Виникнення політичної економії.

Доцент Чередниченко Г.А.

Тема 1. Предмет і метод політичної економії.

1. Виникнення політичної економії.

2. Матеріальне виробництво як основна умова існування та розвитку суспільства. Продуктивні сили і виробничі відносини.

3. Економічна система: сутність та структурні елементи.

4. Економічні закони: сутність, об’єктивний характер, різновиди. Економічні категорії.

5. Визначення предмету політичної економії, мікроекономіки і макроекономіки. Функції економічної теорії.

6. Метод політичної економії.

 

Виникнення політичної економії.

Економічні проблеми цікавили мислителів з давніх часів. Багато економічних спостережень, положень мають такі стародавні пам’ятки культури як єгипетські папіруси, камінний клинопис законів царя Хаммурапі (цар Вавілонії у 1792-1750 рр. до нашої ери, рабовласницьке право), стародавні індійські “Веди”, Біблія, поеми Гомера (рабовласницька система у давньому грецькому суспільстві).

Першим економістом в історії науки називають Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), вчителя Олександра Македонського. Він був енциклопедистом – добре знав всі галузі знання того часу. Аристотель став одним з засновників соціології – науки про суспільство – у межах якої він розглядав економічні питання, вивчав економічні явища і закономірності того часу. Аристотель намагався знайти закон утворення і зміни цін, аналізував процес обміну товарів.

В ХVII ст., у період становлення капіталістичного ладу виникла особлива галузь науки – політична економія. Першим використав термін “політична економія” Антуан Монкретьєн (1576-1621) – французький економіст, представник політекономічного напряму меркантилізм.

В 1615 р. була надрукована робота Монкретьєна “Трактат політичної економії”.

“Політична економія” від грецьких слів: “поліс” – місто, держава, суспільство; “ойкос” – дім, господарство; “номос” – закон.

Тобто мова йшла про суспільне або державне управління господарством.

Школа меркантилістів цікавилась, головним чином, сферою обігу, де реалізуються товари. Назва школи має походження від італ. mercante – торговець. Вони пропонували для збагачення держави вивозити товарів більше, ніж ввозити, і, таким чином, залучати в країну гроші – дорогоцінні метали (золото, срібло).

В XVIII ст. у Франції сформувалась політекономічна школа фізіократів – від грецьких слів physis – природа і kratos – влада.Основоположник – Кене (лікар маркізи Помпадур – коханки Людовіка XV, а потім і лікар короля).

Фізіократи почали вивчати сферу виробництва, але в обмеженому вигляді – тільки сільське господарство. Вони вважали, що джерелом багатства є природа, що тільки у сільському господарстві створюється додатковий продукт, виникає надлишок продукції над витратами виробництва, що тільки у сільському господарстві труд є продуктивним трудом. У промисловості, як вони вважали, непродуктивний труд, тому що він лише змінює форму речовини природи.

Представники класичної буржуазної політекономії, англійці, – Адам Сміт (1723-1790) і Давид Рікардо (1772-1823) встановили, що джерелом багатства суспільства є труд, що виробляє товари у всіх галузях матеріального виробництва.

Трудова теорія вартості була розроблена Смітом у книзі “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776), а Рікардо – в книзі “Початки політичної економії і оподаткування” (1817).

Економічна теорія, яку створив Сміт, відображала дві лінії в дослідженні – з одного боку він намагався проникнути у сутність економічних процесів, виявити об’єктивні, незалежні від волі і свідомості людей, економічні закони (“невидима рука”, що направляє господарчу діяльність людей), а з другого боку, він описував видимість економічних явищ, якою вона виявляється на поверхні економічного життя. Об’єктивний підхід до економічної реальності постійно вступав у протиріччя з поверхневим підходом, що відображає психологію, настрій суб’єкта, який хазяйнує.

Сміт: природі людини як біологічної істоти притаманна схильність до обміну, це те, що її відрізняє від тварин. Окрім того, людині притаманний егоїзм, прагнення особистої вигоди.

Методу Сміта також властива метафізичність – заперечення внутрішніх протиріч в процесах і явищах економічного життя, зміни їх якісних станів. Людину, суспільство Сміт наділяє тільки капіталістичними рисами і розглядає капіталістичний устрій як вічний, незмінний, без внутрішніх протиріч.

Спосіб дослідження у Рікардо більш послідовний, головним чином, він базується на об’єктивному підході до економічної дійсності, націлений на виявлення законів економіки. Однак це все ще метафізичний метод.

На основі теорії Сміта і Рікардо була розроблена економічна теорія Маркса.

Заслугою Маркса є те, що він розробив діалектико-матеріалістичний метод і застосував його у дослідженні суспільства. Це проявилось, перш за все, у визнанні первинності, провідної ролі матеріального виробництва, де створюються матеріальні блага для задоволення життєво важливих потреб людини в їжі, одежі, житлі, по відношенню до духовного виробництва, де відображається матеріальний світ і створюються духовні блага, інтелектуальний продукт – політична, правова культура, наука, релігія, мистецтво, виховання і освіта.

У системі суспільних відносин Маркс виділив в якості провідних, первинних – базисні, виробничі відносини, а в якості вторинних, залежних – надбудовні відносини (політичні, правові…). Діалектичний метод був розроблений Марксом на основі досягнень відомих філософів, насамперед, німецького філософа Гегеля.

Діалектичний метод передбачає відображення:

1) взаємозв¢язку, постійного розвитку процесів і відносин в економічній та інших сферах суспільства;

2) розвитку від простого до складного, від нижчого до вищого, до нового якісного стану процесів і відносин;

3) внутрішніх протиріч процесів, відносин, явищ, на основі яких здійснюється розвиток.

Маркс застосував діалектичний метод в дослідженні матеріального виробництва, причому найбільш детально і повно він дослідив матеріальне виробництво в умовах капіталістичної системи виробничих відносин.