Біблія – як пам’ятка культури

Історія різьби по дереву

Різьблення по дереву це мистецтво, яким славилися стародавні слов’яни ще в XI столітті. Проте саме мистецтво виникло набагато раніше. Різбленням прикрашалися трони єгипетських фараонів, вікінги гойдали своїх дітей в різблених колисках, у Франції різьблення по дереву стало невід'ємною частиною бароко.

У ті далекі часи найчастіше для виробництва різьблених композицій використовували деревину горіха. Після цього стало популярне червоне і чорне дерево. У незалежності від матеріалу, різьблення прикрашали позолотою, розписом, після чого покривали білим лаком.

Збереглися до наших часів нечисленні зразки об'ємної української народної скульптури XVIII—XIX століття. Головне зображення — розп'яття, фігури святих.

У Центральній та Східній Україні, де здавна було розвинуте різьбярство, зразків народної скульптури XVII—XIX ст. збереглося дуже мало. Тут переважали вироби побутового призначення, окремі деталі яких можна віднести до народної скульптури — це закінчення ковшів, черпаків, ложок, стовпців воріт.

Зображення цих виробів мали зааморфну форму і відрізнялися дуже узагальненим, без зайвих деталей характером.

На початку ХХ ст. в Україні вирізьблювали фігурні та прикрашені барельєфами вулики.

Тематика зображень на них, мотиви декору були світськими і культовими. У південній та лісостеповій частині України зустрічалися вулики-довбанки у вигляді ведмедя, голови козака з оселедцем або цілої сидячої постаті.

У XVIII—XIX ст. різьблення в Україні досягло найвищого рівня. Різьбленням оздоблювали деталі будівель — одвірки, сволоки, балки, калічники, піддашні дошки, горішні вікна. В інтер'єрі житла різьбленням прикрашали віконниці, одвірки, полички, мисники. Особливу увагу різьбярі приділяли сволоку, який займав більше місця в інтер'єрі. Часто його оздоблювали плосковиїмчастим різьбленням з мотивами розеток, кіл, смужок, ламаних ліній, бокові частини іноді профілювали крученим орнаментом. Традиція оздоблення сволоків існує в народному будівництві досі.

Майстри щедро оздоблювали різьбленням предмети побутового і господарського призначення. Скрині, столи, ліжка, миски, тарілки прикрашались орнаментальним різьбленням.

Майстри-різьбярі оздоблювали різьбленням дерев'яні цвинтарні та придорожні хрести, що споруджувалися на роздоріжжях, перехрестях шляхів, коло церков і криниць.

До наших часів збереглися унікальні зразки різьблених виробів — чумацьких маж, саней, різного хатнього начиння, предметів домашнього вжитку.

Важливою галуззю художньої деревообробки в українців було виготовлення музичних інструментів: ударних, духовних, струнних. Народні музичні інструменти є одним із відгалужень традиційної культури і за своїм походженням, розвитком, стилістичними засадами пов'язані з народною обрядовістю і побутом українців.

Окремі види народних інструментів музичних побутували на певній території України, наприклад, бандура — переважно в Центральних районах і на півдні України, на Гуцульщині особливо шанували трембіту.

Історія розвитку різьби по дереву

Найдавніші пам'ятки народного мистецтва на території сучасної України, що зійшли до нас, належать до епохи палеоліту (20 тис. років до н. е.). Це вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізенської стоянки на Чернігівщині. Предметів із дерева із тих далеких часів не збереглося. Пізніше почала розвиватися кераміка, ткацтво, художня обробка кістки, а потім і дерева.

Розкопки скіфських поховань дають уявлення про різноманітність видів і технік художньої обробки деревини, які були у скіфів. В давнину скіфи користувались дерев'яним посудом. Археологічні розкопки скіфських поховань свідчать, що скіфи спілкувались з іншими народами, вміли обробляти дерево на високому художньому рівні. Вони оздоблювали дерев'яні похоронні ложа багатокольоровими породами дерева.

У ІІ ст. до н. е. сармати витіснили скіфів широко використовували колір у оформленні дерев'яних виробів. Скіфо-сарматський період і вплив античної культури грецьких міст Північного Причорномор'я сформували принцип художнього створення виробів, орнаментики, прийомів виконання та технік декорування. Поєднання реалізму з творчою фантазією, з підвищеною декоративністю, створення еповторної образної системи стали основою для творчої праці багатьох поколінь майстрів і утверджувались народною творчістю тривалий час.

Слов'яни вийшли на історичну арену на початку І тисячоліття до н. е. Вони займали територію між Дністром і Віслою. В І-ІІ ст. н. е. на землях середнього Придністров'я, як свідчать археологічні знахідки, розвивається культура, за назвою місця знахідки Зарубинецька.

У дохристиянський період відображались також уявлення стародавніх майстрів про магічні сили Землі та природи. Символічно зображувались Сонце, Земля, Кінь. Також був поширений геометричний орнамент із борозенок, ямок, штрихів. Уявлення про виникнення та побудову світу передавались у народній творчості у вигляді геометричних фігур-символів, зображень тварин і частин їхнього тіла — голови, ніг.

Літописець Нестор у Х ст. зазначає наявність розвиненої дерев'яної скульптури, за його свідченням Київський князь Володимир поставив у княжому дворі Перуна дерев'яного. Після прийняття християнства на Русі (989 р.) дерев'яних ідолів топили у річках. З часом розвивались токарні роботи, довбання, різьблення. Це засвідчує знайдені залишки дерев'яних мисок із Райковецького городища на Житомирщині і в інших районах України.

Токарні вироби прикрашали художнім розписом, що засвідчують зображення на мисці ХІІ ст. із Києва. Майстри Русі працювали в різних стилях. У кожному регіоні художня обробка дерева мала стилістичні особливості. Вироби відрізнялися формами та прикрасами. На виробах зображали майстри фантастичних звірів, міфічних птиць.

Татаро-монгольська навала затримала розвиток ремесел, знищила численні їх досягнення. Центри ремесел переміщуються з Києва, Чернігова та інших міст Галицько-Волинської землі. Ця земля менше потерпіла від монгольської навали. Під час князювання Данила Галицького художні ремесла, у тому числі й деревообробка, досягають значного розвитку. В середині 13 ст. зароджуються міста Львів і Холле, будуються численні фортеці.

Для художньої обробки дерева у 14-18 ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури беруть участь у декоративному оформленні церков, предметів культу. Створюють набійні дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для різних верств населення.

