Розумове виховання. Формування основ наукового та народного світогляду

Тема: Основні напрямки виховання школярів

Розумове виховання– діяльність вихователя, спрямована на роз­виток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

Розумове виховання відбувається в процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають осо­бистими переконаннями, духовним багатством людини.

У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня – розумо­вий розвиток.

Розумовий розвиток– процес розвитку інтелектуальних сил, пі­знавальних здібностей мислення учнів.

Під час розумового виховання відбувається накопичен­ня певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв’язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, фор­мулах.

Основним завданням розумового виховання є розви­ток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операція­ми (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать на­вчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які викорис­товуються під час вивчення будь-яких навчальних пред­метів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати се­бе), і спеціальні – необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, форму­ли, нотні знаки, користуватися словниками, довідника­ми тощо).

Культура розумової праці означає вміння раціональ­но використовувати режим розумової роботи, точно й аку­ратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працю­вати, долати труднощі; розвиток пам’яті та використання різних її видів – логічної, моторної, зорової; вести спо­стереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:

– дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка екс­перименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екс­курсії та експедиції і т. ін.);

– порівняльні, що свідчать про подібність або відмін­ність понять, складних явищ;

– спрямовані на впорядкування мислительних дій, а також користування алгоритмами або самостійне їх скла­дання;

– аналіз і узагальненняознак для виділення явища в певний клас чи вид.

Особливе значення для розумового виховання має фор­мування світогляду учнів.

Світогляд являє собою узагальнену систему поглядів, переконань, ідеалів, у яких людина виражає своє ставлення до оточуючого її природного та соціального середовища, самої себе.

Світогляд визначає загальну спрямованість особистості, її прагнення, стійкість характеру, а також відбивається на всьому складі людини, на її поведінці, діях, звичках, нахилах.

Світогляд як система поглядів, переконань, у якій людина відбиває своє ставлення до світу і своє місце в ньому, одночасно пов’язаний із різними сторонами діяльності особистості, із знаннями й уміннями їх застосувати при розв’язанні завдань, із якими школяр зіштовхується у своєму житті, тобто з інтелектуальною стороною особистості, із спрямованістю особистості – її ставленням, мотивами, оцінками, ідеалами.

Народний світогляд – це система історично зумовлених поглядів, переконань, ідеалів, які відображено у фольклорі, міфології, національній психології і характері певного народу, його культурно-історичних традиціях.

Теоретичною засадою для практичної суспільної діяльності є науковий світогляд, основними ознаками якого є формування поглядів і переконань на основі пізнання законів розвитку природи, суспільства і мислення, сукупність філософських, суспільних, політичних, економічних, етичних і естетичних знань. Будь-яке теоретичне знання має кінцевим результатом практичне значення, і воно не лише озброює людину методами і засобами перетворення світу, а й містить світоглядну сторону, обґрунтовує мету практичної діяльності. Світогляд є ядром суспільної й індивідуальної свідомості. Сформованість свідомості – істотний показник зрілості не тільки особистості, а й певної соціальної групи.

Структура світогляду включає такі елементи: знання, погляди, переконання, вчинки, дії людини.

1. Знання як елемент світогляду являє собою систему наукових істин, які придбані в результаті вивчення індивідом накопичення людством соціального досвіду.

2. Погляди відображають певні оціночні судження, точку зору людини на сутність природи, суспільства, людського пізнання. Вони спираються на відповідні уявлення та думки, які виникають на основі певних знань. Погляди можуть носити вузький характер і широкий, бути глибокими і поверховими, науковими і ненауковими.

3. Переконання – це міцні погляди, які основані на визнанні їх правильності, незаперечності, тобто переконання відображають упевненість особистості в правильності своїх поглядів та ідеалів. Готовність їх відстоювати та здійснювати в практиці. Переконання мають велике значення. Людина, що не має особистих переконань, часто не знає, як їй діяти в тому чи іншому випадку, губиться, коли зустрічається з новими фактами, ситуаціями, швидко підпадає під сторонній вплив, частіше пристосовується до обставин, які склалися, готових думок. Переконання роблять людину сильною внутрішньо, послідовною у діях та поведінці.

Таким чином, переконаність виникає на основі взаємодії і виступає передумовою вчинків, дій людини.

