ефект соціальних лінощів — зниження працездатності кожного члена групи у випадку, коли частка й величина його зусиль не визначаються й не мотивуються, а також відсутня персональна відповідальність за кінцевий результат.
Регулярне міжособистісне спілкування є невід’ємним елементом формування команди. Під час спілкування виробляються групові норми, здійснюється обмін багатоплановою Інформацією, розвивається довіра та взаєморозуміння. Невелика кількість членів команди - це обов’язкова умова, що забезпечує регулярне спілкування між членами.
Навички співробітництва потрібні членам групи для ефективної спільної діяльності. Багато людей не мають досвіду роботи в команді та не уявляють, якого роду професійні та соціальні навички їм потрібні, щоб успішно працювати за таких умов.
Співробітництво - це особливий вид діяльності, спрямований на пошук і реалізацію взаємовигідних цілей і завдань. Він заснований на підтримці й розвитку атмосфери доброзичливості та співпереживання, на взаємному доповненні та повазі членів команди один до одного.
Формування й підтримка групових процедур необхідні для реалізації потреб в обговоренні всіх питань, які викликають жвавий інтерес, зокрема таких, як:
· досягнення групової мети;
· підтримка ділових взаємин та обмін думками.
Команда потребує обговорення й описування моделей поведінки як корисних, так і некорисних, па основі чого приймаються рішення про їх зміну або поширення.
Вплив групових процедур па формування команди залежить під змісту проблемі які виносяться на обговорення її .майбутніх учасників, а також від тога як ці процедури проводяться. Має значення і те, як члени групи взаємодіють і наскільки ефективними с лідерство, комунікація, процес прийняття рішень, усунення конфліктів і т. і.
Формуванню команди сприяє регулярний колективний аналіз таких питань:
1) підсумовування результатів функціонування групи за даними особистого контролю, який здійснюють її члени;
2) обговорення результатів спостереження за ефективними й неефективними діями колег;
3) досягнення згоди щодо статистики ефективних та неефективних дій, пошук причин такого співвідношення, для ефективної діяльності команди необхідний стійкий емоційний зв’язок між членами колективу, відчуття єдності та взаєморозуміння. На основі позитивного емоційного зв’язку та взаєморозуміння виникає спільність поглядів, моделей поведінки, тобто згуртованість членів групи.
Згуртованість залежить від впливу багатьох факторів, що визначають бажання індивідів бути членом групи. Основними факторами, що впливають на згуртованість команди, є:
- природа групи;
- механізм і процедури встановлення мети її завдань;
- організаційна культура;
- характер співробітництва та взаємодії членів команди;
- способи й методи досягнення мети п вирішення конфліктів;
- ступінь гармонійного поєднання особистісних і ділових якостей кожного з членів команди між собою та їх адекватність загальним і цілям;
- ймовірний ступінь привабливості та вигідності участі в інших групах.
Прагнення й готовність до зміцнення єдності виявляються в тому, як оцінюють члени групи бажані та прийняті наслідки від своєї участі в піп. Чим більші сподівання покладаються па членство в групі, тим наполегливіші прагнення до укріплення єдності буде виявляти індивід.
Створити ефективну команду можна лише за умови активної участі в цьому процесі всіх її потенційних членів. Тому керівник на етані формування повинен проводити зустрічі з кандидатами в члени команди, щоб вияснити для себе їхні мотиви, інтереси, рівень професійної кваліфікації і схильність до певних соціальних ролей. Керівник також повинен ініціювати збори кандидатів для відкритого обговорення місії команди, ролі її внеску кожного члена в її функціонування. На зборах відбувається зближення позицій і думок учасників, що полегшує загальне розуміння особливостей команди. Фактично під час дискусій відбувається первісна ідентифікація учасників з командою, формування почуття „ми“.
Позитивний результат створення та управління командами залежить від методів, котрі керівник може використовувати для зміцнення команди. Фахівці виділяють п’ять основних методів. Кожен метод дозволяє зробити конкретний внесок у зміцнення команди та підвищення ефективності її діяльності:
1) метод катарсису дає команді можливість виразити емоційні . переживання, що є основою для досягнення взаєморозуміння;
2) метод каталізації нівелює індивідуальні відмінності членів групи, забезпечуючи ефективне функціонування команди як союзу однодумців;
3) метод конфронтації привертає увагу команди до її цінностей, до норм розподілу влади та впливу, що має значення в командній роботі;
4) метод рекомендацій дозволяє дослідити конкретну ситуацію й оцінити ступінь ефективності функціонування кожного члена команди;
5) метод теоретичного обґрунтування пропонує концепції і техніки, що довели свою корисність та ефективність в умовах командної діяльності.