На першому етапі 14 ст. перша половина 16 ст., коли з'являються специфічні ознаки українського мистецтва, художньої обробки дерева. Майстри виготовляють палаци, церкви, прикрашаючи пишним різьбленням. В орнаментиці з'являються мотиви листків аканто, квіток гранато-виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих янголят.

Меблі цієї доби відрізняються гармонійністю античних пропорцій, прикрашаються пишним різьбленням, інколи розписом, накладними точеними профілями, використовують різні види дерева. Меблі складні за силуетом, масивні надто декоровані різьбленням або інкрустацією. Стіни оббивають тканинами, двері роблять із цінних порід дерева — стелі прикрашають золоченими орнаментами.

В середині 18 ст. відповідно до стилю рококо меблі набувають більш облегшених форм. Основним елементом орнаменту є роскайль, інтер'єр облегшується, стає просторішим внаслідок оббивки стін шовком світлих тонів. Інколи стіни фарбували у світлі тони, прикрашали ліпним орнаментом.

У творчості народних майстрів-меблярів переважали прості форми. Такою була потреба соціального замовника-селянина, міщанина. Часто кращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виїмчастим різьбленням, рельєфним різьбленням.

В 18-19 ст. остаточно формуються центри народного мистецтва — народні художні промисли. Після 1861 року народні промисли одержують подекуди новий творчий розвиток. Їх центри: Полтавщина, Київщина, Гуцульщина, Поділля, Лемківщина де формується своя стилістика оформлення, характер орнаменту, прийоми виконання.

В архітектурно-меблевому виробництві різьбленням прикрашають балки-сволоки, стовпці, столи, лави, скрині у Західних областях України, а також вибійчані дошки прикрашали рослинним орнаментом.

В 1878 р. відбулася важлива подія в історії художньої обробки дерева — відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням. Училище підготувало чимало різьбярів.

У Західних землях готуються форми гуцульських стилів художньої обробки дерева. Своєрідність його у поєднанні плоского різьблення з тригранно-виїмчастим, з особливою манерою композиційної побудови орнаменту, форми виробів, прийомами виконання, інструментами. Тут дуже виявлені етнографічні особливості.

В 90-х роках 20 ст. ученими дослідниками проводиться значна робота щодо вивчення народної творчості, відродження забутих або занедбаних ремесел. У губерніях створюються відділи мистецтва і промислові кооперації в яких об'єднуються сільські і міські майстри, організовуються виставки, що сприяють підняттю престижу народної творчості.

На початку 20-х років створюється художньо-промислові школи в Києві, Харкові, Полтаві, Переяславі. З другої половини 20-х років на виставках разом з досвідченими майстрами активну участь бере молодь.

Марка СРСР, 1979 р., Богородська різьба

В 30-40 роках змінюються естетика, зміст і призначення виробів художніх промислів. Вони зазнають сильної ідеологізації, натиску влади. У виробах основна увага приділяється декору державно-політичного змісту, який витісняє традиційну естетику і практичність. Задана «зверху» тематика і геральдика, по суті, відривали промисли від народних традицій. Ця тенденція зберігалася в народному мистецтві довгі роки.

У 1934 році організована Українська художньо-промислова спілка, яка очолює артілі — кооперативні об'єднання художнього виробництва. У Дніпропетровську відкривається школа декоративного розпису. Активно й швидко розвивається народне мистецтво України в передвоєнний час.

В післявоєнний період відроджується художня обробка дерева, особливо в західних областях України. Відновлюється робота в артілі «Гуцульщина» в Косові, ім. Л.Українки у Львові, у Чернівецькій області, відкриваються училища декоративно-ужиткового мистецтва. В 1946 р. у Львові відкривається перший в Україні художній інститут (нині Львівська академія мистецтв). Наприкінці 50-х років художні артілі переорганізовуються у державні підприємства, які підпорядковуються Міністерству місцевої промисловості.

Народне мистецтво знаходить широке застосування в дизайнерських розробках у сфері побуту, праці, виробництва меблів, оформленні житла та виробничого середовища.

33).кераміка

кеера́міка (грец. Κεραμεικος — Керамікос, назва кварталу гончарів в Стародавніх Афінах) — вироби і матеріали, що одержуються спіканням глин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з'явилася в епоху неоліту.

Види

Виділяють такі головні різновиди кераміки:

теракота,

майоліка,

фаянс,

порцеляна.

Розрізняють також будівельну, грубу і тонку кераміку.

Художня кераміка

Витвори художньої кераміки з'явились давно. Археологічні розкопки на острові Крит здивували вчених і прихильників мистецтва, бо тоді були віднайдені зразки художньої кераміки надзвичайно високої мистецької якості. Якщо попередні зразки кераміки Середземномор'я (горщики, вази) 3000 до н. е. мають прості геометричні узори, то розписи пізніше ускладнюються і наближаються до реальності.

Вже в 1700 роках до н. е. з'являються вази різні за формою та суцільно вкриті рослинними малюнками. За місцем знахідки в печері Камарес цю назву отримала і віднайдена кераміка. Гнучка, приемна за силуетом форма цих ваз прикрашена таким своерідним орнаментом, що здається сміливим витровом художника-модерніста 20 століття. Навіть схематичне зображення квітів дало змогу дослідникам розрізнити тюльпан, дикі лілеї, плющ. Ускладнилось навіть використання фарб. Особливо цікавою була ваза з білою лілеєю на фіолетовому тлі.

Наближеність до Середземного моря і рибальський промисел познайомили майстрів з мешканцями моря і морського дна. Вони теж переходять в розписи на вазах. 5 століттям до н. е. датують появу ваз з розписами, де є риби, морські мушлі, морські зірки. Це, так звані, рибні блюда.

Серед знахідок цього періоду були й уламки гарбузоподібної вази в містечку Гурнія. Нестача деяких черепків не стала на заваді до відтворення первісної форми. Чисто вимита і склеєна ваза вразила зображенням восьминога серед коралів і водоростей. Вона увійшла у всі енциклопедії з мистецтва під назвою «Ваза з восьминогом» і вважається шедевром кераміки Стародавньої Греції (Археологічний музей Іракліону, острів Крит). Про популярність вази з восьминогом свідчить і ваза, віднайдена в Палекастро. Там майже такий же мешканець морів, але на вазі кулеподібної форми.

Слов'янська міфологія

Витоки слов'янської міфології

Слов'янська міфологія, сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.)

