Ідея духовно-гуманістичного виховання в теорії і практиці В. О. Сухомлинського
Систему В.О. Сухомлинського без перебільшення можна назвати універсальною щодо широти охоплення системотворчих феноменів та глибини й переконливості інтерпретації їх причинно-наслідкових зв'язків.
Незважаючи на багато аспектність феноменів, що є предметом аналізу, вони підпорядковані найголовнішому — реалізації у вихованні гуманістичної ідеї, яка пронизує всю теорію й практику В. О. Сухомлинського як педагога. Можливо, саме завдяки цьому будь-який його твір, незважаючи на складність, глибинність порушених у ньому проблем, читається легко, як художньо довершена проза чи навіть поезія.
Звернення до серця і розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею, є найкращим психологічно довершеним інструментом, котрий завжди спрацьовує, викликає відгук дитячої душі, бажання стати кращим. Таким чином відбувається не лише вплив учителя не вихованця, а й поєднання їхніх прагнень, зусиль у спільну дію, виникає об'єднуючий мотив, який забезпечує гуманні стосунки вихователя і дитини, їх суб'єкт-суб'єктну педагогічну взаємодію.
Гуманізм педагогічної системи Сухомлинського ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її праві на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Він висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особи, її права на вибір на основі власної совісті.
Одне з найважливіших і водночас найскладніших завдань вихователя полягає у тому, щоб представити маленьку людину самій собі, допомогти розвиткові у ній внутрішнього бачення (ми б сказали — "себебачення") і на цій основі сприяти становленню її рефлексивних здатностей.
Визначним чинником, що зумовлює високу педагогічну культуру та ефективність системи Сухомлинського, є те, що вій не лише глибоко розумів роль феномена рефлексії, а й мав виняткову здатність до рефлексії у міжлюдських стосунках. Це можна безпомилково відчути, вдумуючись у поради, з якими вій неодноразово ввертався до вихователів та учнів. В одному з таких звернень до дітей читаємо: "Умій відчути поряд із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ — радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини" (80, т. 2, 235).
Ідея служіння людям, турбота про їх благополуччя, щастя, потреба постійно оберігати їх, особливо в годину важких життєвих випробувань — одна з найголовніших у творах Сухомлинського. В умінні "відчувати душу" іншої людини, у здатності розуміти її душевний стан педагог вбачав найціннішу рису моральності дитини. У книзі "Як виховати справжню людину" автор, звертаючись до дітей, писав: "Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе... Не будь байдужим" (80, т.2, 253).
Значний теоретичний і практичний інтерес для сучасної педагогіки становлять праці, ідеї В. О. Сухомлинського, в яких ч знаходимо глибоке й різнобічне обґрунтування суті педагогічних явищ, закономірностей, глобальних проблем. Спинимось лише на деяких із них і передусім на тих, що найтісніше пов'язані з гуманізацією виховного процесу. До таких, на наш погляд, належить проблема співробітництва. Незважаючи на те, що серед його праць ми не знаходимо спеціально присвячених темі співробітництва, однак сама ця ідея є однією з тих, що пронизують всю теоретичну і практичну спадщину видатного педагога.
Найбільш реально ідея співробітництва виступає .у винятковій увазі педагога до найчутливіших струн, настроїв, поривань, прагнень дитини. У цьому плані В. О. Сухомлинському найближчий за духом польський педагог-гуманіст Януш Корчак, котрий також беззастережно віддавав себе, своє серце і навіть життя дітям. Двох великих педагогів об'єднує глибоке проникнення в дитячий світ, любов і повага до них.
Повага до особистості вихованця незалежно від його віку, визнання складності його внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до долі дитини — переконлива характеристика гуманістичної спрямованості педагогічної системи Сухомлинського.
Обґрунтовуючи практичну необхідність гуманних взаємин між вихователем та дитиною, між самими дітьми і взагалі всіма учасниками виховного процесу, павлиський педагог переконливо показав, що найцінніше у дитини — її індивідуальність, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей, бо тільки через розмаїття індивідуальностей пролягає шлях до зростання та об'єднання особистостей — не стадного, а справді людського, цивілізованого.