4. Вчинки – дії як елемент структури світогляду припускають уміння людини використовувати знання, реалізовувати переконання в конкретних життєвих ситуаціях, виражаючи особисту позицію, ставлення до людини, парці, науки, прекрасного, держави, політики, релігії, фізичного здоров’я.

Таким чином, світогляд покликаний давати відповіді на питання: що таке навколишній світ, від чого залежить його розвиток, де межа між реальним і ірреальним, що таке дух, свідомість, чим вона визначається і т. д.

Шляхи формування світогляду школярів визначаються його структурою:

1. Оволодіння науковими знаннями. Наукові знання є фундаментом світогляду особистості. Оволодіння ними може здійснюватися через засвоєння учнями змісту основ наук, які вивчаються в школі.

Вивчення основ наук вимагає: а) виділення провідних світоглядних ідей, понять; б) забезпечення високого теоретичного рівня навчальних предметів (глибину розкриття фактів, явищ, виявлення причин), наукову доведеність, логічну непротирічливість теоретичних висновків, їх переконливість; в) здійснення міжпредметних зв’язків, тобто в змісті навчальних предметів повинні бути забезпечені тісні міжпредметні зв’язки (наприклад, поняття про роль особистості, народу в історії при вивченні історії і літератури); г) щоб особа вчителя позитивно впливала на учня своїми знаннями, переконливістю, ставленням до змісту навчального матеріалу.

2. Ефективність формування переконань школярів багато в чому визначається методами навчання. Тож організація процесу навчання повинна: а) передбачати включення школярів у самостійну пізнавальну діяльність, щоб вони побачили, усвідомили і зрозуміли причинно-наслідкові зв’язки, могли науково оцінити ті чи інші факти і явища дійсності; б) пробуджувати емоційне ставлення учнів до матеріалу, який вивчають, учити відстоювати свої позиції через систему аргументів.

3. Залучення учнів до позакласної та позашкільної роботи (гуртки технічної творчості, історії, краєзнавства), проведення диспутів, конференцій. Уся система позанавчальної роботи повинна допомагати школярам розуміти світ і себе в ньому, формувати переконання, давати можливість самореалізації особистості.

4. Організація досвіду поведінки, створення ситуацій, які вимагають виявлення позицій, переконань особистості, вибору в кожному конкретному випадку оптимального варіанта практичних дій з урахуванням конкретних обставин і умов.

5. Спонукати школярів до самоосвіти і самовиховання, що пов’язано з емоційно-вольовою сферою діяльності людини.

Успішність формування світогляду передбачає вивчення рівнів його сформованості, критеріями яких наступні показники:

1) якість засвоєння найважливіших понять, законів, теорій науки, які мають визначальне значення для розуміння сутності процесів розвитку оточуючого світу (обсяг, глибина знань, які дозволяють виділяти сутність явищ, підбирати аргументи, обґрунтовувати позицію, точку зору та ін.);

2) стійке, усвідомлене з урахуванням мотивів, інтересів, ідеалів особистісне ставлення школярів до знань, ідей, позицій, ступінь самостійності, готовність відстоювати свої погляди.

3) поведінка особи: ситуації, яким школяр надає перевагу, ініціативність, рівень самостійності вчинків у різноманітних ситуаціях, адекватність вчинків переконанням і вмінням школярів застосовувати світоглядні знання для розв’язання навчальних, практичних, трудових, моральних проблем у шкільному житті.

Тільки глибокий і всебічний аналіз діяльності поведінки учнів дозволяє зробити висновок про сильні і слабкі боки сформованості світогляду і накреслити шляхи подальшої роботи, спрямованої на формування всебічно розвиненої особистості.

 

Контрольні запитання, завдання

1. Назвати структуру світогляду.

2. Розкрийте основні напрями розумового виховання учнів.

3. Оцініть відомі Вам методи навчання з погляду їх ефективності в розумовому вихованні.

4. Зверніться до праць В.О.Сухомлинського “Серце віддаю дітям”, “Народження громадянина”. (Див.: Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. – К.: Рад. шк., 1976) і випишіть 4–5 яскравих прикладів про майстерність керування розумовою діяльністю учнів молодшого шкільного віку.

5. Що таке світогляд? Види світогляду.

6. Джерела формування народного світогляду.

7. Шляхи формування світогляду школярів.