По мірі розселення славян з праславянської території (між Вислой і Дніпром, передусім з області Карпат) по Центральній і Східній Європі від Ельби (Лаби) до Дніпра і від Південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова відбувався розподіл слов'янської міфології і обособлення місцевих варіантів.

Власне слов'янські міфологічні тексти не збереглися. Головне джерело відомостей по раннеслав’янскі міфології — середньовікові хроніки, аннали, написані сторонніми спостерігачами на німецькому або латинському мовах і слов'янськими авторами, повчання проти язицтва ("Слова") і літописи. Цінні відомості містяться в роботах письменників і географічних описах середньовікових арабських і європейських авторів. Особливого роду джерело для реконструкції слов'янських міфів — порівняно-історичне зіставлення з іншими індоєвропейськими міфологічними системами, в першу чергу з мифологіею балтійських племен. Ранньослов'янські міфології

По функціям міфологічних персонажів, по характеру їхніх зв'язків з колективом всередині слов'янської мифології можна виділити декілька рівнів.

Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їхнім зв'язком з офіційним культом (аж до ранньодержавних пантеонів). До вищого рівня слов'янської міфології відносилися два праславянских божества: Перун, Велес, а також жіночий персонаж, праславянского ім'я якого залишається неясним. Ці божества втілюють військову і господарсько-природну функції. Знання про повний склад праславянских богів вищого рівня надто обмежені, хоча є підстави вважати, що вони складали вже пантеон.

До більш низького рівня могли відноситися божества, зв'язані з господарськими циклами і сезонними обрядами, а також боги, що втілювали цілісність замкнутих невеликих колективів. Можливо, що до цього рівня відносилася і більшість жіночих божеств, що виявляють близькі зв'язки з колективом, інколи менш уподібленних людині, ніж боги вищого рівня.

Елементи наступного рівня характеризуються найбільшої абстрагованістью функцій, що дозволяє інколи розглядати їх як персонификацію членів основних протиставлень; наприклад, Частка, Лихо, Щоправда, Кривда, Смерть, або відповідних спеціалізованих функцій, наприклад Суд.

З початком мифологізації історичної традиції зв'язуються герої міфологічного епосу. Вони відомі лише по даним окремих слов'янських традицій: такі генеалогічні герої, наприклад Кий, Щек, Хорив у східних славян. До нижчої мифології відносяться різні класи неіндивидуализованної нечесті, духів, тваринних, зв'язаних зі всім мифологичним простором від вдома до лісу, багна і т. п.: домові, лешие, водяні, русалки, пропасниці, мари, мори, кикимори, судачки у західних славян; з тваринних — ведмідь, вовк.

Людина в його мифологізованній іпостасі співвідноситься зі всіма попередніми рівнями слов'янської міфології, особливо в ритуалах.

Роль древа світового в слов'янській міфології.

Універсальним образом є — древо світове. В цій функції в слов'янських фольклорних текстах звичайно виступають Вирий, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До терти основним частинам світового дерева приурочені різні тваринні: до гілок і вершини — птаство, а також сонце і місяць; до стовбура — бджоли, до коренів — такі тваринні, як змії і бобри. Все дерево в цілому може зіставлятися з людиною, особливо з жінкою.

Система протиставлень у слов'янській мифології

Мир описувався системою основних двоїчних протиставлень, визначальних просторові, тимчасові, соціальні характеристики. Дуалістичні принцип протиставлення сприятливого — несприятливого для колективу реалізовувалися інколи в мифологічних персонажів, знайдених позитивними або негативними функціями, або в уособлених членах опозиції. Такі: щастя (частка) нещастя (недоля).

Життя — смерть. В слв'янськ мифології божество дарує життя, плодороддя, довголіття . Але божество може приносити і смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській мифології з Чернобогом, Перуном, що поражають демонічного супротивника. Воплощениями хвороби і смерті були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчих мифологичних єств: мара, замора, кикимора.

Чет — нечет —воно припускає вичленення сприятливих парних і несприятливих непарних чисел, наприклад дні тижня: четвер зв'язаний з Перуном, п'ятниця — з Мокошью. Несчастливі непарні числа, половина, дефектність характеризують негативні поняття і персонажі, наприклад число "13", лихо одноглазе.

Противоположение правий — лівий лежить в основі давнього мифологізованного права (право, щоправда, справедливість, правильний), гаданий, прийме і відбите в персонифіцірованих разах Правди на небі і Кривда на землі.

Протиставлення чоловічий — жіночий співвідносяться з опозицією правий — лівий в весільних і похоронніх ритуалах (де жінки сидять ліворуч від чоловіків). Істотно відмінність чоловічих і жіночих мифологічних персонажів по функціям, значимості і кількості: малочисельнність жіночих персонажів в пантеоне, співвідношення типу Див — диви, Рід — рожанниці, Суд — судениці. Особливо значна роль жіночого почала в магії, колдовства.

Протиставлення небо — земля (підземне царство) втілене в приурочене божества до неба, людини до землі. Протиставлення південь — північ, схід — захід в космічному плані описують просторову структуру по відношенню до сонця, в ритуальному плані — структуру святилищ, що орієнтувалися по сторонам світла, і правила поведінки в обрядах також чотири міфологізованих вітер, співвідношенних зі сторонами світла.

В протиставленні суші — море особливе значення має море — місце перебування численних негативних, здебільшого жіночих персонажів. Позитивний аспект втілюється в мотивах приходу весни і сонця із-за моря.

Мифологічними втіленнями протиставлення день — ніч є ночници, полуночници і статі денніци, Зори — ранкова, полуденна, вечірня, полуночна. Конь Свантовита удень білий, вночі — забризганий брудом.

В протиставленні весна — зима особливе значення має Весна, зв'язана з мифологічними персонажами, плодороддя, — Ярилой, Костромой, Мореной, а також з обрядами похорону зими і отмиканя весни, з рослинними і зооморфними символами ,що втілюють

Протиставлення сонце-луна Даждьбог, Хорс (один з найбільш давніх общеславянских образів колеса-сонця).

Протиставлення білий — чорний відомо і в інших варіантах: світлий — темний, червоний — чорний. Протиставлення близький — далекий в слов'янській мифології вказує на структуру простори і часу.

Протиставлення стара — молода підкреслює відмінність між зрілістью, максимумом продуктивних сил і старезністю — можна порівняти мифологічною парою: юноші і старика з плішшю в весняних і осінніх обрядах, Бідняка і Божича.

