Удосконалення митного права
З прийняттям нового МК митне законодавство України отримало більш стабільну основу. Якщо не буде мінятися економічна основа суспільства, то у своєму стратегічному спрямуванні визначено на довгий час – адаптація національного законодавства до вимог ЄС та внесення змін, що забезпечують стандарти СОТ у сфері міжнародної торгівлі. В принципі це визначатиме певні правда досить незначні зміни у митному законодавстві України; наповнення національного законодавства положення міжнародних конвенцій у сфері митного права, що уже в принципі враховано, запровадження євро стандартів у регулюванні митних відносин та зокрема єврорезолюцій, намагатися зберегти зобов’язання перед євроазійським митним союзом.
Але у тактичному плані виникає постійна необхідність коригувати засоби зовнішньоекономічної політики внаслідок чого МК постійно вносяться зміни та доповнення. Це можливо зі вступом України у митні союзи, запровадження єврорежимів, захисту свого внутрішнього ринку тощо.
Крім того об’єктивно виникає потреба:
1) забезпечувати виконання взятих зобов’язань при вступі України в СОТ;
2) забезпечувати зручність фізичним та юридичним особам при проходженні митного контролю та покращувати митне обслуговування;
3) стимулювати розвиток економіки України через тарифне регулювання, що проявляється у внесенні змін до Закону України „Про митний тариф України”;
4) здешевлювати витрати на митну справу;
5) запроваджувати передові технології;
6) спрощувати митне оформлення та митний контроль;
7) запроваджувати нову техніку, зокрема по програмі електронна митниця;
8) посилювати співробітництво з митними органами інших країн.
Роль митного механізму у залученні іноземних інвестицій та інтенсифікації міжнародних контактів визначальна. Складнощі митного оформлення іноземних інвестицій та вивезення отриманого від них прибутку здатні перекреслити інвестиційну політику щодо іноземних інвестицій. Міжнародні договори в галузі митної справи і національних законів повинні взаємокореспондуватися. Митне право, як система норм, повинна сприяти міжнародному економічному й гуманітарному співробітництву і по можливості бути уніфікованою. У той же час повинні захищатися громадяни своєї країни, як споживачі, проти ввезення низькоякісних товарів, довкілля і власних товаровиробників зокрема.
Перш за все удосконалення вимагає система митного права. Питання про систему митного права є спірним, оскільки воно «складено» з норм різної галузевої приналежності.
Система правових норм, які опосередковують формування й здійснення митної політики, а також набір форм і методів її здійснення, порядок використання митними органами інструментів митного регулювання й утворюють систему митного права.
Взаємозалежні і взаємообумовлені системи митно-правових норм, що регулюють визначені однорідні групи суспільних відносин, що виникають між митними органами й особами з приводу переміщення останніми товарів й транспортних засобів через митний кордон, є інститутами митного права. Порядок розташування цих інститутів усередині митного права, як комплексної галузі, здебільше визначається їхнім положенням у МК України, тобто його внутрішньою структурою.
Митний кодекс визначає як загальний напрямок розвитку митного права, так і його цілісність, внутрішню погодженість і систематичність строго відповідно до митної політики й засобів її реалізації (митні процедури). Завдання розвитку митної політики можуть зумовлювати включення в систему митного права нових інститутів, зміни змісту існуючих. Наприклад, у митних кодексах багатьох країн немає багатьох нині існуючих інститутів митного права — норм про митні режими і їхні види, про ТН ЗЕД, про валютний контроль, про митну статистику, про інформування тощо.
Митно-правові відносини
Поняття митні відносини охоплює система економічних, організаційно-правових і психоетичних відносин при регулюванні зовнішньоторговельної діяльності, заснованої на принципах і напрямках митної політики. За своїм змістом ці відносини є в більшій мірі економічними, а за формою — юридичними. Як митні правовідносини вони — суспільні відносини, що врегульовані нормами митного права, учасники яких є носіями прав і юридичних обов’язків.
Характерними рисами цивільних правовідносин є:
§ ці відносини є об’єктивно економічно необхідними, здебільше невідворотними, і заснованими на потребі забезпечення здійснення культурного та гуманітарного обміну, а ще більше зовнішньоекономічної діяльності та охорони економічних інтересів держави, наповнення дохідної частини державного бюджету;
§ вони різновид лише таких суспільних правовідносин, які відповідають вимогам предмету та методу митного права;
§ це відносини формалізовані нормами митного права ;
§ вони забезпечують охорону економічних та інших інтересів держави;
§ вони виникають, змінюються і припиняються на підставі тих юридичних фактів, які притаманні здебільшого митному праву ;
§ їх учасниками є лише певні суб’єкти, які перевозять через митний кордон товари і транспортні засоби, самі перетинають митний кордон;
§ ці відносини здебільшого засновані на імперативі та приписах закону;
§ стабільність цих відносин гарантується можливістю впливу на порушників норм митного законодавства.
