Grammatical categories of the Verb in Old English, Middle English and New English periods.

The majority of OE verbs fell into two great divisions: the strong verbs and the weak verbs. Besides these two main groups there were a few verbs which could be put together as “minor” groups. The main difference between the strong and weak verbs lay in the means of forming the principal parts, or “stems” of the verb. The strong verbs formed their stems by means of ablaut and by adding certain suffixes; in some verbs ablaut was accompanied by consonant interchanges. The strong verbs had four stems, as they distinguished two stems in the Past Tense – one for the 1^st and 3^rd p. sg Ind. Mood, the other – for the other Past tense forms, Ind. and Subj. the weak verbs derived their Past tense stem and the stem of Participle II from the Present tense stem with the help of the dental suffix -d- or -t-; normally they did not interchange their root vowel, but in some verbs suffixation was accompanied by a vowel interchange. Minor groups of verbs differed from the weak and strong verbs. Some of them combined certain features of the strong and weak verbs in a peculiar way (“preterite-present” verbs); others were suppletive or altogether anomalous.

Strong Verbs

The strong verbs in OE are usually divided into seven classes. Classes from 1 to 6 use vowel gradation which goes back to the IE ablaut-series modified in different phonetic conditions in accordance with PG and Early OE sound changes. Class 7 includes reduplicating verbs, which originally built their past forms by means of repeating the root-morpheme; this doubled root gave rise to a specific kind of root-vowel interchange.

The principal forms of all the strong verbs have the same endings irrespective of class: -an for the Infinitive, no ending in the Past sg stem, -on in the form of Past pl, -en for Participle II.

Weak Verbs

The number of weak verbs in OE by far exceeded that of strong verbs.

The verbs of Class I usually were i-stems, originally contained the element [-i/-j] between the root and the endings. The verbs of Class II were built with the help of the stem-suffix -ō, or -ōj and are known as ō-stems. Class III was made up of a few survivals of the PG third and fourth classes of weak verbs, mostly -ǽj-stems.

Minor groups of Verbs

The most important group of these verbs were the so-called “preterite-presents” or “past-present” verbs. Originally the Present tense forms of these verbs were Past tense forms. Later these forms acquired a present meaning but preserved many formal features of the Past tense. Most of these verbs had new Past Tense forms built with the help of the dental suffix. Some of them also acquired the forms of the verbals: Participles and Infinitives. In OE there were twelve preterite-present verbs. Six of them have survived in Mod E: OE āз; cunnan; cann; dear(r), sculan, sceal; maзan, mæз; mōt (NE owe, ought; can; dare; shall; may; must). Most preterite-presents did not indicate actions, but expressed a kind of attitude to an action denoted by another verb, an Infinitive which followed the preterite-present. In other words they were used like modal verbs, and eventually developed into modern modal verbs.

Largely due to the circumstances described in middle english section, during the Middle English period some dramatic changes in the structure of all morpho-syntactic categories took place, making the English from one thousand years ago show increasingly more resemblance to the English of today. As far as the verb is concerned, the two key changes which affected it when passing from Old English to Middle English were:

1) the reduction of inflectional endings, and
2) the shift of strong verbs to the weak paradigm.

The explanation of the notions and a presentation of the inflectional system of this category will be provided in the following sections.

1. The inflection of verbs in Middle English

The Middle English verb in different syntactic contexts could take a finite (inflected) or a non-finite (uninflected) form. The finite forms were inflected by means of suffixation, ie. the addition of inflectional morphemes to the end of the stem of a word, for the following verbal subcategories:

· mood: indicative, subjunctive, imperative;

· tense: present, past;

· number: singular, present;

· person: first, second, third.

The non-finite forms, ie. the forms unmarked for tense, number and person, were: infinitive, past participle, present participle and gerund. From around Chaucer's time the last two obtained more or less regularly the same ending -ing and so started to be formally indistinguishable though functionally still different (Lass 1992: 144). Syntactically, the infinitive and gerund functioned as nouns and the participles as adjectives. On the basis of their inflections ME verbs are commonly classified into three groups: two major ones, traditionally referred to as strong and weak, and a third one comprising a number of highly irregular verbs (here referred to as MAD verbs, see below). The basic difference between the first two groups lies in the way they form their past tense and past participle. Strong verbs build them by means of a root vowel alternation (the so-called ablaut) and the past marker of weak verbs is a dental suffix (usually -t, -d or -ed) attached to the root, after which the inflectional endings marking the number/person are added. Tables 1. and 2. present the paradigms of inflections for these two kinds of verbs.