Міфологічна система

Східнослов'янська мифологічна система

Ранні відомості про східнослов'янську мифології всходять до літописних джерел. Згідно "Повісті тимчасових років", князь Владимир Святославович вчинив спробу створити в 980 році загальнодержавний пантеон Києві. Прийняття Владимиром християнства в 988 притягло за собою знищення ідолов і замкне язицтва на Русяві і його обрядів. Тим не менше, языцькі пережитки збереглися.

Західнословянська мифологічна система

Західнославянская мифологія відома по декільком локальним варіантам, стосовним до балтійських славян, чеських і польських племенам.

Балтійська мифологія

Найбільш докладні відомості про богів балтійських славян, але і вони разрознені: йдеться про окремі божества, зв'язаних звичайно з локальними культами. Можливо, що вся сукупність мифологічних персонажів вищого рівня у балтійських славян не була об'єднана в пантеон (в відзнаку від східних славян). Зате відносно багаті відомості західноевропейських хроник про культ богів, чітко просторовий приуроченне їх (опис культовиих центрів, храмів, ідолів, жреців, жертвоприношень, гаданий). Языческая традиція у балтійських славян була перервана насильницької христианизаціей, тому не збереглися джерела, що відбивали б продовження старих вірувань.

Південнославянская мифологія

Дані про південнославянску мифологію зовсім малі. Рано влучивши в сферу впливу давніх цивілізацій Средиземноморья і раніше інших славян прийнявши християнство, південні славяне втратили майже повністю, відомості про колишнє складі свого пантеона. Достатньо рано виникає ідея єдиного бога;

Слов'янська мифологія після вступу в християнство

Вступ христианства в слов'янських землях (з 9 сторіччя) поклало кінець офіційному існуванню слов'янської мифології, сильно зруйнувавши її вищі рівні, персонажі які стали розглядатися як негативні, якщо тільки не ототожнювалися з христианськими святими, як Перун — зі святим Іллею, Велес — зі святим Власіем, Ярила — зі святим Юрієм (Георгієм). Нижчі же рівні слов'янської мифології, як і система загальних протиставлень, виявилися більш тривкими і створювали складні поєднання з панівною христианськой релігією.

Збереглася, передусім, демонологія: віра в що летів, водяного. У південних славян існував складний мифологічний образ вила (сербський), самовила, самобида (болгарський), — гірських, водяних і повітряних духів. Общеславянский польовий дух — полудница, у східних славян — полевик. Численні мифологичні образи зв'язувалися (особливо у східних славян) з домашнім господарством: наприклад всім відомий домової, у нього існувала величезна кількість імен (російський домової. Існували також духи окремих дворових будівель — банник, овинника. Подвійним було відношення до духів померлих: з одного боку, почиталися покровителі родини — діди — батьки, померлі природною смертю, іншої — вважалося небезпечними мертвяки, померлі передчасною або насильницькою смертю, самогубці, утопленники. Збереглася віра в численних злих духів — злиднів, мару, кикимору, анчутку, нячистиков. Хвороби уособлювалися з підкреслюванням окремих їх симптомів: Трясея, Огне, Ледея, Хрипуша, відомих подання

Про дванадцять лихорадок в російськ заговорах, що знаходять паралелі в інших індоевропейських традиціях

Разом з тим давні традиції знаходили відбивання в цілій лаві таких пам'ятників, в яких при використанні деяких термінів і ключових понять христианськой мифології уявлений і комплекс основних категорій слов'янської мифології. Однім з найбільш характерних жанрів у східних славян є духовні вірші, по формі і музичному виконанню що тривають загальнославянску традицію співу епічних пісен.

Історія перекладів Біблії

Переклади Біблії українською мовою мають свою велику, складну, часом дуже драматичну історію. У ній, мов у краплині води, віддзеркалена доля української нації, її чудової мови.

На початку нині збігаючого другого тисячоліття від Різдва Христового, а саме: в середині XII століття, - Українська Середньовічна Держава, Київська Русь втратила державну самостійність внаслідок вторгнення полчищ монгольської Золотої Орди. Відтоді упродовж 750 років тривали дуже важкі змагання українського народу за відновлення державности і тим самим віднайдення свого природного, законного місця в родині цивілізованих християнських народів. І в усі часи з нами було Святе Письмо - Божий світильник, наша надія, наш незмінний підручник Божої любови.

Біблія потрапила на українські землі ще до Київської Русі. Відомо, що слов’янський просвітитель Кирило бачив у Криму в одного русина книгу, перекладену руською мовою.

А в часи Київської Русі Біблія потрапила до нас як кирило-мефодіївський переклад. Незабаром ми матимемо нагоду ознайомитись із факсимільним виданням нашої Першокниги, прочитавши точну копію Пересопницького євангелія. Саме його вважають українці своєю Першокнигою: у 1561 році у місті Пересопниця (у літописах воно згадується з XII ст., а знаходилось поблизу міста Рівне) архімандрит місцевого монастиря Григорій переклав Євангеліє з мови церковнослов’янської на тодішню письмову староукраїнську мову, і українці, отже, здобули можливість читати і спілкуватися з біблійною книгою своєю рідною мовою. Ознайомте з нашою Першокнигою і своїх молодших братів та сестричок, прочитавши їм оповідання про неї О.Єфімова у збірнику “Дванадцять місяців. 1992” (К., 1991).

До XV століття включно українські християни користувалися рукописними примірниками (і тому дуже рідкісними) частин Біблії, переважно Нового Завіту, - давньослов'янською мовою, більш-менш зрозумілою для значної частини грамотних людей різних слов'янських народів Центральної, Південної та Східної Європи.

До XV століття українські християни користувалися рукописними примірниками частин Біблії, переважно Нового Завіту, - давньослов'янською мовою, більш-менш зрозумілою для значної частини грамотних людей різних слов'янських народів Центральної, Південної та Східної Європи.

У XVI столітті були зроблені спроби перекласти Святе Письмо з мови оригіналу на українську народну мову. Прикладом може бути знаменита рукописна Пересопницька Євангелія з Волині 1556-1561 років: дорогоцінна пам'ятка історії української мови, каліграфії, книжкової мініатюри, у якій в самостійній Україні присягають на вірність народові президенти України.

