Розвиток психолого-педагогічних методів дослідження в країнах світу.

Лекція 1

Тема: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНИХ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ В КОРЕКЦІЙНІЙ ОСВІТІ

План:

Історія розвитку психодіагностики у світі.

Розвиток психолого-педагогічних методик в вітчизняних країнах.

Психодіагностика. Основні категорії.

Завдання психодіагностики.

Основні види діагностичного дослідження та вимоги до його проведення.

Розвиток психолого-педагогічних методів дослідження в країнах світу.

Історія розвитку психолого-педагогічних методів дослідження в корекційній педагогіці пов'язана з вимогами медичної і педагогічної практики. Об'єктами вивчення були діти, підлітки, дорослі, що мали різні порушення психічного та розумового розвитку. Залежно від того, як різні дослідники розуміли сутність розумової відсталості, вони розробляли методи, якими користувалися для її виявлення.

Першими дослідженнями причин і проявів вад психофізичного розвитку дітей почали займатися лікарі-психіатри. Їх зусилля були спрямовані на виокремлення розумової відсталості від психічних розладів, при цьому вони мали справу з найбільш глибокими й важкими формами недорозвинення.

У роботах французьких лікарів Ж. Эскіроля і Э. Сегена, даються деякі диференційно-діагностичні критерії.

Так, Ж. Эскіроль важав показником інтелектуального розвитку стан мови, що значною мірою вплинуло на перевагу в тестових системах завдань вербального характеру.

Э. Сеген надавав великого значення стану сенсорних і вольових процесів. Їм було створено методику навчання глибоко розумово відсталих дітей, значною частиною якої були завдання на сенсорне розрізнення та розвиток довільних рухових дій.

Розроблені Э. Сегеном в 1866 р. "Дошки форм" дотепер популярні при обстеженні дітей із розумовою відсталістю, вони відносяться до числа тестів дії, або невербальних тестів інтелекту.

До середини XIX ст. дослідження причин та проявів розумової відсталості залишалося переважно медичною проблемою.

Із запровадженням у деяких країнах загального початкового навчання з'явилася практична потреба у виявленні дітей, не здатних до навчання у звичайних школах. У зв'язку із цим у 60 роках. XIX ст. відкрилися перші допоміжні класи, а також спеціальні школи для розумово відсталих дітей в ті часи діагностувати розумову відсталість було набагато складніше, тому що доводилося мати справу з більш легкими її формами, які важко відмежувати від подібних станів при різних відхиленнях у розвитку дітей.

У лікарів і педагогів викликало занепокоєння тим, що в допоміжні школи стали часто направляти діти на підставі лише одного показника - неуспішності.

При цьому мало враховувалися, а іноді й зовсім не враховувалися індивідуальні психологічні особливості дитини та причини, що викликають неуспішність.

Таким чином, виникла необхідність упорядкування системи відбору дітей у спеціальні заклади. Визначення розумової відсталості перетворилося з медичної в психолого-педагогічну проблему.

На допомогу лікарям і педагогам прийшли психологи, які у своєму арсеналі методик мали й такі, що з'явилися в ці роки (кінець XIX - початок XX в.) експериментальні методи. Почалися пошуки найбільш об'єктивних, універсальних шляхів обстеження дітей, що варто розглядати як позитивне явище в розвитку психології даного періоду.

Експериментальні методи дослідження дітей стали використовуватися з метою діагностики здатностей. Деякі психологи неправильно розуміли сутність розумової відсталості, розглядаючи її як просте кількісне відставання в розвитку інтелекту дітей. Вони зводили розумову відсталість до порушення лише окремих функцій і завдання експерименту бачили у вивченні тільки цих функцій.

Їх методичний підхід полягав у вимірі "рівня розуму" у обстежуваного, що на практиці приводило до значних помилок у діагностуванні розумової відсталості.

Цей вимір проводився за допомогою тестів.

Тест - це випробування, що включає в себе виконання певного завдання, ідентичної для всіх обстежуваних суб'єктів, із застосуванням точної техніки для оцінки успіху або невдачі або ж для числового запису результатів (А. Пьерон).

Одним із перших за початківців тестування, був англійський біолог Ф. Гальтон. Він розробив нескладні випробування для дослідження індивідуальних розходжень. При цьому він вважав головним показником розумових здатностей стан сенсорних функцій людини: гостроту зору і слуху, швидкість психічних реакцій, здатність розрізняти тепло, холод, біль і т.п. Ф. Гальтон ще не вживав термін "тест" у повному значенні, що пізніше вкладає А. Біне. Але це був перший відхід від випробувань і перевірок, заснованих на інтуїції.

Ідея дослідження фізичних і розумових здатностей методом тестів знайшла свій розвиток у працях американського психолога Дж. М. Кеттелла.

З його ім'ям зв'язана поява в психологічній літературі терміна "інтелектуальний тест". Дж. М. Кетелл створив серію тестових випробувань, спрямованих на визначення стану простих функцій, сенсомоторних реакцій, швидкості протікання психічних процесів, чутливості й т.п., для встановлення індивідуальних особливостей. Здобутком Кетелла була ідея стандартизації тестів з метою одержання більше точної інформації.

Дослідження більш складних психічних процесів (сприйняття, пам'яті та ін) полягло в основу серії тестових випробувань, створених німецьким психологом

Э. Крепелином, який проводив вивчення психічно хворих.

Характеризуючи період до початку XX ст, вчені відзначають, що він дуже вплинув на розвиток психодиагностики і став підготовчим і одночасно перехідним етапом на шляху розробки психологічних тестів.

Наступна розробка тестів інтелекту пов'язана з діяльністю французького психолога А. Біне, що ще в 1897 р. висловив думку про розробку "метричної шкали розуму", тобто такої системи вивчення дитини, при якій за основу береться вимір його "розумового віку".