Вирішальний вплив на розвиток учнів (зокрема на їх моральний розвиток) має така організація виховання, за якої належна увага приділяється стимулюванню внутрішньої і зовнішньої активності школярів, їхній оптимальній участі у вихованні як спільній з учителем діяльності. Організований таким чином виховний процес, подібно до навчального, має ґрунтуватися на принципі проблемності. Це дає змогу кожному учневі, всьому класу бути не лише об'єктом виховного процесу, а й активним його учасником, суб'єктом виховної діяльності. При цьому забезпечуються умови, за яких кожен учень і колектив загалом мають широкі можливості брати участь у діяльності, в якій керівна роль належить учителеві. Це — самостійне оцінювання дій, вчинків, одне одного, орієнтацій, поглядів, уподобань, обмірковування і розв'язання посильних моральних проблем, пов'язані з цим дискусії, відстоювання власного погляду, прийняття рішень тощо. Такій самоактивності учнів Сухомлинський надавав особливого значення.
У ранньому віці закладаються основні напрями розвитку дитини як особистості, вимальовуються головні контури становлення її моральності. Звідси глибока впевненість Сухомлинського у винятковій ролі, яку відіграють мати й батько в долі дитини. Чи стане вона Людиною гідною, щасливою і чи принесе своїм життям щастя іншим людям, залежить від того, які зерна посіють батьки в душі дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові, правди і справедливості. "Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. Я відразу бачу дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У такої дитини — . мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердна віра в добро, віра в красу людську".
Одна з найважливіших гуманістичних ідей, що пронизують педагогічну систему Сухомлинського, полягає в запереченні, неприпустимості будь-якого насильства над дитиною, вий знанні педагогом права учня бути суб'єктом виховного процесу, рівноправним, хоч і різнозобов'язаним (порівняно з вихователем) учасником, бути суб'єктом власної активності, носієм волі.
Вихідними в аналізі думок педагога про проблему відповідальності дітей є сучасні уявлення. Тривале вивчення цієї проблеми дало можливість В. О. Сухомлинському так визначити цю якість: відповідальність — це цілісна моральна якість людини, в якій інтегровані її духовні, психічні та психофізіологічні функції. Відповідальність включає в себе когнітивний, мотиваційно-емоційний та поведінковий компоненти.
В. О. Сухомлинський говорить про психологічні умови розвитку відповідальності. Насамперед ідеться про емоційні переживання. Ласка, радість духовного спілкування з рідними, сердечність, близькість із матір'ю і батьком є джерелом повинності: "Свідомість обов'язку і вихованість дитини виявляються в тому, як вона бере до серця найтонші відтінки почуттів своїх рідних, як вона реагує на їхнє духовне життя".
Видатний педагог вважав, що найнеобхіднішою умовою виховання дитини є створення умов для її самоствердження, самовираження, самореалізації під час виконання обов'язку.
Найбільш сприятливим віком розвитку відповідальності є підлітковий та юнацький вік, коли підліток і юнак вступають у різноманітні стосунки в сім'ї, групах ровесників та дорослих, у шкільних класах.
Таким чином, В. О. Сухомлинський розглядав відповідальність як внутрішню ознаку особистості, у якій гармонійно поєднуються особисте і суспільне. Він широко розумів предмет та інстанцію відповідальності дитини як майбутнього громадянина. Крім того, видатний педагог виділив психолого-педагогічні умови цієї ознаки в дітей, і тепер його правильні погляди стали основою для перебудови в сім'ї та школі системи виховання відповідальності. Тільки створюючи відповідні умови для повноцінного морального самоствердження, самовираження і самореалізації школярів в обов'язках, можна забезпечити позитивні результати виховання у них цієї ознаки.
Глибокі знання природи людської психіки й побудова на засадах цих знань педагогічних "технологій" (того своєрідного педагогічного "ноу-хау" — "знаю як") забезпечували реальність і дієвість педагогічної системи Сухомлинського. Цю систему він моделював не за наперед складеними, надуманими схемами, а творив її, виходячи із знання сутності дитини як безмежно складної соціальної людської істоти: з безконечним розмаїттям і неповторністю її особливостей, властивостей, потенцій як уроджених, так і набутих, з її сильними і слабкими, гарними і не вельми привабливими, суперечливими властивостями.
В. О. Сухомлинський — педагог-реаліст, який розуміє і розкриває всю складність праці вихователя, що потребує повної самовідданості аж до самозречення, праці, що посильна лише людям талановитим, терплячим, наполегливим і вольовим. Вихователь — людина, якій, крім педагогічного таланту, великою мірою притаманна глибока і стійка потреба, вміння щиро любити дітей, шанувати їх і робити все для того, щоб виховати кожного з них справжньою Людиною.
Глибоко психологічна, гуманістична суть педагогічної системи Сухомлинського є її найвизначальнішою глобальною і глибинною характеристикою. Можливо, саме тому значна частина його творів сприймається як твори поетичні, найкращі місця з них хочеться перечитувати знову й знову, вдумуватися у їхній складний і невичерпно багатозначний зміст. У них поетика і строго наукова реальність зливаються воєдино, але ніколи не поглинаються одна одною, а лише взаємозбагачуються і взаємодоповнюють своє звучання.