Український першодрукар Швайпольт Фіоль серед перших книг видав і Псалтир — у 1491 р. Багатою на українські елементи є копія від 1543 р. Псалтиря Ф.Скорини, поширеного не лише на білоруських землях, а й в Україні. Не можна не згадати і знаменитого заблудівського Псалтиря з Часословцем, які видав у Заблудові 1569 р. російський емігрант І.Федорович при сприянні Г.Хоткевича*. А вже починаючи з XVII ст., Псалтир видається регулярно і аж до XIX ст. він залишається однією з найпотрібніших книг для школи та церкви. Сама назва Псалтир походить від слова псалма (або пісня) — Псалтир і складається із 150 (а в грецькій та слов’янській Біблії — із 151) пісень, або псалмів. Псалми співалися з музичним супроводом, і на це є вказівки в самому Псалтирі. Автором Псалтиря вважають біблійного царя Давида. До певних місць у Псалтирі є позначки, що це псалом Давидів. Переспіви псалмів знаходимо у М.Максимовича, С.Руданського, І.Франка, П.Куліша, Лесі Українки, П.Гулака-Артемовського, Т.Шевченка, Ліни Костенко. А перший віршований переспів 42 псалмів українською мовою зберігся ще від 1642 р. І знайдено його в книзі Житомирського міського суду, де він записаний латинськими літерами. А трохи згодом — 1680 р. — видав свою “Римотворну Псалтирю” Симеон Полоцький, праця якого стала дуже популярною і посіла особливе місце в історії української духовності. За наказом царів Івана та Петра “Римотворну Псалтирю” було покладено на ноти. А на церковнім співанні українців — і це визнано в світі — відбились народні українські пісні. “ .Прислухайтесь до Лаврського співу, — писав І.Огієнко, — і ви там розпізнаєте мотиви і наших народних пісень, і наших старих козачих дум. От чому співи в наших церквах ще за давні віки завше тягли до себе чужинців”*. Той же С.Полоцький розповідав про те, як у Росії, в самому граді царському Москві полюбили наше “сладкое й согласное пъніе”, тому й запозичили там наші співи, запросили до себе українців-співаків, які й навчали росіян цього “сладкого пънія”. А згодом Самовидець у своєму літопису напише, що цар Федір Олексійович велику любов до народу нашого мав, тож і “нашим напъвом по церквах й по монастырахъ отправовати приказалъ”*. Тож українське церковне співання дуже швидко розповсюдилося по всій Росії. Українських співаків часто кличуть до царського та патріаршого хору, до придворних капел, та й просто значні люди московські запрошують до себе на службу українців-музикантів, щоб вони навчали їх музиці та співам. Співаком при дворі в Петрограді був і юний Григорій Сковорода. Пісні ж бо наші — це “тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними”*. Всьому світові відомі й українські “старі думи козачі”, як називає їх І.Огієнко, вказуючи, що вони справили й справляють величезне враження на чужинців: “Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу”. На жаль, ми небагато знаємо сьогодні про тих багатьох освічених українців, які щиро віддавали сусідам свої знання та вміння. На церковнім, науковім, літературнім грунті українці завжди були першими в Москві. Протягом XVII ст., яке позначене розквітом української культури, науки, мистецтва, книгодрукування, освіти, саме українці, як справедливо зауважує І. Огієнко, підготували грунт для реформ Петра І. У XVIII ст. українцями була закладена в Москві слов’яно-греко-латинська академія на зразок Київської. На всіх вищих духовних посадах — митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами — були по всій Росії теж українці; в працях дослідника М. Петрова наводяться довгі їх списки. А 1747 р. цариця Лизавета запросила для роботи київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Слонимського, бо лише вони налагодили справу видання нової Біблії, яку цариця — не без допомоги українських вчених — прагнула видати без помилок. Відомо, що в московських церковних книгах була сила-силенна помилок. Тож наші земляки звіряли ці тексти з українськими зразками і правили, — читаємо у Івана Огієнка. Білоруси Ф.Скорина та С.Будний послідовно відстоювали ідею, що Святе Письмо має бути доступним і зрозумілим простому народові. Для широкої пропаганди Біблії Ф.Скорина активно використовував передмови, якими супроводжував кожне своє видання, вважаючи, що цю універсальну книгу повинні знати навіть ті, хто “коханнє имаши” у військовій справі”.

Поважні здобутки в перекладах Біблії українською літературною мовою досягнуті в XIX столітті. Незважаючи на тяжкі заборони, накладені на українську мову окупаційними режимами, в XIX столітті були зроблені сім перекладів Біблії, в її окремих частинах, українською мовою: Маркіяном Шашкевичем, Пилипом Морачевським, Антоном Кобилянським, Пантелеймоном Кулішем, Іваном Пулюєм, Іваном Нечуєм-Левицьким, Олександром Бачинським.

У 2003 році виповнилося 100 років відтоді, як у 1903 році побачив світ перший повний переклад Біблії українською мовою, здіснений Пантелеймоном Кулішем, Іваном Нечуєм-Левицьким, Іваном Пулюєм.

Переклад здійснювався протягом тривалого часу. Розпочав працю у 1868 році Пантелеймон Куліш. Від початку перекладу, до моменту, коли він побачив світ, пройшло 35 років.

Пантелеймон Куліш спочив у Бозі в 1897 році й встиг перекласти Новий Завіт та більшу частину книг Старого Завіту. Історія титанічної праці цього сподвижника не була простою та гладкою. Для того, щоб перекладати Біблію, Пантелеймон Куліш вивчив давньогрецьку та давньоєврейську мови. Варто також згадати, що єдиний примірник вже перекладеного Старого Завіту у листопаді 1885 року згорів при пожежі на хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де жив того часу Куліш. Йому, на той час вже літньому чоловікові, довелося розпочинати працю спочатку. Частину книг Старого Завіту переклав Іван Нечуй-Левицький, а Псалтир переклав Іван Пулюй. Згодом переклад Біблії цих авторів перевидавався 6 разів.

Ювілейне видання Біблії Куліша, Нечуя-Левицького та Пулюя.

до святкування Дня Біблії

Та лише невтомному Пантелеймонові Кулішеві, у співпраці з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким, вдалося завершити повний переклад Біблії українською мовою. На це пішло майже півстоліття праці (через вкрай несприятливі умови). Українська Біблія в перекладі Куліша з'явилася друком лише 1903 року, вже по упокоєнні перекладача. У біблеїстиці загальноприйнято вважати Кулішів переклад першим повним перекладом Біблії українською мовою.

Другий повний переклад Біблії українською мовою здійснив у 20-30-х роках XX століття професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Це найбільш поширений і вживаний сьогодні переклад Біблії.

