Дисидентський рух на Україні

Дисиденти (інакомислячі), крити­куючи систему, разом з тим усвідомлювали складність політичних процесів у країні і шукали інших шляхів суспільного поступу.

Дисидентський рух мав специфічну соціальну базу (близько 80% дисидентів становила інтелігенція); був довготривалим у часі (понад 20 років); виношував у собі зародок альтернативного суспільства; концент­рував опозиційні інтелектуальні сили, створював осе­редки майбутніх масових рухів; викристалізував ідейні засади майже всього сучасного політичного спектра.

В Україні дисидентський рух було започатковано ще у 50-х роках.

Останній про­йшов шлях від культурно-просвітницької діяльності до політичного руху. Об'єктом, проти якого спрямову­вався національно-визвольний рух, був тоталітарний комуністичний режим. В Україні, переважно на За­ході, існували антирадянські підпільні групи. Тільки за період з 1954 по 1959 р. влада виявила 46 антирадянських груп із числа інтелігенції та молоді.

Першими такими групами були — «Об'єднана партія визволення України» з Івано-Франківська на чолі з Б. Гарматюком, а також група Андрущика з Горлівки. Група «Об'єднання» була наступною за ними, її очолоювали Я. Гасюк та В. Леонюк. Вона ставила за мету, продовжуючи справу ОУН, боротися за само­стійну Українську державу. Група мала програму і статут. Крім того, члени групи підготували до 20 різних листівок, що їх було видруковано в кількості 2-3 тис. примірників, з яких близько 400 було роз­повсюджено в Рівненській і Кіровоградській облас­тях. Завдяки непоганій конспірації група діяла впро­довж трьох років.

Дисидентство висувало ре­альну альтернативу наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства — соціальній апатії, де­гуманізації, бездуховності. Його ідеологія, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої сис­теми, поступово викристалізовувалась у тверде переко­нання в необхідності докорінних змін у суспільстві.

Усі ці спілки і об'єднання були перехідним міст­ком від попереднього етапу збройної боротьби до діяль­ності за умов зміцнення і часткової лібералізації ре­жиму.

Основна ж частина опозиційної інтелігенції нового покоління на 60-і роки прийшла до боротьби з режи­мом через культурно-освітні проблеми, до того ж у ме­жах марксизму-ленінізму. Це була інтелігенція Цен­тру та Сходу України. Основою її домагань були проблеми української мови та культури.

Рух «шістдесятників» за 2-3 роки пройшов ево­люцію від культурно-просвітницьких проблем до полі­тичного протесту. А оскільки вже були й підпільні організації, то можна було говорити про наявність стійкої політичної опозиції. Влада знала про це і вирі­шила вжити невідкладних заходів. Почалися широкі показові арешти і переслідування незгідних.

Однією з головних організаційних форм руху на­прикінці 60-х років стає виготовлення і розповсюд­ження самвидаву. Національний рух згуртовується за допомогою всеукраїнського підпільного видання. Це був «Український вісник» за редагуванням В. Чорновола.

Уже на початок 70-х років національний рух опору радянській тоталітарній системі можна назвати націо­нально-визвольним рухом. Влада відреагувала на його посилення черговими репресіями. У 1972 р. почалися нові масові арешти. Але вони не зупинили цей рух.

На початку 80-х років рух продовжував існувати як у вигляді організації «Українського патріотично­го руху», так і у появі окремих осіб, які розповсюд­жували самвидав, писали і розповсюджували листівки тощо.

З 1987 року рух знову швидко переходить від культурницьких проблем до політич­них вимог. Тобто від «Спадщини»(Київ)у «Руху» (Івано-Франківськ), товариства Лева. (Львів), Товариства ук­раїнської мови ім. Т. Шевченка — до Української Гельсінської Спілки та Народного руху України за перебудову (НРУ).

Дисидентський рух складався з трьох основних те­чій, що то розходились, то зливались.

Правозахисне, або демократичне дисидентство, реп­резентоване у Росії А. Сахаровим, О. Солженіциним та їх однодумцями, а у нашій республіці — Українською Гельсінською групою (УГГ) — тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод, що стосувались прав людини і були підписані СРСР у 1975 р.

Релігійне дисидентство, що мало на меті бороть­бу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за віднов­лення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестант­ських сект.

Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їх співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу.

Характерна риса усіх трьох напрямів дисидентства — відстоювання національних інтересів українського на­роду, тобто органічне включення у сферу діяльності національного фактора. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур, ні цілісної загальної про­грами. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Ук­раїні був націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї аж до платформи, близької інтегральному націоналіз­му Д. Донцова та ідеології ОУН.

 

58. Україна на шляху до незалежності (1985—1991 рр.)

У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, який визнавав необхідність проведення реформ. М. Горбачов став ініціатором політики перебудо­ви — прагнення «зверху» здійснити реформування політичної та суспільно-економічної системи радянського суспільства.

В Україні політика перебудови мала свої особливості. Розпочався процес національного відродження. Політика гласності в УРСР по­ступово переросла у свободу слова. Так, на сторінках газети «Літературна Україна» з'явилися статті, що висвітлювали невідомі події української революції та боротьби за збереження державної незалежності у 1917—1921 рр., діяльність видатних діячів того часу (М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін.), становище українського села в роки голодомору 1932—1933 рр., маловідомі сторінки Великої Вітчизняної війни та діяльність ОУН та УПА, політику радянського партійного керівництва щодо діячів української культури тощо.

Значно активізувалося суспільно-політичне життя в Україні: виникли суспільні організації, які дотримувалися різних політичних поглядів та ідей. Це регіональна організація товариства «Меморіал», культурне «Товариство Лева», Спілка незалежної української молоді, товариство «Спадщина», у 1987 р. Український культурологічний клуб (УКК), Товариство української

мови ім. Т. Г. Шевченка.

Відбулося відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та вихід з підпілля Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Новим явищем суспільно-політичного життя в Україні стали шахтарські страйки та студентські виступи («революція на граніті»). Мітинги, демонстрації, збори громадськості стали характерною рисою життя українського суспільства.

