Західно­українські землів 20—30-ті роки 48 страница

Значно дестабілізовувало суспільство й те, що КПРС дедалі більше «не вписувалася» у контекст перебудови, не встигала за перебігом подій. Вже на травневому Пленумі КПУ (1989) йшлося про «слабкість партійної теоретичної думки», схильність діяти «методом спроб і помилок», не­здатність партійних кадрів без директив ЦК «вести насту­пальну організаторську й політичну роботу».

У цей період пожвавилася діяльність неформальних організацій, які виникали у різних містах республіки спершу на основі спільних інтересів і потреб (музика, еко­логія, культурологія, історія, фізичне удосконалення, ко­лекціонування тощо). Згодом значна частина з них політи-зувалася. Загалом діяльність тодішніх об'єднань характе­ризували такі особливості:


■


Етапи перебудови та її наслідки для України



— стихійний процес формування;

— розбудова структур «знизу» під впливом народної
ініціативи;

— об'єднання громадян на основі спільних інтересів та
особистих стосунків;

— відсутність на початках чіткої регламентації діяль­
ності;

— обрання лідера на основі визнання його авторитету
та компетентності у відповідній сфері діяльності;

— консолідація на основі демократичних засад;

— порівняно значний ступінь самостійності та неза­
лежності від державних і політичних структур.

Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. не­формальних об'єднань. Найактивнішими були суспільно-політичні, культурно-історичні та екологічні громадські формування, які поклали в основу своєї діяльності роз­в'язання важливих суспільних питань: утвердження ідей демократизму, формування національної свідомості, вису­нення альтернативних лідерів, проектів та програм.

Найпомітнішими серед них були Товариство україн­ської мови їм. Т. Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє то­вариство «Меморіал», екологічне громадське об'єднання «Зелений світ», які ідейно сформувались та організаційно зросли під час масових дискусій щодо ліквідації «білих плям» історії; відновлення прав української мови, надан­ня їй державного статусу; екологічної безпеки. Вони змог­ли оприлюднити нові ідеї та інформацію з болючих проб­лем сучасності, виховати плеяду нових лідерів, відчутно опонувати КПРС. Своєю діяльністю ці об'єднання суттєво розширили базу демократичного руху, надали йому націо­нального спрямування. Саме на цьому ґрунті й постав фе­номен Народного руху України (НРУ).

Зовсім іншими були тактика і стратегія неформальних об'єднань, які відразу чітко визначили своє політичне об­личчя. Провідні позиції серед них посідали Український культурологічний клуб, «Товариство Лева», українознав­чий клуб «Спадщина», студентське об'єднання «Громада». Чільне місце серед політичних неформалів належало Ук­раїнській Гельсінській спілці (відновила свою роботу вліт­ку 1987 р.), яка взяла на себе роль інтелектуального цен­тру та лідера народної опозиції. У 1988 р. було оприлюдне­но «Декларацію принципів», яка засвідчила, що УГС з правозахисної перетворилася на «типово політичну» орга­нізацію. Вона першою в республіці заявила про необхід­ність побудови самостійної української держави. За її ак-


 


564 Україна і процес перебудови в СРСР (квітень 1985 — серпень 1991 р.)

тивного сприяння в березні 1989 р. у Львові відбулася пер­ша політична демонстрація і перший за радянських часів політичний страйк. На першотравневу демонстрацію львів'яни уперше в Україні вийшли з синьо-жовтими пра­порами.

Влада активно протидіяла політичним неформальним об'єднанням, які тоді ще відчували дефіцит масової під­тримки. За цих обставин необхідна була компромісна фор­мула утворення організованої народної опозиції, яка б по­єднала радикалізм політичних неформалів з масовістю культурно-історичних та екологічних неформальних об'єд­нань. Уособленням цієї формули став НРУ.