Радіаційна, хімічна і біологічна розвідка (РХБр).
З М І С Т
ВСТУП
Пропоную Вашій увазі лекцію на тему: “ Підготовка і ведення розвідки в бою ”
Метою даної лекції є :
- ознайомити студентів з загальними положеннями розвідки.
- розглянути основні способи ведення розвідки в сучасному бою.
- ознайомити Вас з метою, змістом і порядком вивчення модуля тактики на кафедрі;
- виховувати у Вас наполегливість у самостійному вивченні матеріалів з теми лекції.
Розвідка – це сукупність заходів, що проводяться командирами, штабами всіх ступенів і військами з метою добування розвідувальних відомостей про противника, місцевість і погоду в районі майбутніх дій, які необхідні для управління військами та зброєю.
Мета розвідки полягає у викритті складу, стану і намірів противника в інтересах прийняття обґрунтованого рішення, виключенні раптовості його дій та ефективного використання своїх сил і засобів під час виконання бойового завдання.
Досвід війн і військових конфліктів показав, що при однакових умовах, перемогу у бою одержує той, хто має перевагу з питань розвідки. Більш того, військова історія має велику кількість прикладів, коли перевага у розвідці дозволяла одержувати перемогу над значно сильнішим противником.
Сучасний бій, який характеризується високою маневреністю, швидкістю, різкими змінами обстановки – ще більше підвищує роль і значення розвідки. Значно зріс просторовий розмах бою з¢єднань, різко збільшилась кількість важливих об'єктів розвідки та їх мобільність. Поява нових далекобійних, високоточних, всепогодних засобів боротьби викликали зміни у тактиці бою і, фактично, розширили активну фазу ведення бойових дій до цілодобової.
Поряд зі збільшенням обсягу завдань, кількості об'єктів розвідки і зростанням навантаження на сили і засоби розвідки, різко скорочується час на її організацію та ведення.
Зростання обсягу завдань розвідки з одного боку і скорочення часу на їх виконання з іншого вимагають постійного удосконалення розвідки. Одним з важливіших шляхів удосконалення розвідки є підвищення рівня розвідувальної підготовки командирів і штабів, їх вміння грамотно, доцільно і своєчасно організовувати розвідку, безперервно, активно і наполегливо вести її за будь-яких умов обстановки.
Перше питання: Загальні положення розвідки
1.1. Роль і місце тактичної розвідки в системі воєнної розвідки
Тактична розвідка – складова частина воєнної розвідки. Щоб вірно зрозуміти її роль і місце у системі воєнної розвідки, необхідно насамперед уявити цю систему в цілому, знати її складові частини, область їхніх дій, а також їх взаємозв'язок і взаємозалежність.
У чому ж полягає сутність і зміст воєнної розвідки?
Воєнна розвідка являє собою сукупність заходів військового командування всіх ступенів по добуванню і вивченню відомостей про діючого чи ймовірного противника. Вона включаєдіяльність командування і штабу по організації розвідки, безпосередні дії розвідувальних частин (підрозділів, органів) по добуванню необхідних відомостей про противника і роботу штабу по збору і опрацюванню цих відомостей, їх доповіді командуванню і інформування зацікавлених осіб і штабів.
Воєнна розвідка ведеться безперервно як у мирний, так і у воєнний час. Вона покликана забезпечувати складові частини військового мистецтва: стратегію, оперативне мистецтво і тактику. Відповідно до цього, а також залежно від цілей, масштабу діяльності і характеру виконуємих завдань воєнна розвідка поділяється на стратегічну, оперативну і тактичну(мал. 1).
Стратегічна розвідка організується Генеральним штабом і ведеться як у мирний, так і у воєнний час в інтересах забезпечення захисту держави, розробки планів війни і їх успішного виконання у випадку її розв'язання.
Оперативна розвідка організується командуючими і штабами оперативних командувань, армійських корпусів, видів збройних сил і ведеться безперервно в мирний і воєнний час з метою добування розвідувальних відомостей в інтересах підготовки і ведення операцій.
Тактична розвідка організується командирами і штабами з'єднань, частин і підрозділів, начальниками родів військ, спеціальних військ і служб. Вона ведеться головним чином у воєнний час з метою добування відомостей про наземного, повітряного, а при діях на приморських напрямках – і про противника на морі, а також про місцевість у районі майбутніх бойових дій. Визначені відомості необхідні для підготовки і успішного ведення бою.
Стратегічна, оперативна і тактична розвідки тісно взаємопов’язані. Кожна з них у своїй області добуває і вивчає дані про діючого чи ймовірного противника, а також про райони, у яких ведуться або передбачаються бойові дії. Добуті дані доповнюють один одного і сприяють вирішенню загального завдання, що стоїть перед воєнною розвідкою в цілому.
Зміни у характері збройної боротьби за досвідом локальних війн і збройних конфліктів сучасності, ведення протипартизанських і контртерористичних дій викликали значне підвищення ролі тактичних дій для досягнення оперативних і стратегічних цілей. Відповідно різко зросли роль і значення тактичної розвідки.
Це привело до перерозподілу зусиль видів розвідки та використання частки сил стратегічної і оперативної розвідки для виконання завдань тактичної розвідки. В операціях США і їх союзників в Іраку, Афганістані широко застосовувалися засоби стратегічної космічної розвідки, сили спеціальних операцій в інтересах тактичних з’єднань, частин і навіть підрозділів.
За досвідом цих операцій прискорено ведеться розробка малих штучних розвідувальних супутників здатних висвітлювати обстановку на полі бою та передавати інформацію безпосередньо у підрозділи, також змінюється структура сил спеціальних операцій. Тобто, можливо стверджувати, що з’явилася тактична космічна розвідка, тактична спеціальна розвідка і це викликано зростанням значення тактичної розвідки і підвищення вимог до неї.
1.2. Основні вимоги до розвідки
В умовах широкого застосування сучасних засобів боротьби, високої рухомості військ, мобільності і рішучості їхніх дій, що приводять до різких і швидких змін обстановки, до розвідки ставляться підвищені вимоги. Основними з них є цілеспрямованість, безперервність, активність, своєчасність, оперативність, достовірність, прихованість, точність визначення координат об'єктів (цілей), що розвідуються (мал.2).
Цілеспрямованість розвідки полягає в суворій відповідності заходів щодо розвідки інтересам виконання конкретного бойового завдання.
Ведення бойових дій у розосереджених бойових порядках, збільшення кількості об'єктів, що підлягають розвідці, підвищення ступеня деталізації при зборі розвідувальних відомостей привели до значного зростання обсягу завдань розвідки, ступінь важливості яких різко коливається. У цих умовах сили і засоби розвідки повинні зосереджуватися на головному напрямку і на виявленні найважливіших об'єктів. Діяльність розвідувальних органів усіх ступенів повинна бути спрямована на те, щоб вчасно забезпечити командира точними розвідувальними даними, дійсно необхідними для виконання поставленого завдання в той або інший період бою (наприклад, для подолання смуги забезпечення, прориву передового району оборони, відбиття контратак, форсування водних перешкод і т. д.).
Цілеспрямованість розвідки досягається: правильним визначенням завдань, об'єктів і районів розвідки на основі глибокого знання обстановки і передбачення її змін, виходячи з бойових завдань, поставлених перед з'єднанням (частиною); веденням розвідки за єдиним планом і зосередженням зусиль на виконанні головних завдань, а також зосередженням усіх добутих розвідувальних відомостей у штабі з'єднання (частини) у начальника розвідки. Цілеспрямованість розвідки багато в чому залежить також від її гнучкості, тобто здатності органів управління вчасно реагувати на зміни обстановки і швидко переносити зусилля розвідки на ті об'єкти, відомості, які на цей момент цікавлять командира.