16 лютого 1989 р. було надруковано проект програми «Народний рух України за перебудову» — громадсько-політичної організації, до складу якої входила демократично налаштована, національно свідома інтелігенція, колишні дисиденти. НРУ закликав: а) до об'єднання всіх представників національно-демократичних сил; б) «побудови в Україні демократичного й гуманного суспільства»; в) створення суверенної української держави; г) відродження та всебічного розвитку української нації; д) створення в Україні правової держави; є) створення самостійної та самокерованої економіки.

Посилення кризи Комуністичної партії України сприяло утворенню нових політичних партій, які сповідували різні погляди та ідеологію. Так, виникли Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Соціал-демократична партія України, Об'єднана демократична партія України.

Політика КПУ призвела до поступової втрати провідної ролі в суспільстві. 1989 р. у відставку вийшов тодішній Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький. Його наступники В. Івашко та С. Гуренко не змогли протистояти утворенню у Верховній Раді УРСР опозиційної групи — Народна Рада та консолідувати українське суспільство. Унаслідок політичної боротьби між депутатами-комуністами («група 239») та депутатами демократичної меншості у Верховній Раді УРСР 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Цей документ не було реалізовано на практиці, але він став підґрунтям для проголошення у майбутньому неза­лежності України.

Осінь 1990 р. стала періодом політичної конфронтації в Україні: студентська акція протесту в Києві, яка завершилася відставкою голови уряду УРСР В. Масола.

Апогеєм конфронтації стали події 19—21 серпня 1991 р.— спроба державного перевороту ДКНС (рос. ГКЧП). Реакційні сили прагнули відновити стару тоталітарну систему, але зазнали краху. 24 серпня 1991 р. на засіданні позачергової сесії Верховної Ради УРСР було прийнято Акт проголошення незалежності України, який визнав Україну незалежною державою. Результатом Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. стало підтвердження незалежності України та обрання Президента України — Леоніда Кравчука. Розпочався новий етап українського державотворення. Висновок. Політична ситуація в Україні у 1985—1991 рр. була вкрай напруженою. Однак політика перебудови активізувала діяльність демо­кратичних сил та сприяла здобуттю Україною незалежності.

ності. Тому вихід із становища у демократів один -збільшувати свій реальний вплив у суспільстві. І обо­в'язково формувати свій професійний корпус претен­дентів на урядові посади. Головна причина поразок демократів сьогодні — це їх власна слабкість, яка є на­слідком політичної нерозвиненості суспільства.

Особливість сучасного етапу розвитку України по­лягає в тому, що в попередні історичні періоди нова правляча еліта формувалась паралельно з деградую­чою старою елітою. У радянські часи цього не відбу­лося. Тому грандіозні завдання переходу суспільства до нового якісного стану вирішуються під проводом радянської номенклатури, яка за своїми якостями не відповідає цим вимогам. В Україні ситуація ще більш складна, ніж деінде, тому що республіканська номен­клатура, вихована в умовах жорсткої централізації управління, виявилася однією з найбільш неефектив­них у бувшому СРСР.

59. Політ і соц-економ розвиток Укр на шляху розбудови демократ суспільства (з 1991-1994 рр.).Формування багатопартійності: І-етап – зародження багатопартійності – (середина 1988р. – березень 1990 р.); ІІ етап - “вихід багатопартійнгості на державний рівень (травень 1990р. – серпень 1991 р); ІІІ етап – становлення багатопартійності з сепня 1991р.: розширення спектра багатопартійності (100 політичних партій; посилення розколів та дроблення політичних сил; активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків; зміцнення зв”язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами. Характериними рисами багатопартійності є: 1) мультипартійність; 2. нечисленність партійних лав; 3.) Невизначеність соціальної бази; 4. Локальність партійного впливу; 5. Створення значної частини партій не на основі консолідації навколо ідеї.Шлях “шокової терапії”(Польща) – запровадження в короткий термін комплексу радикальних економічних заходів – блискавичної лібералізації цін, ліквідація більшості субсидій, усунення держави від втручання в економічні процеси. Відновлення галузеве централізоване управління народним господарством, введення держзамовлення. Ростуть ринки валюти, нерухомості. Кучма в 1994 році проголосив нову соціально-економічну стратегію :1). Фінансова стабілізація- послаблення податкового пресу, поглиблення банківської реформи; 2) регульована та контрольована лібералізація цін; 3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки; 4) децентралізація управління економікою; 5) лібералізація зовнішньоекономічних зв”язків; 6) соціальний захист, докорінні реформи зарплати, соціальної допомоги, передання через акції в приватьне користування населення державного майна.Було створено фінансову, митну, податкову, банківську та інші системи, що визначають основну економічну інфраструктуру державності. Роздержавлення землі, та її передання у власність юридичних осіб. Розпаювання землі.

Антропологія – наука про походження й еволюцію людини, утворення людських рас.

Археологія –наука, що вивчає історію за матеріальними залишками життя й діяльності людей – речовими археологічними джерелами.

Архіви – самостійні установи або відділи в установах, організаціях, на підприємствах, що зберігають документальні матеріали; а також сукупність документів, що утворилися в результаті діяльності установ, товариств і окремих осіб.

Джерелознавство –наукова дисципліна, яка досліджує історичні джерела.

Допоміжні історичні дисципліни –дисципліни, що мають вузький предмет дослідження. Вони вивчають цей предмет детально і таким чином сприяють більш глибокому розумінню історичного процесу в цілому. До їх числа відносяться: хронологія, палеографія, нумізматика, метрологія, дипломатика, геральдика, генеалогія, топоніміка, краєзнавство та інші, всього понад 60 дисциплін.

Історія– 1) це наука про життя і розвиток суспільства; 2) це наука про минуле людського суспільства і про його сьогодення.Історію поділяють на всесвітню (загальну) й історію окремих країн і народів. Всесвітня історія підрозділяється на історію первісного суспільства, давню історію, історію середньовіччя, нову історію, новітню історію.

Історія України –є частиною історичної науки. Вона вивчає основні тенденції й закономірності соціально-економічного, політичного й духовного розвитку народів, що проживали на території України в минулому, а також живуть на цій території сьогодні.

