Які етани можна умовно виділити у процесі реформування національної системи освіти?
Історична освіта сьогодні - один з найбільш складних і певною мірою суперечливих елементів національної системи освіти. У процесі її реформування виділяють наступні етапи, які збігаються з реформою школи.
Перший етап (1989-1995) характеризується процесами розпаду колишньої системи історичної освіти, що існувала в СРСР, і пошуками підходів до побудови нової системи в Українській державі. Завершенням етапу можна умовно вважати ухвалення Закону України «Про освіту».
Другий етап (1996-2000). Якісні зміни цього етапу пов’язані з виробленням Національної доктрини освіти України, розробкою Державних стандартів історичної освіти.
Третій етап (з 2000 і до теперішнього часу) характеризується подальшим пошуком моделі стандарту історичної освіти, ухваленням лінійної структури історичної освіти і залученням педагогів до різноманітних форм міжнародної співпраці в галузі історичної освіти.
На сучасному етапі важливою педагогічною проблемою стало, за визначенням відомого науковця К.Баханова, впровадження в навчальний процес нових освітніх технологій, прийомів, засобів і методик, які допомагають студентам «відкривати» себе, розкривати свою особистість. Критерієм успішності стає не стільки результативність у вивченні навчальних предметів, скільки ставлення людини до можливостей власного пізнання й перетворення природи, історії, самої себе.
Нині у вищій освіті України спостерігаються тенденції до удосконалення традиційних методик і методів роботи зі студентами та пошуки й розробка нових альтернативних технологій, більш ефективних, оптимальних, результативних, ніж ті, що використовувались у минулому. Освітяни виконують основне завдання, що ставить Національна доктрина розвитку освіти в Україні на найближчі двадцять п’ять років, переходячи до особистісно зорієнтованих технологій навчання. Кардинально змінюється зміст освітнього процесу, це вже не процес передачі суми знань або інформації, не повторення готових результатів, а набуття особистого досвіду, формування різноманітних компетентностей, самореалізація на основі розвитку природних даних та здібностей молодої людини.
Щороку Україна стає більш відкритою. Дедалі більше розширюються зв’язки між українськими й закордонними вищими навчальними закладами, дедалі впроваджуються в Україні інноваційні методи, нові освітні проекти, навчальні курси й освітні програми, які підтримуються міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями. Завдяки цьому українська вища освіта швидко збагачується новим досвідом, підходами, освітніми технологіями та методами, які поліпшують якість вищої освіти, підвищують «конвертованість» українських дипломів у світі.
Україна підтвердила готовність до інтеграції в освітній і науковий простір Європи, активно здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Важливою передумовою входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої освіти України принципів Болонського процесу.
Отже, на початку XXI ст. в сучасному постіндустріальному інформаційному суспільстві відбуваються неоднозначні трансформаційні процеси, тому сьогодення означене складним пошуком нового світорозуміння педагогічного світовідчуття, яке здатне було б зазирнути в майбутнє. Сучасна освіта покликана осмислити свої здобутки, освоїти нові цінності. Початок третього тисячоліття має свій смисл, свою філософію. Це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя, інноваційної культури.
Завдання та запитання
1. Який принцип покладено в основу процесу реформування системи освіти?
2.У чому па сучасному етапі полягає особлива важливість історії як навчальної дисципліни?
3. Наведіть підходи щодо сучасного цивілізаційного бачення історії.