Безперервність розвідки полягає в тому, що вона повинна вестися у будь-який час року і доби, у будь-яку погоду, у будь-яких умовах обстановки і у всіх видах бойової діяльності аж до повного розгрому противника.
Безперервність розвідки досягається насамперед своєчасним і ретельним її плануванням з метою об'єднання зусиль всіх сил і засобів розвідки, узгодження цих зусиль по часу і об'єктах для доповнення одного її виду іншим.
Однак, варто підкреслити, що з принципу безперервності ведення розвідки зовсім не випливає вимога обов'язкового і постійного спостереження за кожним об'єктом. Безперервність розвідки – не абстрактне, а конкретне поняття, що цілком залежить від характеру самого об'єкта (його важливості, рухомості, віддалення від лінії зіткнення), виду бойових дій військ. Одні об'єкти вимагають безперервного спостереження, інші – лише періодичного перегляду з необхідної для даного об'єкта частотою.
До першої групи об'єктів відносяться ракети і артилерія противника, що розташовані на полі бою. Ці об'єкти здатні змінити характер своїх дій у лічені хвилини. Так, підрозділи тактичних і оперативно-тактичних ракет на заняття стартових позицій і підготовку до пуску витрачають від 30 до 50 хвилин, а підрозділи артилерії, яка застосовує високоточні боєприпаси на заняття вогневих позицій і підготовку до стрільби – 5 хвилин.
Очевидно, що стосовно названих об'єктів і мови бути не може про якусь періодичність (частоту) перегляду. З моменту виявлення і до знищення за ними встановлюється безперервне спостереження.
До другої групи відносяться об'єкти, на зміну місця розташування і характеру дій яких потрібен більш тривалий час. Ці об'єкти відслідковуються з певною періодичністю (частотою), що виключає вихід їх з полю зору розвідки.
Таким чином, кожна група об'єктів залежно від їхнього характеру буде спостерігатися постійно чи з визначеною періодичністю (частотою). При цьому інтервали між періодами перегляду повинні бути такими, щоб об'єкти противника, що контролюються не могли за ці терміни (інтервали) змінити своє місцезнаходження чи різко змінити характер дій.
Цілком зрозуміло, що чим більший вплив може зробити той чи інший об’єкт на хід бою, тим ретельніше необхідно стежити за ним.
Під періодичністю перегляду розуміється проміжок часу від закінчення попереднього до початку наступного перегляду об'єкта.
Крім того, варто мати на увазі, що періодичність (частота) перегляду об'єкта залежить від видів і засобів розвідки, що залучаються для цієї мети. Якщо, наприклад, для перегляду об'єктів використовуються засоби повітряної розвідки, то його періодичність повинна бути такою, як зазначено вище. Якщо ж для спостереження за об'єктом залучаються розвідувальні групи, що закидаються в район розташування об'єкта, то воно буде безперервним.
Активність розвідки – це така діяльність командирів і штабів, що організують розвідку, а також підрозділів і органів, що ведуть її, яка забезпечувала б за будь яких умов, всіма можливими способами добування необхідних розвідувальних відомостей. Процес ведення розвідки завжди є процесом боротьби з противником, що прагне всіма способами створити на шляху дій нашої розвідки ряд перешкод, щоб позбавити її можливості добути необхідні розвідувальні дані, а також створити неправильне уявлення про положення, стан, характер дій і наміри своїх військ.
Оскільки відомості про противника добуваються в процесі боротьби двох сторін, що переслідують протилежні інтереси, розвідка зможе виконати свої завдання лише в тому випадку, якщо вона проявить високу активність і переборе протидію противника. Активність розвідки досягається:
– вмілою організацією бойового застосування різних розвідувальних сил і засобів;
– сміливими, ініціативними діями підрозділів і органів, призначених у розвідку, підставою для яких є вірне розуміння завдань і реальних умов обстановки;
– наявністю сильного резерву розвідки.
Кожний, хто веде розвідку, повинен виявити кмітливість і винахідливість, щоб добути необхідні розвідувальні відомості і вчасно доставити їх безпосередньому начальнику.
Своєчасність розвідки полягає у добуванні розвідувальних даних до встановленого терміну для того, щоб дії противника не були для військ несподіваними, а командири мали можливість передбачати характер можливих дій противника, вчасно приймати (уточнювати) найбільш доцільне рішення і ефективно застосовувати свої засоби поразки.
У сучасних умовах при високій динамічності бойових дій, рухомості більшості об'єктів противника розвідувальні відомості швидко старіють. Противник завжди буде прагнути того, щоб як найменше тримати свої сили і засоби у тих самих районах (на позиціях). Ракетна установка, наприклад, після здійснення одного – двох пусків пересувається до нового району. Тому, чим швидше будуть отримані дані про положення розвіданої цілі і дана команда на її знищення, тим ефективніше виявляться удари по противнику.
Під своєчасністю добування, обробки і доведення розвідувальних даних до зацікавлених інстанцій необхідно розуміти такий час викриття об'єкта і проходження інформації від органів розвідки, які її отримали, до адресатів, що забезпечує ураження вогневими засобами виявлених розвідкою об'єктів до того, як вони зможуть вплинути на наші війська, і дає можливість командиру зірвати намір противника.
Вирішення завдання щодо своєчасного добування необхідних розвідувальних відомостей і доведення їх до зацікавлених інстанцій досягається: постійним передбаченням командирами і штабами розвитку бойових дій і обсягу розвідувальних відомостей, потреба в яких може виникнути до заздалегідь визначеного терміну, і відповідно до цього постановкою завдань виконавцям; скороченням часу, що витрачається командирами і штабами на організацію розвідки, добування, збір і обробку розвідувальних відомостей; постійним, стійким і твердим управлінням підрозділами, що ведуть розвідку.
Прихованість розвідки полягає в суворому збереженні у таємниці всіх заходів щодо організації і ведення розвідки, а також у прихованні від противника напрямку зосередження її головних зусиль. Однак забезпечення скритності розвідувальних дій не повинне позначатися на повноті доведення розвідувальних даних до зацікавлених інстанцій і на обміні інформацією між різними штабами.
Достовірністьрозвідувальних даних і точність визначення координат об'єктів (цілей) – дуже важливі якісні показники розвідки.
Невідповідність добутих відомостей фактичному положенню звичайно приводило до поразки у бою або до невиправданих втрат і затягування термінів розгрому противника. Лише достовірні дані, отримані розвідкою від різних джерел, є об'єктивною базою, на якій може грунтуватися вірне рішення і досягнення успіху у бою. Це особливо важливо, коли противник з метою введення нашої розвідки в оману щодо істинного розташування своїх сил, засобів і замислу дій може проводити цілий ряд контррозвідувальних, маскувальних і дезінформаційних заходів. Тому необхідно не тільки мати надійні і добре підготовлені сили, засоби і органи розвідки, але і домагатися того, щоб вони змогли подолати протидію противника, вчасно добути достовірні дані про нього і точно визначити координати важливих об'єктів.
У минулому, коли головним вогневим засобом поразки в тактичній ланці у воюючих сторін була артилерія, точні координати об'єктів противника були потрібні на дальність її дійсного вогню, що не перевищувала 10 – 15 км. У цей час командири з'єднань (частин) мають у своєму розпорядженні вогневі засоби з дальністю, що у кілька разів перевищує дальність стрільби артилерії періоду Другої світової війни.
