Прагматична» історія Фукідіда
З того моменту, як історія обмежила своє завдання передусім вивченням недавнього минулого, простежуючи лише один вид ґенези – ґенези подій, вона, досягши зрілості у праці Фукідіда, постала як історія подійна, прагматична.
Фукідід (460–395 рр. до н.е.) ввійшов в історіографічну традицію як основоположник «прагматичної», «наукової» історіографії, започаткованої на суто раціоналістичних методах пояснення історичних подій і ретельному відборі достовірних свідчень. Визначення «прагматична» історія розкривається у двох сенсах: по-перше, в розумінні історії тільки як подійної, в якій відображена боротьба індивідів за владу і вплив у державі та боротьба держав за панування. Другою ознакою «прагматичної» історії є її «практична корисність» – «уроки» минулого озброюють необхідним досвідом політиків та військових. Фукідід установив переважання в античній історіографії «сучасної теми», заснованої на недовір’ї до усної традиції. Звідси походить перша вимога до історика, що її проголошує Фукідід: він повинен бутисучасником описуваних подій. Серйозна історія, на думку Фукідіда, не вивчає далеке минуле і далекі країни. Від Фукідіда йде переважання традиції, згідно з якою сфера політики та війни вичерпувала предмет історії. «Пелопонеська війна» – зразок суто раціональногоконструювання минулого: розміщення подій диктується вимогами логіки.
В цілому Фукідід створив в одній праці дві історії: історію подій в часі і історію рефлектуючи – осмислюючи ці події з погляду цілого, сумарудиментарний. В другому випадку в тій же праці явно проглядають циклічні уявлення, особливо коли Фукідід користується методами наук про природу.
Метою своєї праці, як і власне історіописання взагалі, Фукідід проголошує створення правдивої картини минулого. А оскільки, згідно міфологічного світогляду, людська природа є у всі часи незмінною, а рух історії відбувається по колу – «уроки» минулого перетворюються на готові рецепти на майбутнє. Для Фукідіда навіть явища природного світу є менш закономірні, ніж явища світу соціального.
В галузі історичного методу праці Фукідіда також вигідно відрізняються від праць його попередників. Фукідід, будучи учнем софістів, відносився з презирством до всіх проявів забобонів, відкидав участь богів у долях народів та окремих осіб, називав міфи про богів пустими «байками». У своїй праці Фукідід різко критикує легковірність попередніх істориків, особливо Геродота. Використані факти він піддавав найбільш суворій критиці і вказував, що. писав «Історію Пелопонеської війни» як сучасник. Зупиняючись на найдавнішому періоді історії Греції, Фукідід вперше застосував метод «зворотних висновків», тобто висновків «від відомого до невідомого», а також деякі прийоми порівняльно-історичного дослідження. Він бере із «Іліади» не всі факти, а тільки ті дані, які висвітлюють загальні умови життя греків в цей далекий час; з тою ж метою він звертається і до археологічних пам’яток. При висвітленні ж недавніх або сучасних йому подій він постійно звертається до зіставлення даних різних джерел. Таким чином, у творі Фукідіда можна виявити початки новітнього методу історичної критики.
Ми розглянули дві тенденції у розвитку античного історизму, подані у творах Геродота і Фукідіда. В IV ст. до н.е. про себе заявила нова тенденція, зумовлена наступом нової історичної епохи. Попередній, замкнений на полісі «світ історії», відповідно до якого моделювавсяісторичний космос, з початком еліністичної епохи втратив всілякий зв’язок із новими історичними реаліями. Час Олександра Македонськоговже неможливо було осягнути за допомогою попередніх історіософських категорій. Його вчинки вже неможливо було пояснити завжди рівною собі людською природою. Па перший план тепер висуваються категорії долі, фортуни, року.