Скасування кріпосного права в Росії, особливості селянської реформи в Україні.
Реформа 1861 року про скасування кріпосного права у Росії мала величезне історичне політичне значення. Саме тож вирішив вивчити і розкрити цю і дуже актуальну для нашої Батьківщини тему. Скасування кріпацтва у Росії став основним подією середини і другеполвини ХІХ століття. Проблема економічного і політичного перебудови Росії завжди був у центрі уваги істориків, як вітчизняних, і закордонних. Рішення селянського питання, тобто звільнення селян із кріпосного рабства було з найгостріших проблем російського суспільства на кінці 50 початку 1960-х років ХІХ століття. Є багато оцінок істориками значення й передумов реформи 1861 року. Так радянські історики стверджували, що скасування кріпацтва було проведено під загрозою сформованій у країні «революційної ситуації», що нібито настала у результаті повного розкладання феодально-кріпосницького ладу синапси і поразки Росії у Кримську війну. Українські селяни отримали особисту свободу, право мати майно, самостійно укладати договори тощо. Поміщики втратили право їх купувати і продавати, дарувати їх, розпоряджатися як річчю. Однак, на відміну від інших верств населення (дворян, купців, духовенства), селяни платили подушний податок, рекрутувалися до війська, їх піддавали тілесним покаранням. Селян було звільнено з землею за викуп, поміщики зберігали від 1/3 до 1/2 землі. Всього селяни виплатили за землю 1,5 млрд. крб. за тогочасної ринкової ціни – 500 мільйонів. До укладення викупної угоди селяни вважалися тимчасово зобов'язаними, тобто відбували дореформені повинності (цей стан було ліквідовано через 20 років). Особливістю проведення селянської реформи в Україні було те, що в південних її губерніях переважало общинне землеволодіння, а на Лівобережжя – подвірне. На півдні і сході селяни після реформи втратили до 30% землі, на Правобережжі, де більшість землі належала польським поміщикам, селянські наділи збільшилися на 20%. Після цього розпочався швидкий процес розшарування і обезземелення селянства, що призвело до пошуку роботи у містах. Це дало змогу розширювати промислове виробництво, яке до того гальмувалося відсутністю вільних робочих рук.
47. Адміністративні реформи 60-70х років 19 ст. (земська, судова, віськова, шкільна)
Земська реформа. 1864 р. Запровадження у повітах та губерніях земського самоврядування, що складалося з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих установ. До повітових зборів обирали гласних від різних станів: землевласників, міських власників і селян. Гласні губернських земських установ обиралися повітовими зборами. У Наддніпрянщині дія земської реформи до 1911 р. не поширювалася на Правобережжя, оскільки царизм побоювався, що діяльність земств спричинить там пожвавлення польського національно-визвольного руху Судова реформа. 1864 р. Створення безстанового суду, не залежного від адміністративної влади. Засідання судів ставали відкритими для публіки. У судову практику впроваджувалася змагальність з участю у процесі присяжних засідателів (12), прокурора і адвоката. Розгляд дрібних громадянських і кримінальних справ здійснював мировий суддя, який обирався земством або міською думою. Місцева влада не мала права усувати з посади мирового суддю або суддів окружного суду. Військова реформа. 1874 р. Уведення замість рекрутських наборів нової системи комплектування армії через запровадження загальної військової повинності для чоловіків віком від 20 років. У суходільних військах служба тривала шість років, а на флоті сім. Наприкінці XIX ст. було встановлено п'ятирічний термін служби в усіх родах військ. Особи, які здобули освіту, служили менший термін. Реорганізація системи військового управління. Країну було поділено на 15 військових округів, до складу трьох з яких (Київського, Одеського і Харківського) входили українські губернії. Освітня реформа. 1863 р. Прийняття нового університетського уставу, згідно з яким вони отримали досить широку автономію у питаннях внутрішнього життя. Започаткування вищої освіти для жінок, яку вони могли отримати на приватних вищих жіночих курсах. Надання права представникам усіх станів навчатися у гімназіях. Гімназії поділялися на реальні (давали можливість вступу після закінчення до вищих технічних шкіл) і класичні (випускники могли йти навчатися до університетів), з окремим навчанням юнаків і дівчат. Право засновувати початкові школи надавалося приватним особам, земствам та іншим громадським установам, але з дозволу влади.