The third of the aforementioned groups consists of verbs that display a high degree of irregularity and, according to Fisiak (1968: 99), may be further subdivided as follows:

· Mixed, whose past inflections are partly strong and partly weak, represented by only one verb: d n 'do'.

· Anomalous, undergoing suppletion, that is the replacement of one stem with another one, when forming the past and, in some cases, the present tense forms, eg. gn 'go', bn 'be'.

· Defective, whose chosen principal categories are lacking or extremely rare. None of them, for instance, has the present participle and many lack the infinitive. All of them, except for will, are the continuation of Old English preterite-presents. Can/con 'I can', dar 'I dare' can be quoted as the examples of such verbs.

One of the alternative subdivisions of this set of verbs, proposed in many ME grammars (cf. Lass 1992: 139-144; Welna 1996: 144-146), is made on diachronic rather than synchronic grounds, which means that the ME verbs are classified according to the formal properties they had in OE (none of these verbs is a borrowing). Thus, the subclassification continues the Old English one and goes as follows: preterite-presents, eg. can/con, dar, and anomalous verbs: gn, bn, will.

Finally, as this group of verbs is rather complicated morphologically and problematic when it comes to their detailed description and classification, they will be labeled in this paper as MAD, 'MAD' being an acronym formed from the initial letters of the names of the three subgroups. Thus, a convenient term is coined, which makes it easy to refer to the set of discussed verbs as a whole.

4. Граматичні категорії дієслова в старому англійською мовою, на Близькому англійська та Новий англійський періоди.

Більшість дієслів OE діляться на дві великі розділи: сильні дієслова і слабких дієслів. Крім цих двох основних груп було кілька дієслів, які можуть бути об'єднані як "малі" групи. Основна відмінність між сильними і слабкими дієсловами полягає в засіб формування основних частин, або «стебла» від дієслова. Сильні дієслова, утворені їх стебла за допомогою абляут і додавання певних суфіксів, а в деяких дієслів абляут супроводжується згодної розв'язки. Сильних дієслів чотири стебла, так як вони розрізняють два стебла в минулому часі - по одному на 1-й і 3-го р. SG Індіана настрій, інші - для інших форм минулого часу, Індіана і Subj. слабкі дієслова, отримані їх минуле стовбурових напруженою і стебло причастя II від теперішнього часу ствол за допомогою зубної суфікс-д-і-т-, як правило, вони не поміняти їх кореневу голосну, але в деяких суфіксація дієслова супроводжувалося голосна обміну. Малі групи дієслів відрізняються від слабких і сильних дієслів. Деякі з них в поєднанні деякі особливості сильних і слабких дієслів у особливим чином ("минуле-сьогодення" дієслова), інші були супплетівние або взагалі аномальні.

Сильні дієслова

Сильні дієслова в OE, як правило, розділені на сім класів. Класи з 1 по 6 голосних градації використання яких сходить до IE абляут серії зміна в різних фонетичних умовах відповідно до PG та раннього звукового OE зміни. Клас 7 включає в себе подвоюється дієслова, які спочатку будували свої минулі форми за допомогою повторення кореневих морфем, це подвоєний корінь породило специфічний вид кореневої гласний обміну.

Основними формами всі сильні дієслова мають однакові закінчення, незалежно від класу:-для інфінітива, не закінчується в минулому стовбурових С.Г.,-на у вигляді минулого пл-ан для причастя II.

Слабкі дієслова

Кількість слабких дієслів у OE на сьогоднішній день перевищив сильних дієслів.

Дієслова класу я звичайно був я, стебла, спочатку містив елемент [-i/-j] між коренем і закінченнями. Дієслів другого сорту були побудовані за допомогою стовбурових суфікс-O або-ш і відомі як O-стебла. Клас III була складена з декількох залишків PG третього і четвертого класів слабких дієслів, в основному, ǽj-стебла.

Малі групи дієслів

Найбільш важливі групи ці дієслова були так звані "Претер-подарунки» або «минуле-сьогодення" дієслова. Спочатку даний формах напруженої ці дієслова були форм минулого часу. Пізніше ці форми набули справжній сенс, але збереглися багато формальні ознаки минулого часу. Більшість з цих дієслів з'явилися нові форми минулому напружені побудований за допомогою зубної суфікс. Деякі з них також придбала форми verbals: Причастя і інфінітива. В OE було дванадцять минуле-теперішній час дієслів. Шість з них збереглися в Mod E: OE āз; cunnan, Канн, дорогий (г), sculan, sceal; maзan, mæз; слівце (NE зобов'язані, повинні, може, вирішується: буде, може, треба). Більшість Претер-подарунки не вказувати дії, але висловив свого роду ставлення до дії позначається інше дієслово, інфінітив, який послідував за минулий час по теперішній час. Іншими словами, вони були використані як модальних дієслів, і в підсумку перетворився в сучасний модальних дієслів.