Історичне джерело –це найрізноманітніші засоби інформації, які безпосередньо відбивають історичний процес і дають можливість вивчати минуле людського суспільства. Виділяють п’ять типів історичних джерел: речові, етнографічні, лінгвістичні, усні, писемні.

Історичне дослідження – це праця, в якій проведено наукове вивчення та реконструкцію об’єкта соціально-історичного минулого з використанням фактів, простеженням закономірностей, оригінальними авторськими висновками.

Історіографія– наука, що вивчає розвиток історичних знань та методи історичних досліджень.

Літописи– історичні твори ХІ – ХVІІ ст., в яких оповідання велося за роками.

Періодизація –поділ процесів розвитку на основні, якісно відмінні періоди.

Принципи історичних досліджень –це основне правило, якого необхідно дотримуватися при вивченні всіх явищ і подій в історії. Використовують принцип історизму, об’єктивності, альтернативності, соціального підходу.

Анти(етнонім іранського походження, означає крайній, окраїнний) – племінна група давніх слов’ян, що займала територію між Дністром і Дніпром.

Баскак – представник монголо-татарського хана в захоплених землях, який контролював місцеве населення.

Бортництво – спочатку збирання меду диких бджіл, а згодом розведення їх у приватному господарстві (борть – вулик з дерев’яної колоди).

Бояри – збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які посідали друге після князя становище в управлінні державою.

Варяги –давньоруська й візантійська назва жителів Скандинавії (норманів).

Васальна залежність - форма підлеглості нижчого соціального стану стосовно вищого, підкореної країни щодо країни-завойовниці.

Велике князівство Литовське –скорочена назва держави, яка виникла завдяки об’єднавчій діяльності князя Міндовга в 40-х роках ХІІІ ст. з центром у Новгороду під назвою Велике князівство Литовське, Руське, Жомойтське.

Венеди– найдавніше слов’янське етноплемінне об’єднання. Вперше згадується у І ст. займало землі між Прип’яттю на півночі, Віслою на заході та Середньою Наддністрянщиною на півдні.

Віче - народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувало поряд із владою князя і було безпосере­днім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду бра­ли участь у вирішенні спільних справ.

Волока – у Великому князівстві Литовському норма земельної площі, що становила 19,5 га.

Вотчина - одна з форм феодальної власності часів Київської держави, яку власник мав право передати у спадщину, продати, обмі­няти, поділити тощо. Термін походить від слова "отчина" - батькова власність.

Гривна –вагова, лічильна й монетна одиниця в Київській Русі, Україні, Росії та Білорусії. Вагова гривна використовувалася з VІІІ - ІХ ст. Монетна гривна відома з середини ХІ ст. являла собою зливок срібла.

Данина - найдавніша форма оподаткування населення, яка в рі­зних історичних епохах здійснювалася у формі прямого державного податку, військової контрибуції, феодальної ренти тощо.

Десятина –відрахування на користь церкви з прибутків усіх князівських володінь і прибутків усіх землевласників.

Династія - кілька монархів з одного й того ж роду, які змінюють один одного на престолі з правом успадкування.

Дружина -військо, об’єднане навколо вождя племені, а згодом князя. Члени дружини за свою службу одержували від князя утримання натурою або землями.

Закуп - людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього "купу" (борг).

Злотник –монета Київської Русі часів Володимира Великого.

Золота Орда – татарська держава, що існувала в ХІІІ - ХV ст. на території Середньої Азії і східної Європи.

Ізгої –в Київській Русі люди, які вийшли із однієї соціальної групи і не потрапили в іншу.

Князь - у східних слов’ян вождь, воєначальник племені (союзу племен), який обирався з числа родоплемінної знаті. В період раннього феодалізму глава держави або окремого політичного об’єднання.

Королівство Русі –друга назва Галицько-Волинської держави, що зустрічається в джерелах іноземного походження.

Куна –хутро звіра (білки, бобра, куниці), яке виконувало роль грошей в Київській Русі.

Литовські статути - кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського (1529, 1566, 1588 рр.), що діяли на захоплених ним українських зе­млях в XVI - першій половині XIX ст.

Магдебурзьке право –міське право, що склалося в ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебург. Надавало місту певний судовий та адміністративний імунітет, так зване право на самоврядування.

Монархія - форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи - глави держави - спадкоємного монарха.

Натуральне господарство –вид господарської діяльності спрямований на задоволення власних потреб.

Оброк – різновид феодальних поборів у натуральній формі (продовольством), з розвитком товарно-грошових стосунків оброк почали стягувати грішми.

Полюддя –щорічний об’їзд князем і його дружиною усіх володінь і підлеглих племен з метою збирання данини в Х - ХІІІ ст.

Русь –у давньоруських писемних пам’ятках має чотири значення: етнічне – народ, плем’я; соціальне – суспільний прошарок або стан; географічне – як територія, земля; політичне – держава.

Руська правда –перший давньоруський писаний звід норм світського права, що збереглася у трьох редакціях: короткій, поширеній і скороченій. Складається з "Правди Ярослава" і "Правди Ярославичів".

Рядовичі –особи, що вклали з феодалом договір (ряд), що ставив їх у визначену економічну й особисту залежність.

Склавини (склавени) – грецька назва слов’ян. Застосовувалася щодо слов’ян, які мешкали на захід від Дністра на території сучасної південної Польщі, Словаччини, Трансільванії.

Слов’яни – автохтонне (місцеве) населення Європи індоєвропейського походження.

Смерд – вільний селянин, який належав до селянської общини й отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Срібник –грошова одиницяКиївської Русі.

Україна(від праоснови – країна, край)–уперше вжито в Іпатіївському літописі 1187 р. Спочатку ця назва вживалася як географічне поняття території уздовж меж Київської держави. В подальшому, з ХV ст., назвою "Україна" стали позначати етнічну територію українського народу (Київська, Чернігівсько-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина і Закарпаття).

Феодал – землевласник.

Феодалізм - сукупність політичних, соціальних, економічних та духовних чинників, характерна для певного стану суспільного розвитку, ознаками якого є монопольна власність на землю соціальної еліти в поєднанні з її політичною владою, натуральний характер виробництва та особиста залежність селянина, наявність суспільної ієрархії та панування релігійного світогляду.