Для ефективного використання наявних засобів поразки необхідно мати дані про координати об'єктів противника на глибину їхньої досяжності з точністю: для артилерії –10–15 м, для тактичних ракет – 30–50 м, для авіації – 100–200 м.
Достовірність розвідувальних даних досягається одержанням цих даних з різних джерел, їхнім ретельним вивченням, співставленням і повторним оглядом, а також проведенням при необхідності дорозвідки для того, щоб вчасно розкрити заходи противника по дезінформації і маскуванню, виявити і відрізнити його дійсні об'єкти (цілі) від хибних.
Що ж стосується точності визначення координат об'єктів (цілей), то вона залежить насамперед від ступеня вишколу особового складу розвідувальних підрозділів, що ведуть розвідку, а також від застосування ними найбільш сучасних засобів і способів розвідки. Особливо високим ступенем точності повинні відрізнятися відомості про місце розташування засобів високоточної зброї і інших важливих об'єктів.
Однією з важливих вимог до розвідки є – глибина її ведення..
Глибина ведення розвідки залежить від просторового розмаху бойових дій, змісту бойового завдання, що вирішує з'єднання (частина, підрозділ), глибини розташування сил і засобів противника на полі бою, а також від характеру місцевості й інших умов обстановки.
У сучасних умовах ведення бойових дій, коли як правило, відсутня чітко визначена лінія фронту, під глибиною ведення розвідки слід розуміти глибину кругової розвідки, яка на різних напрямках буде різною.
Глибина ведення розвідки повинна забезпечувати можливість передбачати зміни обстановки, вчасно отримувати дані про угруповання і характер майбутніх дій противника, розкривати його об'єкти для поразки всіма засобами з’єднання (частини) у всій смузі бойових дій, на їхню максимальну дальність і з урахуванням перспективи подальшого розвитку бойових дій. По мірі просування військ зазначена глибина ведення розвідки повинна зберігатися. Це дає можливість командиру і штабу з’єднання (частини) в кожний даний момент мати необхідні дані про найважливіші об'єкти противника, у тому числі і про основні засоби ураження, а також викривати резерви противника, що можуть вплинути на виконання з’єднанням (частиною) бойового завдання.
Звичайно кожен командир намагається знати обстановку на як можливо більшу глибину.
Разом з тим варто пам'ятати, що успішне виконання завдань, що стоять перед розвідкою, можливо лише при зосередженні її зусиль на виконанні основних завдань і виявленні найважливіших об'єктів на глибині досягнення засобів враження з’єднання (частини).
Таким чином, нові засоби збройної боротьби і управління військами, що змінили характер бойових дій висувають підвищені вимоги до розвідки, ускладнюють умови її ведення і викликають необхідність залучати для вирішення завдань, що стоять перед нею, значну кількість різноманітних сил і засобів, вимагають удосконалення способів ведення розвідки.
Друге питання: Основи ведення розвідки.
2.1. Способи ведення тактичної розвідки
Спосіб ведення розвідки – це прийом або послідовність дій сил і засобів (органів) розвідки з метою добування розвідувальних відомостей від певних джерел.
Джерелом розвідувальних відомостей для добувних розвідувальних органів є сам противник (особовий склад, бойова техніка і озброєння, спорядження, документи), діяльність противника (застосування вогневих засобів, авіації, пересування військ, інженерні роботи та ін.), а також місцевість і погодні умови в районі дій.
Джерелами розвідувальної інформаціїдля командирів і штабів є діючі розвідувальні підрозділи (органи), командири і штаби підлеглих частин (підрозділів), начальники родів військ і служб, штаби взаємодіючих військ, органів МВС, СБУ, прикордонних військ і місцевої влади та вищестоящий штаб.
Види тактичної розвідки (мал.3), її сили і засоби постійно розвиваються і удосконалюються. У минулому вся тактична розвідка складалася лише з одного виду розвідки – військової, котра велася візуальним спостереженням, діями роз'їздів і пошукових груп.
|
З розвитком засобів збройної боротьби, збільшенням чисельності і маневреності військ, зростанням розмаху бойових дій безперервно зростали також обсяг і зміст завдань, що стоять перед розвідкою. Рішення цих завдань, у свою чергу, вимагало створення нових видів розвідки, які б за силами, засобами, способами дій і джерелами отримання розвідувальних відомостей відрізнялися б від раніше відомих.
На цей час з урахуванням сил і засобів розвідки, що застосовуються, способів дій і джерел отримання відомостей, які використовуються при цьому, тактична розвідка підрозділяється на військову, повітряну, радіолокаційну, радіоелектронну, артилерійську, інженерну, радіаційну, хімічну, бактеріологічну.
Військова розвідка.
Зародившись одночасно зі збройною боротьбою, військова розвідка упродовж всієї історії війн була і є в даний час одним з найважливіших видів розвідки. Вона ведеться розвідувальними, механізованими, танковими, аеромобільними підрозділами.
Основними способами і видами військової розвідки (мал.4,5) продовжують залишатися традиційні способи: спостереження, пошук, наліт, засада і розвідка боєм.
 |
 |
Ці способи широко використовуються органами військової розвідки, – штатними чи тимчасово створеними підрозділами (групами), призначеними для добування розвідувальних відомостей на полі бою. До цих органів відносяться: спостерігачі, спостережні пости і пункти, підрозділи (групи) для проведення пошуків, нальотів, розвідки боєм і засідок, дозорні відділення (дозорні танки), бойові розвідувальні дозори, розвідувальні дозори, розвідувальні загони, офіцерські розвідувальні дозори.
Однак, у сучасних умовах зміст способів ведення розвідки значно змінився. Прийняття на озброєння загальновійськових та розвідувальних підрозділів і частин малогабаритних РЛС, приладів нічного бачення, тепловізорів, лазерних дальномерів, навігаційної і розвідувальо-сигналізаційної апаратури, засобів керованого мінування та іншої техніки примусили постійно шукати нові підходи до застосування традиційних способів розвідки.
Коротко розглянемо сутність способів ведення військової розвідки, а також основи їх застосування розвідувальними органами.
Спостереження полягає у постійному огляді з обладнаних пунктів (рухомих засобів) місцевості в районі дій з’єднання (частини, підрозділу) з метою створення викриття підрозділів і об’єктів противника, а також встановлення змін в їх положенні і характері дій.
Спостереження – один з розповсюджених способів військової і інших видів розвідки, що організується усіма родами військ і спеціальних військ у всіх умовах їхньої бойової діяльності, у будь-який час року і доби. Воно ведеться безперервно особисто командирами, офіцерами штабів і спеціально призначеними спостерігачами з усіх спостережних і командно-спостережних пунктів, а також зі спостережних постів, що забезпечуються приладами спостереження і засобами зв'язку. Спостереження, крім того, ведеться спостерігачами, що розташовані в бойових порядках підрозділів, з вертольотів, екіпажами бойових машин і всім особовим складом підрозділів, що ведуть бій. Іншими словами, спостереження на полі бою ведеться всіма категоріями військовослужбовців – від рядових солдатів до командирів частин і з'єднань. Однак особлива відповідальність у справі добування даних про противника і місцевість цим способом лягає на спеціально виділені для цієї мети органи розвідки.
У сучасних умовах завдяки застосуванню оптичних приладів, РЛС, інфрачервоної техніки, телебачення й інших технічних засобів розвідки можливості спостереження значно розширилися, особливо вночі і при несприятливих метеорологічних умовах, коли противник найчастіше перегруповує свої сили і засоби. Зокрема, сучасні прилади інфрачервоної техніки, що є на озброєнні з'єднань, забезпечують спостереження за полем бою вночі на дальність до 800–1000 м. При необхідності, коли дозволяє обстановка, розвідка спостереженням ведеться спільно з наземним фотографуванням, а також з безпосереднім оглядом місцевості і місцевих предметів. Вночі і в інших умовах обмеженої видимості спостереження доповнюється підслуховуванням.
