Правові наслідки порушення форми правочину
1. За загальним правилом порушення встановленої законом форми правочину спричиняє не недійсність правочину, а неможливість посилання на свідчення свідків у суді (ст. 218 ЦК).
Тобто порушення письмової форми, наприклад, договору позики (згідно зі от. 1047 ЦК, договір позики між фізичними особами на суму понад десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян повинен укладатися у письмовій формі), не спричиняє його недійсність, оскільки порядні люди, незалежно від того, укладено такий договір у належній письмовій формі чи гроші "під чесне слово" позичили сусіди, товариші по роботі, знайома дівчина, свої зобов'язання виконують. Проте, якщо між кредитором і боржником виникне спір (наприклад, позичальник "забув, що брав гроші", вважає що "вже повернув" або помер, а його спадкоємці про борг нічого не знають, то у судовому засіданні кредитор може обґрунтовувати свої вимоги лише письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису, іншими доказами, але не свідченнями свідків.
2. Порушення встановленої законом простої письмової форми правочину спричиняє його недійсність лише у тому випадку, якщо це прямо передбачено законом.
Наприклад, ст. 547 ЦК України передбачає, що правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання (йдеться про такі виді забезпечення зобов'язання, як порука, застава, гарантія, завдаток, неустойка) вчиняються у письмовій формі. А в частині другій цієї статті прямо передбачено, що такі правочини, вчинені з недодержанням письмової форми, є нікчемними. Тобто, якщо при укладенні договору позики третя особа усно поручилася за боржника, такий договір поруки є нікчемним, оскільки порушена його обов'язкова письмова форма.
Недодержання вимоги закону про нотаріальну форму правочину (договору) спричиняє його нікчемність. Але із цього загального правила існує виняток. Правочин з порушенням обов'язкової нотаріальної форми може бути визнаний судом дійсним за умов: по-перше, якщо він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила; по-друге, нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ч. 2 ст. 219 ЦК України).
Договір з порушенням нотаріально посвідченої форми може бути визнаний судом дійсним у випадку, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове його виконання хоча б однією стороною, а сторона, на яку був покладений обов'язок нотаріально посвідчити договір, ухилилася від цього обов'язку. У такому разі наступне нотаріальне оформлення правочину не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України).
Нікчемні правочини
Нікчемним правочином або абсолютно недійсним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Такий правочин не породжує передбачених законом правових наслідків і, за загальним правилом, визнання його недійсним, у суді не вимагається окрім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК України).
До абсолютно недійсних (нікчемних) належать правочини:
1) вчинені з порушенням обов'язкової письмової та нотаріальної форми (статті 218, 219, 220 ЦК);
2) вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, окрім випадку, коли вчинення такого правочину згодом було схвалено батьками (усиновителями), опікуном (ст. 221 ЦК);
3) вчинені без дозволу органу опіки та піклування у випадках, коли така згода повинна бути обов'язковою, окрім випадку" якщо судом буде встановлено, що такий правочин відповідає інтересам підопічного (ст. 224 ЦК). Наприклад, опікун відмовляється від майнових прав підопічного; видає письмові зобов'язання від його імені; укладає договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, утому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку;
4) вчинений недієздатною фізичною особою, окрім випадку, коли такий правочин схвалено опікуном чи буде доведено, що він учинений на користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК);
5) правочин, що порушує публічний порядок, тобто правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, знищення майна фізичної чи юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним (ст. 228 ЦК);
6) удаваний правочин (ст. 235 ЦК). Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК). Тобто у даному разі завжди має місце правочин, який сторони вчинили фактично, і правочин, який сторони вчинили формально-юридично з метою замаскувати справжній правочин. Наприклад, щоб позбавити колишню дружину (співвласника квартири) можливості скористатися правом переважної купівлі, колишній чоловік (продавець) маскує договір купівлі-продажу - під договір дарування;
7) фіктивний правочин (спи 234 ЦК). Фіктивний правочин - це правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, тобто правочин "про людське око". На відміну від загального правила фіктивні правочини визнаються недійсними судом.
Оспорювані (або відносно дійсні) є правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але якщо зацікавлена особа оспорює такий правочин, він Може бути визнаний судом недійсним (ч. Зет. 215ЦК).
На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин у момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому е дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів у момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх зацікавленою особою і винесення судом рішення про його недійсність.
Розрізняють такі види оспорюваних (або заперечених) правочинів:
1) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК). Неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть укладати лише та правочини, які виходять за межі дрібних побутових, лише за згодою батьків (піклувальників) в іншому разі за позовом зацікавленої особи такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
2) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК). Правочин, учинений особою за межами цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути або згодом схвалений, або оспорений;
3) вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК). Із-за різного роду обставин (хвороба, сп'яніння тощо) особа на момент укладення правочину могла не розуміти значення своїх дій. Такий правочин може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, цивільні права або інтереси яких порушені;
4) вчинений юридичною особою, якого не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК). Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним;
5) вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК). Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка помилялась, лише у разі помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Це може бути помилка у праві (особа вважала, що їй майно дарують, а пізніше з'ясувалося, що продають), у предметі, змісті, суб'єктному складі тощо;
6) вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК). Обман може бути здійснено як шляхом учинення активних дій (парфуми фастівські видають за французькі), так і шляхом бездіяльності (при огляді квартири, яка продається, власник не повідомив покупця, що поруч - аеропорт);
7) вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК). Правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо буде доведено, що воля особи була спотворена від впливом фізичного чи психічного тиску;
8) вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК). Суд може визнати правочин недійсним з цих причин лише у разі умисної змови представника однієї сторони з іншою;
9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК). Такі правочини інколи називають "кабальними", оскільки особа змушена була укласти правочин на край невигідних для неї умовах у зв'язку з обставинами, які склалися (наприклад, змушена була за безцінь продавати речі, щоб терміново придбати дорогі ліки).