Багато в чому завдяки обставинам, описаним в розділі середній англійська, в середні англійський період деякі кардинальні зміни в структурі всіх морфо-синтаксичних категорій відбувся, в результаті чого англійський від однієї тисячі років тому, показують все більше і більше схожий на англійську мову сьогодні. Що стосується дієслів, то, два ключових змін, які постраждали, коли перехід від старого англійського на Близькому англійська, були:

1) скорочення інфекційних закінчень, і

2) зрушення сильних дієслів зі слабкою парадигмі.

Пояснення поняття і уявлення інфекційних системи цієї категорії будуть представлені в наступних розділах.

1. Перегину дієслів на Близькому англійську

Середні англійського дієслова в різних контекстах синтаксичної може зайняти кінцеве (флективних) або не-кінцева (незмінної) формі. Кінцева форми були змінюються за допомогою суфіксація, то є. Додавання інфекційних морфем в кінці основи слова, на наступний словесний підкатегорії:

• Настрій: дійсне, умовний спосіб, імператив;

• часу: теперішнє, минуле;

• Число: єдине, сьогодення;

• особи: перший, другий, третій.

Без кінцевих форм, то є. форми без розпізнавальних знаків для часу, числа та особи, були: інфінітив, дієприкметник минулого часу, дієприкметник теперішнього часу і герундія. З усього часу Чосера останні два отримали більш-менш регулярно той же закінчення-ING і так почали формально не відрізняються хоча функціонально ще різні (Lass 1992: 144). Синтаксично інфінітива і герундія функціонував як іменники і прикметники, дієприкметники, як. На основі їх перегини ME дієслова, як правило, поділяються на три групи: дві великих, традиційно звані сильні і слабкі, і третій з яких містить ряд дуже неправильних дієслів (тут називають MAD дієслів, див. нижче). Основна відмінність між першими двома групами полягає в тому, як вони формують своє минулий час і дієприкметник минулого часу. Сильні дієслова створювати їх за допомогою чергування кореневого голосного (так званий абляут) і минуле маркером слабких дієслів зубної суфікс (як правило,-т, д-або-ред), що додається до кореня, після чого флективних закінченнях Маркування всіх / чол додані. Таблиці 1. і 2. представити парадигми флексій для цих двох видів дієслова.

Третій з вищезгаданих груп складається з дієслів, які демонструють високу ступінь нерівномірності, і, згідно Fisiak (1968: 99), може бути в свою чергу поділяються таким чином:

• Змішані, чиє минуле перегинів частково сильні і частково слабка, представлений тільки одним дієсловом: DN 'робити'.

• Аномальні, проходить suppletion, тобто заміни одного ствола на інший, при формуванні минуле, а в деяких випадках існуючі форми часу, наприклад. 'Йти' г п, б-н-бути ".

• Несправність, якого вибрав основні категорії відсутні або вкрай рідко. Жоден з них, наприклад, має дієприкметник теперішнього часу, і багато хто не має інфінітива. Всі вони, за винятком волі, є продовженням старого англійського Претер-подарунки. Може / проти "я не можу, дар" Смію "можна привести як приклади таких дієслів.

Один з альтернативних підрозділами цей набір дієслів, пропоновані в багатьох ME граматики (див. Lass 1992: 139-144; Welna 1996: 144-146), проводиться на діахронічний, а не синхронне підстава, яке означає, що ME дієслова класифікуються згідно з формальними властивостями вони мали в OE (жодна з цих дієслів запозичення). Таким чином, Підкласифікація продовжує Старий Англійська одне і звучить так: минуле-подарунки, наприклад. може / проти, дар, і аномальний дієслів: Г.Н., млрд., буде.

Нарешті, у цій групі дієслів досить складна і проблематична морфологічно, коли справа доходить до їх докладний опис і класифікація, вони будуть помічені в цій статті, як MAD, "MAD" бути скорочення утворюється з початкових букв назв трьох підгрупи. Таким чином, зручний термін придумав, що робить його легким для позначення безлічі обговорюваних дієслів в цілому.