Значно поширює можливості спостереження застосування розвідувальних сигналізаційних систем (РСС) типу "Реалія" у тилу противника, переважно на шляхах висування військ.
Ці системи також можуть бути ефективно застосовані і у боротьбі з НЗФ.
Розглянемо один із прикладів застосування РСС.
Так, під час бойових дій в Афганістані у зоні відповідальності мсп мсд у районі к. Газнігак, здійснювався неконтрольований рух місцевих мешканців, а у нічний час – моджахедів через перевал та вихід на основну трасу Термез-Кабул.
Особливості місцевості у передгіррі (степ, солончаки) не дозволяли скритно провести засідку на перевалі.
Було прийнято рішення на встановлення датчиків РСС "Реалія" безпосередньо на перевалі. Розвідувальна рота мсп пішки вийшла до перевалу та під виглядом його мінування встановила датчики на відстані 30–50 м від дороги. На дорозі також було встановлено без маскування кілька протипіхотних мін, які моджахеди зняли після уходу розвідників. Район встановлення датчиків був пристріляний артилерією, а пульт відображення інформації (УПВІ) розташований у гарнізоні Газнігак.
Далі, упродовж трьох місяців (термін роботи електричних батарей на датчиках) здійснювався постійний контроль за рухом на перевалі.
У нічний час чергова гармата при наявності сигналу від датчика на рух біля нього здійснювала 3–4 постріли.
За агентурними даними було обстріляно кілька груп моджахедів, які висувалися для диверсій на дорозі та на трубопроводі. Після цього рух через перевал припинився практично на півроку і моджахеди вимушені були шукати більш безпечні шляхи.
Пошук – один з найважливіших способів добування розвідувальних відомостей.
Він полягає в скритому підході до заздалегідь наміченого і вивченого об'єкта і раптовому нападі на нього спеціально виділеного підрозділу (групи) з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння, бойової техніки і спорядження.
Об'єктами для пошуку можуть бути одиночні солдати чи невеликі групи противника, розрахунки вогневих засобів на його передньому краї і у глибині. Пошук організується за розпорядженням чи дозволом командира з'єднання звичайно в умовах безпосереднього зіткнення з противником і проводиться в пішому порядку.
В даний час умови проведення пошуку значно змінилися. З одного боку, відсутність суцільної оборони, розриви і проміжки в бойових порядках противника значно полегшують вибір об'єктів пошуку і вихід до них призначених для цього підрозділів. Однак, з іншого боку, наявність у противника великої кількості приладів нічного бачення і РЛС виявлення наземних рухомих цілей ускладнює приховане проникнення підрозділів (груп), призначених у пошук, у розташування противника і проведення пошуку навіть вночі. Так, на озброєнні підрозділів і частин СВ ПКС є штатні засоби, що дозволяють створити перед усім фронтом їхньої оборони суцільне радіолокаційне поле, що дає можливість виявляти рух груп і одиночних людей на відстані 1,5–6,5 кмвід місця розташування РЛС ( залежно від типу станції і рельєфу місцевості).
Отже, в основі успішного пошуку в сучасному бої лежать не тільки ретельна підготовка і тренування виділених для цього підрозділів, але і попереднє виявлення і знищення засобів розвідки противника на тих ділянках, де планується пошук, а також інші дії розвідувальних органів, які пов'язані з проникненням у розташування противника. Крім того, маршрути руху до об'єкта пошуку варто вибирати з таким розрахунком, щоб вони не проглядалися за допомогою приладів нічного бачення і РЛС противника.
Для проведення пошуку призначається підрозділ у складі від відділення до взводу чи група зі спеціально підібраних солдатів і сержантів, яка очолюється офіцером. Цей підрозділ (група) підсилюється саперами з засобами розгородження, а його дії підтримуються вогнем артилерії і мінометів.
Наліт як спосіб розвідки застосовується розвідувальними органами військової розвідки при діях у тилу противника. Це раптовий напад на противника з метою захоплення полонених, документів, нових зразків озброєння і бойової техніки для знищення виявлених засобів ВТЗ, ПУ, радіоелектронних засобів і інших важливих об'єктів.
У сучасному швидкоплинному бою, коли об'єкти противника будуть перебувати в постійному русі, з короткочасними зупинками в тому або іншому районі, наліт як спосіб розвідки не тільки не втратить свого значення, але і, навпаки, отримає ще більше поширення.
Для того, щоб наліт був успішним, йому повинна передувати ретельна розвідка об'єкта, мета якої встановити: точне місцезнаходження цього об'єкта, сили, склад і озброєння противника, режим на об'єкті (його охорону і оборону), скрити підходи до нього, найближче зосередження військ противника, особовий склад яких спроможний здійснити протидію розвідувальним підрозділам. Успіх нальоту у всіх випадках залежить від раптовості, рішучості, швидкості дій і всебічного знання об'єкта нападу.
Підрозділ (група) для проведення нальоту виділяється силою до взводу зі складу розвідувальних органів, що діють у тилу противника. Наліт може проводитися також і повним складом розвідувального органа. Такими органами у військовій розвідці є розвідувальні дозори і РЗ.
Специфічні особливості має цей спосіб ведення розвідки в умовах боротьби з незаконними збройними формуваннями (НЗФ).
Так, з досвіду ведення розвідки мсд в Афганістані, можна привести такі приклади.
1. Нальот з місця постійної дислокації військ.
У серпні 1984 року з позиції бойової охорони гарнізону Кундуз були отримані дані, що у кишлаку Шорабад, який розташовувався на відстані 500–600 м від бойової охорони, у двох окремо стоячих будинках у нічний час спостерігаються невеликі групи озброєних чоловіків (по 5–7 осіб).
Розвідувальній роті мсп було поставлене завдання на здійснення нальоту на цей об'єкт. Протягом двох діб розвідники у нічний час спостерігали за об'єктом у прилади нічного бачення. Розвідувальні дані були підтверджені.
У ніч на 16.08.1984 р. група розвідників у кількості двадцяти осіб по проходу у мінному полі приховано вийшла до об'єкта, пострілом з безшумного пістолету вбили вартового, увірвалися у будинок та захопили шість озброєних моджахедів. Напад для них був несподіваним, і вони опору не чинили.
Як стало відомо, ця група мала завдання здійснити теракт у м. Кундуз, куди вона повинна була вийти з ранку під виглядом селян, які рухаються на базар. Таким чином, проведення нальоту зірвало здійснення терористичного акту.
2. Нальот на об'єкт у ході іншого завдання.
У жовтні 1983 року розвідувальний взвод з орб, який висувався у ніч до місця засідки захопив озброєну людину. Полонений був членом НЗФ моджахедів ватажка Гуляма і під час допиту показав, що група моджахедів у кількості дванадцяти осіб відпочиває неподалеку. Командир взводу старший лейтенант Карасьов С.В. прийняв рішення раптово здійснити напад на них. З виходом до місця відпочинку моджахедів було здійснено напад, більша частина бандгрупи була знищена, кілька чоловік було захоплено у полон. Полонені дали дані про схрони з боєприпасами та зброєю. Під час наступних дій ці схрони були захоплені.
Засада – це завчасне і приховане розташування спеціально виділеного підрозділу (групи) на ймовірних шляхах руху противника для раптового нападу на нього з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння і бойової техніки, а також для знищення противника.
