Українське малярство періоду Ренесанс
То в другій половині XVI ст., коли ввійшли в силу світські засади ренесансу, той самий процес ускладнився запозиченням реалістичних успіхів малярства на Заході, особливо в Італії, Нідерландах і Німеччині
Але, очевидно, історичну роль у малярстві другої половини XVI ст. грають ті свідомі майстри ренесансу, що своїм глибоким напруженням творчих сил перевтілили українське малярство на елементи малярства західного, не перейнявши їх просто механічно, не перекопіювавши їх, але запозичивши з них те, що там було найкращого й пов’язавши в одну цілість із кращими власними традиціями, в першій лінії з традицією декоративності.
Позичали українські майстри з малярства італійського, нідерландського й німецького, а найбільше з малярства Флоренції XV ст.
Поруч з італійськими впливами, навіть ще частіше в українських образах доби ренесансу зустрічаються наслідування німцям (найбільше нюрнберзької школи). Наприклад, на «Воскресінні Христа» з с. Березове, що нині переховується в Національному музеї у Львові, розташування Христа, ангелів і жовнірів начебто змальовані з образу нюрнберзького майстра Міхаеля Вольгемута, а жовніри навіть і одягнені та мають уніформи, ніби нюрнберзькі ландскнехти XVI ст. А разом із тим вершини гір і будівлі Єрусалима на задньому тлі виконані умовно, стилізовано, згідно зі старою українською декораційною традицією.
Нідерландські впливи на українське мистецтво доби ренесансу, себто до XVII ст., почуваються найбільше в портретному малярстві. Світський ренесанс покликав до життя цей перший світський рід малювання. Українські магнати часів ренесансу хотіли мати свої портрети й до їхніх вимог майстри пристосовувалися. Наслідуючи в портретах нідерландців, українські майстри вже не зверталися до рафінованих точних фламандських примітивістів XV ст., а більше позичали від нідерландців, їм сучасних, що вже були отруєні знайомством з італійським малярством і свою маніру малювання старалися італізувати, а в дійсності майоризували
Так українське малярство в добу ренесансу, що після чотирьох століть ще було малярством виключно релігійним, на послугах церковного культу, перейшло на службу світських меценатів і потрапило стати легким елегантним світським малярством, поєднавшись із мистецтвом Західної Європи.
Варіант 9
1.Що ви розумієте під поняттям «культурна цінність»
До культурних цінностей належать об’єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення. Унікальні цінності матеріальної та духовної культури, а також культурні цінності, що мають виняткове історичне значення для формування національної самосвідомості українського народу, визнаються об’єктами національного культурного надбання і заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання ;
– культурні цінності розглядаються як сукупність матеріальних та духовних. Ця позиція є наслідком філософського поділу цінностей на матеріальні і духовні. Застосування терміну “об’єкт” вказує на об’єктивованість культурних цінностей, тобто матеріалізацію їх будь-яким чином (в камені, на папері, на магнітних носіях тощо), що має особливе значення для правозастосовчої практики: що саме визнавати предметами злочинів, диспозиції статей яких містять термін “культурні цінності”;
– передбачена їх правова охорона – “культурні цінності … підлягають охороні відповідно до законодавства України”;
Більш прийнятним у відповідності цілям охорони є поняття “культурних цінностей”, що міститься в Конвенції ЮНЕСКО “Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності”, в якій до них віднесені цінності, що з релігійних або світських причин важливі для археології, доісторичної доби, історії, літератури, мистецтва чи науки та належать до однієї із категорій, перелічених у Додатку до цієї Конвенції [9, с. 118].
Згідно з Рекомендаціями “Про охорону рухомих культурних цінностей” під “рухомими культурними цінностями” розуміються всі рухомі цінності, які є виявом або свідоцтвом творчості людини чи еволюції природи та які мають археологічну, історичну, художню, наукову чи технічну цінність, і далі міститься перелік таких цінностей [9, с. 212].
У міжнародних і національних правових документах також відсутнє однозначне розуміння категорії “культурні цінності”. Наведемо декілька визначень з метою підтвердження сказаного.
Культурні цінності – це особливий вид цінностей, який здатний тією чи іншою мірою задовольнити духовні та естетичні потреби людини і одночасно містить у собі художню або наукову, меморіальну чи іншу культурну цінність [10, с. 42; 11 с. 4].
Культурні цінності – конкретні предмети, що мають художнє, історичне, етнографічне, наукове значення і призначені для зберігання, відтворення й охорони [12, с. 91]. Культурні цінності – це унікальні матеріальні об’єкти, що охороняються державою, характеризуються значимістю для суспільства, його історії, культури, науки [13, с. 3]. Культурні цінності – унікальні речові витвори релігійного чи світського характеру, що охороняються правом, є результатом творчого самовираження людини в минулому чи теперішньому часі, мають значну історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність для суспільства і виступають ланкою, яка пов’язує між собою різні покоління людей. Критеріями віднесення об’єктів до культурних цінностей є унікальність, загальнонародна державна значимість, особливий правовий режим [14, с. 8].
Культурні цінності – це унікальні твори релігійного або світського характеру, які охороняються законом і як результат творчого самовираження людини в минулому або теперішньому часі мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення для суспільства, підлягають збереженню і виступають ланкою, яка пов’язує між собою різні покоління людей [15].
Культурні цінності – це найважливіший елемент спілкування і взаємного зближення народів і країн. Вони є головним критерієм підтримки духовності і нерозривного зв’язку поколінь, об’єднують їх в єдиний ланцюг історичного розвитку [16, с. 57].
Культурні цінності – кількісно обмежені і неповторні матеріальні предмети (світські і конфесійні, рухомі і нерухомі, в єдиному числі і в комплексі), а також місця їх зосередження
(зберігання і експонування), і нематеріальні цінності (імперативи, ідеали, еталони, регулятиви, принципи і норми), які представляють інтерес для культури (мистецтва, науки) і внаслідок цього підлягають освоєнню (набуття), збереженню, вивченню (відновленню), популяризації (експонуванню) [17, с. 7].
Таким чином, проведений аналіз наукових та правових джерел дозволяє дійти висновку про актуальність та необхідність дослідження правової і теоретичної природи поняття “культурні цінності”, а також суміжних категорій “культурна спадщина”, “культурне надбання”, їх змісту, структури та удосконалення правової регламентації.