Феодальна роздробленість – процес децентралізації на Русі, послаблення влади київського князя.

Християнство –світова релігія, заснована на любові до ближнього та взаємодопомозі між людьми.

Челядь – частина залежного населення зайнятого у феодальному господарстві (раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, зо­всім безправні особи).

Язичництво –система первісних дохристиянських релігійних вірувань, поглядів і обрядів. У східних слов’ян набуло форми обожнення сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, мавок тощо.

Ярлик -грамота на право управління окремими територіями, що надавав хан Золотої Орди місцевим князям Русі.

Ясак- данини хану Золотої орди.

Ясир - захоплені в полон татарами або турками мирні жителі, яких використовували на різних важких роботах чи продавали в рабство.

Братства – православні релігійні й культурно-просвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в ХV – ХVІІ ст. Мали благодійно-релігійний характер.

Бунчукове товариство – частина козацької старшини в Гетьманщині кінця ХVІІ – ХVІІІ ст., яка належала до соціальної еліти суспільства, хоча й не займала військово-адміністративних посад.

Виборні козаки – категорія українського служилого козацтва, що виникла у ХVІІІ ст., до складу якої входили повноправні козаки, що несли військову службу.

Випищики – українські козаки, виключені рішенням уряду Речі Посполитої з козацьких реєстрів.

Гайдамаки – учасники національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту у ХVІІІ ст. на Правобережній Україні.

Генеральна старшина – загальна назва осіб, які мали найвищі військові чини та виборні посади в українському козацькому війську. В Гетьманщині складала вищий орган управління. До неї належали генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний.

Гетьман – командувач військовими формуваннями українських козаків у ХVІ – ХVІІІ ст. Обсяг владних повноважень в залежності від часу змінювався.

Гетьманщина – прийнята в історичній літературі назва української держави, що виникла на лівому й правому берегах Дніпра в ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького, яка проіснувала до другої половини ХVІІІ ст. Офіційна назва держави – Військо Запорізьке. Царський уряд уникав застосування терміна "Гетьманщина" і в офіційних документах називав її Малоросією.

Голота – бідне козацтво на Січі.

Дике поле – історична назва незаселеної території півде6нноукраїнського степу. Виникла в ХVІ ст., коли відбувалася військово-трудова колонізація цього регіону козацтвом після монголо-татарської навали.

Дука – заможний козак.

Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, головною метою якого було поширення католицизму та зміцнення влади Папи Римського.

Займанщина – елемент звичаєвого права, що давав змогу на підставі першого "займу" володіти чи користуватися землею, як правило, нічийною.

Запорізька Січ – українська козацька республіка. Виникла і розвинулась на Наддніпрянщині за порогами, в перших десятиліттях ХVІ ст.

Зимівник – назва хутора у запорозьких козаків, які з сім’єю займалися господарством і забезпечували січових козаків продуктами.

Значкові товариші – проміжна ланка між заможним козацтвом і старшиною в Гетьманщині кінця ХVІІ – ХVІІІ ст. Підпорядковувалися безпосередньо полковникам і перебували під малим полковим прапором – значком.

Кіш – центральний орган управління Запорозької січі. У його віданні перебували адміністрація, фінанси, суд козацької общини. Обирався і контролювався козацькою радою.

Клейноди – дорогоцінні військові знаки, регалії або атрибути українського козацтва, що використовувалися в ХVІ – ХІХ ст. Уперше клейноди були надані Запорозькому Війську польським королем Стефаном Баторієм у 1576 р. Серед них були корогва, бунчук, булава і печатка. Згодом до клейнодів почали зараховувати також перначі, литаври, значки.

Козак – тюрськомовне слово, що означає вільна людина, не зв’язана сімейними узами, схильна до завоювань.

Козацтво - суспільний стан в Україні ХVІ – ХVІІІ ст., який виник у процесі боротьби землеробського і кочового населення в зоні так званого Великого кордону, який розділяв європейську та азійську цивілізації.

Козацьке звичаєве право – сукупність норм поведінки, вироблена у процесі виникнення козацтва та перетворення його на велику суспільну групу (ХVІ – ХVІІІ ст.).

Козацька рада – загальні козацькі збори, на яких вирішувалися адміністративні, судові, військові справи, обиралася козацька старшина. На Запорозькій січі найвищий орган влади.

Козацька старшина – адміністративне і військове керівництво козацького війська. Поділялося на полкову й сотенну.

Компанійці – наймані кіннотні козацькі полки по 500 - 600 чоловік у кожному, які виконували функції нагляду за порядком та несли сторожову і розвідувальну службу. Перший такий полк створив гетьман Д. Многогрішний у 1668 р.

Кошова старшина – адміністративне і військове керівництво (уряд) Запорозької Січі: кошовий отаман, військовий суддя, писар, обозний, осавул, які разом складали Кіш Запорозької Січі. Обиралися кожного року на загальновійськовій раді.

Курінь – 1) видовжена споруда з деревини, в якій жили козаки Запорозької січі. 2) військово-адміністративна одиниця Запорозької січі, що налічувала до кілька сотень козаків на чолі з курінним отаманом, який обирався курінною радою; мала своє окреме господарство, власну назву. 3) найменша військова одиниця у козацькому війську.

Лівобережна Україна (Лівобережжя) - історико-географічна на­зва українських земель, що охоплюють територію сучасних Чернігів­ської, Полтавської, західних районів Сумської, східної частини Київсь­кої, Черкаської областей.

Магнати – пани аристократи, представники старих князівських родів в Литовській та Польській державі.

Малоросія – офіційна назва переважно Правобережної та Лівобережної України (Гетьманщини) в законодавчих актах і розпорядженнях московського царського уряду.

Малоросійська колегія – орган державної структури Російської імперії, заснований указом Петра І для управління Гетьманщиною.

Новоросія – офіційна назва Північного Причорномор’я з другої половини ХVІІІ ст. до 1917 р. Виникла у зв’язку з входженням до складу Російської імперії.