У сучасних умовах засідка як спосіб добування розвідувальних відомостей віднайде найширше застосування у всіх видах бойових дій. Вона організується в місцях, де забезпечується раптовість нападу на противника. Успіх засідки залежить від прихованості її влаштування, готовності до ведення влучного вогню, рішучості, витримки всього особового складу і від його вмілих дій.
Підрозділ (група), призначений для проведення засідки, може бути в складі до посиленого взводу, а іноді і роти. Засідки можуть влаштовуватися також бойовими розвідувальними і розвідувальними дозорами, розвідувальними загонами, що діють у тилу противника. Ефективність такого способу ведення розвідки як засідка неодноразово була підтверджена багатьма прикладами під час бойових дій в Афганістані, Чечні, Іраку.
Так, у вересні 1983 року розвідувальний загін, розвідувально-десантна рота орб мсд, під командуванням командира роти старшого лейтенанта Плосконоса І.М. у нічний час скритно висунулась до місця засідки на шосе Кундуз-Ханабад, де у нічний час пересувалися групи моджахедів. Найближчі гарнізони мсд були на відстані близько 6–7 км від шосе і в нічний час не контролювали рух по ньому.
Залучивши місцевих жителів-афганців як провідників, рота у повній темряві по болотистій місцевості змогла швидко вийти до району засідки так, що пост охорони моджахедів, який розташовувався у 100 метрах від місця засідки, не помітив нічого підозрілого.
Рота (46 осіб) була поділена на групи, які були розташовані уздовж шосе на відстані 100–200 метрів одна від одної (група нападу та дві групи забезпечення).
Протягом ночі розвідники вели спостереження за рухом на шосе. Перед світанком у район засідки вийшла вантажна машина, яка рухалась без світу фар. Вогнем стрілецької зброї більшість моджахедів, які перебували у кузові у кількості 24 чоловік, було знищено. Невелика частина бандгрупи (3 чоловіка) була захоплена у полон. Пост охорони моджахедів біля шосе (2 чоловіка) також був атакований групою забезпечення і був знищений.
Таким чином, у результаті проведення засідки була повністю знищена бандгрупа ватажка Клича, захоплена їх зброя. Полонені надали цінні дані, які потім були ефективно реалізовані.
Розвідка боєм – один зі способів розвідки, при якому дані про противника добуваються бойовими діями спеціально виділених підрозділів. Розвідка боєм проводиться з метою перевірки і уточнення даних про противника чи отримання їх, коли іншими способами розвідки добути необхідні командуванню дані не можливо.
У даний час, коли армії провідних країн світу та суміжних держав мають у своєму розпорядженні могутні і швидкодіючі засоби ураження, вони здатні у короткий термін завдати масовані удари, що можуть зірвати наступ. Усе це говорить про те, що в умовах застосування ВТЗ питання, пов’язані з розвідкою боєм, повинні оцінюватися по-новому. У тих випадках, коли достовірні розвідувальні дані можна отримати за допомогою інших засобів і способів, не слід проводити розвідку боєм. Однак, наприклад, перед початком наступу, щоб установити можливий відхід військ противника з переднього краю оборони і виключити проведення вогневої підготовки наступу по залишених чи поспішно зайнятих позиціях, за рішенням командувача корпусу може проводитися розвідка боєм.
Підрозділ, призначений для проведення розвідки боєм, може бути до механізованого чи танкового батальйону (роти), до складу якого для захоплення полонених, документів, зразків озброєння і спорядження включаються розвідувальні дозори, сформовані за рахунок розвідувальних підрозділів, а для ведення артилерійської та інженерної розвідки – розвідники-артилеристи і сапери.
Дії підрозділів, що ведуть розвідку боєм, підтримуються вогнем артилерії, ПТКР і авіацією. Розвідка боєм організується і проводиться за тими ж принципами, що і наступ, але з обмеженою метою. Зокрема, підрозділу в складі посиленої роти може бути поставлено завдання — заволодіти опорним пунктом противника і вийти на глибину 1,5–2 км. На випадок можливого відходу противника з переднього краю оборони підрозділу вказують напрямок подальшого наступу.
Під час проведення розвідки боєм усі командири з'єднань, частин і підрозділів, на чиїх ділянках вона проводиться, перебувають на своїх спостережних (командно-спостережних) пунктах і особисто вивчають противника — його розташування і систему вогню. Це ж завдання виконують усі види розвідки з’єднання (частини) на ділянках проведення розвідки боєм. Штаби, що організують розвідку боєм, вживають заходи щодо забезпечення прихованості підготовки сил і засобів, виділених для розвідки, і їхньої взаємодії з підтримуючими вогневими засобами і основними силами з'єднання (частинами).
Підводячи підсумок вищевикладеного, слід зазначити, що кожний з розглянутих способів ведення військової розвідки застосовується, як правило, спеціально призначеним розвідувальним органом.
У той же час ряд розвідувальних органів, що діють звичайно у відриві від своїх військ, використовує кілька способів ведення військової розвідки. До таких органів відносяться: дозорні відділення (дозорні танки), бойові розвідувальні дозори, розвідувальні дозори, розвідувальні загони, офіцерські розвідувальні дозори, що діють у тилу противника.
Дозорне відділення (дозорний танк) висилається для розвідки противника і місцевості (а також для безпосередньої охорони) від підрозділів, що ведуть розвідку (бойових розвідувальних дозорів і розвідувальних дозорів), і підрозділів похідної охорони, передового загону і рот, що діють у відриві від своїх головних сил. Дозорне відділення (дозорний танк) веде розвідку на віддаленні, що забезпечує спостереження за його діями і підтримку вогнем. Дозорне відділення виконує завдання на машинах чи у пішому порядку, а взимку — на лижах.
Бойовий розвідувальний дозор (БРД) висилається від батальйонів і рот першого ешелону, що розташовані в зіткненні із противником, з метою своєчасного виявлення його вогневих засобів і засад, загороджень і руйнувань, а також для розвідки місцевості. БРД веде розвідку перед і на фланзі бойового порядку свого підрозділу на віддаленні, що забезпечує спостереження за його діями і підтримку вогнем. Завдання дозор виконує спостереженням і боєм.
До складу БРД від батальйону і роти, як правило, виділяється механізований (танковий, аеромобільний) взвод. При необхідності до його складу можуть додаватись сапери з засобами розвідки мінно-вибухових загороджень противника.
З початком дій БРД, вміло використовуючи умови місцевості, прагне як найшвидшевийти в призначений район, війти в зіткнення із противником, встановити його сили, склад, розташування вогневих засобів і характер дій.
У ході зближення із противником командир БРД веде кругове спостереження, здійснює огляд місцевості і місцевих предметів, для чого використовується весь склад дозору чи дозорні відділення (танки).
Розвідувальний дозор (РД) висилається від з'єднання (частини) у складі до посиленого взводу для ведення розвідки: у ході наступу і при переслідуванні; на марші у передбаченні зустрічі з противником і в зустрічному бої при висуванні для введення в бій; в обороні — для розвідки противника, що висувається з глибини (при відсутності безпосереднього зіткнення) чи наступаючого на відкритому фланзі при прориві його угруповання в глибину оборони; при висадженні противником повітряного чи морського десанту, а також у ряді інших випадків при веденні маневрених дій. Дозор може діяти перед фронтом і на флангах з'єднання (частини).
Віддалення РД від підрозділів охорони своїх військ залежить від отриманого завдання, складу дозору, виду бойових дій, характеру місцевості і можливості підтримувати з ним зв'язок. Віддалення може досягати 30 км.
