Остаточне встановлення радянської влади на україні в 1920-1929 р.

Варіант 15

Козацька держава «Військо запорізьке» в 2-й пол.. ХVIIст.

На звільненій із-­під польсько-шляхетського панування території в роки Національно­визвольної війни формувалася й міцніла Українська козацька держава. Її офіційна назва в цей час була Військо Запорозьке. Унаслідок того, що терени, на яких вона була розташована, підпорядковувалися гетьманській владі, неофіційно її називали Гетьманщиною. В основу політичного устрою Української гетьманської держави була закладена система органів влади довоєнного Війська Запорозького. За козацькою традицією вищим органом влади в Гетьманщині з розпорядчо-­законодавчими функціями була Генеральна військова рада. У ній брало участь все козацтво, а іноді й представники міщан та духівництва.

Гетьману належала вища військова, адміністративна й судова влада, що поширювалася на всі стани. Він був главою держави й обирався на свою посаду Загальною військовою радою безстроково. Гетьман очолював Генеральний уряд, скликав Загальну військову і Старшинську ради,утілював у життя прийняті ними рішення. Центральним органом виконавчої влади був Генеральний уряд. Він вирішував усі поточні справи внутрішнього управління й закордонних зносин Війська Запорозького. Генеральний уряд складався з генеральної старшини, писар, судді, обозний, підскарбій, керівник розвідки

При гетьмані також існувала генеральна старшина. У полках існували власні уряди, що складалися з полковників і полкової старшини. Полковник був головним представником центральної влади на території полку. Полковника обирали на полковій раді, але часто його призначав уряд. Полк складався із сотень, у кожній із яких був сотенний уряд із сотника, писаря, отамана, осавула та хорунжого. У містах і містечках козацькі громади обирали «городових отаманів», а міщанами керував «війт», якого затверджував гетьман. У селах владу над селянами здійснював староста, а над козаками — сільський отаман.

За умовами Зборівського договору, Українська гетьманська держава охоплювала територію колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. На цих землях площею близько 200 км2 на той час проживало понад 3 млн осіб. Державу було поділено на полки, що були одночасно адміністративно­територіальними одиницями й підрозділами козацького війська. Територія Запорозької Січі з її володіннями становила окрему адміністративну одиницю. Функції столиці держави виконував Чигирин, що був резиденцією гетьмана. Висновки— На звільненій від польського панування території сформувалася Українська гетьманська держава — Військо Запорозьке. Історичні обставини виникнення обумовили напіввійськовий характер української державності.— Важливою складовою й гарантом успішної розбудови Української держави стала її армія, створена на організаційних принципах Запорозької Січі.— Наявність власних фінансів і судочинства свідчили про повноцінний характер державності Війська Запорозького.— Значні зміни відбувалися в соціально­економічному житті українського народу. Значний вплив на соціально­економічну ситуацію в Україні мала незавершеність визвольної боротьби.

Остаточне встановлення радянської влади на україні в 1920-1929 р.

Після встановлення на українських землях радянської влади, у Харкові в 1919 році було прийнято Конституцію УСРР на взірець тогочасної Конституції РРФСР 1918 р. Головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна системі права в більшовицькій Росії. При відсутності тієї чи іншої правової норми як головне джерело права використовували революційну правосвідомість. РНК мала право розглядати всі питання і справи, що відносились до сфери законодавства і управління країною. Найважливішим завданням місцевих Рад було проведення в життя рішень центральних органів влади і управління.

Комплекс конституційних прав громадян ставився в прямий зв’язок з їх обов’язками. Історичне значення першої радянської Конституції УСРР 1919 року заклечалося в створенні юридичної бази для наступного законотворення. Проте більш суттєвим був її вплив на всю сферу соціальних і політичних перетворень в країні: була переглянута вся система суспільних відносин, були декларовані нові принципи і соціальні цінності. Разом з тим Конституція закріпила реальні важелі влади і порядок формування її структур, поклавши в його основу нову ідеологію «українізацією».Зміни в державному ладі УСРР були пов’язані, перш за все, з тенденцією до об’єднання економічних, політичних, воєнних зусиль радянських республік. Слід підкреслити, що ініціатива такого об’єднання виходила з центру від апарату більшовицької партії в Москві. Утворення Союзу РСР. Ще в середині 1919 року партія провела під вивіскою братнього союзу об’єднання життєво важливих сфер діяльності республік - оборони, економіки, праці, фінансів, транспорту, пошти і телеграфу, управління якими здійснювалося з Москви. 28 грудня 1920 року було підписано договір між РСФРР і УСРР про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору підкреслювалася незалежність І суверенність ооох держав Але за допомогою об’єднаних наркоматів партійна влада активно втручалася у внутрішні і зовнішні справи України. Фактично, на початок 1921 року оформилася унітарна держава - Росія, під владним впливом якої знаходилися Україна, Білорусія і Закавказька Федерація. Більшовицька партія брала на себе основну частку державних повноважень. Отже, існувала держава з досить централізованим управлінням, яка не мала тільки одного - загальної назви. Московські партійні лідери вважали за необхідне “автономізувати” радянські республіки, тобто зрівняти їх за правовим статусом з автономними одиницями, що входили до складу Російської Федерації. Навпаки, лідери радянських республік (перш за все України і Грузії) прагнули до більшої самостійності.