Оброк – продуктові або грошові податки, що виплачувалися феодально-залежними селянами феодалам у вигляді продуктової (натуральний оброк) або грошової (грошовий оброк) феодальної земельної ренти. Натуральний оброк включав різні сільськогосподарські продукти (зерно, вино, овочі), а також ремісничі вироби. Грошовий оброк виплачувався селянами із прибутків, виручених від продажу частини свого врожаю на ринку.

Опришки – учасники повстанського руху а Галичині, Буковині й Закарпатті проти польської, угорської й австрійської шляхти в ХVІ – першій половині ХІХ ст.

Охлократія— домінуван­ня в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один із спо­собів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові полі­тичні режими.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця на Запорожжі.

Панщина – відробіткова рента, одна з форм феодальної земельної ренти, дарова примусова праця феодально-залежного селянина, що працює власним інвентарем у господарстві феодала.

Підпомічники – категорія українського козацтва у ХVІІІ ст., неспроможна відбувати військову службу за власний рахунок. Мали постачати козацькому війську провіант, фураж, обробляти землі виборних козаків під час їхнього перебування на військовій службі.

Підсусідки – категорія зубожілих селян в Україні у ХVІ – ХVІІІ ст., що не мали власного господарства і жили у чужих дворах.

Посполиті –узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан, підсусідків) в Україні ХV – ХVІІІ ст.

Правобережна Україна(Правобережжя) – західна частина Гетьманської держави на правому березі Дніпра. Назва виникла після Андрусівського договору 1667 р.

Правління гетьманського уряду – колегіальний орган адміністративно-політичного управління Гетьманщиною, створений за вказівкою російського уряду в 1734 р. після смерті гетьмана Д.Апостола. Діяв до 1750 р.

Реєстрові козаки - частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених в особливий список (реєстр).

Республіка- форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Руїна – історіографічна назва трагічного занепаду Української козацької держави у другій половині ХVІІ ст. та спустошення і знелюднення Правобережної України.

Сердюки – наймані піхотні козацькі полки, утримувані гетьманським коштом, створені П.Дорошенком у другій половині 60-х років ХVІІ ст. Виконували функції особистої гвардії гетьмана, з охорони його резиденції, військового спорядження і артилерії, використовувалися для придушення антифеодальних народних виступів.

Січ– адміністративний і військовий центр запорозького козацтва. Вищим органом влади на січі була рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки.

Слобода – вид поселень, населення яких на певний строк позбавлялося від сплати податків і повинностей.

Слобідська Україна(Слобожанщина) - історико-географічна об­ласть у північно-східній частині України, що охоплює територію Харків­ської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також пів­денно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлго­родської областей Росії.

Універсали – грамота, офіційне розпорядження, головна форма документів в Українській державі другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст., які видавав гетьманський уряд та полковники.

Унія (єдність, об'єднання) - об'єднання, союз держав під владою одного монарха.

Фільварок –багатогалузеве поміщицьке господарство, що ґрунтувалося на даровій праці кріпаків.

Чайка –бойове парусно-гребне судно запорозьких козаків у ХVІ – ХVІІ ст., довжиною 18-20 м, шириною 3-3,5 м, висотою 3,5 – 4 м.

Чумацтво – торгово-візницький промисел. Основний продукт чумацької торгівлі – сіль, риба, ліс, дьоготь, вироби ремесла і промислів, пізніше хліб, сільгосппродукція. Перші чумаки з’явилися на Наддніпрянщині у другій половині ХVІ ст. основним транспортним засобом чумаків були пара голові або четверо голові вози.

Шляхта - світські дрібні та середні феодали у країнах Централь­ної Європи (Польща, Литва, Україна та ін.).

Яничари – турецька регулярна піхота, створена в другій половині ХІV ст. султаном Мурадом І. Спочатку комплектувалися з військовополонених, пізніше – шляхом насильницького набору хлопчиків із християнського населення Османської імперії.

Абсолютизм - необмежена мо­нархія, форма державного правління, за якої політична влада повніс­тю належить одній особі - монархові та для якої характерний найви­щий ступінь централізації державної влади.

Автономія - форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в ме­жах, установлених центральною владою. Населення автономної оди­ниці часто користується ширшими правами, ніж населення адмініст­ративно-територіальних одиниць.

Буржуазія – частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю.

Валуєвський циркуляр – таємне розпорядження, видане 20 липня 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П.Валуєвим, згідно з яким заборонялося друкувати науково-популярну й релігійну літературу (крім наукових і художніх творів) українською мовою.

Головна Руська Рада – орган громадського самоуправління українців, створений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху у Східній Галичині.

Громади - напівлегальні організації української інтелігенції і соціально-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими організаційними структурами, а лише репрезентували найбільш активну національне свідому інтелігенцію та студентство. У зв'язку з громадівським рухом з'явився термін "українофіли" - спочатку у правлячих колах і з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі культурно-національного руху, яких цікавили проблеми української історії, куль­тури, мови, літератури, етнографії, називали себе українофілами.

Громадська думка - відображення ставлення народу або окре­мих спільнот до влади, її діяльності, політики.

Декабристи – учасники повстання в Санки-Петербурзі 14 грудня 1825 р. та в Україні, а також члени причетних до цього антиурядових гуртків.

Державна символіка – зовнішня атрибутики країни у формі знаків, символів, кольорів тощо, яка репрезентує національно-державницьку ідею. Основними атрибутами державності є герб, гімн та прапор.

Емський указ –таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства, виданий 18 травня 1876 р. Олександром ІІ.

Заколот - таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити збройне повалення існуючої влади або примусити її прийняти потріб­не рішення.

Земства - органи місцевого (земського) самоврядування, ство­рені, згідно з земською реформою 1864 р., у більшості губерній Євро­пейської Росії, в т. ч. України. Юридично вони були загальностановими виборними органами з розпорядчими (земські зібрання) та вико­навчими (земські управи) функціями. Займалися питаннями місцево­го господарства, медицини, народної освіти, місцевого зв'язку, стра­хування, статистики. Скасовані у 1918 р.