Для ведення розвідки РД вказується напрямок чи конкретний об'єкт. У ході виконання завдання він може оглядати окремі ділянки місцевості в смузі шириною 2–3 кмшляхом візуального спостереження і висилки дозорних відділень (танків).
РД може вирішувати такі завдання:
– виявляти противника у визначеному районі і встановлювати його склад і характер дій;
– виявляти ЗМУ противника і визначати координати їхнього місця розташування;
– встановлювати місця розташування вогневих засобів, оборонних споруд і загороджень противника;
– виявляти перешкоди і руйнування, а також ділянки місцевості, забрудненні радіоактивними і отруйними речовинами, і відшуковувати шляхи їхнього обходу чи подолання.
Крім того, РД може захоплювати полонених, документи, зразки озброєння, бойової техніки і спорядження противника.
Зазначені завдання РД виконує, як правило, послідовно в міру просування в зазначеному йому напрямку ведення розвідки.
Розвідувальний загін (РЗ) висилається від з’єднання (частини) на найбільш важливі напрямки для розвідки противника: у ході наступу; при переслідуванні; на марші у передбаченні зустрічі з противником; в зустрічному бою і при висуванні для введення в бій, для розвідки противника, що висувається з глибини (при відсутності безпосереднього зіткнення), що наступає на відкритому фланзі, при прориві його угруповання в глибину оборони, висадки противником повітряного чи морського десанту і у ряді інших випадків при веденні маневрених бойових дій.
Склад РЗ залежить від характеру бойових дій військ і виконуваного ним завдання, розташування і дій противника, умов місцевості і поставлених завдань на ведення розвідки.
РЗ, як правило, призначається в складі розвідувальної, механізованої, танкової чи аеромобільної роти.
При необхідності з метою посилення РЗ до його складу можуть включатися танки (до взводу), артилерія (до вогневого взводу), сапери (до відділення), хіміки - розвідники (до відділення) і відповідні засоби зв'язку.
Для ведення розвідки РЗ призначається смуга розвідки. Її ширина залежить від завдання, сил і складу загону, наявності доріг, а також від умов місцевості. РЗ в складі роти смуга розвідки визначається шириною до 5 км.У деяких випадках РЗ може призначатися напрямок ведення розвідки.
Віддалення основних сил РЗ від передових підрозділів чи підрозділів охорони може складати до 80 кму з'єднанні і до 50 км у частині.
РЗ виконує свої завдання спостереженням, оглядом місцевості і місцевих предметів, засідками, нальотами, а при необхідності, і боєм.
Для ведення розвідки у призначеній смузі чи в зазначеному напрямку з метою більш детального огляду місцевості і місцевих предметів командир РЗ висилає РД. Їхня кількість і склад можуть змінюватися, але в напрямку руху (перед) РЗ дозор повинний діяти постійно. Від РЗ в складі роти можуть бути вислані один – два РД. Вони ведуть розвідку на призначених їм напрямках і про всі добуті відомості доповідають командиру РЗ. Його основні сили переміщуються стрибками від одного укриття до іншого на підвищеній швидкості.
Розвідувальні загони можуть активно діяти і у боротьбі з НЗФ.
Так, в Афганістані у 1980–1989 рр. розвідувальний загін діяв у складі розвідувальної роти, яка була посилена взводом САУ, інженерно-саперним взводом, взводом ЗСУ "Шилка".
У світлий час доби дії РЗ підтримувалися 1–2 ланками бойових вертольотів та тактичною авіацією за викликом.
Наприклад, у вересні 1984 р. РЗ від орб мсд діяв самостійно на відстані від гарнізонів (блокпостів) до 50 км упродовж 5 діб (з 9 по 14.09.84р.). У ході дій був захоплений у полон загін моджахедів чисельністю 36 осіб, знищено 4 схрони з боєприпасами, отримані важливі дані про угруповання моджахедів у провінціях Кундуз та Баглан.
Офіцерський розвідувальний дозор (ОфРД) висилається командиром з’єднання для уточнення даних про противника, положення своїх військ і сусідів, перевірки суперечливих даних про обстановку чи для уточнення відомостей про місцевість у районі бойових дій.
До складу ОфРД залежно від покладених на нього завдань можуть входити один – два офіцера і три – п'ять солдатів (для забезпечення і зв'язку). Дозор може діяти на вертольоті, БМП, БТР, танку, автомобілі чи в пішому порядку.
Після прибуття в район, призначений для розвідки, старший офіцер дозору з'ясовує обстановку у командирів своїх підрозділів, що перебувають там, а потім особисто уточнює те, що йому наказане встановити чи перевірити.
Основний спосіб дій дозору – особисте спостереження офіцерів за діями військ противника, своїх військ і безпосередній огляд місцевості, місцевих предметів, загороджень, руйнувань і споруд (об'єктів).
Усі добуті (зібрані) відомості офіцер, який очолює дозор, негайно доповідає начальнику, що його вислав.
Повітряна розвідка.
Повітряна розвідка в інтересах з'єднання (частини) ведеться силами і засобами старшого начальника: екіпажами розвідувальних літаків і вертольотів та безпілотними апаратами.
Повітряна розвідка здатна в короткий термін виявляти війська противника в районах їхнього розташування і при пересуванні визначати наявність і місця розташування (координати) вогневих позицій артилерії, КП, радіоелектронних засобів і інших малорозмірних цілей. Поряд з цим повітряна розвідка розкриває систему інженерного обладнання місцевості, наявність зон радіоактивного забруднення, райони руйнувань, завалів, пожеж і затоплення, а також місця розташування об'єктів тилу противника.
Сили і засоби, що застосовуються для ведення повітряної розвідки, виконують свої завдання візуальним спостереженням, повітряним фотографуванням і з використанням радіоелектронних (радіотехнічна, радіолокаційна і телевізійна розвідка) і дозиметричних приладів (радіаційна розвідка). Вибір способу залежить від умов обстановки і характеру виконуємих завдань.
Візуальне спостереження застосовується у всіх випадках, коли маються умови для зорового спостереження за полем бою і перегляду об'єктів противника. Воно дозволяє швидко обстежувати великі райони і передати добуті розвідувальні дані по радіо безпосередньо з борта літака - розвідника.
При розвідці рухомих об'єктів у тактичній глибині і при дорозвідці цей спосіб є основним.
За досвідом навчань, розвідувальні дані про один об'єкт, виявлений візуальним спостереженням, можуть надійти в штаби загальновійськових з'єднань і частин через 5 хвилин після його виявлення, якщо будуть передаватися безпосередньо з борту літака (вертольота)-розвідника. Встановлена на літаку звукозаписна апаратура дозволяє відновлювати після польоту всі передані по радіо дані розвідки і передавати командуванню письмове повідомлення за весь розвідувальний політ.
Поряд з перевагами візуальне спостереження має і певні недоліки. Зокрема, цей спосіб повітряної розвідки не дозволяє розпізнавати об'єкти противника, розміри яких менш 1/500 висоти польоту. Візуальним спостереженням важко виявляти замасковані об'єкти. Імовірність виявлення при цьому може коливатися в межах від 0,3 до 0,7, що залежить від ступеня підготовленості екіпажа літака-розвідника, ступеня знання їм району бойових дій, а також місця перебування і маскування об'єкта.
Візуальне спостереження з вертольотів ведеться, як правило, зі своєї території з висоти 600–800 м і більш при віддаленні 4–6 км від переднього краю. Глибина перегляду в сприятливих умовах видимості може досягати 15км. Для ведення розвідки цим способом вертольоти обладнаються перископічними спостережними приладами (ПСП) чи приладами зі стабілізованим полем зору (ПСПЗ), а також інфрачервоною апаратурою.