При цьому А. Біне ставив завдання створення тестів, за допомогою яких можна було б досліджувати вищі психічні процеси - мислення, пам'ять, уява. В 1904 р. А. Біне був запрошений у комісію, створену Міністерством народної освіти Франції для розробки заходів, що забезпечують належне утворення розумово відсталих дітей, які не можуть засвоювати програму звичайної школи.

Постало негайне завдання визначення методів відбору дітей з особливими освітніми потребами у спеціальні заклади. А. Біне разом з Т. Симоном вперше приводять тести в певну систему, названу ними "Метричною шкалою розумових здатностей".

Перший варіант "Метричної шкали" був виданий в 1905 р. Він містив 30 тестів, розташованих у порядку зростаючих труднощів.

Ці тести були спрямовані на визначення в дітей типу пам'яті, розуміння словесних інструкцій і ін. У цьому варіанті не було вікових показників.

В 1908 р. вийшов другий, вдосконалений , варіант "Метричної шкали", у якому тести були згруповані по вікових щаблях (з 3 до 15 років). Для кожного віку застосовувалося від трьох до восьми тестів.

Третій варіантз'явився в 1911 р. У ньому А. Біне та Т.Симон пропонували тести для обстеження дітей від 3 до 16 років.

Тести були перерозподілені з урахуванням їх труднощів. Для кожного віку пропонувалося до п'яти завдань. Але й у цьому варіанті вибір тестів не завжди був психологічно обґрунтований. Недоліком "Метричної шкали" було й те, що 80 % тестів носило словесний характер. Перевага словесних тестів впливала на результати обстеження дітей різних психофізіологічних порушень, незадовільні показники давали й діти з мовними дефектами.

Безумовно, помилковою була і точка зору авторів тесту, що при визначенні здатності варто фіксувати знання та вміння дитини тільки в цей момент. Вони не враховували зону найближчого та актуального розвитку, не брали до уваги ті якісні зміни в психіці, які з'являються на різних етапах розвитку.

У цей же період професор психології Римського університету С. де Санктіс, що досліджував розумово відсталих дітей, запропонував свою серію завдань із шести дослідів для визначення ступеня розумового недорозвинення.

Досліди були спрямовані на дослідження уваги, вольових зусиль, безпосередньої пам'яті на кольори, форму, здатності перерахування конкретних предметів, зорового визначення величини, відстані. С. де Санктіс уважав, що досліди доречно застосовувати до дітей не молодше 7 років.

Найбільшою популярністю за кордоном користувалися тести А. Біне і Т.Симона, причому їх почали використовувати в багатьох країнах світу ще до перегляду варіанта 1908 р.

Близько 60 авторів займалися модернізацією шкали Біне - Симона, пристосовуючи її до соціокультурних умов своїх держав.

Зміни в шкалу внесли О.Декроли й Деган (Бельгія), Декедр (Швейцарія), В.Штерн, Эмейман (Німеччина), Х.Годдард, Л.Термен (США). Варіант шкали Бине - Симона, підготовлений Л. Терменом у Стенфордском університеті США, виявився, на думку психологів, найбільш життєздатним. Одна з тенденцій, що виявилася в процесі модернізації системи, - зменшення кількості словесних тестів і збільшення кількості тестів дії (невербальних).

Для інтерпретації результатів виконання тесту Л. Термен уперше почав використовувати введене В. Штерном поняття "інтелектуальний коефіцієнт" (IQ), що являє собою відношення розумового віку до хронологічного (календарного) віку. Інтелект тестуємих оцінювався чисто кількісно по сумі набраних ними балів.

Варто вказати, що до початку XX в. ставляться й перші спроби тривалого вивчення дітей. Так, у Бельгії за пропозицією О. Декроли при допоміжних школах стали створювати особливі класи спостереження з метою уточнення діагнозу окремих учнів, а також вироблення деяких основних рекомендацій до наступної роботи з ними. "Спостережливі" класи були одним з елементів у структурі допоміжної школи. Однак надалі вони не одержали широкого поширення.

В наступні роки й дотепер продовжують розроблятися різні психодиагностичні технології (тести, опитувальники, психофізіологічні методи й ін.).

Поряд з тестами інтелекту використовуються тести, спрямовані на вивчення особистості. Особливий інтерес серед них представляють проективні техніки - "плями" Роршаха, ТАТ Меррея й Моргана, фрустрационный тест Розенцвейга.

Серед тестів інтелекту в цей час задоволено широко використовується тест

Д. Векслера (так звана шкала Векслера - Бельвью). Він був розроблений в 40 - 50-е рр. XX в., причому крім шкал для дорослих (WAIS) існують шкали й для дітей (WISC). Даний тест включає як вербальні, так і невербальні шкали, чим відрізняється від більшості тестів розумового розвитку. Крім того, він передбачає можливість визначення характеру відставання в інтелектуальному розвитку (правда, критики цього тесту затверджують, що ймовірність помилкової кваліфікації порушень дуже висока). У нашій країні тест Векслера адаптований А.Ю. Панасюком. Стандартний IQ, що обчислюється по тесту, має середнє значення 100 і стандартне відхилення 15.

Ще одним визнаним тестом став тест Дж. Равена. Він складається з 60 матриць, або композицій, із пропущеними елементами, які повинен заповнити випробуваний.

Необхідно відзначити, що на параметри оцінки по інтелектуальних тестах вплив робить те, як автори визначають саме поняття "розумова відсталість", що перетерпіла значні концептуальні зміни в період 1960 - 1990 р.

В процесі розробки й модернізації тестів автори вдосконалювали методику їхнього використання, прагнучи до більшої надійності й об'єктивності при оцінці результатів.