Третій повний переклад Біблії українською мовою здійснив під егідою греко-католицького Чину св.Василя Великого перекладач Іван Хоменко в середені XX століття. Під назвою "Святе Письмо" цей переклад був уперше надрукований у Римі 1963 року і відтоді кілька разів перевидавався.

Всі три дотеперішні переклади Біблії українською літературною мовою здійснені з ранніх християнських біблійних текстів давньоєврейською, арамійською та давньогрецькою мовами.

Четвертий повний переклад Біблії було доручено здійснить священикові, біблеїстові-богослову доктору Рафаїлу Турконякові, який уже на той час мав досвід праці над біблійними перекладами.

Причин для початку нового, четвертого перекладу Біблії українською мовою було дві: 1) подальший розвиток світової біблеїстики в другій половині XX століття, зокрема, біблеїстичної текстології та біблеїстичної археології; 2) розвиток української мови, відновлення норм традиційного українського правопису, збагачення лексики, узгодження української біблійної термінології з аналогічними термінологіями інших народів.

Ті дослідники, які вивчають українські переклади Біблії, сходяться на одному: в Україні досі немає повного і адекватного перекладу Біблії українською мовою. Дехто вважає це свідомими маніпуляціями з боку різних конфесій чи суспільних груп, а відомий український культуролог і перекладач Лесь Герасимчук пояснює це загальним ставленням до культури в Україні.

Лесь Герасимчук наголошує, що будь-яка відокремлена від держави конфесія може використовувати різні версії Біблії, але він переконаний, що українській культурі потрібен хоча б один достеменний переклад Біблії, прокоментованої на основі всього комплексу сучасних наук.

Останні переклади Біблії, які з’явилися на українських прилавках, зроблені з англійської та російської мов. Крім того, в Україні відсутня біблійна археологія як окрема наука.

У наших бібліях в усіх перекладах через незнання біблійної археології та історії фальсифіковано всю етнографію, фальсифіковано імена, географічні назви і так далі внаслідок підходу міжетнічних стосунків, якихось там ідеологій і так далі, змінено все тло абсолютно.

Крім того, втрачена поетичність. В нас жоден текст нормально не перекладений поетичний як поезія. Там же є дуже цікаві ліричні речі, ритмізовані. Цього всього в перекладах немає.

Деякі конфесії принципово не визнають окремих книг, вони їх не вважають як такі, що створені за Божим натхненням. Але вони могли б використовуватися. Ми могли б дати повний набір текстів, а кожна конфесія, видаючи це, могла б видавати ті тексти, котрі вони визнають.

Цікаво, що до перекладів Біблії слов’янськими мовами в давній Болгарії та на Балканах були причетні ранні протестанти, богоміли. Про це писав ще академік Сергій Єфремов. Протестанти відіграли також свою роль і в перекладах Біблії українською мовою.

У нас ніколи не згадується, що у нас одним із борців за українську національну мову, наприклад, в 16-17-18 ст. були саме протестанти, а не якісь інші християнські конфесії. Бо у них таке завдання було, ближче вони стояли до народу, вони не були такими лакузами, не прислужувати тим чи іншим загарбникам, котрі були в Україні.

Крім того, треба пам’ятати, що в Україні, крім російської державної мови, котра насаджувалася, в нас теж була польська державна мова в частині України. Багато польських видань виходило в Україні, і саме українці їх робили, наприклад, на теренах так званої західної України.

А в польсько-литовській державі при тому, що реноме української мови було чи не вище, ніж в українській незалежній Україні тепер, там теж видавалися біблії різними мовами. А тим більше – Євангелії видавалися різними мовами.

Про це теж треба пам’ятати, що українці використовувалися не тільки українськими джерелами, а з огляду на рівень освіти в України, ходили і грецькі тексти, і латинські, і німецькі. Дуже багато ходило чеських перекладів і польських. Біблія Вуйцека – це взагалі величезне досягнення, вона справила набагато більший вплив на українську культуру, ніж про це зараз згадують.

Біблія – як пам’ятка культури

Біблія – це стародавня збірка, різних за формою і змістом релігійних та світських творів, які писалися від дванадцятого століття до нашої ери аж по друге століття нашої ери, тобто майже півтори тисячі років. У тлумачному словнику можна знайти таке визначення слова “Біблія”: “Книга що розглядається у якості непорушного, єдиного справедливого джерела”. Для християн Біблія – є непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 книг, записаних 40 різними авторами на протязі 1500 років. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження і самих різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та учені. Біблія записувалась принаймні на трьох континентах і трьома мовами: старо-єврейською, арамейською і грецькою. І незважаючи на таку різноманітність засобів, вона являє собою єдине, що безперервно продовжується ціле – від Книги Буття до Об`явлення і суть викладеного в ній морального закону Божого ніде не міняється. Біблія містить вражаючі у своїй відвертості описи життя основних її персонажів; описи, що розкривають не тільки сильні, але і слабкі риси їх характерів. Першу частину – Старий Заповіт – написано в дохристиянські часи давньоєвропейською мовою, а Новий Заповіт ідеологами християнства давньогрецькою мовою.

Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов`янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Ми знаємо, що Кирило й Мефодій склали нам абетку – ми й досі звемо її кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов`янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов`ян-християн грецікого обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Паннонії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі – Україні. Ця азбука подібна до кирилиці, але зі складнішим накресленням усіх сорока літер. Вважається, що цю абетку також створив Кирило, а кирилиця – це вже вдосконалена глаголиця.

Поширювалася Біблія і грецькою мовою.

Розповсюджувалися літургійно-учительні збірники, так звані Паремійники і Апракосні Євангелія; найдавніша пам`ятка такого типу – знамените Остромирове Євангеліє 1056-1057 років.

Найулюбленішою старозаповітною книгою був Псалтир. Його читали, співали, з нього навчалися грамоти, на ньому ворожили. Псалтир – це збірка релігійних гімнів, написаних царем Давидом і доповнених згодом творами інших авторів. У наше видання нічого із Псалтиря не входить, бо то не розповідка, а поетична книга.

Популярними були Чотириєвангелія та Апостоли. З євангелій найдавніші, що дійшли до нашого часу, називаються Мстиславове, Турівське, Галицьке – вони належать до ХІ-ХІІ ст. Найдавніші ж Апостоли датовані 1195 і 1220 роками. Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517-1519 роках Франциск Скорина, а на основі Біблії Скорини Лука з Тернополя створив свій біблійний кодекс 1569р. 1581 року вийшла знаменита Острозька Біблія – результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.