Повітряне фотографування дозволяє отримати точні документальні дані про об'єкти противника. У цьому його беззаперечна перевага. До того ж за допомогою сучасної фотоапаратури можна вести зйомки з малих і великих висот, при великих швидкостях, як удень, так і вночі. Застосовуючи спектрозональне фотографування, можливо розкрити замасковані об'єкти.
Зокрема, за допомогою повітряного фотографування можна розкривати місцезнаходження засобів ВТЗ, райони зосередження резервів і других ешелонів, їхнє перекидання; виявляти оборонні рубежі, вузли опору і інженерні споруди, а також встановлювати зміни, що сталися в угрупованні противника чи в положенні раніше викритого об'єкта, шляхом повторного фотографування і здійснювати контроль за результатами вогневих ударів, що наносяться.
По положенню оптичної вісі аерофотоапарата в момент зйомки повітряне фотографування поділяється на планове і перспективне.
Планове фотографування проводиться з малих, середніх і великих висот як удень, так і вночі з метою отримання фотозображення місцевості і розташованих на ній об'єктів противника в плані в масштабах: 1:2000–1:6000 для виявлення і вивчення засобів ВТЗ і інших важливих об'єктів; 1:6000–1:8000 для виявлення резервів противника в районах їхнього зосередження; 1:8000 – 1:12000 для виявлення оборонних смуг; 1:10000–1:15000 для вивчення природних рубежів (рік, каналів).
При плановому аерофотографуванні можна визначити координати об'єктів з точністю 25–35 мпри використанні карти масштабу 1:25000; 4–60 мпри застосуванні карти масштабу 1:50000 і 70–100 м при використанні карти масштабу 1:100000.
Перспективне фотографування проводиться тільки вдень, звичайно з малих і середніх висот з метою отримати знімки ділянок місцевості і розташованих на ній об'єктів у виді панорами, тобто в звичному для людини вигляді. Це дає можливість більш детально вивчити оборонні споруди, характер берегів водних перешкод, стартових позицій ракет, а також характерні орієнтири, об'єкти противника і підходи до них.
Глибина перспективного фотографування з зображенням об'єктів при сприятливих метеорологічних умовах складає 50–60 км. Однак дешифрування малоразмірних об'єктів противника на таких знімках можливо лише на глибину 10–15 км.
Основними недоліками повітряного фотографування є порівняно великий термін між моментом фотографування і часом отримання зацікавленими штабами з'єднань і частин розвідувальних відомостей, а також велика залежність від метеорологічних умов і часу доби. Час на отримання даних повітряного фотографування при зйомці двох–трьох об'єктів і на доповідь результатів розвідки по мокрих негативах у середньому буде складати близько 1,5 години, а якщо ці результати необхідно представити у формі фотодокументів (віддешифрировані аерознімки і фотосхеми), то 2–2,5 години.
Повітряна розвідка за допомогою радіоелектронних засобів підрозділяється на радіотехнічну, радіолокаційну і телевізійну.
Повітряна радіотехнічна розвідка ведеться за допомогою бортових приймально-пеленгаторних пристроїв шляхом пошуку і перехоплення випромінювань, а також пеленгування працюючих засобів радіолокації, радіонавігації і радіотелеуправління.
Отримані радіотехнічною розвідкою дані дають можливість визначити місце розташування, призначення, тип і основні тактико-технічні характеристики радіоелектронних засобів, що розвідуються, і в результаті їхнього аналізу уточнити угруповання сил і засобів противника і систему його управління. Глибина розвідки залежна від висоти польоту літака- розвідника і потужності радіотехнічних станцій противника може досягати 300–400 км.
Повітряна радіолокаційна розвідка ведеться літаками, обладнаними РЛС бокового огляду, а також іншими РЛС, встановленими на борту. З їхньою допомогою можна виявляти рухомі і нерухомі об'єкти противника, а також об'єкти контрастні в радіолокаційному відношенні, отримувати їхні фотознімки і фотознімки місцевості, необхідні для забезпечення бойової діяльності сухопутних військ і дій бомбардувальної авіації, і розкривати заходи противника по радіолокаційному маскуванню.
Повітряна телевізійна розвідка ведеться літаками, бортові станції яких дозволяють вести спостереження за об'єктами і місцевістю з негайною передачею зображення на наземну станцію, встановлену на КП командира, в інтересах якого ведеться розвідка.
Сучасні зразки авіаційної телевізійної системи при використанні великомасштабної камери в сприятливих умовах спостереження забезпечують виявлення танків, що рухаються, автомобілів з висот 9–10 тис. м, а незамаскованих артилерійських позицій, відкритих окопів і траншей — з висот 7–8 тис. м.
Залежності від висоти польоту зображення об'єктів і ділянок місцевості можна передавати :на віддалення до 150–380 км.
Як видно з викладеного, основними, найбільш важливими якостями і незаперечною перевагою повітряної розвідки перед іншими видами розвідки є швидкість її дій і висока маневреність, тобто те, що особливо цінно в сучасних умовах. У силу цього повітряна розвідка є найбільш ефективним засобом для проведення дорозвідки об'єктів противника перед нанесенням по них вогневих ударів і ведення розвідки в рухомих формах бою.
Разом з тим, повітряна розвідка має ряд недоліків. Її сили і засоби дуже уразливі від засобів ППО і поки не в змозі виявляти малорозмірні об'єкти при хорошому їхньому маскуванні. Складні метеорологічні умови (туман, низька хмарність, зливові опади), а також ніч обмежують можливості засобів повітряної розвідки. Базування літаків-розвідників вимагає обладнання аеродромів. Отже, неодмінною умовою успіху повітряної розвідки є ведення її у взаємодії з іншими видами розвідки. Досвід минулої війни і післявоєнних командно-штабних спеціальних навчань показує, що найкращі результати повітряна розвідка дає в тому випадку, коли вона веде пошук противника і його об'єктів по попередньому наведенню іншими видами розвідки (військовий, радіо -, радіотехнічної і т.і.).
Дані про противника, добуті повітряною розвідкою, особливо координати засобів ВТЗ, повинні негайно доводитися до командирів і штабів загальновійськових з'єднань (частин). Штаб з’єднання (частини) повинний у всіх видах бойової діяльності організовувати безупинний прийом даних, переданих безпосередньо з борта літаків тактичної повітряної розвідки. Для організації прийому цих відомостей штаб з’єднання (частини) зобов'язаний вчасно отримати в штабі АК радіоданні повітряної розвідки, таблиці сигналів і кодовані карти і довести їх до підлеглих штабів.
Дані, що добуваються екіпажами підтримуючої з’єднання бойової авіації і екіпажами вертольотів АА, що ведуть розвідку, приймаються офіцерами групи бойового управління, офіцерами, що відповідають за висилку вертольота, і негайно передаються начальнику розвідки з’єднання (частини).
Результати повітряного фотографування і інші відомості, отримані тільки на аеродромах розвідувальної авіації (ПУ підрозділів безпілотних розвідників), надходять у штаб з’єднання (частини) через вищестоящий штаб.
Радіолокаційна розвідка.
Радіолокаційна розвідка – це один з порівняно нових і дуже перспективних видів тактичної розвідки. Вона заснована на використанні принципу відбиття електромагнітних хвиль від об'єкта, що опромінюється передавачем РЛС, і фіксації відбитого сигналу на індикаторі. При цьому по напрямку, звідки прийшли відбиті радіохвилі, можна судити про кутові координати цілі, а часом поширення хвиль до цілі і назад – про відстань до її.