Імперія - велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих централь­ній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної систе­ми політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. І. виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Консерватизм - полі­тична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Кріпосне право – система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній.

Малоросійство - комплекс провінціалізму серед частини громадянства України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської імперії. Виявляється у байдужому ставленні до українських національно-державницьких традицій і прагнень, часто в активній підтри­мці російської культури, великодержавної політики.

Масонство – альтернативний до державних структур і державної ідеології громадський рух. В Україні першу масонську ложу було засновано у Вишневці в 1742 р.

Монархія - форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи - глави держави - спадкоємного монарха.

Москвофільство (русофільство) – суспільно-політична течія в Галичині на Буковині та Закарпатті у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., що ставила метою приєднання Західної України до Росії. Ґрунтувалася на концепції слов’янофільства.

Народовці – діячі культурницького, згодом політичного руху, що виник на початку 1860-х років серед української інтелігенції в Галичині на противагу рухові москвофілів. Народовці сповідували традиції національного відродження в дусі демократизму , пропагували живу народну мову в літературі та школі, займалися видавничою діяльністю.

Національно-визвольний рух - боротьба народів, спрямована на ліквідацію іноземного панування, іноземного гноблення і завою­вання національної незалежності, реалізацію нацією її права на само­визначення, створення національної держави. Боротьба українського народу з іноземними поневолювачами велась під прапорами націо­нального захисту і відтворення самобутності, свободи і народовладдя.

Нація - політичнo, державнo організований народ.

Панславізм - культурна і політична течія слов'янських народів, в основі якої уявлення про етнічну та мовну спорідненість слов'ян, необхідність їх політичного об'єднання.

Політична партія - організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або уча­сті в ній.

Політична реакція - прагнення зберегти і закріпити віджилий соціально-політичний лад та політичні порядки.

Промислова революція або промисловий переворот – система економічних і соціально-політичних змін, в яких знайшов вираження перехід від заснованої на ручній праці мануфактури до великої машинної індустрії.

"Просвіти" –самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868-1939 рр.

Радикал - прихиль­ник крайніх, рішучих дій, поглядів.

Рекрутчина –система комплектування регулярної армії і військово-морського флоту в російській імперії у ХVІІІ – ХІХ ст. Запроваджена в 1705 р. указом Петра І. В 1874 р. замінена загальною військовою повинністю.

Соціалізм - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власнос­ті, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

Українофільство – течія серед інтелігенції українських земель, що входили до складу Чехословаччини, які проповідували пріоритет і абсолютизація національних цінностей і характеристик українського народу.

Унітарнадер­жава - єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної само­стійності, статусу державного утворення.

Федерація - союзна держава, до складу якої входять державні утворення - суб'єкти федерації.

Хлопомани –кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини ХІХ ст. Хлопоманство зароджувалося як рух за розвиток української мови. Сам термін означає бажання зблизитися з простим людом – холопами. Хлопомани розмовляли виключно українською мовою, носили національний одяг, улаштовували маніфестації на честь Т. Шевченка.

Капіталізм –суспільно-економічна формація, основою якої є приватна власність на засоби виробництва та використання найманої праці.

Автономія - форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в ме­жах, установлених центральною владою. Населення автономної оди­ниці часто користується ширшими правами, ніж населення адмініст­ративно-територіальних одиниць.

Авторитаризм - тип політично­го режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Анархізм -ідейно-теоретична й суспільно-політична теорія, в основу якої покладено заперечення інституціонального, насамперед державного, управління суспільством.

Антанта - військово-політичний союз між Великобританією, Францією та царською Росією, створений 1904-1907 рр. на противагу т. зв. Троїстому Союзу (Німеччина, Авс­тро-Угорщина, Італія) в боротьбі за перерозподіл світу.

Багатопартійна система - цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв'яз­ків між політичними партіями, які відрізняються програмними наста­новами, тактикою, внутрішньою структурою. Багатопартійна система є одним із критеріїв розвинутої політичної системи суспільства та її атрибутів; існує лише в демократичних країнах із чітким правовим регулюванням соціально-політичного життя та наявністю громадянського суспільства.

"Військовий комунізм" - система політичних, економічних та ідеологічних заходів, на яких базувалася діяльність більшовицької партії та радянської влади з середини 1918 р. по березень 1921 р.

Геноцид - здійснюва­ні владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, релігійної спі­льноти.

Денаціоналізація - політика іноземних урядів, спря­мована на заперечення факту існування української нації, і відповідно її прав на культурне та державне самовизначення.

Диктатура - нічим не обме­жена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (скажі­мо, Д. пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спря­мованих на виведення країни з кризового стану

Директорія УНР - тимчасовий найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений у листопаді 1918 р. для усунення від влади гетьмана П. Скоропадського.

Ідеологія - система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.

Індустріалізація –комплекс заходів для прискореного розвитку промисловості.

Інтегральний націоналізм – ідеологія ОУН, що заперечувала ліберальні цінності й проповідувала рішучі дії заради національних інтересів. Один з головних ідеологів Д.Донцов.

Інтервенція - втручання однієї або кількох держав у справи іншої держави або в її взаємозв'язки з тре­тіми державами.

Колективізація –аграрна політика радянської влади у 30-х роках, що передбачала розвиток сільськогосподарського виробництва на державних засадах у формі колгоспів.

Командно-адміністративні методи управління - сукупність форм і методів управління суспільством, згідно з якими ді­яльність людей стимулюється переважно засобами адміністративно­го примусу, а всі фази управлінського циклу - прийняття рішення, організація виконання, контроль за виконанням рішення - ініціюю­ться та здійснюються засобами жорсткого централізму, обмеженням процесів самоврядування на всіх рівнях.

Комітети бідноти (комбіди) – організації сільської бідноти. Створювалися як осередки радянської влади на селі під час ліквідації Директорії.

Комнезам (комітети незалежних селян)- громадська організа­ція, яка використовувалась більшовиками для зміцнення своєї соці­альної бази на селі.

Конституція - основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, ви­борчу систему, основні права та обов'язки громадян.

Коренізація - політика, яку проводили більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами корінних національностей.