За своєю функціональністю митні правовідносини є регулятивними та охоронними. За галузевою приналежністю вони — адміністративно-правові. В той же час при зберіганні на митному складі виникають звичайні цивільно-правові відносини. За напрямками правового регулювання ці відносини є організаційні і здебільшого управлінські. Звідси ми можемо виділити два рівні управлінських відносин:
— внутрішні, що виникають з приводу управління митною системою України, і, зокрема, відносини між окремими ланками цієї системи;
— зовнішні, що виникають при здійсненні митної справи. Здебільшого вони виникають між державою в особі митних органів і особами, що переміщують через митний кордон України товари. Зовнішні відносини виникають при взаємодії митних органів різних країн.
Можна виділити відносини матеріального змісту і процесуального. До останніх відносяться відносини, що виникають у процесі провадження про порушення митного законодавства. Як і інші відносини, вони мають свою структуру і включають об’єкт, суб’єкти й зміст. Об’єкт митних правовідносин становлять організаційні заходи з митного оформлення і митного контролю. Разом із тим у якості об’єкта митного регулювання виступають і речі. Вони наділені спеціальним митним режимом, який впливає на особливості переміщення їх через митний кордон.
Суб’єктами цих відносин, з однієї сторони, виступають митні органи, а з другої, — фізичні і юридичні особи, що перетинають митний кордон і переміщують через нього товари, предмети і транспортні засоби. Ці суб’єкти є загальними і спеціальними. До спеціальних суб’єктів слід віднести тих, які мають дипломатичний імунітет і не підлягають повному митному контролю.
Зміст митних відносин становлять суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх суб’єктів. Суб’єктивне право — міра дозволеної поведінки, яка гарантується державою, а юридичні обов’язки — вид і міра зобов’язаної поведінки суб’єкта митних правовідносин. Ці обов’язки, як правило, детально встановлені нормами митного права.
Суб’єктивне право характеризується єдністю трьох елементів:
1) вид та міра дозволеної поведінки носія цього права і рамках яких сам носій реалізує своє право;
2) право вимагати від інших осіб такої їх поведінки, яка забезпечує досягнення мети вступу у ці правовідносини ;
3) право вимагати застосування державою у особі її уповноважених органів примусу до носія зустрічного юридичного обов’язку.
Слід зазначити, що в літературі вказується чотирьохланкова структура митних правовідносин. Четвертим елементом указується сама норма права. Якщо ж бути послідовним, то до структури митних правовідносин варто віднести і юридичні факти, як підставу їх виникнення (п’ятиланкова теорія правовідносин).
Джерела митного права
Джерелами митного права є різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб’єктів у митній сфері. В зв’язку з тим, що в більшості митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження приходиться на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.
Відповідно ст.7 МК України законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, МК, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, МК та законів України. Якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства України, є Конституція України. В ній встановлено ряд норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.
Другий рівень конституційних норм — спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті встановлює, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень КМ України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організація й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
До конституційних норм відноситься також Декларація про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України.
Інтеграційний напрям розвитку законодавства та міжнародні зобов’язання України перед іншими країнами визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.
Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:
— процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;
— уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;
— митне оформлення контейнерів;
— правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.
Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:
1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад Міжнародні торгові терміни — «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;
2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;
3) звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);
4) судово-арбітражна практика.
Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002 р введено в дії з 2004 р.
Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу[16], що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті:
І — «Загальні положення», статті 1—39;
ІІ — «Митний контроль», статті 40—69;
ІІІ — «Митне оформлення», статті 70—90;
ІV — «Переміщення та пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України», статті 91—109;
V — «Митні процедури при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту», статті 110—153;
VІ — «Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем», статті 154—175;
VІІ — «Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем», статті 176—184;
VІІІ — «Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України», статті 185 —246;
ІХ — «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами» статті 247—255;
Х — «Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності», статті 256—258;
ХІ — «Митна вартість товару і методи визначення митної вартості товарів», статті 259—275;
ХІІ — «Країна походження товарів», статті 276—285;
ХІІІ — «Митні пільги» статті 286—302;
ХІV — «Митна статистика», статті 303—310;
ХV — «Українська Класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності», статті 311—314;
ХVІ — «Верифікація сертифікатів про походження товарів з України», статті 315—318;
ХVІІ — «Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, що беруть участь у провадженні у справах про порушення вимог митних правил», статті 319—355;
ХVІІІ — «Провадження у справах про порушення вимог цього кодексу», статті 356—406;
ХІХ — «Працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій України», статті 407—432;
ХХ — «Прикінцеві положення».
Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому підручнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.
Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України „Про внесення змін до закону України „Про митний тариф України”[17] регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що відносяться до митного права, варто відзначити такі як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України» від 4.11.1999 р., «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.1996 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей», «Про гуманітарну допомогу» та інші.
Значна кількість норм митного права міститься в підзаконних нормативних актах, які отримали назву адміністративної нормотворчості. За її допомогою наповнюються реальним змістом відсильні норми законів. Окрім цього, дається трактування деяких термінів: «недобросовісний декларант», «життєво важливі інтереси» тощо. До нормативних актів відносяться Укази Президента України, Постанови КМ України. Це пояснюється характером митної справи та необхідності оперативно вирішувати ряд питань щодо забезпечення вигоди для українських громадян при перетині митного кордону, підприємців при здійсненні ЗЕД, інші джерела права.
У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами. В разі необхідності ДМСУ видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Держмитслужби України, як і інші, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Чинне законодавство визнає регулятором ЗЕД контракти між безпосередніми учасниками такої діяльності. Цей регулятор ґрунтується на нормах національного права, що мають обов’язковий (імперативний) характер, і нормах міжнародного права, що носять диспозитивний характер, коли сторони мають право відступати від цих норм. Диспозитивний характер властивий міжнародним конвенціям, наприклад, Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 р.). Диспозитивні норми права відіграють велику роль у взаєминах іноземних партнерів, тому що сприяють однаковості в розумінні самих термінів, прав і обов’язків сторін, не вимагають знання законодавства країни іноземного партнера, сприяють прискоренню проведення переговорів.
Дія митних законів
Як і в більшості правовідносин галузевого характеру важливим є врегулювання відносин щодо дії актів митного законодавства: у часі, у просторі та за колом осіб. Загальноприйнято, що акти законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тож встановлення такого дня має важливе значення для застосування норм митного права.
Норми митного законодавства, як і норми іншого законодавства, діють в часі, просторі та по колу осіб. Це визначено загальними нормами і зокрема ЗУ “Про вступ законів у чинність”, загальними теоретичними постулатами та самим митним законом. Акти митного законодавства мають свій порядок прийняття, надання їм чинності (реєстрації, опублікування и вступу в силу.
Дія в часі. Акти митного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Так МК України набрав чинності з 1 січня 2004 р., а деякі його норми, як було вказано – з моменту вступу в СОТ.
Зазвичай акт митного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Слід звернути увагу, що Конституційного Суду України визначив три типи дії темпоральних норм: негайна – (безпосередня) дія, ультраактивна дія (збереження дії старого закону), ретроактивна (зворотна) дія. На такій основі запропоновано способи дії норми у часті виділяти на: перспективну дію – поширення норм права на юридичні факти, які виникнуть після вступу норми у силу; негайну дію – поширення норми права на юридичні факти минулого та ті правовідносини, які виникли раніше та після вступу норми у силу; зворотна дія – поширення норми права на юридичні факти та правовідносини, котрі виникли до дати вступу норми в силу, незалежно від того, скільки пройшло часу від цієї дати[18].
Дія в просторі - акти митного законодавства діють на підвідомчій митному органу, що їх прийняв території:
- всієї України – норми, що прийняті загальноукраїнськими органами законодавчої і виконавчої влади;
- на території певного адміністративного утворення - норми, що прийняті з державними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Щодо регулювання митних відносин це стосується норм, які діють на території митного регіональних митниць, чи вільних економічних зон;
- на території певної юридичної особи – прийняті юридичними особами у межах їх компетенції локальні нормативні акти(наприклад про зміни у чергуванні, переведенні працівників з однієї зміни у іншу);
Дія по колу осіб - акти митного законодавства поширюються на всіх осіб, що знаходяться на території, в межах якої діє це законодавство. Але норми, що регулюють відносини за участі фізичних осіб не поширюються на відносини за участю юридичних осіб, а тим більше норми, що регулюють відносини за участі юридичних осіб не поширюються на відносини за участю фізичних осіб. Крім цього, цивільним законодавством встановлюються окремі правила для юридичних осіб різної форми власності та організаційно-правової форми.