Радіолокаційна розвідка швидко завоювала загальне визнання, тому що вона успішно здійснює спостереження за повітряним, наземним і надводним противником, має значну дальність дії, визначає координати цілі з високою точністю, у будь-який час доби, у дощ, туман, в умовах суцільної хмарності, тобто тоді, коли оптичні прилади не можуть бути використані. Причому надходження даних про противника відбувається практично миттєво, а його виявлення здійснюється на відстанях, недоступних оптичним приладам. Саме ця обставина визначила бурхливий розвиток і широке впровадження радіолокаційної розвідки в загальновійськові з'єднання, частини і підрозділи.
До недоліків цього виду розвідки варто віднести те, що робота і місце розташування РЛС можуть бути легко виявлені радіотехнічною розвідкою противника, а також труднощі визначення характеру цілі по оцінках на екранах РЛС.
Засобами радіолокаційної розвідки є РЛС, що по своєму призначенню підрозділяються на три основні групи: розвідки повітряних цілей; виявлення наземних (надводних) рухомих цілей; виявлення і засічки стріляючих мінометів, гармат і пускових установок керованих і некерованих ракет. За рахунок цих засобів у системі тактичної розвідки створюються спеціальні розвідувальні органи – радіолокаційні пости (РЛП), кожний з яких включає одну чи кілька РЛС.
РЛС розвідки повітряних цілей забезпечують виявлення, розпізнавання повітряних цілей, визначення напрямку, висоти, швидкості польоту, а також кількості і типу літаків.
Станції, призначені для ведення розвідки повітряного противника, організаційно входять до складу радіотехнічних частин ППО і зенітних ракетних (артилерійських) частин і мають дальність виявлення повітряних цілей на середніх (малих) висотах до 190 (70) км.
Для розвідки повітряного противника залучаються також РЛС, що є на озброєнні зенітних артилерійських (ракетних) підрозділів.
РЛС розвідки рухомих наземних і надводних цілей за своїми тактико-технічними даними поділяються на станції малої і середньої дальності. Вони дозволяють визначати полярні координати рухомих цілей (дирекційний кут і дальність), напрямок їхнього руху за умови прямої радіолокаційної видимості мети з позиції станції, а також орієнтовно характер (тип) цілі.
Станції малої дальності, як правило, є переносними і дозволяють здійснювати пошук, виявлення і розпізнавання рухомих цілей на відстані: солдата, що повзе – 1300 м,солдата (групи солдатів), що йде –3500–3700м, танка (автомашини) що рухається –8000–10000 м.
Станції середньої дальності дії звичайно монтуються на самохідній базі і призначаються для пошуку, виявлення і розпізнавання наземних рухомих цілей на відстані до 15–20 км. Зокрема, солдат що повзе надійно виявляється на відстанях до 1600 м, що йде на відстані – до 6300 м , автомобілі, БМП, БТР, танки, що рухаються – 1–20 км.
РЛС розвідки наземних цілей, що рухаються, як правило, застосовуються для ведення розвідки вночі чи в умовах поганої видимості (дим, туман). Однак їх можливо ефективно використовувати і у денний час.
Берегові РЛС ВМС забезпечують виявлення великих кораблів на відстані 40–50 км, середніх –20–30 км, підводних човнів під перископом – 5–6 км.
РЛС виявлення і засічки визначають кілька точок положення міни (снаряда, ракети) при польоті її на висхідній частині траєкторії. Шляхом екстраполяції отриманої ділянки траєкторії вони дозволяють визначати місця вогневих позицій мінометів і артилерійських батарей, а також пускових установок ракет. Ці станції, як і станції розвідки наземних цілей, що рухаються, застосовуються також для коректування вогню своєї артилерії.
Важлива умова ефективного використання РЛС – правильний вибір позицій розгортання радіолокаційних постів. Вони вибираються в межах смуги, зазначеної відповідним командиром, виходячи з отриманого завдання, розташування противника, характеру місцевості і погоди. Однак у всіх випадках вони повинні забезпечувати максимальний перегляд радіолокаційним спостереженням призначеної смуги (району) розвідки, мати укриття для розрахунків станцій, автомобіля (якщо він є) і іншого майна, а також бути зручними для встановлення зв'язку з безпосереднім начальником.
Оскільки противник може знайти радіолокаційні пости і відкрити по них вогонь, розміщати їх поблизу важливих об'єктів (споруд) не доречно.
Позиції радіолокаційних постів доцільно вибирати в районах, порівняно вільних від місцевих предметів, таких, як дерева, будинки чи чагарник, тому що вони спотворюють радіолокаційний промінь і заважають точному визначенню дальності і азимута. У зв'язку з цим радіолокаційні пости повинні розташовуватися, як правило, на пануючих висотах. Для того щоб цілком використовувати дальність дії станції, її варто розміщувати якнайближче до переднього краю, в окопі, і маскувати відповідно до умов роботи. До того ж кожен пост розміщується таким чином, щоб його позиція і робота були тісно пов'язані з місцем розташування і діяльністю інших радіолокаційних постів і органів спостереження.
Зокрема, радіолокаційні пости малої дальності розміщуються, як правило, разом зі СП з’єднання (частини), що збільшує можливості останніх при веденні розвідки вночі й в умовах поганої видимості.
Для успішного ведення розвідки кожному радіолокаційному посту вказується сектор спостереження, режим роботи, частота перегляду району спостереження, порядок і терміни представлення добутих відомостей. Залежно від важливості і терміновості добутих відомостей старший поста доповідає їх відразу ж чи у встановлений час, указуючи характер і координати кожної цілі.
Перспективним є створення радіолокаційних систем із квантовими генераторами. Висока спрямованість випромінювання забезпечує їм значно більшу порівняно зі звичайними радіолокаторами дальність дії.
Оптичні локатори застосовуються як портативні далекоміри в розвідувальних підрозділах з'єднань усіх родів військ і спеціальних військ і дозволяють швидко і з високою точністю визначати відстань до цілей.
Артилерійська розвідка.
Артилерійська розвідка ведеться розвідувальними підрозділами артилерії і екіпажами розвідувально-коректувальних вертольотів. Артилерійські розвідувальні підрозділи ведуть розвідку за допомогою оптичних, електронно-оптичних і квантових приладів, звукометричних станцій, а також артилерійськими розвідувальними групами. Крім того, розвідувальні підрозділи артилерії широко використовують засоби таких видів розвідки, як радіолокаційна і повітряна (розвідувально-коректувальні вертольоти). А це значить, що артилерійська розвідка в даний час вийшла за рамки одного виду розвідки і практично складається з її різних видів.
Основними завданнями артилерійської розвідки є:
– виявлення і визначення координат засобів ВТЗ противника, артилерії, мінометів, танків, протитанкових засобів, ПУ, радіоелектронних засобів і інших важливих об'єктів (цілей);
– визначення місця розташування опорних пунктів;
– встановлення характеру і системи оборонних споруд, загороджень і системи вогню противника;
– дорозвідка об'єктів (цілей), намічених для ураження ракетами і вогнем артилерії;
– обслуговування стрільби артилерії;
– розвідка місцевості в районах розгортання ракетних і артилерійських частин (підрозділів) у бойовий порядок і на маршрутах їхнього пересування.
Для вирішення цих завдань використовуються всі перераховані вище сили і засоби артилерійської розвідки, за рахунок яких створюються такі розвідувальні органи, як командно-спостережні і спостережні пункти, звукові, радіолокаційні пости, артилерійські розвідувальні групи, а також використовуються штатні екіпажі розвідувально-коректувальних вертольотів.
Оптична артилерійська розвідка ведеться взводами (відділеннями) розвідки артилерійських частин і підрозділів із усіх