Основні напрями зовнішньої політики Б.Хмельницького.

Гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надій­ної допомоги ззовні неможливо забезпечити І перемогу над поляками і зберегти козацьку державу.

Таку допомогу можна було отри­мати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це при­належністю росіян і українців до право­славної віри, близькістю їх мов, культур.

Українська сторона, починаючи з 1648 р. неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки ко­заки й поляки не виснажать одне одного.

Із листа Б. Хмельницького московському царю: ”…мы бога молим, чтобы ваше царское величество, яко правдивый и православный Государь, над нами царем и самодержцем был. А мы готовы умирать за Ваше царское величество и с найнижайшими послугами нашими рыцарскими вашему Царскому Величеству отдаемся... ”

У 1653 р. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною.

Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який 2 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорізького під протек­торат московського царя. В Україну для пе­реговорів з гетьманом було вислане спец­іальне посольство на чолі з боярином Васи­лем Бутурліним.

 

Історичні обставини та хід Переяславської Ради. Українсько-російський договір та його оцінки в сучасній історичній літературі.

18 січні 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рі­шення про перехід України під зверхність царя.

Царські посланці привели українсь­ке населення до присяги на вірність царю.

Присягати відмовились полковники Іван Богун, Іван Сірко, Уманський і Брацлавський полки, Запорізька Січ. Проти присяги виступило і київське духовенство (ось чому рада пройшла у Переяславі).

Цей союз відразу настроїв проти України і хана, і Туреччину.

Замість 23 статей, запропонованих українською стороною, цар погодився тільки на 11 статей, що і підтвердив “Жалуваною грамотою гетьманові і Війську Запорізькому” від 27 березня 1654 р.

Інші справи були вирішені окремими царськими грамотами(вольності Запорізького війська, Чигиринське староство при гетьманській булаві, права шляхти).

Треба сказати, що з боку Хмельницького угоду було укладено юридично недбало і нерозумно, в той час як російська сторона все осмислила всебічно і в перспективі.

Основні положення "Березневих статей"

-Україна (територія колишніх Київ­ського, Чернігівського і Брацлавського воє­водств) переходить під протекторат Росії;

- влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар: передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького;

- чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;

- в містах зберігалося право на само­управління;

- визнавалася самостійність української православної церкви;

- Україна отримала право вести зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреч­чиною;

- передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

ОЦІНКА ДОГОВОРУ 1654 РОКУ

Серед істориків немає згоди в оцінці ха­рактеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні доку­менти втрачено, збереглися лише неточні їх копії.

Український історик В.Липинський вва­жав, що угода була тимчасовим військовим союзом України з Москвою проти Польщі.

За офіційною радянською теорією, Переяславська угода стала результатом прагнення українців і росіян до возз'єднан­ня і що возз'єднання двох народів було ос­новною метою визвольної боротьби україн­ського народу і самого Б.Хмельницького.

Насправді ж, Б.Хмельницький споді­вався, спираючись на підтримку Москви, завершити, нарешті, війну проти Польщі, розширити і зміцнити козацьку державу.

Суспільно-політичні причини та обставини розгортання громадської війни та поділу козацької України на два гетьманства (вересень 1657р. – червень 1663р.). Українське суспільство в умовах «великої руїни».

Переяславські статті, укладені під тис­ком Москви і промосковської лівобереж­ної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення полі­тикою російського уряду висловлював і молодий гетьман.

Восени 1660 р, після невдалих військо­вих операцій проти Польщі Ю.Хмельниць­кий пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660р. сторони підписа­ли Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Поспо­литої на автономних засадах (відновлюва­лися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства).

Більшість козацтва І старшини Ліво­бережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмель­ницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невда­лими. Усвідомлюючи свою політичну не­спроможність, Ю.Хмельницький склав булаву.

Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.),який дотримувався пропольської орієн­тації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.),який зробив ставку на російський уряд.

Таким чином, Українська держава роз­кололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебу­вали у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

Трагічний період, який розпочався для українського народу після смерті Б.Хмельницького (1657 р.) позначився боротьбою між представниками казацької верхівки, увійшов в історію під назвою «Руїна».

Основні причини виникнення Руїни

- Загострення суперечок у середовищі української державної еліти.

- Виникнення гострих соціальних конфліктів.

-Охоплення значної частини народних масс, і насамперед козатцтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядкуватися будь-якій владі.

-Активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Осьманської імперії та Кримського ханства.