13. Народився майбутній вчений-педагог у березні 1592 р. у м.Нівніце (Південна Моравія, Чехія), у сім’ї мірошника. Родина хлопчика належала до християнського об'єднання богемських братів. Вона, як і інші, включилася за своє національне звільнення від тиску німецьких баронів у рамках гусицького руху.
З 1604 р. Я.Коменський разом з сестрою залишаються сиротами і їм призначають опікунів. Пізніше хлопчика взяла до себе тітка з боку батька, і він переїзджає в м. Страдницю.
В кінці 1605 року м. Стражницю захопили угорські війська, які майже повністю зруйнували і спалили місто. Коменський змушений був повернутися до опікунів.
У 1608 році Коменський вступає до латинської школи в м.Пшерові, яку закінчує з відзнакою, а 30 березня 1611 року молодого Коменського зарахували до Гернборнського університету на богословський факультет.
В лютому 1613 року Я.Коменський закінчує Гернборнський університет. Він їде до Амстердаму, потім - до Гейдельбергу, де вступає до знаменитого Гейдельберзького університету.
У 1614 році молодого Я.Коменського призначають керівником Пшеровської братської школи, де він в першу чергу намагається полегшити процес навчання. Він написав одну з перших своїх педагогічних праць «Правила більш легкої граматики».
З 1616 року Я.Коменський стає помічником пшеровського єпископа. В цей період він пише працю "Листи до неба", де розвиває свої демократичні погляди на існуючий стан речей в сучасному йому суспільстві.
В 1618 році община "чеських братів" призначає Коменського пастирем-проповідником в м.Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Пшерові і Фульнеці Я.Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.
На початку 1621 року війська католицької ліги ввірвались в Фульнек, пограбували і спалили його. В умовах жорстоких переслідувань і посилення діяльності інквізиції Я.Коменський переховується в маленькому містечку Брандисі під ім'ям графа Жертонинського. В підпіллі Коменський багато читає, думає, пише.
28 січня 1628 року Я.Коменський переселяється до мЛешно.
У цьому ж році він почав свою діяльність у згаданому Лешно (Польща). Спочатку майбутній вчений працював у гімназії "братів": викладав у старших класах суспільнознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).
У 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці ж роки він активно працює над головною працею свого життя - "Великою дидактикою", роботу над якою завершує в 1632 році.
Весь період діяльності у м.Лешно Я.Коменський працює і над відомою книгою "Материнська школа". Паралельно з "Великою дидактикою" він пише підручник з латинської мови під назвою "Відкриті двері до всіх наук". У 1633 році він публікує доповнення "Відкриті двері до мов і всіх наук".
У 1641 році Я.Коменського запросили до Лондона; у цей час в Англії йшла громадянська війна, тому її парламенту І правлінню було не до освіти і культури. Але великий дидакт не залишає і в цих умовах науково-педагогічної роботи. Він створює працю пансофічного характеру, яку називає "Шлях світла".
У серпні 1642 року їде до Швеції. Канцлер Швеції переконує Я.Коменського зайнятись питаннями викладання латинської мови і розробкою раціональної методики її викладання. У 1646 році до вищого журі Стокгольмського університету надійшли ще не закінчені дидактико-методичні праці, в числі яких "Новітній метод викладання мов", де описувалась методика викладання латинської мови, в основу якої покладено індуктивний метод викладання: спочатку - приклад, потім - правило; предмет і паралельно - слово.
Навесні 1648 року синод запросив Я.Коменського зайняти посаду єпископа общини "чеських братів". В Угорщині Я.Коменський відкриває в м.Шарош-Паток три класи гімназії за новою системою навчання. Тут він закінчує книгу "Видимий світ у малюнках", яка була опублікована в 1658 році.
В 1668 році Коменський написав твір під назвою "Єдине необхідне" який став його лебединою піснею, де педагог-мислитель підводить підсумки свого життя і діяльності, хоча останнім твором його стало "Продовження братського завіту", який, по суті, є автобіографією великого чеського педагога-мислителя (1669).
15 листопада 1670 року Коменський помер. Він був похований в м.Неардені, поблизу Амстердама, на території французької церкви.
14. 2. Світогляд Я.А. Коменського та його завдання виховання особистості
Світогляд Коменського був суперечливим. За релігійними поглядами він -протестант. В питаннях теорії пізнання, що спостерігається у ряді його робіт, він виявляє значні матеріалістичні тенденції. У гносеологічному відношенні Коменський - сенсуаліст. Він стверджує, що світ пізнається. Подібно до Аристотеля і Ф.Бекона, Я.Коменський заперечує можливість думки, знання, ідеї. Він стверджує, що розум є тільки "їаЬиІа газа", або "чиста дошка", де ще нічого не написано, але на якій з часом може бути написано все.