Повний текст Біблії вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври в 1758 році, а перший переклад повної Біблії власне українською мовою було видано лише в 1905 році.

Переклали її знамениті українські письменники Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та не менше відомий вчений Іван Пулюй; сама книжка вийшла у Відні, бо царський уряд забороняв перекладати Біблію чи окремі її книжки українською мовою.

Біблія – це книга яку читали й брали собі в душу мільйони людей із різних кінців світу, планети нашої, в теперішньому і минулому. Вона впродовж віків справила великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво українського народу.

Всі течії християнства своїм Святим Письмом вважають Біблію. Вона складається з двох основних частин — Старого та Нового Заповітів. Перша, давня частина Біблії — Старий Заповіт, як зазначалося, визнається також іудаїзмом.

Старозаповітна частина Біблії займає 4/5 усього тексту Біблії і відома у двох варіантах. Масоретський текст (Танах), прийнятий в іудаїзмі, написаний давньоєврейською. Він складається з трьох книг:

1) П'ятикнижжя;

2) Пророки;

3) Писання.

Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення Закону). Тут йдеться про створення Богом світу і людини, про гріхопадіння Адама та Єви, всесвітній потоп, про заповіт, який заповідав Бог людям, та регламентацію життєдіяльності людини, що викладена у відомих десяти заповідях. Старий Заповіт, перекладений на грецьку мову (Сегггуагінта), містить 50 книг. До них ставлення християн різне: протестанти визнають 39 книг, православні — 11 книг вважають неканонічними, а католики — визнають їх друго-канонічними.

Загалом історія створення старозаповітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. до н. е. — по 60-ті роки II ст. до н. е.).

У Новий Заповіт, що сформувався протягом І— II ст. н. е., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиним для усіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Іоанна, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Іоанна Богослова (Апокаліпсис)) описується життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту відбувалася у складній боротьбі.

Наводимо перелік книг та розділів Біблії.

КНИГИ СТАРОГО ЗАПОВІТУ

І. П’ятикнижжя Мойсееве

1. Перша книга Мойсеева: Буття (1 М.)

2. Друга книга Мойсеева: Вихід (2 М.)

3. Третя книга Мойсеева: Левіт (З М.)

4. Четверта книга Мойсеева: Числа (4 М.)

5. П'ята книга Мойсеева: , Повторення Закону (5М.)

Книги історичні

1. Книга Ісуеа Навина (книга Єгошуї) (Єг.)

2. Книга Суддів (Суд.)

3. Книга Рут (Рут)

4. Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів) (1 Сам.)

5. Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів) (2 Сам.)

6. Перша книга царів (ГЦар.)

7. Друга книга царів (2 Цар.)

8. Перша книга хроніки (1 Хр.)

9. Книга Ездри (Езд.)

10. Книга Неємії (Неєм.)

11. Книга Естер (Ест.)

ІІІ. Книги навчальні і поетичні

1. Книга Йова (Йов.)

2. Книга Псалмів (Пс.)

3. Книга Приповістей Соломонових (Пр.)

4. Книга Екклезіястова, або Проповідника (Еккл.)

5. Пісня над піснями Соломона (Пісн.)

IV. Книги пророцькі

а) Книги великих пророків

1. Книга пророка Ісайї (Іс.)

2. Книга пророка Єремії (Єр.)

3. Плач Єремії (Плач)

4. Книга пророка Єзакіїля (Єз.)

б) Книги малих пророків

1. Книга пророка Даниїла (Дан.)

2. Книга пророка Осії (Ос.)

3. Книга пророка Йоїла (Йоїн)

4. Книга пророка Амоса (Ам.)

5. Книга пророка Овдія (Ов.)

6. Книга пророка Йони (Йона)

7. Книга пророка Михея (Мих.)

8. Книга пророка Наума (Наум)

9. Книга пророка Авакума (Ав.)

10. Книга пророка Софонії (Соф.)

11. Книга пророка Огія (Ог.)

12. Книга пророка Захарія (Зах.)

13. Книга пророка Малахії (Мал.)

КНИГИ НОВОГО ЗАПОВІТУ

І. Чотири Євангелія

1. Євангеліє від св. Матвія (Мт.)

2. Євангеліє від св. Марка (Мр.)

3. Євангеліє від св. Луки (Лк.)

4. Євангеліє від св. Іоанна (Ів.)

II. Книга історична 1. Діяння святих апостолів (Діяння)

III. Послання апостола Павла

1. Послання св. апостола Павла до римлян (Рим.)

2. Перше послання апостола Павла до коринфян (1 Кор.)

3. Друге послання апостола Павла до коринфян (2 Кор.)

4. Послання св. апостола Павла до галатів (Гал.)

5. Послання св. апостола Павла до ефесян (Еф.)

6. Послання св. апостола Павла до филип'ян (Фил.)

7. Послання св. апостола Павла до колосян (Кол.)

8. Перше послання св. апостола Павла до солунян (1 Сол.)

9. Друге послання св. апостола Павла до солунян (2 Сол.)

10. Перше послання св. апостола Павла до Тимофія (1 Тим.)

11. Друге послання св. апостола Павла до Тимофія (2 Тим.)

12. Послання св. апостола -Павла до Тита (Тит)

13. Послання св. апостола Павла до Филимона (Филим.)

14. Послання до євреїв (Євр.)

IV. Соборні послання

1. Соборне послання св. апостола Якова (Як.)

2. Перше соборне послання св. апостола Петра (1 Петр.)

3. Друге соборне послання св. апостола Петра (2 Петр.)

4. Перше соборне послання св. апостола Іоанна (Іів.)

5. Друг6 соборне послання св. апостола Іоанна (2 Ь.)

6. Третє соборне послання св. апостола Іоанна (З Ів.)

7. Соборне послання св. апостола Юди (Юд.)

V. Книга пророцька

Об'явлення св. Іоанна Богослова (Об.)

Крім канонічних, православні і католицькі видання Біблії включають твори Старого заповіту, які не увійшли до закону. Ось їх назви: 2 і 3 Ездри, Товит, Юдіф, Премудрість Соломона, Премудрість їсуса, сина Сирахова, Послання Єремії, Варух, 1—2 Маковейські.

Аналіз знайдених рукописів Старого і Нового заповітів засвідчує, що 66 книг, з яких складається Біблія, не були поділені на розділи, вірші, не було паралельних посилань, і читання, розуміння та перепис тексту були ускладненими. Тому цілі групи професійних священиків займалися цією працею.