Націоналізм - ідеологія і політика, які проголо­шують націю однією з найвищих цінностей, стверджуючи, що нація має бути вільною, окремим політичним цілим (автономією, суверен­ною державою). Термін "буржуазний націоналізм" використовувався радянською ідеологією на означення шовіністичного, агресивного на­ціоналізму, який вимагає безумовного підпорядкування особистості політичним інтересам своєї нації та ворожості до інших націй.

Націоналізація – перехід із приватної у державну власність основних засобів виробництва.

Непман –вид підприємця-власника сформований під час нової економічної політики.

Нова економічна політика (НЕП) –перехід від політики воєнного комунізму до еквівалентного обміну продукцією між містом і селом на основі ринкових відносин.

Нормалізація - угода між польським уря­дом та УНДО, згідно з якою УНДО відмовлялася від ідеї боротьби за незалежність Ук­раїни та закликала українців визнати примат інтересів Поль­ської держави. Зі свого боку польський уряд припинив пе­реслідування українських де­мократичних організацій.

Однопартійна система - неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників або членів однієї політичної партії. Іс­нувала в СРСР, деяких інших соціалістичних країнах. На сучасному ета­пі поширена в постколоніальних країнах, де поки що не сформувалися сучасна розвинута соціальна структура і відповідний їй політичний плюралізм.

Організація українських націоналістів (ОУН) – організація, створена в 1929 р. у Відні на з’їзді офіцерських об’єднань. Пізніше переросла в український політичний рух. Виступала за створення самостійної України, вважала головним методом у боротьбі акти терору, експропріації і саботажу.

Пацифікація - кампанія польської влади у Східній Галичині з метою "втихомирення" українського на­селення.

Перша світова війна –військове протиборство між блоками найбільших світових держав початку ХХ ст. – Троїстим союзом та Антантою, у яке поступово було втягнуто 38 держав з населенням 1,5 млрд. ( ¾ населення всього світу).

Політична ідеологія - система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб'єктів політики.

Політична партія - організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або уча­сті в ній.

Політична реакція - прагнення зберегти і закріпити віджилий соціально-політичний лад та політичні порядки.

Політичний антагонізм - непримиренні суперечності між певними політичними силами суспільства.

Політичний режим - сукупність методів, засобів і способів, з допомогою яких владні органи здійснюють управління суспільством і забезпечують своє політичне панування.

Продовольчий податок –твердо фіксований натуральний податок з селянських господарств, введений у 1921 р. постановою Х з’їзду РКП(б) замість продрозкладки.

Революція –корінні зміни в суспільному та державному устрої, формування нового суспільного ладу.

Революційна ситуація –сукупність об’єктивних передумов необхідних для соціальної революції. Характеризується загальною кризою влади та активністю народних мас.

Репресії –каральні заходи по відношенню до особи, верстви, групи, суспільства, з метою попередження супротивних дій.

Республіка - форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Соціал-демократія - ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важли­ва складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Соціалізм - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власнос­ті, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

Союз Радянських Соціалістичних республік(СРСР) –держава, у складі якої Україна, під назвою Українська Радянська Соціалістична республіка, перебувала протягом 1923-1991 рр.

Тоталітаризм - спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним контро­лем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Українізація - політика партійно-державних органів УРСР у 20-ті і на початку 30-х років XX ст., спрямована на більш органічне впро­вадження радянсько-комуністичної ідеології в Україні силами націо­нальних кадрів і в доступній для місцевого населення формі.

Українська думська громада – об’єднання частини українських депутатів І та ІІ Державних Дум.

Урбанізація –процес збільшення ролі міст в суспільстві. Головний показник урбанізації збільшення в чисельності міського населення. Почалася під час промислової революції в ХVІІІ ст.

Ухил (за політичною термінологією 20 - 30-х років XX ст.) - відхи­лення від "генеральної" (основної) лінії комуністичної партії, певний напрям діяльності та поглядів, яких притримувалася частина партії, не згодна з більшістю ("анархо-синдикалістський", дрібнобуржуазний, соціал-демократичний, правий).

Федерація - союзна держава, до складу якої входять державні утворення - суб'єкти федерації.

Централізація - політичний про­цес, на основі якого формується централізм як управлінська політич­на система з властивими їй вертикальною структурою та субординаці­єю, концентрацією влади в єдиному центрі.

Акція "Вісла" –комплекс заходів польського уряду ( за активної підтримки СРСР та Чехословаччини) з примусової депортації українського населення із своїх етнічних земель – Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, які увійшли до складу Польщі за Потсдамською угодою. Депортація здійснювалася з 28 квітня 1947 р. до кінця 1948 р.

Анексія – насильницьке приєднан­ня, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави, народу.

Буковина – історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту і Серету. Нині входить до складу України (Північна Буковина - Чернівецька область) та Румунії (Пів­денна Буковина – область Сучава та Ботошани Румунії).

Возз’єднання – форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об’єднання народів (націй).

Галичина – історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністер (верх­ня та середня течії), Західний Буг (верхня течія), Сян (верхня течія). Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини), а також Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське воєводства Польщі.

Геополітика – політологі­чна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове розташування країни, клімат, роз­мір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та ін.).

Депортація –примусове виселення з місця постійного проживання осіб унаслідок адміністративного або судового рішення.

Дистрикт "Галичина"- адміністративна одиниця у складі Генерал-губернаторства, утвореного з центральної частини Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни. Дискрикт охоплював територію понад 48 тис. кв. км. з центром у Львові на чолі з губернатором. Урядовою мовою була німецька.

Друга світова війна –війна між гітлерівською та анти гітлерівською коаліціями держав в 1939-1945 рр. Охопила 60 країн і сотні мільйонів людей.

Евакуація –комплекс заходів уряду СРСР із переміщення у глибокий тил населення, промисловості, матеріальних і культурних цінностей під загрозою німецької окупації.

Закарпаття – історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси. Нині - територія Закарпатської області.

Інтервенція – втручання однієї або кількох держав у справи іншої держави або в її взаємозв’язки з тре­тіми державами.

Колабораціонізм – співпраця населення завойованих держав з окупаційним режимом.

