Удосконалення українського законодавства
Ратифікація Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання до неї, широке визначення торгівлі людьми, тягнули за собою необхідність внесення змін до чинного законодавства України, зокрема, статей 149 та 303. Недоліки українського законодавства в сфері торгівлі людьми були наступні:
- наявність у диспозиції статті такої ознаки злочину, як переміщення особи за її згодою або без згоди через державний кордон України, що унеможливлювало порушення кримінальної справи за фактом торгівлі людьми вчиненою в межах України;
- неконкретність формулювання об’єктивної сторони складу злочину – відсутність криміналізації купівлі людини;
- відсутність у нормі такої кваліфікуючої ознаки як обман;
- відсутність у визначенні торгівлі людьми таких ознак злочину як вербування, перевезення, передача людини
Тому 12 січня 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією». Згідно із цим законом ст. 149 та 303 Кримінального кодексу України діють в новій редакції.
Якщо коротко охарактеризувати нову редакцію ст. 149, то можна зробити наступні висновки:
1) відбулося наближення визначення та розуміння торгівлі людьми до визначення, що міститься в ст. 3 Палермського протоколу;
2) з диспозиції статті видалена така ознака злочину, як переміщення особи за її згодою або без згоди через державний кордон України, що відкрило можливість порушення кримінальної справи за фактом торгівлі людьми, вчиненої в межах України;
3) наявність у визначенні торгівлі людьми таких ознак злочину як вербування, переміщення, переховування, передача або отримання людини;
4) наявність у статті тлумачення таких складових злочину як «експлуатація», «уразливий стан»;
5) відбулося розмежування відповідальності за торгівлю малолітніми та неповнолітніми дітьми;
6) відповідальність за торгівлю дітьми встановлюється навіть у разі відсутності таких способів вчинення цього злочину як використання обману, шантажу чи уразливого стану, із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища.
Нова редакція статті 149 КК України є свідченням того, що Україною були дотримані міжнародні зобов'язання щодо криміналізації торгівлі людьми, a вітчизняне законодавство стало ближчим до міжнародного. I хоча нова норма дещо порушує традиційні для нашого законодавства правила формулювання норм Особливої частини Кримінального кодексу, вона є більш досконалою та життєздатною, ніж попередня норма.
Характеризуючи ст. 303 КК України, необхідно відмітити, що з прийняттям нової редакції статті відбулася декриміналізація проституції в Україні. Таким чином, відповідальність за заняття проституцією встановлюється лише Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 181-1), що свідчить про наявність лише адміністративної відповідальності за заняття проституцією. На сьогодні в Україні існує кримінальна відповідальність лише за сутенерство, втягнення особи в заняття проституцією та примушення особи до заняття проституцією. За статтею 303 існує розмежування відповідальності за втягнення малолітніх та неповнолітніх осіб до заняття проституцією. При цьому відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.