Спроби та наслідки реформування економіки України

Ініціювання нового радянського керівництва на чолі з М. Хрущовим економічних реформ.

Стан промисловості України. У 50-х pp. XX ст. Україна мала значний економічний потенціал. Вона стала одним із центрів машинобудування. На перший план висувалася металургія, енерго- і електромашино-будування. Нарощували потужності Харківський тракторний завод і Харківський завод транспортного машинобудування, Краматорський завод верстатобудування. Збільшився видобуток нафти і вугілля (у західній частині республіки було утворено Львівсько-Волинський вугільний басейн). Розвивалася газова промисловість. У 1956 р. почалося використання природного газу Щебелинського родовища на Харківщині.

Але промисловість України, як і всього СРСР, у більшості галузей була технічно відсталою, повільно впроваджувалися новітні досягнення науки і техніки. Наприкінці 50-х pp. промисловість стала розвиватися повільніше. У цих умовах з ініціативи першого секретаря ЦК КПРС (з вересня 1953 р.) і голови Ради Міністрів СРСР (з 1958 р.) М. Хрущова почалося здійснення реформ.

Цілі реформ: вивести промисловість і сільське господарство з кризи; дещо розширити права республік і місцевих органів влади в економічних питаннях; розширити права трудових колективів, зацікавити їх у результатах своєї праці; прискорити науково-технічний прогрес; скоротити розрив в економічному розвитку від західних країн; сприяти поліпшенню кооперації та поділу праці в рамках економічного регіону.

Програма створення єдиного народногосподарського комплексу. На XX з'їзді КПРС у 1956р. була розроблена програма створення єдиного народногосподарського комплексу, який мав охопити всі ланки суспільного виробництва, розподілу й обміну в межах усієї країни.

Важливими факторами виконання цієї економічної програми вважалися:

- безупинний технічний прогрес;

- швидке зростання продуктивності праці;

-подальший розвиток усіх галузей промисловості;

- підвищення матеріального і культурного рівня життя народу. Передбачалося, що виконання цієї програми забезпечить вирішення головного економічного завдання СРСР - у стислий термін наздогнати і випередити економічно найрозвинутіші країни світу.

Створення раднаргоспів. Однією з найважливіших реформ стала реформа управління народним господарством. У 1957 р. з метою наближення управління до виробництва були ліквідовані галузеві міністерства, a замість них створювалися територіальні органи управління народним господарством.

Територія СРСР поділялася на адміністративні економічні райони. Усі підприємства даного адміністративного економічного району становили єдиний народногосподарський комплекс. Управляти їм мала рада народного господарства (раднаргосп).

У березні 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила реорганізацію органів управління промисловістю і будівництвом. В Україні було створено 11 економічних адміністративних районів, почали діяти раднаргоспи. Для централізованого управління ними у 1960 р. було створено Українську раду народного господарства (УРНГ).

У 1962 р. замість створених к початку цього року вже 14 економічних адміністративних районів в УРСР було створено 7 економічних районів, якими управляли відповідно 7раднаргоспів: Донецький, Київський, Львівський, Подільський, Придніпровський, Харківський, Чорноморський.

Реформа управління призвела до певного скорочення адміністративно-управлінського апарату, було розширено склад і права місцевих органів влади, розширювалася компетенція місцевих рад у питаннях планування.

3 уведенням раднаргоспів створювалися певні умови для госпрозрахунку, раціонального використання місцевих ресурсів і національних кадрів, зміцнювалася економічна самостійність республік, збільшувалася кількість вироблених товарів.

Після створення раднаргоспів місцева політична еліта вперше дістала змогу тримати під власним контролем розвиток економічного потенціалу республіки, що, безперечно, значно зміцнювало її політичне становище. Економічні новації особливо підвищували авторитет і вплив секретарів обкомів компартії України, у руках яких були зосереджені основні важелі керування створеними раднаргоспами.

Здійснивши рішучу заміну галузевого керування промисловістю територіальним, М. Хрущов мав можливість зробити і наступний реформаційний крок - перевести підприємства на господарський розрахунок. Для цього необхідно було впровадити новий господарський механізм, який мав забезпечити максимум самостійності підприємств і активізувати матеріальне стимулювання і заохочення трудівників. Але на цей важливий крок на шляху реформ М. Хрущов так і не зважився.

Згортання економічних реформ у промисловості. Реформа управління промисловістю, підсилюючи позиції місцевих господарників, одночасно послабляла владу московської бюрократії. Ці консервативні сили відразу відчули, що втрачають контроль над економікою регіонів і країни в цілому. Невипадково вже через місяць після прийняття закону про децентралізацію управління була розпочата спроба державного перевороту в СРСР (маються на увазі дії так званої «антипартійної групи» в 1957 p.).

Економічні наслідки реформ для народного господарства країни в цілому виявилися невтішними. Планова економіка не могла ефективно діяти за директивними вказівками з різних центрів. Тому цілком закономірно, що через кілька років довелося знову повернутися до централізованого управління.

Це відбулося спочатку за рахунок створення ценгральних раднаргоспів у трьох найбільших республіках - Росії, Україні і Казахстані, унаслідок чого кількість раднаргоспів в Україні зменшилася до 7, a у 1962 р. виник і єдиний союзний керівний економічний центр - Рада народного господарства СРСР. Він і почав контролювати виконання планів розвитку промисловості раднаргоспами всіх республік. У 1965 р. раднаргоспи були ліквідовані, і промисловість була повернута до галузевого управління із центру.