Міжнародні відносини – сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, по­літичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Міжнародні організації – об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення пи­тань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегу­лювання воєнних конфліктів.

Мобілізація –заходи з прозову військовозобов’язаних до червоної армії на території СРСР починаючи з 22 червня 1941 р.

"Новий порядок" - жорстокий режим, встановлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України, інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.

Окупаційний режим –період перебування українських земель під владою німецького режиму після відступу радянських військ (1941-1944 рр.). Поширення політики колонізації та експлуатації населення.

Партизанський рух –один з проявів боротьби народних мас за свободу та незалежність чи за соціальні перетворення.

Пацифікація (втихомирення, умиротворення) – придушення революційного, національно-визвольного рухів засоба­ми каральних акцій. Офіційна назва репресій проти українського населення, здійснюваних польським урядом на західноукраїнських землях у 30-х роках.

Підпілля комуністичне –сукупність створених за ініціативою компартії організацій опору німецьким окупантам у період Великої вітчизняної війни. Налічувало понад 100 тис. бійців, об’єднаних у 3,5 тис. організацій та груп.

Підпілля націоналістичне (українське) – рух спротиву нацистському окупаційному і радянському режимам, очолений українськими націоналістами. Провідна сила руху ОУН.

План "Ост" - план німецької окупаційної політики на території СРСР, який передбачав пограбування і експлуатацію загарбаних територій.

План "Барбаросса" - кодова назва плану війни фашистської Німеччини проти СРСР. Передбачалося знищити СРСР, частину населення перетворити на рабів, а частину виселити й знищити.

Поділля (Подільська земля) – історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликої частини Івано-Франківської, Львівської областей.

"Поліська січ" -перше українське повстанське формування, що діяло під час Другої світової війни під керівництвом Тараса Бульби – Боровця. Створене в липні 1941 року мало антирадянське спрямування.

Радянізація – процес встановлення радянської влади, насадження в усіх сферах життя зразків, вироблених за роки радянської влади. Передбачала зміну держапарату, націоналізацію, аграрні перетворення, "культурну революцію", обмеження впливу церкви, репресії проти незгодних, індустріалізацію.

Трансністрія– адміністративна одиниця, утворена 19 серпня 1941 р. на території, окупованій румунськими військами з центром в Одесі.

Українська Повстанська Армія –військово-політичне формування, що діяло в Україні у 1942-1951 рр. Створена 14 жовтня 1942 р.

Фашизм – ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найви­щої реальності та догматизованого принципу соціальної справедли­вості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.

Бюрократія– вищий, при­вілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; ієрархі­чно організована система управління державою чи суспільством з до­помогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.

"Відлига" -назва, що використовується в публіцистичній та історичній літературі по відношенню до періоду з 1953 р. по 1964 р.

Громадська думка – відображення ставлення народу або окре­мих спільнот до влади, її діяльності, політики.

Громадські об’єднання – об’єднання, створені з метою реаліза­ції та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої ак­тивності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Громадянське суспільство – суспільство громадян з високим рі­внем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини; су­спільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Десталінізація –система заходів щодо усунення найбільш неприйнятних проявів сталінського режиму (масові репресії, тотальний контроль) і спроба проведення суспільно-політичних та економічних реформ з метою надання нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до "побудови комунізму".

Дисиденти – інакомислячі особи, які виступа­ють проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.

Дискримінація – свідоме обмеження свободи діяльності учасників політичного проце­су; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи ін­ших учасників політичного життя їхніх конституційних та інших прав і свобод.

Діаспора – розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й влас­ною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.

Культ особи – єдиновлад­дя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння "божеству".

Ради народного господарства (раднаргоспи) – територіальні органи управління, створені в результаті реформи 1957 р. замість галузевих міністерств. Поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до розриву між окремими галузями. На території УРСР було створено 11 раднаргоспів.

Реабілітація– 1) скасування правових наслідків судового вироку щодо особи, необґрунтовано притягнутої до судової відповідальності, визнання вироку не дійсним, а особи, незаконно репресованої, невинною. 2) відновлення в правах; відновлення доброго імені, попередньої репутації раніше незаконно засудженої чи репресованої особи.

"Шестидесятники" –учасники руху за оновлення радянського суспільства 60-х років.

Авторитаризм – тип політично­го режиму, який характеризується субординацією суб’єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Бюрократизм –система управління державою, що характеризу­ється відірваністю від потреб народу і спирається на бюрократію (чи­новництво).

Громадські об’єднання – об’єднання, створені з метою реаліза­ції та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої ак­тивності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Демагогія – форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на ре­альних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

Командно-адміністративні методи управління – сукупність форм і методів управління суспільством, згідно з якими ді­яльність людей стимулюється переважно засобами адміністративно­го примусу, а всі фази управлінського циклу – прийняття рішення, організація виконання, контроль за виконанням рішення – ініціюю­ться та здійснюються засобами жорсткого централізму, обмеженням процесів самоврядування на всіх рівнях.

Консервативний курс розвитку –полі­тична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Корупція – підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.

Номенклатура – коло посадових осіб, призначення та затвердження яких відноситься до компетенції вищестоящих органів.

Опозиційний рух –протидія, опір пев­ній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

Партократія – влада партії, панування її в політичній системі суспільства завдяки зосередженню у своїх руках управління всіма формами суспільного життя.

Централізм –управлінська політич­на система з властивими їй вертикальною структурою та субординаці­єю, концентрацією влади в єдиному центрі.

Верховна Рада України –вищий законодавчий орган влади (парламент), складається з 450 народних депутатів, що обираються населенням на 4 роки на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Верховна Рада УРСР –найвищий орган державної влади в Україні за радянських часів.

"Гласність" – один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід’ємному праві кожного громадянина на отриман­ня повної та вірогідної інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці.

Господарський розрахунок (госпрозрахунок) – метод господарювання підприємств в умовах соціалістичної економіки. Поєднує централізоване керівництво з певною господарською самостійністю підприємств.

Громадська думка – відображення ставлення народу або окре­мих спільнот до влади, її діяльності, політики.

Громадські об’єднання – об’єднання, створені з метою реаліза­ції та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які спр