Дидактичні праці Я.Коменського, і, в першу чергу, "Велика дидактика", побудовані на основі сенсуалістичної гносеології. Значне місце в них відводиться індуктивному методу. До цього методу він звертається також у підручниках "Видимий світ у малюнках", "Відкриті двері до мов" і деяких інших. Сенсуалістичний характер світогляду Коменського лежить в основі його вчення про наочність. "Пансофія" Коменського визначила вимоги всебічної і систематичної освіти і пізнання. Його ідея "всіх учити всьому" випливає Із міркувань про те, що всі люди здібні до пізнання й освіти, простий народ повинен отримати доступ до знань.
У відповідності з потребами часу виховання розглядалось як найважливіший засіб підготовки людини до діяльного, практичного життя, до пізнання реального світу. Коменський виходив із положення, що цілі і задачі виховання повинні витікати із пізнання людини. Великий дидакт бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця і з великою повагою та турботою ставився до його особистості.
У відповідності з основною метою виховання Коменський виділяє суттєві елементи виховання: створити людину, яка знає всі речі, яка є володарем речей і самої себе, яка є такою, що себе і все підводить до Бога, джерела всіх речей, яка має здорове тіло. На думку вченого, цьому відповідає: наукове виховання; доброчесність чи моральність, релігійність, фізичне виховання.Практична і теоретична діяльність Я. А. Коменського
Основоположником сучасної наукової педагогіки вважається видатний чеський педагог Я. А. Коменський. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.
Я. А. Коменський народився 28 березня 1592 р. у м. Нiвниця в Моравії у сім’ї мірошника, члена протестантської общини Чеських братів. У 12 років осиротів, виховувався родичкою у м. Стражниця.
1604-1605 рр. — відвідує школу братства. Вчиться за рахунок общини.
1608-1610 рр. — навчання у латинській школі в м. Пшерів.
1610-1612 рр. — навчається у Гернборському, а потім ще рік – у Гейдельбергському університетах. Освіту завершує подорожами по Європі.
1614 р.— повертається до Пшерова, де був призначений керівником школи, в якій сам раніше навчався.
1616 р.— обраний братством на священика.
1618-1621 рр. — священик i працює у школі братства у м. Фульнек.
1621 р. — Фульнек спалили іспанські війська, згоріла бібліотека Коменського з рукописами. Сам він довгий час переховується. Пише твір “Лабіринт світу і рай серця“.
1628 р. — Коменський i його община покинули батьківщину і оселилися в польському м. Лєшно. Тут з невеликими перервами він прожив 28 років до 1656 р. Керує своєю общиною, вчителює у лешненськiй школі братства.
Перші роки лєшненського періоду були дуже продуктивними: "Велика дидактика" (1632); "Материнська школа" (1632); "Відкриті двері мов i всіх наук" (1631) та ін.
1641-1642 рр. — по запрошенню перебував в Англії. Сюди його привела ідея написання "Пансофiї" ("християнської всемудростi") – своєрідної енциклопедії, де були б зібрані воєдино всі знання, що їх виробило людство.
1642-1647 рр. — живе у Швеції, приймає участь у підготовці шкільних підручників (в рамках шкільної реформи). Підсумком роботи Коменського у цей період стала праця "Новітній метод мов" (1647 р.).
1648 р. — Коменський знову в Лєшно. Тут у 1650 р. його обирають на синоді братства єпископом Чеської общини.
1650-1654 рр. — по запрошенню проживає в Угорщині (м. Шарош-Патака), де займався впорядкуванням шкіл. Накреслює план пансофiчної школи i частково реалізує його. За цей час написав “Закони добре організованої школи“, “Правила поведінки для юнацтва“, “Видимий світ у малюнках“.
1654 р. — повертається у Лєшно. Місто у 1656 р. у ході польсько-шведської війни було спалене. Знову згоріла бібліотека Коменського.
1656 р. — Коменського запросили в Амстердам (Нідерланди). Тут вiн живе аж до смерті. У 1657 р. в Амстердамі видано твори Коменського в 4-х частинах. Серед них i “Велика дидактика“.
В Амстердамі публікує частину головної праці свого життя філософський твір “Загальна порада про покращання справ людських“.
Помер педагог 15 листопада 1670 р. i похований в Нідерландах поблизу Амстердаму (в Наарданi).