Якщо написання книг Біблії завершилося у II ст., а утвердження канону — наприкінці IV ст., то поділ на розділи почався значно пізніше. Кен-терберійський архієпископ Стефан Ленгтон 1205 р. упорядкував біблійний текст за розділами — спочатку латинський переклад Старого Заповіту (Вуль-гату), який він поділив на 929 розділів, потім — новозаповітні грецькі рукописи, які він поділив на 260 розділів. Таким чином, 66 біблійних книг поділяються на 1189 розділів.

Поділ Біблії на вірші відбувся лише у XV ст. Спочатку рабин Натан, який 1448 р. поділив на вірші єврейський Старий Заповіт, а згодом — французький Друкар Робер Етьєн (Стефанус), який 1551 р. у Масній друкарні в Парижі видав грецький Новий Заповіт з поділом на вірші. Біблія поділена на 31 173 вірші.

Таким чином, лише у другій половині XVI ст. Біблія набула сучасного вигляду.

Відомо, що всі книги Біблії поділяються на канонічні, неканонічні та апокрифи. Неканонічні книги вважаються лише літературою так званого біблійного кола, корисною для навчання. Апокрифи розглядаються, як твори, що не мають віроповчального авторитету.

Найважливіші з іудейських апокрифів такі: 4-а книга Макавеїв, книга Єноха, книги Ювілеїв, Псалми Соломона, Вознесіння Мойсея та ін.

До новозаповітних апокрифів належать: Повчання 12 Апостолів (Дидаха), Послання Варнави, 1 і 2-е Послання Климента до коринфян, Пастор Герма, Апокаліпсис Петра, Діяння Павла, Послання Полікарта до филип'ян. Сім Послань Ігнатія, Євангеліє від Псевдо-Матвія, Протиєвангеліє від Якова, Євангеліє Народження Марії, Євангеліє від Никодима, Євангеліє дитинства Спасителя, Історія теслі Йосипа.

Єврейський Палестинський канон Старого Заповіту чітко відокремив Святе Письмо від апокрифів і світської літератури.

При посиланні на Біблію не даються сторінки, а вказуються книга, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2.5 — означає: що книга Екклезіяста, розділ 2, вірш 5; Мт. 6.11 — Євангеліє від Матвія, розділ 6, вірш 11.

Останнім часом зріс читацький інтерес до суті християнського віровчення, тому ми пропонуємо в стислій формі настанови Біблії з цього приводу.

Десять заповідей Божих.

1. Я Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім Мене.

2. Не роби собі ідола або чогось подібного до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або в водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3. Не взивай даремно імені Господа Бога твого.

4. Пам'ятай день святий святкувати: шість днів працюй і роби в них усі діла свої, а день сьомий — свято Господу Богу твоєму.

5. Шануй отця свого і матір свою — добре тобі буде і довго житимеш на землі.

6. Не вбий.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. Не свідчи ложно на свого ближнього.

10. Не жадай жони приятеля свого, не жадай дому ближнього свого, ані поля його, ані слуги його, ані вола його, ані осла його, ані всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого.

Дві головні заповіді Божі

1. Возлюби Господа Бога Твоєго всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всею мислію твоєю.

2. Возлюби ближнього (Мт. 22, 37, 39).

твого, як самого себе

Обов'язки християнина

1. Неділі і свята святкувати.

2. У неділю і свята відвідувати церкву і побожно брати участь у службі Божій та інших церковних богослужіннях.

3. Установлених святою Церквою постів додержувати.

4. Принаймні один раз на рік, у св. Великий піст, сповідатися і причащатися св. Тайн.

5. Весілля в заборонений св. Церквою час не справляти.

Сім святих, таїнств, які визначають повноту і досконалість благодаті Божої

1. Хрещення.

2. Миропомазання.

3. Сповідь.

4. Євхаристія.

5. Священство.

6. Шлюб.

7. Єлеосвячення.

Основи віри, які кожний -християнин повинен знати і в них, вірувати

1. Є один Бог, Який з любові Своєї все створив і всім керує.

2. Бог є справедливий Суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає.

3. Бог — Один, в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, або Пресвята Трійця.

4. Син Божий став чоловіком, страждав, вмер на хресті і воскрес для нашого спасіння.

5. Господь Ісус Христос заснував Єдину Соборну і Апостольську Церкву, в якій здійснюється спасіння людини.

6. Спасіння людини здійснюється Благодаттю Божою.

7. Благодать Божа конче потрібна для нашого спасіння.

8. Є вічне життя і воскресіння мертвих.

Плоди Духа Святого

1. Любов.

2. Радість.

3. Мир.

4. Довготерпіння.

5. Благодать.

6. Милосердя.

7. Віра.

8. Кротість.

9. Стримуваність.

Три головні християнські чесноти

І. Віра.

2. Надія.

З. Любов.

Сім дарів Духа Святого, якими духовно квітне і благоприкрашається

Церква Христова

1. Дух страху Божого (синівське благоговіння перед Богом).

2. Дух пізнання (дар пророчий і пастирський).

3. Дух сили (дар сили духовної, кріпость душі і сила волі).

4. Дух поради (дар духовного водительства, наставництва).

5. Дух розуміння (чуйність душі до всього доброго й святого).

6. Дух мудрості (уміння жити за заповідями Божими).

7. Дух Господній (дар благочестя й праведності). Дари Духа Святого ми повинні самі здобувати молитвою, вірою та добрими ділами.

Гріхи смертні з протилежними їм чеснотами

1. Гордість — Смиренність.

2. Захланність — Щедрість.

3. Нечистота — Чистота.

4. Заздрість — Доброзичливість.

5. Нестриманість — Поміркованість.

6. Гнів — Лагідність.

7. Лінивство — Працелюбність.

Блаженства євангельські

1. Блаженні вбогії духом, бо їхнім є Царство Небесне.

2. Блаженні ті, хто плачуть, бо вони втішаться.

3. Блаженні тихії, бо вони залишать слід на землі.

4. Блаженні голоднії й спраглі справедливості, бо вони вдовольняться.

5. Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть.

6. Блаженні чистії серцем, бо вони Бога бачитимуть.

7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

8. Блаженні переслідувані за праведність, бо їхнім є Царство Небесне.

9. Блаженні, коли ганьбитимуть вас і проганятимуть, і наговорюватимуть всяке лихе слово на вас Мене ради.